Ринок фінансових послуг – Сич Є. М. – 2.2.4. Фінансові послуги на обліковому ринку

Обліковий ринок – частина грошового ринку, де короткострокові грошові кошти перерозподіляються між кредитними інститутами шляхом купівлі-продажу векселів та інших цінних паперів з терміном погашення до одного року. Його основа – облікові й переоблікові операції банків з метою мобілізації коштів, одержання прибутку, інвестування, ліквідності і т. ін.

Фінансові послуги на обліковому ринку (рис. 2.35) є підсистемою ринку фінансових послуг.

Основним інструментом облікового ринку є вексель. Відповідно до чинного законодавства вексель – письмове боргове зобов’язання, складене в належній згідно з законом формі, яке надає власникові безумовне право вимагати після настання певного строку чи достроково з особи, що видала чи акцептувала це зобов’язання, сплати зазначеної в ньому суми. Особа, що виставила вексель, називається векселедавцем; особа, що прийняла вексель, – векселедержателем. Особливості векселя полягають у тому, що він є, по-перше, абстрактним борговим зобов’язанням, тобто в його тексті немає жодних пояснень щодо появи грошового боргу. По-друге, йому властива обов’язковість оплати. Формально він може виписуватись у межах одного року, але фактично – від одного до трьох місяців. По-третє, предметом вексельного зобов’язання можуть бути лише гроші, тобто суми коштів у формі національної чи іноземної валюти

Ринок фінансових послуг   Сич Є. М.   2.2.4. Фінансові послуги на обліковому ринку

Рис. 2.35. Фінансові послуги на обліковому ринку як підсистема

Банківський вексель – це цінний папір, що дозволяє вигідно розмістити капітал завдяки багаторазовій оборотності, а також більш високому відсотку, ніж за депозитними вкладами. Банківські векселі можуть бути засобами платежу.

Казначейський вексель – один з видів державних цінних паперів. Це короткострокові зобов’язання держави (строком до 12 місяців). Казначейські векселі випускаються на пред’явника й обертаються на ринку цінних паперів. Випускають їх центральні банки за дорученням Міністерства фінансів (казначейства) за ціною меншою від номіналу. Казначейські векселі можуть купувати комерційні банки, а також центральний банк. Широка їх емісія приховує в собі загрозу інфляції, оскільки це сурогати грошей, які легко можуть перетворюватись у капітал або депозити. Для комерційних банків це високоліквідні активи, що не приносять високого прибутку; вони є соло-векселями. В Україні казначейські векселі до останнього часу не застосовувалися в обігу.

Комерційний вексель – це цінний папір, що задовольняє безумовне грошове зобов’язання боржника (векселедавця) заплатити після настання терміну певну суму грошей власникові векселя.

Нині вексель функціонує як самостійний договір. Більше того, у його текст забороняється вносити доповнення, що пов’язують виконання вексельного зобов’язання з відносинами за контрактом.

Основними суб’єктами вексельного кредиту і векселя як боргового зобов’язання є векселедавець і векселеодержувач. Векселедавець – це особа, яка видала вексель (простий чи переказний). У переказному векселі ця особа називається Трасантом. Він один відповідає за акцепт, тобто погоджується сплатити зазначену суму і здійснити платіж. Векселеодержувач – це особа, в якої є переказний вексель, тобто власник векселя. Після закінчення строку платежу він має право одержати зазначену у векселі суму грошей. Векселеодержувач, що записаний у векселі, називається ремітентом. При подальшому передаванні векселя законним векселеодержувачем є особа, яка гарантує своє право індосаментом (записом на векселі). Схема обігу простого векселя зображена на рис. 2.36.

Ринок фінансових послуг   Сич Є. М.   2.2.4. Фінансові послуги на обліковому ринку

Рис. 2.36. Схема обігу простого векселя

Отже, простий вексель (соло-вексель) виписується та підписується боржником і містить його безумовне зобов’язання сплатити кредиторові певну суму в обумовлений термін і в певному місці.

Переказний вексель (тратта) являє собою письмовий документ, що містить безумовний наказ векселедавця платникові сплатити визначену суму грошей у визначений термін і у визначеному місці векселедержателю чи іншій особі за його наказом. Векселедавець зобов’язує (трасує) оплатити вексель певній особі, а сам стає гарантом платежу. Векселедавець, як уже зазначалось, називається трасантом, а платник – трасатом.

