Потенціал і розвиток підприємства – Бачевський Б. Є. – Питання визначення сутності потенціалу

Питання визначення сутності потенціалу тісно пов’язано не тільки з визначенням об’єкту та суб’єкту оцінки, а й з питанням співвідношення понять “ресурс”, “резерв”, “можливість”, “результат діяльності”, “властивість”, “здатність”, з якими пов’язують потенціал. Як вже відмічалось, найчастіше потенціал ототожнюється з ресурсами або їхньою сукупністю.

Трактування економічного змісту терміна “потенціал”, яке випливає з визначення, наведеного у Великій Радянській Енциклопедії, охоплює широке коло областей економічних знань. Тут “потенціал” трактується як “кошти, запаси, джерела, що є в наявності й здатні бути мобілізовані, наведені в дію, використані для досягнення певних цілей, здійснення плану; рішення якого-небудь завдання; можливості окремої особи, суспільства, держави в певній області” [59]. За цим визначенням, потенціал – це і “кошти, запаси, джерела”, що зовсім не одне й те саме, і можливості, які зовсім не є внутрішньою властивістю об’єкту, а скоріше – її зовнішнім обмеженням. У сучасному трактуванні часто використовуються терміни “ресурс”, “резерв”, при цьому сукупність всіх ресурсів характеризується як потенціал: “потенціал – це сукупність необхідних для функціонування або розвитку системи різних ресурсів, головним чином економічних, безпосередньо пов’язаних з функціонуванням виробництва й прискоренням Н. ТЇЇ” [65].

У роботах, присвячених дослідженню теорії потенціалів, завжди застосовувався широкий спектр визначень, у тому числі розглядався: народно – господарський потенціал; економічний потенціал; інтелектуальний потенціал; природно-ресурсний потенціал; науково-технічний потенціал; кадровий потенціал; виробничий потенціал; потенціал інфраструктури; інформаційний потенціал; організаційний потенціал; потенціал соціального розвитку; потенціал продуктивних чинностей і виробничих відносин [45, 68, 73, 79, 86, 77, 89, 102, 109, 151, 156]. Наведений перелік свідчить, що у цих випадках потенціал розглядався не як категорія, а як загальнодержавна, регіональна або галузева характеристика, що відповідала вимогам централізованої економіки.

За цим підходом, коли наводяться статистичні дані про військовий потенціал, то перераховуються наступальні й оборонні види озброєнь, чисельність армії, кількість танків, літаків, іншої військової техніки. Якщо мова йде про творчий або трудовий потенціал – розглядають структуру кадрів. При цьому губиться основна властивість об’єкту оцінки (характеристика його потенціалу) – здатність проявляти себе відносно зовнішнього середовища, у тому числі – забезпечити досягнення мети. Невелика, але добре підготовлена й організована армія здатна захистити країну, маленький колектив талановитих вчених – забезпечити прорив у науці. Тут мова йде вже про якісні характеристики, котрі найчастіше визначаються лише експертним шляхом і не стикуються з кількісними, тому сучасні дослідники доповнюють “ресурсну” складову ще “ринковою”, управлінською або ще якоюсь іншою. У такому вигляді, за такими критеріями виміру використання показника “потенціал” стосовно практичної діяльності виробничого підприємства не може отримати широкого застосування. Зараз цей показник використовується лише у оглядових аналітичних матеріалах як узагальнюючий термін.

Звичайно усю різноманітність характеристик потенціалу у ході аналізу зводять до одного виміру на основі бальної оцінки, але це теж має свої недоліки [105, 174]. Для рішення конкретних виробничих завдань діючого підприємства потенціал, розрахований на основі бальної оцінки, дає недостатньо високу точність розрахунку і може слугувати лише для кількісного порівняння окремих елементів кількох схожих об’єктів, або аналогічних об’єктів за врахуванням відмінностей умов їх функціонування. До вказаних труднощів додається те, що розглядаються перелічені вище окремі види потенціалу тоді коли ще не визначено економічної сутності самої категорії “потенціал”.

Іноді потенціалом пропонується вважати узагальнену характеристику ресурсів: “Определяя данную категорию не следует противопоставлять понятия “потенциал” и “ресурсы”. Потенциал (экономический, производственный, трудовой) представляет собой обобщенную, собирательную характеристику ресурсов, привязанную к месту и времени”. Прискорення розвитку великих виробничих систем дійсно потребує врахування фактору часу. Сучасні дослідники вказують на цю особливість і пов’язують її з необхідністю застосування такого показника як потенціал відносно галузі, підприємства, країни 192,111,155], але ж для підприємства це не менш важливо.

У деяких роботах пропонується враховувати динаміку процесу в наступному вигляді: “Потенциал, выступая в единстве пространственных и временных характеристик, концентрирует в себе одновременно три уровня связей и отношений: во-первых, отражает прошлое, т. е. представляет собой совокупность свойств, накопленных системой в процессе ее становления и обусловливающих ее способность к функционированию и развитию. В этом плане понятие “потенциал” фактически принимает значение понятия “ресурс”; во-вторых, характеризует настоящее с точки зрения практического применения и использования наличных способностей. Это позволяет провести различие между реализованной и нереализованной возможностями. В этой своей функции понятие “потенциал” отчасти совпадает с понятием “резерв”…; в-третьих, ориентирован на развитие (будущее)… Представляя собой единство устойчивого и изменчивого состояний, потенциал содержит в себе в качестве “потенции” элементы будущего развития” [65].

