Ринок фінансових послуг – Науменкова С. В. – 1.3. Ринок фінансових послуг та його структура

Відповідно до Закону України “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” від 12 липня 2001 р. № 2664-ІИ ринок фінансових послуг постає як сфера діяльності учасників ринків фінансових послуг з метою надання та споживання певних фінансових послуг.

За економічною сутністю ринок фінансових послуг – сукупність економічних відносин, які виникають між його учасниками при формуванні попиту і пропозиції на послуги, пов’язані зі здійсненням операцій із фінансовими активами. Сутнісні ознаки ринку фінансових послуг відображають його спорідненість із фінансовим ринком.

На ринку фінансових послуг фінансові посередники здійснюють професійну діяльність з фінансовими активами, яка визначається потребою спрямовувати рух грошових коштів від заощадників до позичальників, забезпечуючи при цьому прийнятний рівень дохідності, ризику та ліквідності.

Ринок фінансових послуг об’єднує різноманітні форми мобілізації, акумулювання та переміщення грошових коштів із вільного обігу в сферу інвестиційного використання за участю фінансових посередників.

Отже, основними ознаками ринку фінансових послуг є такі:

1) ринок фінансових послуг постає як сфера взаємодії фінансових посередників із клієнтами;

2) обслуговування клієнтів відбувається в процесі здійснення операцій із фінансовими активами;

3) ринок фінансових послуг має характер організованого ринку на основі укладання відповідних угод або продажу цінних паперів.

У вітчизняній літературі банки розглядаються як провідні інституції фінансового посередництва. У свою чергу, небанківські фінансові інституції поділяються на договірних фінансових посередників, які залучають кошти на основі договору з кредитором (інвестором), та інвестиційних фінансових посередників, котрі залучають кошти шляхом продажу кредиторам (інвесторам) своїх акцій, облігацій, паїв тощо.

Орієнтація на максимальне урахування індивідуальних потреб клієнтів призводить до сприйняття ринку фінансових послуг насамперед як клієнтоорієнтованого фінансового ринку.

Сегментація ринку фінансових послуг, на якому діють фінансові посередники, котрі суттєво відрізняються за характером діяльності, може здійснюватися за різними ознаками.

Залежно від спрямованості діяльності фінансових посередників ринок фінансових послуг може бути представлений як ринок фінансових послуг банків і небанківських установ (рис. 1.2).

До небанківських кредитних установ належать кредитні спілки, факторингові та лізингові компанії, ломбарди. До небанківських фінансових установ належать страхові компанії; інститути спільного інвестування; установи накопичувального пенсійного забезпечення; компанії з довірчого управління, компанії з управління майном при фінансуванні будівництва житла, торгівці цінними паперами та ін.

Ринок фінансових послуг   Науменкова С. В.   1.3. Ринок фінансових послуг та його структура

Рис. 1.2. Сегментація ринку фінансових послуг за видами діяльності фінансових посередників

Відповідно до класифікації інституційних секторів економіки України, розробленої на базі принципів міжнародного стандарту Системи національних рахунків (System of National Accounts – SNA), прийнятих Комісією Європейських співтовариств, Міжнародним валютним фондом, Організацією економічного співробітництва і розвитку, ООН та Світовим банком, кожна інституційна одиниця належить до одного з п’яти секторів економіки:

1) загального державного управління;

2) нефінансових корпорацій;

3) фінансових корпорацій;

4) приватних господарств;

5) некомерційних організацій.

Зауважимо, що інституційна одиниця – це юридична особа, яка правочинна контролювати власні фінансові ресурси: володіти активами та пасивами, брати на себе зобов’язання, займатися господарською діяльністю і укладати угоди з іншими юридичними особами. Поняття “інституційна одиниця” дає змогу простежити відмінність між фінансовими організаціями, які слід вважати самостійними інституційними одиницями, і організаціями, що фактично не є самостійними, а лише сприяють у межах власної специфіки інституційним одиницям у виконанні останніми своїх традиційних функцій.

Ринок фінансових послуг   Науменкова С. В.   1.3. Ринок фінансових послуг та його структура

Рис. 1.3. Сегментація ринку фінансових послуг відповідно до стандартів Системи національних рахунків (SNA)

Слід зауважити, що сектор фінансових корпорацій згідно з останніми корективами Системи національних рахунків (2008 SNA), поділяється на такі субсектори (рис. 1.3):

– центральний банк;

– інші депозитні корпорації;

– фонди грошового ринку;

– інвестиційні фонди (крім фондів грошового ринку);

– страхові корпорації та пенсійні фонди;

– інші фінансові посередники (крім страхових корпорацій та пенсійних фондів);

– допоміжні фінансові організації;

– кептивні фінансові інститути.