Трасант повинен мати в трасата власні матеріальні цінності на суму не меншу від зазначеної у векселі. Наказ векселедавця трасатові здійснити платіж зазначається словами “заплатіть (заплатити)”, “платіть (платити)”. У переказному векселі беруть участь не дві, як у простому, а три особи:

1) векселедавець, що переводить платіж на трасат;

2) векселедержатель, що має право на одержання платежу в трасата;

3) трасат, що є платником за векселем.

При здійсненні товарної угоди покупець виставляє вексель у двох примірниках: перший (прима) відправляється трасатові, другий (секунда) – продавцеві товару. Кожному примірнику надається порядковий номер, і на кожному ставляться підписи. Другий екземпляр переказного векселя за допомогою індосаменту, як і простий вексель, може передаватися від одного векселедержателя іншому.

Схема обігу пеоеказного векселя наведена на рис. 2.37.

Ринок фінансових послуг   Сич Є. М.   2.2.4. Фінансові послуги на обліковому ринку

Рис. 2.37. Схема обігу переказного векселя

Фірма X поставляє товар фірмі У, яка, в свою чергу, поставляє свій товар фірмі 2. До проведення розрахунків фірма У стає одночасно і дебітором (перед X) і кредитором (перед 2).

Фірма У може запустити в обіг переказний вексель, де пропонує фірмі 2 у визначений термін і у визначеному місті сплатити певну суму фірмі X. Фірма У надсилає трату фірмі 2 для акцепту й акцептовану тратту (вексель) передає фірмі X. Фірма X реалізує вексель і одержує необхідний платіж.

Для сплати трасатом за векселем необхідно, щоб векселедержатель вчасно надав документ до акцепту. Акцепт На переказному векселі – письмове зобов’язання, яким трасат приймає документ до платежу. Проставляється на лицьовому боці векселя і зазначається словами “акцептований”, “прийнятий”, “заплачу” з обов’язковим підписом платника. Акцепт може бути зроблений починаючи з дня видачі векселя і закінчуючи моментом настання терміну платежу, при цьому платникові дається 24 години на роздуми. Акцептант не повинен приймати всю суму до платежу, у такому випадку вексель має бути опротестований у неприйнятій сумі. Якщо трасат не акцептував вексель чи не заплатив за ним, то вексельну суму платить трасант, а проти трасата виникає протест у неплатежі. Для простого векселя акцепт не потрібен, оскільки, виписуючи боргове зобов’язання, векселедавець бере зобов’язання платежу на себе.

Зазначимо, що переказний вексель був історично першим.

І в переказному, і в простому векселі для підвищення його надійності передбачається вексельне поручительство за векселедавця чи платника за векселем – аваль. Аваль Виставляється третьою особою, зазвичай банком. Позначка про аваль робиться на самому векселі чи додатковому аркуші і підтверджується підписом аваліста. Якщо векселедавець не може погасити боргове зобов’язання, вексельна сума виплачується поручителем. Переказний вексель є одночасно кредитним інструментом і засобом платежу. Він дуже широко використовується у короткострокових міжнародних операціях.

В іноземній банківській практиці існує Рента-вексель, Або Іменний вексель. На такому документі стоїть позначка “не наказу”, яка робить вексель таким, що не індосується. До іменного належить Забезпечувальний вексель, Що потрібен від ненадійного позичальника і використовується як забезпечення позики. За забезпечувальним векселем існує прискорена процедура судового позову при несвоєчасному платежі.

Якщо при укладенні договору про купівлю ще не визначена ціна чи термін постачання, покупець може акцептувати порожній формуляр векселя, який заповниться продавцем пізніше. Такий Бланко-вексель Припускає довірчі відносини між учасниками угоди.

В обіговому векселі боргове зобов’язання виставляється не покупцем, а продавцем (рис. 2.38).

Ринок фінансових послуг   Сич Є. М.   2.2.4. Фінансові послуги на обліковому ринку

Покупець оплачує товар негайно зі знижкою (сконто), а продавець виставляє вексель, що враховує в банку, одержуючи вексельну суму за винятком дисконту (доходу) на користь банку. Після настання строку платежу покупець оплачує вексель банку. У такий спосіб покупець за допомогою обігового векселя одержує в банку кредит, так що має процентну знижку з ціни товару, а продавець збуває товар з негайною оплатою.

Ставка доходу за векселем розраховується за формулою

DR =[ ^”Ц360 1 (2.62)

Де DR – дисконтна ставка; Disc – сума дисконту; N – номінал векселя; Т – кількість днів до погашення векселя.

