Потенціал і розвиток підприємства – Бачевський Б. Є. – Носій потенціалу
Носій потенціалу – будь-яке природне чи штучне явище, якому притаманна внутрішня властивість проявлятися відносно зовнішнього середовища певним чином (що можна оцінити як потенціал об’єкта), і без якого ця властивість (потенціал) не існує.
За таким підходом, ми не можемо напряму змінювати потенціал об’єкту, а лише регулювати зовнішні обмеження на рівень його використання чи втілення, або змінити сам носій, його складові елементи та їх співвідношення. Таким чином, щоб змінити сам потенціал, потрібно внести зміни до якісної та кількісної структури носія [55]. Якщо об’єктом оцінки є підприємство, то його потенціал зміниться зі зміною системи виробництва, структури кадрів, основних фондів або системи управління. Але ж ті самі, наприклад, ОВФ самі складаються з менших, часткових елементів – окремих будівель, верстатів, споруджень. Якщо знайти ключовий частковий елемент та змінити його у потрібному напрямку, то це може покращати властивості усього функціонального елементу до забезпечення його провідних функцій. Інша річ, що низький рівень властивостей інших функціональних елементів може не забезпечити повне проявлення такого покращання.
Елемент носія – складова частина носія за певними функціями, яка має свій власний потенціал (функціональний, як от здатність системи виробництва забезпечити виконання операцій за технологією, або частковий, який відображає конкретні параметри конкретного об’єкту цих засобів – наприклад верстату – такі як: потужність, продуктивність, швидкість, тощо у взаємозв’язку та розвитку). Елемент носія може бути відокремлений від об’єкту і стати самостійним об’єктом, який може оцінюватись на продаж, або діагностуватися на предмет подальшого використання самостійно чи у складі нового носія (рис. 1.1). Виділення елементу носія можна виконати за його функціями або як цілісної системи, що й сама може розглядатися як об’єкт оцінки [56].
Представлена на рисунку 1.1 схема відображає типову структуру носія за функціональними та частковими елементами, характерну для матеріального виробництва |55|, у тому числі для машинобудування.
У плануванні та обліку використовують структуру, яка виділяє кадри, основні виробничі фонди, оборотні засоби, фінансові ресурси та не обігові активи. Цс поділення виконується за основними властивостями систем виділених елементів. Таким чином, окремі часткові елементи першого рівня складаються у більш складні системи (елементи другого рівня). Наприклад, окремі будівлі, споруди, обладнання тощо об’єднується у частковий елемент другого рівня у елемент ОВФ. такі часткові елементи як продукція, виробничі запаси, незавершене виробництво створюють однорідну за основними властивостями систему обігові засоби.
Особливість диференціації елементів для цілей оцінки потенціалу у тому, що вона не зовсім співпадає з наведеною, оскільки такі функції щодо забезпечення діяльності підприємства або зв’язку з ринком виконують усе ж таки не самі ресурси, а якісь системи, що окрім іншого містять і ресурси, які витрачаються всередині об’єкту та поповнюються ззовні. Багато авторів відносять до таких елементів застосовану систему управління [ 105,156,174) й стверджують, що вона відрізняється від інших елементів, які мають ресурсну природу. Звісно, вона у дечому є нематеріальним активом (НА), якщо заснована на власних дослідженнях і внаслідок цього має балансову вартість. А з іншого боку спирається на оргтехніку, яка є частиною основних засобів, але має індивідуальні властивості, як от наявність структури управління, застосованої системи та методів керування, які не відносяться ані до НА, ані до ОВФ. За концепцією, що пропонується у цій роботі, це не так. На наш погляд, якраз усі функціональні елементи побудовані так, як система управління, бо й самі є системами, що забезпечені й кадрами, й основними фондами, п власною структурою. Просто треба відмовитись від суто ресурсного підходу і виділяти укрупнені елементи згідно загальним функціям – зовнішнім та внутрішнім, а дрібніші – за їх конкретним призначенням.
