Ринок фінансових послуг – Сич Є. М. – 2.4.3. Послуги розрахунково-касового обслуговування
Розрахунково-касове обслуговування – послуги, пов’язані зі здійсненням безготівкових розрахунків, а також прийманням і видачею готівки.
Банки на договірній основі здійснюють розрахунково-касове обслуговування своїх клієнтів і виконують їх розпорядження щодо перерахування коштів з рахунків, за що стягують плату з клієнтів у вигляді комісійної винагороди.
Коло клієнтів досить велике: підприємства, установи, організації, благодійні фонди, партії, громадські об’єднання, фізичні особи, які відкривають у банку рахунки для зберігання належних їм грошових коштів.
Отже, касове обслуговування – це сукупність банківських операцій з прийняття готівкових коштів від клієнтів і зарахування їх на відповідні банківські рахунки та видачі з клієнтських рахунків через касу банку готівкових коштів згідно з розпорядженням клієнтів на цілі, передбачені чинним законодавством.
Касові операції виконуються відповідно до інструкції з організації емісійно-касової роботи в установах банків України.
Для проведення касових операцій у банку створюється структурний підрозділ – касовий апарат.
Операційна каса – це структурний підрозділ банків, який проводить операції з касового обслуговування клієнтів. Операційна каса може включати окремі види кас, а саме: прибуткову, видаткову, вечірню, касу перерахунку. Як правило, основний обсяг готівки в системі комерційних банків проходить через прибутково-видаткові каси.
Відповідно до чинного порядку ведення касових операцій в Україні усі підприємства незалежно від форм власності зобов’язані зберігати свої кошти в установах банків. Разом з тим для забезпечення поточних потреб у готівкових коштах підприємства можуть тримати певну суму готівкових грошей у власній касі в межах установленого ліміту залишку готівки в касі.
Ліміт каси встановлюється для кожного підприємства комерційними банками за місцем відкриття поточного рахунка щорічно протягом першого кварталу кожного року з урахуванням режиму та специфіки роботи підприємства, його віддаленості від банку, розміру касових оборотів, порядку здавання виручки в банк тощо.
Готівка приймається прибутковими касами за такими документами: оголошення на внесення готівки, повідомлення, прибуткові касові ордери.
За оголошенням на внесення готівки приймаються гроші від суб’єктів господарської діяльності для зарахування внесених сум на їхній поточний рахунок, а також від громадян до вкладів (про що робиться запис у вкладній книжці). Платежі від населення приймаються за повідомленням. Усі інші надходження, в тому числі й від працівників банку, оформлюються прибутковими касовими ордерами з видачею підписаних касиром копій прибуткових ордерів з відбитком їх печатки.
Найбільша сума готівки проходить через касу банку за оголошенням на внесення готівки. По суті, даний прибутковий документ складається з трьох окремих документів, а саме: оголошення, квитанції і ордера.
Уся готівка, що надійшла до закінчення операційного дня, оприбутковується до операційної каси і зараховується на відповідні поточні рахунки контрагентів або синтетичні балансові рахунки за балансом комерційного банку в той самий робочий день.
Вечірні каси створюються для поліпшення обслуговування клієнтів і з метою залучення готівкових коштів. Вони здійснюють приймання грошей від підприємств, установ, організацій і населення після закінчення операційного дня. Жодних видаткових операцій (за винятком операцій за вкладами та з цінними паперами) працівники вечірніх кас не проводять. Кошти, що надходять до вечірніх кас, повинні бути зараховані на рахунки клієнтів наступного дня.
Основним документом при здійсненні видаткових операцій готівки є грошовий чек встановленої форми. У внутрішньобанківських операціях використовується видатковий касовий ордер. Цей документ також заповнюється індивідуальними позичальниками, що одержують позики в банках, вкладниками і пенсіонерами.
