Потенціал і розвиток підприємства – Бачевський Б. Є. – 1.2. Графоаналітична модель та структура потенціалу підприємства
Основні питання:
Структурні складові об’єкта;
Структура потенціалу;
Потенціал розвитку;
Показники оцінки та діагностики потенціалу;
Графоаналітична модель потенціалу.
Для прикладного використання поняття “потенціал” в економіці необхідно дотриматись кількох умов.
По-перше, ми повинні виділити об’єкт оцінки, та вказати ті його характеристики, які не залежать від суб’єкта оцінки, як от наприклад: чи є об’єкт природним або штучним, є він матеріальним, або це ідея, яку треба оцінити, є об’єкт окремим або частиною чогось більшого, як от окремі функціональні або часткові елементи. Узагальнено у якості об’єкту розглядають переважно територію (країну, регіон, географічну область) або промисловість [41, 44,45, 65,73,92,130,152,174,181,184]. Це може бути галузь, окремі підприємства певної галузі або природні поклади корисних копалин [77,109, 151,186]. Частіше розглядають підприємство (їх сполучення) або бізнес як такі, незалежно від галузевої приналежності [35, 8, 40, 68, 69, 72, 78, 79, 90, 102, 105, 106, 147, 148, 155, 156, 159,166,167,175,179,183,187], але потенціал можна визначити для усіх матеріальних або нематеріальних, штучних, або природних об’єктів, якщо є зацікавлений у цьому суб’єкт оцінки або діагностики.
По друге, треба встановити, хто є суб’єкт оцінки в системі суб’єкт – об’єкт, оскільки від цього залежить напрям оцінки (він може бути й не один), а з ним – та сукупність властивостей об’єкта із усієї їх різноманітності (тобто вид потенціалу), яка саме буде оцінюватись. Якщо держава виступає як суб’єкт оцінки й безпосередній власник казенного підприємства, то вона може оцінювати, наприклад, економічний потенціал прибутковості, або збитковості, але, якщо підприємство є самостійним об’єктом хазяйнування, хай навіть це державне підприємство, державу, як зовнішній суб’єкт оцінки, можуть цікавити такі види потенціалу, як податковий (що важливо для формування бюджету), або експортний (що стосується функцій державного регулювання балансу експорту – імпорту), або виробничий (як от у вугільній промисловості, коли йдеться про енергетичну безпеку країни) [50]. Так само, конкурентів цікавить потенціал конкурентоспроможності об’єкту, партнерів – усі прояви виробничого потенціалу підприємства, що впливають на ринки сировини, комплектуючих та супутніх товарів, продукції, фінансів, включаючи інвестиційний потенціал, і так щодо усіх суб’єктів оцінки. Багато авторів вказують на різноманітність видів потенціалу, але не пов’язують ці види з суб’єктом оцінки [45, 68,69,79,90,105,174,175].
По третє, слід визначити конкретну мету оцінки, оскільки від неї залежатиме перелік оцінюваних параметрів, методи оцінки, та рід, тип, підвид, або інші класифікаційні ступені потенціалу, які потребують диференціації. Якщо метою оцінки є продаж, або купівля об’єкту, це буде відповідна оцінка економічного потенціалу з точки зору вартості продажу підприємства, а якщо метою є підвищення прибутковості – економічного потенціалу в експлуатації. Коли потрібно виконати аналіз окремого часткового елементу, такого як трудові ресурси, слід визначити трудовий або кадровий потенціал. Тому, якщо врахувати усе сказане вище, потрібно скласти відповідну схему, що відобразила б внутрішню структуру, притаманну будь-якому виду потенціалу, та створити за вказаними вимогами нову видову класифікацію потенціалу, оскільки існуючі впорядковані за іншими підходами.
Якщо об’єкт – природне або штучне, але нове, явище, воно може мати приховані корисні властивості, які за сучасними методами ще не виявлені, але передбачаються хоча б теоретично. Як правило, виявлення та дослідження таких властивостей потребує часу та інвестицій. На перший погляд, штучне створення повинно одразу і явно мати усі закладені у нього корисні властивості, бо задля цього створювалося. Але, наприклад, розробники комп’ютерних технологій навряд чи могли на початку роботи передбачати у що перетвориться за такий короткий час їхнє дітище, які масштаби прийме, та які зміни потягне за собою у сфері зв’язку, обміну інформацією та її обробки, або взагалі керування будь-якими складними системами, та які кошти на це будуть витрачені. Тому слід зазначити, що корисні властивості будь-якого об’єкту як по широті спектру складових, так і по глибині розробки можливостей використання кожної з них обмежені, головним чином, існуючим рівнем науки і техніки, тобто нашими знаннями щодо властивостей об’єкту та вмінням їх використовувати.
Крім цього, важливо додати, що існуючі властивості відділяються від можливих так само, як можливі (тобто відомі, але не втілені) відділяються від гіпотетичних. Перетворення гіпотетичних властивостей у можливі потребує фундаментальних досліджень, часу кваліфікованих фахівців, ризикованих інвестицій і не завжди надає очікувані результати. Перехід від можливих властивостей до існуючих потребує прикладних досліджень, впровадження – то знов часу та інвестицій. Це внутрішня структура будь яких властивостей об’єкту, який є їх носієм і які не існують без нього. Різниця між об’єктом та носієм у тому, що не кожен носій стає об’єктом чиєїсь оцінки, хоча може при цьому бути лише об’єктом досліджень або чиєїсь зацікавленості. До того ж об’єкт є сукупністю носія та його властивостей. Іноді існує потрібність розділяти носій та його властивості. Так виробнику засобів виробництва важливо визначити собівартість своєї продукції, то він якраз і відділяє характеристику носія (собівартість його виготовлення) від його експлуатаційних властивостей, які при продажу вплинуть на прибуток продавця, але не на собівартість товару.
Оскільки властивості, як розглянуто вище, відрізняються у залежності від корисності для оцінювача (у кожному випадку до уваги приймаються лише ті властивості, які цікавлять суб’єкт оцінки), рівня втілення (існуючи, можливі, гіпотетичні), рівня використання (реалізовані та нереалізовані) та доцільності створення властивостей, які не використовуються взагалі або використовуються частково (резерв та надлишок) має сенс об’єднати їх у взаємозв’язку як комплекс одночасно існуючих властивостей під назвою “потенціал”. Крім того, за таким підходом слід виділити структурні складові об’єкту, які мають важливі для оцінювача власні характеристики, у тому складі й вартісні. Одразу треба вказати, що гіпотетичні властивості звичайно не оцінюються при продажу й цікавлять тих, хто займається фундаментальними дослідженнями.
(2 votes, average: 5,00 out of 5)