Функціональні елементи виконують специфічні функції, які інші елементи виконувати не можуть, як от система виробництва не виконує функції збуту або постачання. Вони відрізняються загальним призначенням. У свою чергу носії функціональних систем теж складаються з елементів, але ці елементи або їх системи однакові за їх конкретним призначенням, як от будинки, споруди, обладнання, об’єднані у якості системи основних фондів, для забезпечення функціональної системи. Слід відзначити, що об’єднані за такою ознакою часткові елементи першого рівня, у іншій системі можуть виконувати зовсім інші функції. Так, наприклад, обчислювальна техніка у системі виробництва може керувати виробничими процесами, у системі управління – виконувати обробку інформації, у системі збуту або постачання – контролювати виконання обсягу поставок або строків їх виконання. Часткові елементи першого рівня специфічні і можуть виконувати певне коло однакових функцій, як от група токарного устаткування. Але, якщо вони входять до системи елементів другого рівня, це коло обмежується певними специфічними вимогами, які накладає система на цей елемент. Так, наприклад, токарний верстат в основному виробництві виконує токарні операції з виготовлення продукції. Такий само верстат у допоміжному виробництві буде виконувати операції для забезпечення підтримки та оновлення основних виробничих фондів. Таким чином, створюється система елементів другого рівня (основні фонди для виробництва, для збуту, для постачання, або трудові ресурси для енергопостачання, управління, тощо).
Елементи другого рівня (системи) повторюються у складі будь-якої функціональної системи, яка і складається із основних фондів, оборотних засобів та трудових ресурсів. Але якість цих схожих елементів у кожному разі буде іншою. Так, наприклад, така кадрова одиниця, як робітник може мати певні властивості для роботи в основному виробництві або допоміжному, але не зможе виконувати функції, необхідні у системі управління. В допоміжному виробництві робітник може бути або дуже високої кваліфікації (фрезерувальник-універсал або наладчик), чи низької – вантажник, прибиральник, тощо. В основному виробництві (в залежності від його типу) найчастіше використовуються виробники середньої кваліфікації і більш вузької спеціалізації. До того ж, на склад трудових ресурсів впливає рівень автоматизації.
Функціональні елементи носія неоднорідні, їх внутрішня структура залежить від галузі, до якої належить підприємство, та має особливості, які іноді, але не обов’язково, притаманні таким елементам іншої галузі. Так, наприклад, основні виробничі фонди і у хімічній промисловості й у машинобудуванні, як складові системи виробництва, поділяються на активні та пасивні, але складаються із зовсім різних часткових елементів. У машинобудуванні переважує механічна обробка матеріалів на окремих верстатах, або лініях, для яких головними властивостями є потужність, швидкість, глибина різання, тощо, тоді як у хімічній промисловості це апаратні хімічні процеси, які обслуговуються великими комплексами споруд і для яких важливі такі властивості як тиск, температура, наявність каталізаторів. Звісно, існують спільні властивості (як от споживання електроенергії), але у машинобудуванні це, найчастіше, є енергія у складі витрат на утримання та експлуатацію обладнання, а у хімічній промисловості, металургії більшою часткою технологічна.
Для усіх часткових елементів такої системи як ОВФ важливою властивістю є продуктивність, але сама продукція у машинобудуванні може бути засобом виробництва, який і сам характеризується продуктивністю, а у хімії продукція найчастіше є сировиною, матеріалом, або зробленими з цих матеріалів комплектуючими, для яких суттєвими є зовсім інші властивості. Часткові елементи, навіть однакові за конструкцією та призначенням, можуть належати до різних функціональних елементів, то й мати різні суттєві для оцінки властивості. Найбільш характерний приклад – верстат, як частка ОВФ підприємства, або як частка обігових засобів у складі готової продукції верстатобудівного підприємства (рис. 1.2).