Установи комерційних банків задовольняють потреби клієнтів у готівці насамперед за рахунок грошей, що надійшли в їхні каси від клієнтів, які здають готівку в банки. Проте готівки інколи надходить недостатньо для забезпечення поточних виплат, що спричинюється нерівномірністю надходжень і видач готівки за окремими банками та нерівномірністю розподілу клієнтури між банками. Тому установи банків заздалегідь визначають свої потреби в підкріпленні операційної каси виходячи з прогнозних розрахунків готівкових надходжень та виплат. За два-три дні до настання дати, коли можливі видатки готівки перевищать надходження, установа банку подає регіональній установі НБУ заявку на підкріплення каси. Установи комерційних банків також повідомляють регіональні установи НБУ про продаж їм надлишків готівки зі своїх операційних кас. Ця інформація дає можливість установам НБУ своєчасно відрегулювати свої оборотні каси для задоволення заявок установ комерційних банків для підкріплення операційних кас.
Підкріплення операційних кас банків здійснюється з оборотних кас регіональних установ НБУ за платіжними дорученнями, поданими їм установами банків. Указана в дорученні сума готівки списується з коррахунку установи комерційного банку і видається їй в той самий день. Доставку одержаної готівки установи банків здійснюють власними засобами або через інкасаторів НБУ.
Установа банку може підкріпити операційну касу шляхом купівлі готівки в іншій установі того самого чи іншого банку. Видача готівки з операційної каси банку-продавця здійснюється після перерахування на її коррахунок відповідної суми грошей з рахунку грошей з коррахунку банку – покупця готівки. Про таке підкріплення своєї операційної каси банк повинен повідомити відповідну установу НБУ.
Безготівкові розрахунки між підприємствами, фізичними особами здійснюється через банки шляхом перерахування коштів з поточних рахунків платників на поточні рахунки одержувачів коштів.
Банки списують кошти з рахунків підприємств тільки за розпорядженнями їх власників, крім випадків, у яких беззаперечне списання (стягнення) коштів передбачене законами України, а також за рішенням суду, арбітражного суду та за виконавчими написами нотаріусів.
Основними формами розрахункових документів, за якими здійснюються безготівкові розрахункові операції, є:
– платіжні доручення;
– платіжні вимоги-доручення;
– чеки;
– акредитиви;
– платіжні вимоги;
– інкасові доручення (розпорядження);
– векселі.
Платіжне доручення – це письмове розпорядження клієнта банку, який його обслуговує, на перерахування відповідної суми грошових коштів зі свого рахунка. Підприємства можуть надавати банкам платіжні доручення на перерахування коштів з поточних рахунків протягом 10 календарних днів після дня їх заповнення.
За цією формою клієнти банків можуть розраховуватися за товарними і нетоварними операціями: за куплені товари, послуги, виконані роботи, за зобов’язаннями перед фізичними особами (аліменти, пенсії, заробітна плата, гонорари тощо), за зобов’язаннями перед банками, податковими, страховими та іншими фінансовими органами, іншими юридичними особами.
Платіжна вимога-доручення – це комбінований розрахунковий документ, який складається з двох частин:
– верхня – вимога постачальника безпосередньо до покупця оплатити вартість відвантаженої йому продукції (виконаних робіт, наданих послуг);
– нижня – доручення покупця своєму банку перерахувати з його рахунка відповідну суму на користь постачальника.
Платіжна вимога-доручення заповнюється постачальником-одер-жувачем коштів і надсилається безпосередньо на адресу покупця-платника.
У разі згоди оплатити вимогу-доручення платник заповнює нижню частину цього документа і здає його в банк, що його обслуговує.
Платіжні вимоги-доручення приймаються банками протягом двадцяти календарних днів з дня виписки. День заповнення платіжної вимоги-доручення не враховується.
Розрахунковий чек – це документ, що містить письмове розпорядження власника рахунка (чекодавця) банківській установі (банку-емітенту), що обслуговує його рахунок, оплатити чекодержателю суму грошових коштів, вказану в чеку.
Чекодавець – юридична або фізична особа, яка здійснює платіж за допомогою чека та підписує його.
Чекодержатель – підприємство, яке є одержувачем коштів за чеком.
Банк-емітент – банк, що видає чекову книжку (розрахунковий чек) підприємству або фізичній особі.
Чекові книжки (розрахункові чеки) виготовляються на спеціальному папері та брошуруються по 10, 20 та 25 аркушів.
Чеки із чекової книжки виписуються чекодавцем і видаються чекодержателю в оплату за одержані товари, виконані роботи, надані послуги.
