Ринок фінансових послуг – Сич Є. М. – 2.4.4. Послуги у сфері недержавного пенсійного забезпечення

Закон України “Про недержавне пенсійне забезпечення” від 09.07.03 № 1057/ІУ визначає правові, економічні та організаційні засади недержавного пенсійного забезпечення в Україні та регулює правовідносини, пов’язані з цим видом діяльності.

Система недержавного пенсійного забезпечення (НПЗ) є механізмом, який покликаний забезпечувати громадянам належний рівень пенсії. Ця система дозволяє диференціювати пенсії залежно від рівня доходу громадян та їхньої участі у недержавному пенсійному забезпеченні.

Система НПЗ покликана створити можливості для збереження та примноження коштів вкладників з метою забезпечення одержання ними стабільного доходу після настання пенсійного віку. Перевага НПЗ в тому, що збережені кошти збільшуються за рахунок інвестиційного доходу. При цьому державний нагляд за установами пенсійного забезпечення дозволяє запобігти проведенню надто ризикованих операцій і втраті пенсійних заощаджень.

Основна мета НПЗ – надання працівникам можливості здійснювати додаткові пенсійні заощадження та одержувати більші пенсійні виплати за рахунок пенсійних нагромаджень та інвестиційного доходу від їхнього розміщення. Недержавна пенсія має стати додатком до пенсій, що виплачуватимуться з державної солідарної та обов’язкової накопичувальної систем. Це дозволить збільшити співвідношення пенсійних виплат до заробітної плати працівника майже до 60 %. НПЗ також надає можливість працедавцеві додатково заохочувати своїх працівників за допомогою запровадження пенсійних програм і відрахування частини доходу на пенсійні рахунки працівників.

Виходячи з міжнародного досвіду Суб ‘єктами Системи додаткового (недержавного) пенсійного забезпечення, як правило, є: засновники та платники пенсійних фондів; вкладники й учасники пенсійних фондів; недержавні пенсійні фонди; компанії з управління пенсійним фондом; компанії з управління активами пенсійного фонду (КУА); зберігачі пенсійних фондів; страхові організації, яким дозволено здійснювати страхування життя та страхування довічної пенсії; банківські установи, що надають послуги з відкриття та обслуговування пенсійних депозитних рахунків; саморегульовані організації у сфері недержавного пенсійного забезпечення; особи, котрі надають консультаційні й агентські послуги; органи державного нагляду та контролю у сфері недержавного пенсійного забезпечення; незалежні актуарії; аудитори.

Основні принципи діяльності НПЗ такі:

– економічно-соціальна зацікавленість працівників і працедавців у НПЗ;

– добровільність участі в системі НПЗ (добровільність створення та приєднання до раніше створених пенсійних фондів, добровільність пенсійних внесків, вибору пенсійного фонду та форми пенсійних виплат тощо);

– здійснення інвестиційної діяльності виключно в інтересах вкладників та учасників з метою захисту пенсійних внесків від інфляції та збільшення пенсійних нагромаджень за допомогою одержання інвестиційного доходу;

– державне регулювання діяльності НПЗ і нагляд за її здійсненням тощо.

Важливими гарантіями стабільного функціонування системи НПЗ і діяльності пенсійних фондів зокрема, захисту пенсійних заощаджень є:

– розмежування функцій управління пенсійними фондами, управління активами пенсійного фонду та їхнього зберігання між фінансовими установами, що надають відповідні послуги;

– ліцензування фінансових установ у системі НПЗ спеціально уповноваженими державними органами;

– здійснення зовнішнього моніторингу операцій з активами пенсійного фонду та їхнього обліку банківською установою – зберігачем активів пенсійного фонду;

– створення страхового резерву в структурі активів пенсійного фонду для забезпечення виконання зобов’язань перед вкладниками й учасниками пенсійного фонду;

– розміщення активів пенсійного фонду за принципами диверсифікації, відповідального ставлення до інвестування, надійності, ліквідності та прибутковості такого інвестування;

– проведення регулярних незалежних актуарних оцінювань пенсійних фондів;

– закріплення цілковитої відповідальності фінансових установ, котрі надають пенсійним фондам послуги з недержавного пенсійного забезпечення, усім належним їм майном.