У цьому цікавому підході знов, хоча б і частково, ототожнюється потенціал та “ресурс” або “резерв”, але справедливо вказується на необхідність врахування рівню їх використання та елементів майбутнього розвитку. Для сучасних розробок щодо систем показників оцінки потенціалу об’єкта характерно розглядати процеси його функціонування й розвитку як ресурсу [92, 111,155] та у динаміці [65, 174 та інші]. На наш погляд, ресурси, у тому Числі й резерви, краще визнати частиною носія, а потенціал визначити його властивістю проявляти себе [50], або здатністю [45, 175] до чогось.

Слід зазначити, що “відбите минуле”, що трактується як “сукупність властивостей, накопичених системою в процесі її становлення й зумовлююча її можливість до функціонування й розвитку” 1174], мабуть, і є сьогодення. Виходячи із цього, не можна погодитися з авторами, що ототожнюють поняття “потенціал” і “ресурс” хоча б і частково, оскільки невід’ємною частиною існуючого в сьогоденні потенціалу є властивість, якщо вона, в чинність якихось обмежень, не дорівнює нулю, до його розвитку у певному напрямку. Навіть при вартісній оцінці об’єкта на день продажу слід враховувати властивість, здатність (потенціал) і можливість (обмежуючі фактори) його подальшого розвитку. Таким чином, окремо враховувати стан об’єкта в минулому має сенс для аналізу тенденції. Оцінювати стан об’єкта в сьогоденні лише як накопичені в минулому ресурси (або властивості) не можна без врахування їх взаємодії з оточуючим середовищем, яке змінюється і змінює значення самих ресурсів. Визначати властивості об’єкта до подальшого розвитку та прогнозувати його стан в майбутньому не можна без врахування як обмежуючого так і стимулюючого впливу оточуючого середовища.

Існує трактування змісту категорії “потенціал” як “джерела можливостей, коштів, запасу, які можуть бути наведені в дію, використані для рішення якого-небудь завдання або досягнення певної мети; можливості окремої особи, суспільства, держави в певній області” [73]. Але ж “джерело” – це скоріше за все носій потенціалу, а не сам потенціал, до того ж “джерело можливостей” це знов таки стосується зовнішніх обмежень властивостей об’єкту. Останні вітчизняні розробки у цьому напрямку (2004-2007 років) знов пов’язують зміст категорії “потенціал” з терміном “можливості”: Так, виробничий потенціал трактується як “… величина, що характеризує номінальні потенційні можливості підприємства на відміну від традиційного й, на наш погляд, помилкового підходу, що використовує максимальні величини показників виробничих характеристик об’єктів” [79 J. Але ж сторінкою раніше ці ж автори вказують, що “Потенціал підприємства являє собою реальну або ймовірну здатність виконати цілеспрямовану роботу” [79, с. 13], а поділяючи підприємницький потенціал підприємства (який практично ототожнюється з “потенціалом підприємства”) за категоріями на “базовий”, “прихований”, “збитковий” та “пересічний”, потенціал визначається то як “активи” (“прихований” потенціал), то як “кошти”, в які перетворюється “прихований” потенціал, трансформуючись в “базовий”, то як ^наявність активів” (“пересічний” потенціал), що “забезпечує розвиток усіх названих потенціалів” [79, с. 13] – то виходить і розвиток “збиткового потенціалу”.

Незважаючи на недостатню систематизованість визначень, ніде крім вказаного джерела, не виділено “збитковий” потенціал. Точніше, якщо погодитись з нашим визначенням, що потенціал – це властивість, то властивість приносити збитки це “потенціал збитковості”. Це дуже суттєва властивість носія і справедливо виділена авторами. Ще раз підкреслимо, що, хоча оцінка ризику збитків [61] робиться досить часто при купівлі об’єкту чи його експлуатації, окремо цей різновид потенціалу ще не виділявся, хоча тут треба виділяти навіть два різновиду: як властивість наносити збитки власнику, та з іншого, й не менш важливого для відповідного суб’єкту оцінки боку – наносити збитки конкуренту (що зовсім не те саме, що конкурентоспроможність, коли ринок не є насиченим). От тільки до рекомендації авторів відносно використання “номінального” замість “максимального” значення потенціалу [79] треба підходити дуже обережно, бо якби здатність Чорнобильської ЛЕС нанести збитки оцінювалася не за “номіналом”, а на усю можливу глибину, то мабуть і заходи безпеки були б на зовсім іншому рівні.

