Потенціал і розвиток підприємства – Бачевський Б. Є. – Що ж таке оцінка, й що – діагностика потенціалу?
У дослідженнях з проблем визначення потенціалу підприємства |69,105,174 та інші] не має повної єдності щодо самого процесу оцінювання об’єкту та його результатів. Як правило, визначається недостатня глибина обгрунтування правомірності використання одного чи системи показників, абсолютних чи відносних одиниць вимірювання. Дослідники розділилися на прибічників системності та тих. хто вважає, що існує єдиний синтетичний (інтегральний) показник. Ми поділяємо думку, що наявність часткових показників не суперечить існуванню загального, але при певних умовах. На наш погляд, зведення часткових показників до загального не є обов’язковою умовою і виконуються лише тоді, коли такий показник (наприклад, ціна об’єкту при продажу) не потребує додаткових характеристик або потребує їх лише довідково.
Прибічники системного підходу вказують на такі недоліки інтегральних показників, як “складність їхнього розрахунку і недостатня теоретична обгрунтованість порівняння різнорідних величин” 1174]. Але ж хоч як складно визначити ціну, аналізуючи різнорідні показники окремих елементів носія, іншого шляху, нажаль, немає, оскільки оцінювачу потрібно визначити саме ціпу.
З іншого боку, чи завжди нам потрібна ця інтегральна оцінка? Якщо ми, наприклад, встановили, що такому частковому елементу носія, як окремий верстат на конкретній операції технологічного процесу не вистачає потужності двигуна, або недостатня довжина обробки, але це все можна усунути модернізацією; цс означає, що за кожним вказаним параметром об’єкта є потенціал розвитку, його можна визначити (діагностувати), втілити й використати, витративши, звичайно, певні ресурси (грошові, трудові. матеріальні). І звісно ж, вимірюватиметься такий частковий потенціал у одному випадку – у кіловатах, у другому – в міліметрах. Але, якщо ми побажаємо визначити кінцевий результат наших зусиль, нам прийдеться звести усі ці досягнення до одного показника – продуктивності цього верстата на даній операції, та всі витрати на втілення таких відмінних часткових потенціалів – до загальної вартості заходу модернізації та збільшення на цю суму балансової вартості носія.
Зі сказаного вище випливає, що діагностика окремих елементів носія, у будь – якому разі, є попереднім етапом вартісної оцінки цілісного об’єкту, якщо це потрібно суб’єкту оцінки, або визначення ного вихідних експлуатаційних характеристик (продуктивності) у вартісних чи натуральних одиницях. Діагностика вміщує аналіз кожного елемента, та її результатом є система характеристик (показників), які відобра – жують потенціал кожного елемента носія і я вляють собою базу для розробки планів відшкодування зносу (підтримка та оновлення основних засобів) та розвитку усіх функціональних елементів у межах їх потенціалу розвитку.
Діагностика може провадитись як з боку власника, на основі аналізу фактичних даних звітності та планових показників, так і з боку зовнішніх зацікавлених суб’єктів оцінки (у першу чергу, покупців) на основі експертної оцінки загально доступних характеристик підприємства. Показники, за результатами діагностики, можуть вимірюватись у будь-яких одиницях, що висвітлюють потрібний бік властивостей оцінюваного об’єкту. Оцінка, за нашим підходом, відображує переважно вартісну сторону процесу (оскільки той же обсяг виробництва може вимірюватись і за собівартістю або ціною), вимірюється у відповідних одиницях, є заключним етапом процесу діагностики та оцінювання і базується на результатах діагностиці. Кінцевий результат аналізу та оцінки відображується інтегральним узагальнюючим показником.
Дослідники з цього питання, незалежно від поглядів па сутність та підходів до вимірювання потенціалу, найчастіше виділяють:
А) об’єкт оцінки (управління);
Б) суб’єкт оцінки (управління);
В) критерій:
Г) показник (систему показників);
Д) одиниці (шкалу) вимірювання;
Є) метод оцінки;
Ж) послідовність оцінки.
При цьому звичайно підкреслюють, що названі елементи перебувають між собою у відповідному зв’язку і відповідних співвідношеннях, а сам процес оцінювання потенціалу підприємства, за існуючими підходами [174, с. 80, рис. 4.1], повинен будуватися за схемою відносин не стільки об’єкту та суб’єкту оцінки, як об’єкту та суб’єкту управління. З нашої точки зору, це далеко не одне і те саме, оскільки, наприклад, конкурент не є суб’єктом управління, але ж оцінює підприємство як об’єкт.
(2 votes, average: 2,50 out of 5)