Недержавні пенсійні фонди (НПФ) є фінансовими інституціями для переважної більшості населення. Проте у світі вони є одним з найбільш популярних засобів здійснення заощаджень, у тому числі на старість, на противагу банківським депозитам та іноземній валюті.

Недержавні пенсійні фонди є елементом третього рівня нової пенсійної системи, що утворюється в Україні. Такі інституції надають послуги з недержавного пенсійного забезпечення.

Недержавний пенсійний фонд Є, по суті, об’єднанням коштів, що надходять до нього на користь майбутніх одержувачів пенсійних виплат – учасників такого фонду.

НПФ є юридичною особою (непідприємницьким товариством), яка має статус неприбуткової організації (тобто прибуток не розподіляється на користь засновників НПФ, а спрямовується на формування пенсійних активів).

Учасником НПФ може бути будь-яка фізична особа як громадянин України, так і іноземці та особи без громадянства.

Особа, що сплачує кошти (що називаються пенсійними внесками) на користь учасника НПФ, є вкладником фонду.

Вкладниками будь-якого НПФ можуть бути:

– сам учасник особисто (тобто на свою користь);

– родичі учасника фонду, а саме подружжя, батьки, діти;

– працедавець, в якого працює учасник фонду;

– професійне об’єднання, членом якого є учасник фонду.

Пенсійні кошти, обліковані на індивідуальному професійному пенсійному рахунку учасника, можуть бути використані виключно для інвестування з метою одержання доходу на користь учасника професійної пенсійної системи; здійснення щомісячної професійної пенсійної виплати чи одноразової пенсійної виплати, а також для оплати послуг адміністратора НПФ, послуг КУА (у тому числі оплати послуг торгівців цінними паперами (посередників), зберігача, послуг із проведення планових аудиторських перевірок; оплати договору страхування довічної пенсії. Використання коштів для інших цілей забороняється.

Недержавні пенсійні фонди в Україні можуть бути трьох типів:

– відкриті недержавні пенсійні фонди;

– корпоративні пенсійні фонди;

– професійні пенсійні фонди.

При відкритому типі недержавного пенсійного фонду засновниками можуть бути будь-які юридичні особи, а учасниками – громадяни України, іноземці та особи без громадянства, незалежно від місця та характеру їх роботи.

Корпоративним Пенсійним фондом вважається недержавний пенсійний фонд, засновником якого є юридична особа-працедавець, або кілька юридичних осіб-працедавців, та до якого можуть приєднуватися працедавці-платники. При цьому, на відміну від відкритого пенсійного фонду, учасниками такого фонду є виключно громадяни, які перебувають у трудових відносинах з його засновниками або працедавцями, які є платниками цього фонду.

Професійний пенсійний фонд – це пенсійний фонд, засновниками якого є об’єднання громадян або юридичних осіб, яке створюється за професійною ознакою. При цьому учасниками такого фонду можуть бути виключно громадяни, пов’язані за родом їх професійної діяльності.

Майбутня пенсія учасника фонду формується не тільки з його внесків у НПФ, але й доходу від інвестування цих коштів, чим займатимуться спеціально створені компанії по управлінню активами.

Основний принцип діяльності недержавних пенсійних фондів – добровільність участі в них. Вкладники й одержувачі виплат (учасники пенсійних фондів) можуть обирати найпривабливіші пенсійні схеми здійснення внесків одержання виплат. Вони також мають змогу оцінювати надійність напрямів інвестування коштів. Зберігаючи гроші в банках, вкладники, на відміну від учасників пенсійних фондів, таких можливостей позбавлені.