Важливість векселя, його місце в ринковій економіці визначаються його функціями. Основна функція вексельного обігу полягає в оформленні короткострокового кредиту. Ця функція діє тоді, коли постачальник продукції заінтересований у її реалізації покупцеві, але той на час укладення угоди не має потрібної суми. Тоді постачальник у рахунок майбутнього платежу за свою продукцію бере з покупця вексель, тобто боргове зобов’язання, сума якого з урахуванням строку платежу і процентів за кредит, як правило, перевищує суму товарної угоди.

Вексель здатний також виконувати функцію платежу. Як платіжний засіб він дає змогу одержати гроші, не чекаючи строку платежу. У цьому разі вексель можна продати або закласти під заставу в комерційному банку. Купівля банками векселів називається обліком векселів, або дисконтом. Банки купують векселі зі знижкою, або з дисконтом, що називається обліковим процентом. У цьому разі банк перебирає на себе функцію кредитора, а при настанні строку оплати стягує борг із векселедавця. Операції з обліку векселів можуть супроводжуватись наданням банком вексельного кредиту.

Банк може проводити такіі види операцій з векселями:

1. Ломбардні операції, Які полягають у прийнятті векселя і мають як мінімум два підписи у забезпечення виданих сум до їх урегулювання.

2. Комісійні операції, Які полягають у прийнятті простих та перека-зних векселів і супровідних до них документів для інкасо до настання за ними терміну сплати, а також у прийнятті переказних векселів для пред’явлення їх акцепту, сплаті векселів за платника, але не інакше як при одержанні попереднього покриття.

3. Депозитні операції, Або операції депо, які здійснюють банки, полягають у прийнятті векселів на зберігання (чисте депо), на зберігання та управління (кваліфіковане депо), на зберігання, управління та розпорядження.

4. Акцептні операції Передбачають, що банк акцептує виставлений на нього клієнтом переказний вексель за умови, що клієнт пред’явить банку покриття до настання строку платежу за векселем. У цій операції банк сам стає платником. Акцептовані векселі авторитетніші і приймаються до оплати в першу чергу, мають найвищу цінність та ліквідність.

5. Гарантійні операції Складаються з того, що банк бере на себе відповідальність за зобов’язаннями довірителя у формі письмової гарантії або авальованого векселя і в такий спосіб видає авальний кредит, тобто кредит з вексельною запорукою.

Традиційно банки надають кредитні, гарантійні, комісійні та консалтингові послуги учасникам вексельного ринку, що робить обіг векселів більш прозорим та цивілізованим.

Банки традиційно здійснюють з векселями такі види операцій: активні, пасивні, розрахункові, комісійні та довірчі. Усім цим операціям притаманні певні фінансові ризики: операційні, курсові, регулятивні тощо.

Активні операції потребують відволікання коштів, тому супроводжуються кредитними ризиками, що пов’язані з можливістю неповернення коштів клієнтами. Під такі операції на вимогу Національного банку України банки мають створювати резерви на випадок можливих втрат коштів, що також потребує відволікання з обігу вільних коштів для резервування.

До активних операцій банків з векселями належать:

– облік та переоблік векселів – кредитна операція;

– акцептування векселів;

– авалювання векселів – гарантійна операція;

– видача гарантії в забезпечення векселя;

– видача кредитів під залог векселів;

– купівля векселів у портфель банку;

– операції РЕПО (купівля банком векселя у клієнта з його обов’язковим наступним зворотним викупом клієнтом).

До пасивних операцій банків з векселями належать залучення грошових коштів клієнтів під фінансові векселі.

До розрахункових операцій банків з векселями належать операції, у яких вексель як платіжний інструмент видається, приймається або передається банком.

До комісійних та довірчих операцій банків з векселями належать:

– оплата банком як доміцілатом (особливим платником) векселів клієнта коштами останнього зі спеціального банківського рахунка, на якому ці кошти нагромаджуються;

– операції з інкасування векселів та супровідних їх документів;

– здійснення банком функцій розрахункової палати (прийняття векселя банком до платежу з наступним пред’явленням його до платежу платнику за векселем та реалізацією усіх прав, що випливають з векселя, за дорученням клієнта-векселедержателя (одержання платежу і перерахунок коштів власнику-векселедержателю або протесту в разі відмови у платежі та повернення векселя власнику-векселедержателю з актом протесту для реалізації регресних прав за векселем);

– зберігання векселів відкрите або закрите;

– купівля-продаж векселів за дорученням клієнтів;

– консалтингові послуги із супроводу обігу векселів клієнтів;

– організація та супровід реалізації вексельних програм клієнтів тощо.