Акредитив – це форма розрахунків, при якій банк-емітент за дорученням свого клієнта (заявника акредитива) зобов’язаний:
– виконати платіж третій особі (бенефіціару) за поставлені товари, виконані роботи та надані послуги;
– надати повноваження іншому (виконуючому) банку здійснити цей платіж.
Заявник акредитива – платник, який звернувся до банку, що його обслуговує, для відкриття акредитива.
Банк-емітент – банк платника, що відкриває акредитив своєму клієнту.
Бенефіціар – юридична особа, на користь якої виставлений акредитив (продавець, виконавець робіт або послуг тощо).
Виконуючий банк – банк бенефіціара або інший банк, що за дорученням банку-емітента виконує акредитив.
Залежно від характеру акредитивної операції, що покладена бан-ком-емітентом на виконуючий банк, він може виступати авізуючим, або банком-платником.
Умови та порядок проведення акредитивної форми розрахунків передбачаються у договорі між бенефіціаром і заявником акредитива.
Банк-емітент може відкривати такі види акредитивів:
А) покритий – акредитив, для здійснення платежів при якому завчасно бронюються кошти платника в повній сумі на окремому рахунку в банку-емітенті або виконуючому банку;
Б) непокритий – акредитив, оплата за яким у разі тимчасового браку коштів на рахунку платника гарантується банком-емітентом за рахунок банківського кредиту.
Акредитиви бувають відкличні та безвідкличні.
Відкличний – акредитив, який може бути змінений або анульований банком-емітентом без попереднього погодження з бенефіціаром (наприклад, у разі недодержання умов, передбачених договором, дострокової відмови банку-емітента від гарантування платежів за акредитивом).
Усі розпорядження про зміни умов відкличного акредитива заявник може надати бенефіціарові тільки через банк-емітент, який повідомляє виконуючий банк, а останній – бенефіціара.
Виконуючий банк не має права приймати розпорядження безпосередньо від заявника акредитива.
Виконуючий банк зобов’язаний оплатити документи, які відповідають умовам акредитива, виставлені бенефіціаром і прийняті виконуючим банком до одержання останнім повідомлення про зміну або анулювання акредитива.
Безвідкличний – акредитив, який може бути змінений або анульований тільки за згодою бенефіціара, на користь якого він був відкритий.
Бенефіціар може достроково відмовитися від використання акредитива, якщо таке передбачено його умовами. Із своїми пропозиціями про змінення умов акредитива бенефіціар має звернутися до заявника акредитива, а заявник у разі згоди вносить зміни до акредитива через банк-емітент, який надсилає потрібне повідомлення виконуючому банку.
Платіжна вимога – це документ, що містить письмове розпорядження стягувача коштів банківській установі, яка його обслуговує, на списання грошей з рахунка відповідальної юридичної або фізичної особи. Банк стягувача відсилає одержану платіжну вимогу (2 примірники) спецзв’язком на адресу банку платника для здійснення безакцентного списання коштів з рахунка платника на користь стягувача. Платіжні вимоги приймаються банками протягом 10 календарних днів з дня виписки.
Розрахункові документи, які подаються клієнтами в банк у паперовій формі, мають відповідати вимогам установлених стандартів.
Іншою формою розрахунків, які використовуються в основному в міжнародній практиці, є інкасовані операції. Інкасо – це доручення експортера своєму банку одержати від імпортера (платника, боржника) певну суму коштів або підтвердження (акцепт) того, що цю суму буде сплачено в обумовлені терміни.
У сфері міжнародної торгівлі досить поширеним інструментом розрахунків є вексель. Його використання забезпечує оформлення кредитних відносин між учасниками зовнішньоторговельних угод (експортером та імпортером) та банками.
Питання вексельних розрахунків з нерезидентами є важливим і для українських експортерів та імпортерів. Проте, зважаючи на очевидні суперечності законодавства та нерегульованість окремих питань цієї проблеми, розрахунки з використанням векселів перебувають у площині теорії, а не практики. Іншою причиною невикористання векселів у міжнародних розрахунках с низька ліквідність векселів більшості підприємств та відсутність розвинутого ринку цінних паперів, зокрема векселів.
Уповноважені банки для формування кредитного потенціалу в іноземній валюті відкривають юридичним і фізичним особам (резидентам і нерезидентам) поточні, розподільні, кредитні, депозитні (вкладні) банківські рахунки.