Готова продукція для виробника є товаром, який треба оцінити для встановлення продажної ціни. Створення верстата, як носія, потребує витрат (собівартість), носій підлягає продажу за ціною в якій окрім собівартості має бути прибуток, як еквівалент його властивості забезпечити покупцю виконання певних функцій, що принесе новому власнику відповідний прибуток [80, 81J. Якщо ми приходимо до того, що крім носія продаються його властивості (потенціал), то економічним еквівалентом цього потенціалу при продажі є прибуток власника. Якщо власник оцінює потенціал такого об’єкту до продажу для аналізу можливості отримання більшого прибутку, він мусить подбати про зростання існуючого потенціалу верстата, і це можливо, якщо цю конструкцію є куди розвинути (є потенціал розвитку). Якщо верстат вже продається, покупець оплачує існуючий потенціал, оскільки потенціал розвитку придбаного обладнання для нового власника може виявитись лише коли він встановить верстат на конкретну операцію і можна визначити, що саме не влаштовує та провести модернізацію. Але для виробника товару це можливо, оскільки він може змінити конструкцію (носій), перенести частину потенціалу розвитку до існуючого потенціалу, який зросте і відповідно зросте прибуток від його продажу Після продажу підприємства змінюється власник об’єкту оцінки, який оцінює верстат вже як частковий елемент нового носія (підприємства) у складі його функціонального елементу (ОВФ).
Новий власник може отримати прибуток від продажу цього верстата (вже у складі нового носія – підприємства), але найчастіше він оцінює можливість отримати прибуток від його експлуатації, і тільки на цій стадії може з’ясуватися, до якої міри буде використано ті або інші властивості (частковий потенціал) даного верстату Посій, у цьому разі, буде відповідати балансової вартості об’єкту, а економічний еквівалент використаних властивостей верстата – здатності приносити прибуток від експлуатації (використаного потенціалу)У цьому випадку власник зацікавлений проаналізувати наявність потенціалу розвитку цього об’єкту у напрямі пристосування його до вимог конкретного робочого місця, тобто з’ясувати можливість модернізації обладнання. У деяких роботах [174] підкреслюється ведуча роль капіталу, як елементу потенціалу. За нашою концепцією, капітал є таким самим елементом носія у складі усіх функціональних систем, як будь-який іншій і так само потрібний елемент. Тому, мабуть, не варто наділяти його якимись особливими рисами, капітал без засобів виробництва та живої праці – мертвий.
Звісно, якщо об’єкт – це фінансовий заклад (банк, інвестиційний фонд, тощо), то без капіталу там робити нічого, бо він і “сировина”, і “готова продукція”, якщо йдеться про інвестиції. Але навіть тут без кадрів поки що не обійтись. А якщо узяти, наприклад, ті ж самі комп’ютерні технології, то першими були кадри, потім створені ними нематеріальні активи, а вже тоді почав народжуватись величезний капітал.
Тому, кожному функціональному елементові носія – своя функція та важливість у залежності від галузі, масштабів виробництва та виду діяльності, оскільки, наприклад, посередник може взагалі не мати ніяких систем, виконуючи посередницьку діяльність із власної квартири по власному телефону. Він може не мати капіталу, не мати кадрів, бо він один і не є найманим робітником, і обходитись самими нематеріальними активами у вигляді зв’язків, інформації та репутації. Існує погляд, за яким потенціал “базується на ресурсах” (як щось додаткове до самих ресурсів, що існують окремо) J175], але потенціал не існує без ресурсів (нема ресурсів – нема й потенціалу), а є невід’ємною їх властивістю, тобто якісно відрізняється від ресурсів за сутністю, хоча без них і не існує. Що ж до використання резервів Г175], то за смисловим змістом – це вимушена міра у тому випадку, коли зарезервовані ресурси повинні бути використані в екстремальній ситуації. Виходячи з цього, необхідно дати визначення поняття резерв при встановленні сутності категорії “потенціал”:
Резерв – це частина ресурсу, яка існує, але не використовується за рішенням власника в залежності від умов виробництва або реалізації продукції, і яку слід використати тільки в екстремальних обставинах для забезпечення стабільності процесу.
За таким визначенням резерву, його використання не може безпосередньо пов’язуватись із проявом сутності потенціалу, хоча така думка існує [175, с. 8-11]. Резерв, як частина ресурсу, є лише носієм резерву потенціалу. Таким чином, мабуть, резервуються не тільки ресурси, які є складовою носія (й часткові носії зарезервованих укупі з ними їх властивостей). Резервуватися можуть і властивості задіяного ресурсу, як от наприклад вихідна потужність енергомережі. Генератори, як технічний ресурс, або елемент носія такого об’єкту, як енергомережа, можуть бути задіяні усі, але не на 100% їх властивостей, що потрібно за умов безпеки експлуатації об’єктів ядерної енергетики, тому термін “резерв” може характеризувати й частину потенціалу, як зарезервовані властивості носія, але цей аспект буде розглянуто нижче, у ході аналізу структури потенціалу.