Зроблений вище акцент на традиційності пов’язаний з тим, що не всі операції з перелічених раніше банки здійснюють на практиці внаслідок недосконалого законодавства та з інших причин.

Переоблік векселів, що є у портфелях банків, Нацбанком не здійснюється. Рефінансування під заставу векселів також практично не працює через занадто складну процедуру і дуже жорсткі, практично нездійсненні, вимоги НБУ.

Акцептування векселів у нормативних документах НБУ не знайшло відображення як активна операція і визначене лише як розрахункова, що суперечить суті операції відповідно до Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі. Тому банки використовують цю операцію вкрай рідко.

Як уже зазначалось, основу функціонування облікового ринку займають вексельні позики.

Вексельний кредит Являє собою банківську операцію із зарахування (дисконту) векселів і видачі позик до запитання під забезпечення векселів або інших високоліквідних фінансових інструментів.

Важко переоцінити переваги векселів над кредитом. По-перше, якщо компанії необхідно залучити значні суми коштів, тоді можна поділити потрібну суму на частини і виписати кілька векселів, які потраплять до різних інвесторів. У разі якщо підприємство захоче взяти кілька кредитів у різних банків під той самий проект, зробити це буде дуже складно. По-друге, як цінний папір вексель може бути переданий іншій особі або виставлений на торги на вторинному ринку цінних паперів, що робить його в очах інвестора більш ліквідним порівняно з банківським кредитом.

Ще однією і незаперечною перевагою векселів можна назвати простоту оформлення їх випуску. Достатньо сказати, що вексель не є емісійним цінним папером, а отже, його випуск не потребує складної реєстрації.

Вдале розміщення власних векселів формує у компанії позитивну кредитну історію, про яку знатимуть численні потенційні інвестори. Тому наступні випуски векселів підприємство зможе розмістити набагато вигідніше: за нижчими ставками і на більш тривалий період.

Визначити, чи готове підприємство до такого виходу, досить складно. На наш погляд, переходячи до публічних запозичень у вигляді випуску векселів, кожне підприємство має правильно розрахувати свої витрати. Так, середнім підприємствам потрібно розуміти, що вони зможуть розмістити свої векселі, якщо запропонують інвесторам дохідність, яка на 4-5 % перевищуватиме дохідність векселів найбільших векселедавців. Інвестори повинні одержувати винагороду за ризик, якщо вкладають гроші у векселі маловідомого на ринку підприємства. Якщо, наприклад, середня дохідність векселів найбільших векселедавців становить близько 12 % річних, тоді середні підприємства можуть випустити векселі під 16-17 % річних.

Найчастіше витрати на вексельне запозичення є нижчими за проценти за банківськими кредитами. Але все ж таки при першому виході на вексельний ринок підприємствам потрібно орієнтуватися приблизно на ті самі проценти, що діють за кредитами. Отже, приймаючи рішення про випуск векселів уперше, компанія має враховувати, що, можливо, витрати з залучення коштів зрівняються з процентами за кредитом, який можна було б одержати на той самий строк і в такому самому обсязі. При цьому випуск векселів все одно є більш зручним, оскільки, на відміну від кредиту, не потребує застави.

При цьому кілька перших випусків доцільніше розміщувати на невеликий строк – три або шість місяців, що дозволить створити кредитну історію підприємства. Отже, протягом строку інвестиційного проекту можна кілька разів випускати та погашати короткострокові векселі. Після створення кредитної історії підприємству вже значно легше переходити до запозичення більш “довгих” грошей.

Для багатьох інвесторів, готових вкласти свої гроші на короткий строк, векселі є привабливими тим, що у разі їх непогашення з боржника простіше одержати гроші, ніж при неповерненні кредиту або невиплаті за облігаціями.

Якщо вексель не погашений у строк, інвестор має право опротестувати його у нотаріуса (тобто засвідчити у нотаріуса, що вексель не сплачений) і після цього звернутися до суду загальної юрисдикції за судовим рішенням. Судове рішення видається без судового розгляду (справа не розглядається в арбітражному суді) і є виконавчим документом, на підставі якого можна здійснювати стягнення з майна боржника. Порядок спрощеного стягнення боргів за несплаченими векселями дисциплінує векселедавця і зміцнює надійність векселя в очах інвестора.