Основними показниками діяльності недержавних пенсійних фондів є надійність, стабільність та прибутковість. Проте зараз немає єдиного показника, який би показував прибутковість НПФ. Оцінка системи недержавного пенсійного забезпечення базується на певних принципах. Серед них: адекватність та обгрунтованість показників діяльності НПФ; вірогідність (наявність у НПФ набору первинної документації);

Однотипність методики обчислення показників діяльності НПФ. Одним з основних параметрів діяльності НПФ є оцінка чистої вартості пенсійних активів. Особливої ваги цей показник набуває із запровадженням пенсійної системи. Ураховуючи це, уже зараз необхідно відпрацювати підходи до його обчислення у практичній діяльності недержавних пенсійних фондів. Ще одним важливим параметром є оцінка чистої вартості одиниці пенсійних внесків.

Чиста вартість одиниці пенсійних внесків – розрахункова вартість одиниці пенсійних внесків, що визначається діленням чистої вартості активів пенсійного фонду на загальну кількість одиниць пенсійних внесків на день підрахунку. Чиста вартість одиниці пенсійних внесків на день надходження першого пенсійного внеску до пенсійного фонду встановлюється у розмірі 1 гривні.

Чиста вартість активів пенсійного фонду – різниця між вартістю активів пенсійного фонду на день проведення підрахунку та загальною сумою зобов’язань пенсійного фонду, що підлягають виконанню на день проведення підрахунку.

Частина інвестиційного прибутку є власністю фонду і використовується як джерело формування власного майна підприємства. Інша частина інвестиційного прибутку йде на поповнення активів фонду. Крім цього, ще одна частина інвестиційного прибутку також може використовуватися на формування фондів і резервів, які створюються в інтересах учасників.

Джерелами формування власного майна фонду є внески засновників до статутного фонду, частина інвестиційного прибутку, що йде на забезпечення функціонування і розвиток фонду, внески вкладників на утримання фонду, а також інші законні надходження. Використовується і витрачається власне майно фонду на забезпечення його статутної діяльності.

Конкретний прибуток недержавного пенсійного фонду заздалегідь визначений умовами пенсійного договору і фактично не залежить від результатів діяльності цього фінансового інституту.

Недержавне пенсійне забезпечення здійснюється:

– пенсійними фондами шляхом укладення пенсійних контрактів між адміністраторами пенсійних фондів та вкладниками таких фондів;

– страховими організаціями шляхом укладення договорів страхування довічної пенсії, страхування ризику настання інвалідності або смерті учасника фонду;

– банківськими установами відповідно шляхом укладення договорів про відкриття пенсійних депозитних рахунків для нагромадження пенсійних заощаджень у межах суми, визначеної для відшкодування вкладів Фондом гарантування вкладів фізичних осіб.

Компанія з управління активами (КУА) – юридична особа, яка провадить професійну діяльність з управління активами на підставі відповідної ліцензії на провадження такої діяльності.

Контрольні функції щодо напрямків, об’єктів та ефективності інвестування учасників недержавного пенсійного забезпечення, відповідно до своєї компетенції здійснюють:

– Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку;

– Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України;

– Національний банк України;

– Антимонопольний комітет України.

Крім того, цільове та ефективне використання пенсійних активів контролюється радою пенсійного фонду, інвестиційним радником, засновниками фонду.

Активи пенсійного фонду складаються з власне пенсійних активів, що формуються за рахунок пенсійних внесків і доходу від їхнього розміщення; коштів для забезпечення діяльності пенсійного фонду, які призначені для покриття адміністративних видатків фонду та формуються за рахунок внесків засновників або юридичних осіб, котрі приєднуються до раніше створеного фонду (платники фонду); призначеного для гарантування виконання фондом своїх пенсійних зобов’язань перед учасниками страхового резерву, який формується з частини доходу від розміщення пенсійних активів і коштів для забезпечення діяльності фонду.

Кошти, нагромаджувані на пенсійних рахунках їхніх учасників, як правило, є значним джерелом інвестицій в економіці. Особливості діяльності пенсійних фондів у тому, що вони зацікавлені здійснювати довгострокові інвестиції для узгодження власних потоків внесків і виплат. Пенсійні фонди є значними інвесторами. А це дозволяє розвивати ринок довгострокового запозичення коштів.

