Ринок фінансових послуг – Сич Є. М. – 2.2. Фінансові послуги на грошовому ринку

2.2.1. Структура, сутність і інструменти грошового ринку

Грошовий ринок – це частина ринку позичкових капіталів, де здійснюються переважно короткострокові (від одного дня до одного року) депозитно-позикові операції, що обслуговують рух оборотного капіталу фірм, короткострокових ресурсів банків, установ, держави і приватних осіб.

На грошовому ринку купуються грошові кошти на короткий строк (до одного року). Ці кошти використовуються в обороті позичальника (покупця) як гроші, тобто для приведення в рух уже нагромадженого капіталу, завдяки чому вони швидко вивільнюються з обороту і повертаються кредиторові. Класичними операціями грошового ринку є операції з міжбанківського кредитування, з обліку комерційних векселів, операції на вторинному ринку з короткостроковими державними зобов’язаннями, короткострокові вклади фінансово-кредитних інституцій у комерційних банках та кредити банків цим інституціям, валютні операції тощо. Проте й інші – не фінансові – суб’єкти втягуються на ринок грошей, коли свої короткострокові грошові кошти вкладають у банки чи передають у розпорядження інших фінансово-кредитних інституцій або ж одержують від них короткострокові позички чи інше фінансування.

Грошовий ринок характерний тим, що він дуже чутливий до будь-яких змін в економіці та у фінансовій сфері. Тому попит і пропонування тут надто мінливі, а процент як ціна грошей часто змінюється під їх впливом. Через це він є найбільш реальним індикатором кон’юнктури ринку фінансових послуг взагалі і слугує базою формування процентної політики в країні.

З погляду системного підходу фінансові послуги на грошовому ринку, як компоненти системи ринку фінансових послуг, поєднують три основні складові: послуги на обліковому, міжбанківському і валютному ринках (рис. 2.24).

Ринок фінансових послуг   Сич Є. М.   2.2. Фінансові послуги на грошовому ринку

Ці три складові виконують такі головні Функції:

– об’єднання дрібних заощаджень населення держави, приватного бізнесу, закордонних інвесторів і створення потужних грошових фондів;

– трансформація цих коштів у позиковий капітал, що забезпечує зовнішні джерела фінансування корпоративного бізнесу;

– спрямування частини коштів на міжбанківський ринок, що забезпечує стійкість кредитної системи, а також процес розширеного відтворення через видачу позик;

– надання позик державним органам для вирішення невідкладних завдань, покриття дефіциту бюджету.

Отже, грошовий ринок дає змогу здійснювати нагромадження, оборот, розподіл і перерозподіл грошового капіталу між сферами національної економіки. Крім цього, це – синтез різних засобів платежу.

Обліковий ринок І його інститути допомагають підприємствам здійснювати фінансування на основі короткострокового залучення капіталу – вексельних кредитів.

Міжбанківський ринок – це частина грошового ринку, де тимчасово вільні грошові ресурси кредитних інститутів залучаються і розміщуються банками між собою переважно у формі короткострокових міжбанківських депозитів зі строком 1, 3, 6 місяців, граничні строки – від одного дня до двох років.

Валютний ринок – це сукупність економічних та організаційних форм, що пов’язані з купівлею або продажем валют різних країн. До складу валютного ринку як системи можна віднести підсистеми валютного механізму (правові норми та інститути, що демонструють їх на національному та міжнародному ринках) і валютних відносин (зв’язки, в які вступають фізичні та юридичні особи з метою здійснення міжнародних розрахунків, кредитних та інших грошових операцій).

Функціонування грошового ринку як короткострокового сектору ринку фінансових послуг дозволяє підприємствам вирішувати проблеми як поновлення недостатності грошових активів для забезпечення поточної платоспроможності, так і ефективного використання їх тимчасово вільного залишку.

Головне місце на грошовому ринку посідає банківська система, де реалізуються основні види послуг, пов’язані зі здійсненням переважно короткострокових депозитно-позикових операцій.

Банки приймають гроші на поточні депозити, за якими вкладники можуть вільно розпоряджатися своїми коштами. Це робить забезпечення ліквідності надзвичайно актуальною проблемою в діяльності банків і примушує їх вкладати значну частину мобілізованих коштів у високоліквідні активи, зокрема в короткострокові позики. Розміщуючи свої резерви в позики, банки спроможні створювати нові депозити і цим впливати на пропонування грошей, що робить їхню діяльність надзвичайно відчутною і вразливою для економіки.