Недоліком векселів є їхня паперова форма. Компанії-власники векселів змушені нести витрати з їх зберігання та транспортування (для погашення векселі необхідно доставити векселедавцю). Можливі випадки підробки векселів, що провокує недовіру до них з боку учасників ринку. До того ж, якщо вексель втрачено (наприклад, загублено), власник залишається без жодного права на ті гроші, які йому винен боржник за векселем. Компанії, що вперше виходять на вексельний ринок, повинні скласти вексельну програму. За її допомогою вони зможуть довести до потенційних інвесторів інформацію про плани щодо розвитку власного бізнесу. Перший випуск слід розміщувати на дуже вигідних для інвесторів умовах. Якщо компанія зарекомендує себе як добросовісний позичальник, який не порушує строків платежів, тоді при наступних випусках є можливим запозичення в межах вексельних програм під нижчі відсотки.

Обов’язковою умовою здійснення дисконту векселя є висока його ліквідність.

Для підприємств, які інтенсивно використовують векселі, більш еластичним видом вексельного кредиту є позики, що видаються під заставу векселів. Позики під заставу векселів можуть бути строковими або онкольними. Строкові позики Під заставу передбачають обов’язковий викуп векселя в банку згідно зі строком, який встановлено в момент укладення договору між банком-кредитором та клієнтом-позичальником.

Онкольний кредит – короткостроковий кредит, який погашається за першою вимогою. Він видається під забезпечення комерційними, казначейськими та іншими векселями. Як забезпечення також можуть виступати інші цінні папери або товари. Погашення цього кредиту позичальником здійснюється з обов’язковим попередженням за 2-7 днів. Онкольний кредит вважається найбільш ліквідною статтею активу банку після касової готівки. Відсоткові ставки за онкольними позиками нижчі порівняно з іншими видами позик.

Отже, між дисконтним кредитом та кредитом під заставу векселів є ряд відмінностей. Право власності на вексель при здійсненні операцій обліку переходить до банку; при наданні кредиту під заставу векселя він відіграє роль забезпечення повернення позики. Також слід мати на увазі, що при заставі векселя клієнт одержує лише 60-90 % від суми векселя. Обмін векселів передбачає видачу позики на повну суму векселя за мінусом облікової ставки (дисконту).

З наведеного вище випливають наступні особливості векселя.

1. Вексель – цінний папір, що підтверджує акт надання позики чи купівлі товарів у кредит під певні відсотки.

2. Вексель – цінний папір на пред’явника. Право на одержання вексельної суми може бути реалізовано тільки тим, хто має вексель. Це право підлягає передачі за допомогою індосаменту. Однак особа, що не згадана у векселі, не може пред’явити вексель до оплати.

3. Вексель – платіжний засіб за поставлені товари і послуги, при цьому оплата не пов’язується з якою-небудь умовою. Не має значення, який вид товарного постачання лежить в основі вексельної угоди, на векселі не робиться ніяких позначок, що пов’язують його оплату з виконанням договірних зобов’язань про постачання товару в повному обсязі. Навіть якщо товар не поставлений, поставлений частково, не відповідає якісним нормативам чи має інший сорт, оплата векселя здійснюється в призначений термін.

4. Вексель – короткострокове боргове зобов’язання: оплата повинна випливати з постачання товарів і послуг. Строк обігу векселя, як правило, становлять кілька тижнів чи місяців, але не більше року.

5. Вексель – документ, складений у строго обумовленій законом формі. Невиконання розпоряджень може призвести до того, що в разі неплатежу за векселем суд не прийме протест у неплатежі. Вексель – безумовне боргове зобов’язання, при неплатежі вексельна сума стягується через суд.

Крім векселів на обліковому ринку розповсюджені такі інструменти, як депозитні сертифікати, банківські акцепти та чеки.

Депозитний сертифікат – письмове свідоцтво комерційного банку про депонування грошових ресурсів, яке свідчить про право вкладника на одержання депозиту.

Депозитні сертифікати бувають строкові і до запитання. На ринку обертаються строкові депозитні сертифікати; вони можуть бути продані вкладниками банку або дилерами з втратою відсотків або передані однією особою іншій за допомогою відповідного напису.

Депозитні сертифікати призначені для фізичних і юридичних осіб, видаються банками під визначений угодою процент на певний термін або до запитання. Якщо утримувач вимагає повернення вкладених коштів за сертифікатом раніше від обумовленого терміну, то йому сплачується занижений процент, рівень якого встановлюється на договірній основі при внесенні грошей на зберігання.