Пізніші роботи трактують потенціал діючого підприємства як здатність підприємства до подальшої діяльності:

“Узагальнивши ці напрямки з погляду діючого підприємства можна сказати, що потенціал підприємства – це здатність підприємства до подальшої його діяльності, що базується на тих ресурсах, які має. Цю здатність воно реалізує, використовуючи резерви. Ресурси, як і резерви, визначаються різними вимірниками: трудовими, натуральними, вартісними. Ресурси й резерви у вартісному вимірі – це активи, капітал і зобов’язання. Таким чином, потенційні можливості підприємства визначаються наявністю ресурсів і можливістю використання резервів” [175]. Таке визначення вміщує раціональну основу, оскільки базується на понятті “здатність” (хоча “здатність” більш підходить до персони, що вже має мету, а “властивість” [56] – до бездуховного об’єкту й безвідносно до існування мети), але чомусь розділяє ресурси та резерви (які є зарезервованою частиною ресурсів) та неточно формулює кінцеву мету: “Подальша діяльність підприємства” може бути й збитковою, а призначення штучно створеного об’єкту (підприємства) все ж таки приносити прибуток, або забезпечити якийсь інший корисний результат власнику, при чому так чи інакше загрожувати конкуренту. До того ж “здатність”, за даною концепцією, повинна реалізуватися через використання “резервів”, а базується на “ресурсах”, і, зрештою, закінчується усе тією ж “наявністю ресурсів і можливістю використання резервів”.

Зустрічаються визначення потенціалу, одночасно і як “ресурсу” і як “можливостей”, і як “активів або коштів” |79|, але ж сутність має бути одна. Мабуть, більш відповідає реальності концепція, за якою потенціал “виражає реальні здатності до використання наявних ресурсів для досягнення наміченої мети” [92]. У той же час, викликає сумнів позиція, відповідно до якої “виробничий потенціал підприємства відображає реальну, фактичну здатність до створення максимального обсягу матеріальних благ з урахуванням конкретних ресурсних обмежень, збалансованості трудових і матеріальних ресурсів” [921 вже хоча б тому, що такий максимум може бути незатребуваний ринком. До того ж не можна у голову кута ставити “здатність використовувати наявні ресурси”, особливо якщо мета не варта усього того, що буде використано задля її досягнення.

Навіть тоді, коли автори вже відійшли від ототожнювання потенціалу з ресурсами, цей підхід знов дає про себе знати наприклад тим, що “виробничий потенціал” у складі потенціалу підприємства поділяється на “засоби виробництва” (тобто ті самі ресурси) та “потенціал технологічного персоналу (робочу силу)” [174, с. 15, рис. 1.3]. Ресурсний підхід має свої історичні корені і право на існування, але ж складати засоби виробництва (які, мабуть, мають якийсь потенціал) та “потенціал технологічного персоналу (робочу силу)”, мабуть теж не варто. Або вже потенціал засобів виробництва вкупі з потенціалом технологічного персоналу дає “виробничий потенціал”, або засоби виробництва вкупі з робочою силою створюють виробничу систему – підприємство. Краще вже погодитись, що ресурси у організованій сукупності являють собою носій, який і має потенціал, як властивість, яка цікавить оцінювача, наприклад, властивість – проявляти себе шляхом забезпечення прибутковості.

Балацкий О. Ф. у монографії “Экономический потенциал административных и производственных систем” у визначенні економічного потенціалу теж відділяє ресурси від їх здатності: “Под экономическим потенциалом нами понимается совокупная способность имеющихся в наличии экономических ресурсов обеспечить производство максимально возможного объема полезностей, соответствующих потребностям общества” [45, с. 140]. Це визначення вже більш відповідає нашій концепції, але стосується загальносуспільного розуміння потенціалу, до того ж лише економічного. В умовах ринку планувати роботу конкретного підприємства на основі максимізації обсягу “корисності” неможливо, воно не витримає конкуренції з тими, хто орієнтується на прибуток. І хоча у даному разі різниця в розумінні термінів “властивість” та “здатність” не така вже й велика, слід зазначити, що знов не приймається до уваги той факт, що потенціал об’єкту (навіть створеного щоб бути корисним, як от Чорнобильська ЛЕС) може мати й негативну сторону, яку край потрібно враховувати теж. Взагалі, якщо мова йде про потенціал підприємства, а не країни у цілому, може статися, що “производство максимально возможного объема полезностей” не відповідає інтересам власника підприємства, який зацікавлений у стійкому доході (який в умовах ринку зовсім не завжди пов’язаний з максимальним обсягом продукції, “полезностей”). Не цікавить корисність й покупця, який бажає визначити обгрунтовану (з потенціалом) вихідну ціну об’єкту до того, як почати торгуватися.

Більшість розглянутих підходів в остаточному підсумку ототожнюють ресурси (або резерви) з потенціалом, або з його ресурсною складовою, яка доповнюється ще “ринковою”, “результатною” 1174], або ще якоюсь складовою чи можливостями. На наш погляд, це ускладнює практичне використання такої теоретичної побудови. Інша справа, що цей ресурс (об’єкт) обов’язково має які-небудь властивості, які можна визначити як його потенціал, і який без цього носія просто не існує. Виходячи з усього цього, можна сформулювати наступні поняття для оцінки та діагностики потенціалу:


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4,00 out of 5)

Потенціал і розвиток підприємства – Бачевський Б. Є. – Питання визначення сутності потенціалу