Функціональна роль банків на грошовому ринку розкривається через види фінансових послуг, що їх вони надають (рис. 2.25). Більшість із цих послуг стосується саме грошового ринку, і це визначається його природою.

Крім банків на грошовому ринку активно працюють інші фінансово-кредитні установи, які використовують такі інструменти, як векселі, депозитні сертифікати, банківські акцепти та інші високоліквідні короткострокові інструменти.

Грошовому ринку властиві елементи звичайного ринку – попит, пропонування, ціна. Попит має форму попиту на позики, пропонування – форму пропонування позик, а ціна – форму відсотка на позичені кошти. Ціна на грошовому ринку має умовний характер. Ціна грошей має форму процента (процентного доходу) на позичені чи залучені кошти, що історично відрізняє її від звичайної ціни на товарних ринках.

Ринок фінансових послуг   Сич Є. М.   2.2. Фінансові послуги на грошовому ринку

Рис. 2.25. Основні види фінансових послуг комерційних банків

Розмір процента визначається не величиною вартості, яку містять у собі куплені (позичені чи залучені) гроші, а їх споживною вартістю – здатністю приносити покупцеві додатковий дохід чи блага, необхідні для задоволення особистих чи виробничих потреб. Чим більшою буде ця здатність і чим довше покупець користуватиметься одержаними грошима, тим більшою буде сума його процентних платежів. Розмір відсотка визначається не величиною вартості, яку несуть в собі позичені гроші, а їх споживною вартістю – здатністю надавати позичальникові потрібні блага, тому розмір відсоткового платежу залежить не тільки від розміру позики, а й від строку її дії.

На грошовому ринку вирізняють такі види відсотків: обліковий, міжбанківський, облігаційний, депозитний та ін. Особливу роль у системі ціноутворення на грошовому ринку має Облікова ставка Національного банку України. Це – виражена у відсотках плата, що береться Національним банком України за рефінансування комерційних банків шляхом купівлі векселів до настання терміну платежу за ними та утримується з номінальної суми векселя. Вона найнижча серед ставок рефінансування і є орієнтиром цін на гроші.

Збільшуючи рівень облікової ставки, НБУ досягає таких регулятивних результатів:

– стримує попит комерційних банків на свої позички, гальмує зростання надлишкових їх резервів та банківського кредитування економічних суб’єктів, стримує мультиплікацію депозитів і зростання пропонування грошей;

– сигналізує економічним суб’єктам про свій намір зробити гроші “більш дорогими”, що саме по собі спонукає економічних суб’єктів до більш обережної поведінки і зумовлює падіння ринкової кон’юнктури.

Зниження центральним банком облікової ставки має протилежні наслідки – збільшує попит комерційних банків на позички та їх надлишкові резерви, що спричиняє зростання пропонування грошей.

Процентна політика як монетарний інструмент має певні недоліки. Вплив її на пропонування грошей не досить чіткий і оперативний. Для комерційних банків та інших економічних суб’єктів важлива не просто зміна облікової ставки, а зміна її співвідношення з ринковими процентними ставками, за якими вони одержують позички в інших кредиторів і самі надають позички. Якщо, наприклад, ринкові позички зросли більше, ніж облікова ставка НБУ, то комерційним банкам буде вигідно не зменшувати свої запозичення в центрального банку. Тому НБУ не досягне ефекту гальмування пропонування грошей підвищенням облікової ставки. Крім того, комерційні банки можуть не відреагувати відповідним чином на зміну облікової ставки і з інших причин: через інфляційні очікування, стан своєї ліквідності тощо. У разі високих інфляційних очікувань, погіршення ліквідності комерційним банкам доцільно збільшувати попит на позички НБУ навіть при підвищенні облікової ставки.

При визначенні рівня облікової ставки Національний банк України орієнтується на такі фактори: обсяг грошової маси в обігу та швидкість обороту грошей; структура кредитної емісії Національного банку; відсоткові ставки комерційних банків за кредитами та депозитами; структура залучених коштів комерційними банками; валютний курс національної грошової одиниці; девальваційні очікування в економіці; дохідність за операціями з цінними паперами на відкритому ринку та ін.