Поточний валютний рахунок призначений для розрахунків клієнтів банку в межах чинного законодавства у безготівковій та готівковій іноземній валюті при здійсненні поточних операцій та для погашення заборгованості за кредитами в іноземній валюті.
Підприємцям – фізичним особам-резидентам, які здійснюють свою діяльність без створення юридичної особи, відкривають розподільний і поточний рахунки за режимом, який призначений для юридичних осіб-резидентів.
Кредитні рахунки в інвалюті відкривають особам, що одержують кредит в іноземній валюті.
Депозитні валютні рахунки призначені для збереження коштів і одержання доходу.
На поточні рахунки в інвалюті юридичних осіб-резидентів зарахування можуть проводитися через розподільні рахунки і безпосередньо.
Наприклад, через розподільні рахунки зараховують:
– готівку, що надійшла від нерезидента до каси вповноваженого банку згідно з експортним контрактом або ввезену уповноваженими на транспортних засобах, які надають послуги за межами України, та зареєстровану митною службою при в’їзді в Україну;
– готівка у формі митних платежів та інших зборів згідно з чинним законодавством України;
– невикористаний залишок іноземної готівки чи коштів за іноземними платіжними документами, що раніше були одержані (куплені) в уповноважених банках України чи за кордоном для оплати витрат на відрядження тощо;
– готівку як благодійний внесок особи-нерезидента;
– кошти за платіжними документами, що надіслані з-за кордону на ім’я власника рахунку або ввезені на територію України і задекларовані;
– безготівкові кошти, що перераховані з-за кордону на ім’я власника рахунку за зовнішньоекономічними контрактами або ввезені і зареєстровані митною службою, перераховані за зовнішньоекономічними контрактами та інші безготівкові кошти.
Безпосередньо на поточні рахунки зараховують:
– кошти, куплені за дорученням власника рахунку уповноваженим банком відповідно до чинного законодавства України;
– суму поданого кредиту відповідно до кредитної угоди;
– кошти, перераховані з власного депозитного рахунку в уповноваженому банку відповідно до депозитної угоди;
– суму процентів, нарахованих за залишком коштів на власному поточному і депозитному рахунках;
– кошти, перераховані з власного поточного рахунку в іншому уповноваженому банку.
З поточного інвалютного рахунку юридичних осіб-резидентів за розпорядженням власника рахунку проводяться такі операції:
– виплата готівкою чи платіжними документами працівникам на закордонні службові відрядження, на експлуатаційні витрати, пов’язані з обслуговуванням транспортних засобів за кордоном, представницькі витрати за кордоном;
– виплата готівкою для оплати праці працівникам-нерезидентам, які працюють в Україні за контрактом;
– виплата готівкою для сплати державного мита згідно з чинним законодавством України;
– перерахування з рахунку резидента-посередника на поточні рахунки інших резидентів – юридичних осіб, за дорученням яких на підставі відповідних договорів було здійснено продаж нерезидентові товарів, послуг;
– перерахування на користь нерезидента за межі України за зовнішньоекономічними контрактами тощо.
На поточний рахунок в іноземній валюті нерезидента-інвестора зараховуються кошти:
– перераховані з-за кордону для здійснення інвестицій в Україну;
– доходи (дивіденди), одержані нерезидентом-інвестором від інвестиційної діяльності на території України;
– повернуті в результаті припинення ним інвестиційної діяльності. Списуються кошти з цього рахунку для таких операцій:
– інвестицій і реінвестицій в Україні;
– розрахунків з митними органами;
– перерахувань за кордон доходів від інвестицій;
– сплати послуг уповноваженому банкові, який обслуговує цей рахунок.
У разі якщо іноземним інвестором виступає фізична особа, в уповноважений банк подаються такі самі документи, що і юридичною особою, крім легалізованого витягу з відповідного реєстру, однак подається підтвердження іноземного банку про відкритий у ньому рахунок фізичної особи-інвестора.
Для забезпечення таких видів діяльності, як виробнича кооперація, спільне виробництво та інші види спільної діяльності, за участі іноземних інвесторів без утворення юридичної особи в уповноваженому банку відкривається поточний рахунок у національній валюті України.
(2 votes, average: 4,00 out of 5)