Основні проблеми у діяльності недержавних пенсійних фондів:

– відсутність диверсифікації ризиків з боку НПФ;

– непрозора діяльність суб’єктів недержавної пенсійної системи;

– низький рівень менеджменту;

– відсутність кримінальної відповідальності для посадових осіб, які будуть причетні до управління активами НПФ.

Розвиток систем НПЗ матиме такі наслідки:

1. Дозволить підвищити рівень пенсійних виплат людям похилого віку. Разом із пенсійними виплатами, що виплачуватимуться з реформованої системи обов’язкового пенсійного страхування, середня пенсія становитиме 55-60 % середньої заробітної платні проти нинішніх 32 %.

2. Сприятиме розвитку фондового ринку, як складової ринку фінансових послуг.

3. Сприятиме розвитку страхувального бізнесу. Розвиток недержавних пенсійних фондів спричинить значне збільшення попиту на продукти страхувального бізнесу, зокрема на страхування життя та на страхування довічної пенсії з установленим періодом, довічної обумовленої пенсії, довічної пенсії подружжя.

4. Приведе до зниження обсягів тіньової економіки. Через пільги в оподаткуванні для учасників і вкладників недержавного пенсійного забезпечення (внески до недержавних пенсійних фондів та одержаний інвестиційний доход не оподатковуються, а оподатковуються лише пенсійні виплати) і обмеження на ці пільги (внески до недержавних пенсійних фондів не повинні перевищувати 25 % заробітної плати учасника) учасники недержавного пенсійного забезпечення матимуть додатковий стимул вимагати виплату свого заробітку в офіційному секторі.

5. Збільшення бюджетних надходжень у майбутньому. Механізм сплати податків збільшить бюджетні надходження шляхом розширення бази оподаткування: пенсійні виплати включатимуть не тільки пенсійні внески, що є доходом громадян чи працедавців, а отже, підлягають оподаткуванню в будь-якому випадку, а й інвестиційний доход.

6. Зменшить залежність від зовнішніх запозичень та сформує додаткове джерело довгострокового кредитування економіки. Оскільки кошти недержавного пенсійного забезпечення інвестуються на довгострокову перспективу (коли припустити, що людина розпочинає свою трудову діяльність у 25-річному віці, виходить на пенсію в 60 років і живе до 67,9 років, то середня тривалість інвестиції становить приблизно 20 років), вони стануть додатковим стимулом розвитку реального сектору й економічного зростання.

Поява на фінансовому ринку України нових інституціональних інвесторів – недержавних пенсійних фондів і Накопичувального фонду – вимагає розширення напрямків інвестування пенсійних ресурсів шляхом створення нових, удосконалення та урізноманітнення існуючих інструментів ринку цінних паперів. Підвищення інвестиційної привабливості боргових зобов’язань потребує розвитку законодавчих засад та створення організаційних можливостей для випуску надійних фінансових інструментів, захищених від дефолту та негативного впливу інфляції, особливо у довгостроковій перспективі, в тому числі облігацій внутрішньої державної позики, забезпечених фінансовими активами (наприклад акціями приватизованих підприємств, що мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави і перебувають у державній власності).

Будь-які державні цінні папери за природою зобов’язань належать до так званих безризикових інвестицій, оскільки невиконання зобов’язань держави за своїми запозиченнями фактично означає дефолт такої країни.

У зв’язку з цим з метою розширення пропозиції державних цінних паперів, в які можна інвестувати активи Накопичувального пенсійного фонду, більш доцільним є не запровадження додаткового забезпечення державних цінних паперів, а збільшення процента, що виплачується за такими цінними паперами.

Отже, сферою небанківського фінансового сектору України, яка сьогодні демонструє найбільш динамічні темпи розвитку, є ринок недержавного пенсійного забезпечення.



Ринок фінансових послуг – Сич Є. М. – 2.4.4. Послуги у сфері недержавного пенсійного забезпечення