Депозитний відсоток – норма доходу, яку виплачують банки своїм клієнтам за їхніми депозитами.

Облігаційний відсоток – норма доходу, установлена за цінними паперами. Він має забезпечити заінтересованість інвесторів у вкладанні грошей у цінні папери. Цей відсоток повинен мати вишу ставку, ніж відсоток за банківськими депозитами, оскільки останні більш ліквідні, ніж цінні папери.

Позиковий відсоток – норма доходу, яку стягує банк із позичальників за користування позиченими коштами. Ставки позикового відсотка мають бути вищими за ставки депозитного відсотка, оскільки за рахунок цієї різниці в ставках банки одержують дохід (маржу) і формують свій прибуток.

Зміна ставок відсотків грошового ринку впливає як на грошову сферу, так і на реальну економіку – виробництво, інвестиційну сферу, сферу обігу тощо.

Тож відсоткові ставки грошового ринку пов’язані зі ставками інших секторів ринку фінансових послуг, а обліковий відсоток центрального банку, ставка за казначейськими векселями, міжбанківські ставки за одноденними позиками є базисними для всієї системи відсоткових ставок.

Кон’юнктура грошового ринку залежить у першу чергу від таких факторів, як циклічні зміни в економіці, темпи інфляції та особливості національної кредитно-грошової політики.

Грошово-кредитна політика – це сукупність взаємозв’язаних, скоординованих на досягнення заздалегідь визначених суспільних цілей, заходів щодо регулювання грошового обігу, які здійснює держава через свій центральний банк. Основними стратегічними цілями грошово-кредитної політики є загальноекономічні цілі держави: економічне зростання, забезпечення високої зайнятості, стабілізація цін, збалансування платіжного балансу.

Основними інструментами грошово-кредитної політики, які застосовує НБУ, є операції відкритого ринку, регулювання норми обов’язкового резервування, процентна політика, рефінансування комерційних банків, регулювання курсу національної валюти. Вибір того чи іншого інструменту визначається залежно від конкретного стану ситуації на грошовому ринку.

Чим вищий рівень прибутку в суспільстві, тим більше здійснюється угод, чим вищий рівень цін, тим більше необхідно грошей для здійснення угод в межах національної економіки.

Попит на гроші зменшується зі збільшенням відсотка. Чим більший відсоток, тим розумніше зберігати гроші у вигляді коштів, що приносять прибуток. Зі зниженням відсоткової ставки попит на грошову масу зростає.

Усі складові грошового ринку (міжбанківський, валютний та обліковий) виконують такі схожі функції:

1) об’єднання дрібних заощаджень населення, держави, приватного бізнесу, іноземних інвесторів і створення потужних грошових фондів;

2) трансформація нагромаджених коштів у позиковий капітал, що забезпечує зовнішні джерела фінансування підприємств;

3) спрямування частини засобів на міжбанківський ринок, що забезпечує стійкість кредитної системи, а також процес розширеного відтворення через видачу опосередкованих позик за схемами: центральний банк – комерційний банк; комерційний банк – комерційний банк; комерційний банк – підприємство, населення;

4) надання позик державним органам для вирішення невідкладних завдань та на покриття дефіциту бюджету.

Грошовий ринок дозволяє здійснювати нагромадження, оборот, розподіл і перерозподіл грошового капіталу між сферами національної економіки та синтезує ринки різних засобів платежу. Угоди на грошовому ринку опосередковуються кредитними інститутами, які беруть у борг або надають грошові позики, а також інвестиційними або аналогічними організаціями, які забезпечують випуск і обіг різного роду боргових зобов’язань, що реалізуються за гроші на обліковому ринку.

Усі види інструментів грошового ринку можна поділити на такі три групи: позичкові угоди, включаючи депозитні, на підставі яких здійснюються відносини банків з їх клієнтами щодо формування і розміщення кредитних ресурсів; Цінні папери, За допомогою яких реалізуються переважно прямі відносини між продавцями і покупцями грошей; валютні цінності, які використовуються у взаємовідносинах між власниками двох різних валют.