Наприклад, банк випустив у січні 2010 року депозитні сертифікати, які надають право на щомісячне одержання обумовленої банком відсоткової ставки. Номінал сертифікатів – 5 тис. грн і 10 тис. грн. Щомісячний дохід сплачується з 10-го по 20-те число кожного місяця протягом усього строку дії сертифіката, і його розмір постійно зростає (у березні 2010 р. – 5,1 %, у липні 2010 р. – 6,0 %, у січні 2011 р. – 8,3 %). Якщо власник сертифіката не одержав дохід у відповідному місяці, то він може одержати його в будь-якому іншому місяці. Урешті-решт за рік дохід становитиме 60 % від номінальної вартості. При відмові від одержання щомісячного доходу протягом усього строку дії сертифіката при погашенні його власнику буде сплачено номінальну вартість сертифіката плюс нагромаджений процент у розмірі 85 % від номіналу (за умови складних відсотків).

Депозитні сертифікати банків являють собою строкові сертифікати з великим номіналом. Вони призначені для господарських суб’єктів. Депозитні сертифікати, будучи цінним папером, можуть бути передані одним власником іншому, це різновид строких банківських внесків, за яких клієнтові видається не ощадна книжка, а сертифікат, який виконує роль боргової розписки банку.

Особливою популярністю в інвесторів користуються депозитні сертифікати на пред’явника, які вільно обертаються на вторинному ринку, що випускаються на строк від 30 днів до 1 року. При цьому замість нарахування відсотків використовується продаж з дисконтом. Ціна сертифіката при передачі визначається місткістю вторинного ринку строком погашення і поточною процентною ставкою.

Наприклад, суб’єкт господарювання придбав за 95 тис. гри депозитний сертифікат номінальною вартістю 100 тис. гри і терміном йога-

6 o тт і0 % o Гг 100~95^ (12У

Шення через 6 місяців. Дисконт – 10 % річних І–Н – І.

Через три місяці власник вирішив передати сертифікат третій особі. У цей момент ринкова ставка дисконту за тримісячним депозитним сертифікатом становила 15 % річних. Сертифікат буде продано за ціною

96,25 тис. гри 100- – -(0,15х100) .

І 12 4 _

Зростання дисконту (дохідності) на 5 % (з 10 % до 15 %) збільшило зміну продажу сертифіката на 1,25тис. гри (з 95 до 96,25 тис. гри).

Строк обігу за депозитними сертифікатами – це строк з дати видачі сертифіката до дати, коли власник одержує право вимоги суми внеску за сертифікатом. Якщо термін одержання суми внеску прострочено, то такий сертифікат вважається документом до запитання, за яким банк несе зобов’язання сплатити вказану в ньому суму терміново за першою вимогою власника (якщо не існують законодавчі обмеження). Банк, що випускає сертифікати, повинен вказати на умови їх випуску та обігу.

Банківський акцепт – це згода банку на оплату платіжних документів, форма гарантії їх оплати. Оформлюється банком акцептантом у вигляді відповідного напису. Банківські акцепти – це акцептовані комерційними банками тратти зі строком оплати до 180 днів.

Чеки – документи встановленої форми, що містять письмове розпорядження чекодавця банку сплатити власникові вказану суму. Отже, чек – це, по суті, різновид переказного векселя, але з деякими особливостями, а саме:

– чек виражає тільки розрахункові функції і як самостійне майно не бере участі в операціях (не можна купити чек на вторинному ринку, не можна його закласти, передати в управління або позичити);

– платником за чеком завжди виступає банк або інша кредитна установа, що має ліцензію на здійснення таких операцій;

– чек не потребує акцепту платника, оскільки передбачає, що чекодавець депонував у платника необхідну для цього суму грошей.

Чек не має ні відсоткових, ні купонних прибутків, тому з погляду інвестора є малопривабливим.

Отже, на обліковому ринку обертається величезна маса короткострокових цінних паперів, головна характеристика яких – висока ліквідність і мобільність.

Інституціональна структура облікового ринку вміщує такі елементи:

1) Національний банк України;

2) комерційні банки;

3) спеціальні кредитні інститути, кошти яких формуються за рахунок залучення онкольних кредитів і 7-денних позик банків (під цінні папери).

За допомогою фінансових інститутів відбувається процес спрямування коштів від тих, хто не може їх продуктивно використовувати, до тих, хто це може зробити. Особлива роль банків, які також здійснюють емісію грошей та сприяють фінансовим інноваціям.



Ринок фінансових послуг – Сич Є. М. – 2.2.4. Фінансові послуги на обліковому ринку