Якщо ми говоримо, що об’єкт має якусь властивість, але не було можливості її реалізувати, то ясно, що властивість – внутрішня характеристика об’єкта (потенціал), тоді як можливість – обмеження цієї здатності ззовні, тобто це фактор, що впливає на рівень реалізації цієї властивості.
Як бачимо, немає єдності думок щодо структури потенціалу, його динаміки, навіть сутності [45,59, 60, 92, 105, 129,153, 174 та ін.]. Якщо підсумовувати, можна виділити наступні існуючі основні підходи до формулювання сутності категорії “потенціал”:
– “джерело можливостей, коштів, запасу” [73[. Таке визначення може бути й можна застосувати до бюджету, якогось фонду, системи кредитування, але потенціал все-таки не джерело, а властивість носія забезпечити результат;
– “сукупність можливостей” 163]. Сукупність можливостей – це скоріше система обмежень, у яких потенціал, як властивість або здатність може реалізуватися тією чи іншою мірою;
– “узагальнена, збірна характеристика ресурсів” [86]. Це визначення приводить до ресурсів, та навіть їх характеристики (які не є сутністю, а лише відображенням основних показників ресурсу які цікавлять конкретного оцінювача). Сукупна фактична собівартість ресурсів, приміром, теж узагальнена характеристика, але цс зовсім не його потенціал, бо фактична собівартість не може змінитися під впливом зовнішніх факторів, якщо вона вже є, а фактично визначений потенціал потребує врахування таких факторів, щоб встановити рівень його використання;
– “реальний обсяг продукції, що можливо зробити при повному використанні наявних ресурсів”; “наявні й потенційні можливості виробництва, наявність факторів виробництва, забезпеченість його визначальними видами ресурсів” [68]. Такс визначення недостатньо точно, оскільки узагальнюючим критерієм оцінки кінцевого результату для підприємства в ринковій економіці є прибуток, а властивість (здатність) забезпечити певний обсяг виробництва, без урахування попиту на збут, можна розглядати як різновид властивостей носія, дати назву “виробничий потенціал” і розраховувати як інструмент конкурентної боротьби, як інструмент аналізу для власника. Це може слугувати основою для виділення державою допомоги вітчизняним виробникам для насичення внутрішнього ринку країни;
– “совокупная способность имеющихся в наличии экономических ресурсов обеспечить производство максимально возможного объема полезностей, соответствующих потребностям общества на данном этапе его развития” [45]; Це визначення стосується не потенціалу взагалі, а лише економічного, крім того така оцінка може надаватися підприємству лише з боку такого суб’єкту оцінки як суспільство. Такому, наприклад, суб’єкту оцінки як власник, корисність об’єкту важлива тільки з тієї точки зору який прибуток він буде з цього мати. Позитивним у цьому визначенні є те, що автори визначають потенціал як здатність, хоча в даному випадку краще було використати термін “властивість”.
Якщо властивість та здатність у якоїсь мірі однаково характеризують сутність потенціалу, то можна розглянути співвідношення цих термінів й усе ж визначитись у виборі. Властивість – це те, що притаманне об’єкту без будь-яких умов, ми можемо цього не знати, наука ще не дійшла, але властивість є, у тому числі і властивість забезпечити об’єкту здатність до виконання якихось дій. З іншого боку, оцінити здатність об’єкта до чогось, за рахунок його властивостей, можна лише поставивши перед об’єктом певне завдання. Таким чином, термін “властивість” с первинним щодо сутності потенціалу взагалі, тоді як “здатність” характеризує не усі властивості, а лише ті, які потрібні для забезпечення рішення певного завдання, а це вже конкретний вид потенціалу, адже завдання може бути економічного, виробничого, соціального або ще якогось плану, в залежності від того – хто оцінює, тобто від суб’єкту оцінки.
За таким підходом, підсумовуючи аналіз щодо об’єкту економічної оцінки або діагностики взагалі, співвідношення понять резерву, ресурсу, можливості, здатності або властивості, можна визначити сутність потенціалу:
(2 votes, average: 4,00 out of 5)