За своїм характером усі інструменти грошового ринку є певними зобов’язаннями покупців перед продавцями грошей. Залежно від виду зобов’язання їх можна поділити на неборгові і боргові. До Неборгових Належать зобов’язання з надання права участі в управлінні діяльністю покупця грошей та в його доходах, завдяки чому за продавцем грошей зберігається не тільки право власності на них, а й певною мірою і право розпорядження ними. Такі зобов’язання мають форму акцій. До цієї групи можна віднести також деривативні інструменти, інші функціональні угоди (наприклад страхові).

До боргових відносять усі зобов’язання, за якими покупець грошей зобов’язується повернути продавцеві одержану від нього суму і сплатити за нею дохід. Такими зобов’язаннями оформляються операції купівлі-продажу грошей з передачею права розпоряджатися ними на певний строк. Щоб відновити це право за продавцем грошей, потрібно повернути відповідну суму грошей у його розпорядження (готівкою чи перерахуваннями на його поточний рахунок) з одночасним погашенням боргового зобов’язання.

Боргові зобов’язання як інструменти грошового ринку, у свою чергу, можна поділити на кілька видів залежно від міри й умов передачі продавцем покупцеві прав розпорядження відповідними сумами грошей:

– депозитні зобов ‘язання, За якими продавці передають гроші у повне розпорядження покупцям за умови їх повернення (з визначенням чи без визначення його строку) і сплати (чи без сплати) процентного доходу. Такими зобов’язаннями оформляється переважно залучення грошей банками від їх клієнтів. Вони мають форму угод на відкриття поточних та строкових рахунків, угод депозитних та ощадних вкладів (сертифікатів), трастових вкладів тощо;

– позичкові зобов ‘язання, За якими продавці, передаючи гроші покупцям, вносять певні обмеження в права останніх розпоряджатися цими грошима: визначають, на які цілі вони можуть бути використані, вимагають особливих гарантій їх повернення, визначають ступінь ефективності (окупності) витрат чи проектів, що фінансуються за рахунок позичених коштів. Такі зобов’язання мають форму кредитних угод, облігацій, бондів, векселів тощо.

Інструменти грошового ринку, обслуговуючи переміщення грошей між його суб’єктами, самі набувають певної вартості і можуть ставати об’єктом купівлі-продажу у формі цінних паперів. У Зв ‘язку з цим можна говорити про специфічний ринок цінних паперів, який є однією з форм існування грошового ринку. Потенційно в цінний папір може перетворитися будь-який інструмент грошового ринку. Проте економічно доцільною подібна трансформація може бути тільки для інструментів середньо – та довгострокової дії. Якраз їх власники, що продали свої гроші на тривалий строк, частіше змушені продавати їх на ринку, не дочекавшись закінчення терміну дії, щоб повернути гроші у свій оборот, ніж власники інструментів короткої дії. Це стосується, зокрема, акцій, державних і корпоративних облігацій, казначейських векселів, деривативів, довгострокових депозитних сертифікатів, іпотечних зобов’язань тощо.

На грошовому ринку обертаються, в основному, боргові документи – казначейські зобов’язання, депозитні сертифікати, комерційні папери, банківські акцепти, фонди ринку грошей та ін.

Казначейські зобов ‘язання – боргові цінні папери, що емітуються державою в особі вповноважених органів, розміщуються виключно на добровільних засадах серед фізичних та юридичних осіб, засвідчують внесення їх власниками грошових коштів до бюджету та надають право на одержання фінансового доходу або інші права.

Депозитні сертифікати – видані банками та іншими депозитними інститутами цінні папери.

Комерційні папери – короткостроковий простий вексель, виданий суб’єктом господарювання.

Банківський акцепт – форма короткострокового банківського фінансування, при якому банк бере на себе відповідальність за своєчасну оплату переказного векселя, якщо у векселедавця будуть труднощі.

Фонди ринку грошей – продаж інвесторам грошових фондів на короткостроковий період.

Інструменти грошового ринку використовуються на підставі ставки дисконтування.

Отже, грошовий ринок слід розглядати як механізм відносин між юридичними особами, які потребують коштів для свого розвитку, з одного боку, і організаціями і громадянами, які можуть надати такі кошти, – з другого.



Ринок фінансових послуг – Сич Є. М. – 2.2. Фінансові послуги на грошовому ринку