До фінансових корпорацій в Україні згідно з міжнародним стандартом Системи національних рахунків (SNA) належать інституційні одиниці, що спеціалізуються на фінансових послугах та мають два рівні поділу.

На першому рівні вони групуються так:

– Національний банк України;

– інші депозитні корпорації: банки, філії іноземних банків, клірингові установи, фонди підтримки житлового будівництва;

– страхові корпорації та недержавні пенсійні фонди:

– інші фінансові посередники (крім страхових корпорацій та недержавних пенсійних фондів): іпотечні (земельні) банки, кредитні спілки, довірчі товариства, лізингові компанії, пайові інвестиційні фонди та ломбарди;

– допоміжні фінансові організації (валютні, товарні та фондові біржі).

Перелік фінансових послуг, які надають інституційні одиниці сектору фінансових корпорацій України, наведено в додатку А.

На другому рівні фінансові корпорації (крім Національного банку України) поділяються відповідно до того” чи є вони об’єктом державного, приватного або іноземного контролю, на:

– державні фінансові корпорації;

– приватні фінансові корпорації;

– фінансові корпорації під іноземним контролем.

Система фінансових посередників у світі різноманітна і за формою, і за напрямами діяльності. Так, банківська статистика ЄЦБ використовує термін Monetary Financial Institute (MFI – грошово-кредитна фінансова установа). У країнах Єврозони, за даними ЄЦБ, у 2006 р. нараховувалося майже 10 тис. MFI, а саме банків і депозитно-кредитних установ. У більшості випадків, відповідно до законодавства, в таких країнах, як Італія, Іспанія, Бельгія до банківської діяльності належить професійна діяльність із залучення депозитів та видачі кредитів. У Німеччині та Франції термін “банк” визначається ширше, охоплюючи фінансові установи, ділові банки та ощадні каси. У Великій Британії до банківського сектору відносять комерційні, у тому числі клірингові, роздрібні банки (retail banks і high street banks), облікові будинки, торгові, консорціальні банки, будівельні товариства, ощадні інститути, інвестиційні та довірчі компанії, пенсійні фонди, кредитні товариства та ін. Банківська система США охоплює систему федеральних резервних банків, комерційних, інвестиційних, ощадних установ тощо – усього майже 7,5 тис. MFI – банків та інших фінансових установ. Зауважимо, що серед комерційних банків – членів Федерального фонду страхування депозитів (FDIC – Federal Deposit Insurance Corporation) досить багато установ з обсягами залучених депозитів близько 50 млн. дол. США. Це пов’язано з особливостями федерального устрою країни та активною протидією місцевої влади появі на своїй території банків з інших штатів.

Таким чином, у більшості країн на ринку фінансових послуг діють різноманітні фінансові посередники як за типом, так і за розміром. У середньому в країнах Єврозони, а також у США одна депозитно-кредитна установа (MFI) припадає на 30-40 тис. жителів, а власне банків – одна установа на 175-180 тис. жителів. У Російській Федерації один комерційний банк припадає на 114 тис. жителів, в Україні – приблизно на 270 тис.

Сегментація ринку фінансових послуг може здійснюватися за видами фінансових активів, які є об’єктом купівлі-продажу і використання котрих визначає характер договірних відносин. З огляду на це можна виокремити послуги, які надають фінансові посередники на кредитному, страховому, валютному ринках, на ринку грошей, цінних паперів (рис. 1.4).

На ринку грошей здійснюються операції з купівлі-продажу фінансових активів зі строком обертання до одного року, платіжні послуги, послуги з обслуговування руху обігових коштів підприємств та організацій, короткострокових коштів банків, установ, громадських організацій, держави та населення. Об’єктом купівлі-продажу на грошовому ринку є тимчасово вільні грошові кошти юридичних і фізичних осіб. Суб’єктами грошового ринку є Національний банк, банківські установи, підприємства та населення.

На кредитному ринку здійснюються послуги з кредитування, у тому числі під заставу майна або майнових прав, фінансово-кредитної підтримки суб’єктів господарювання та населення; обслуговування кредитних ліній та кредитних програм, послуги з іпотечного кредитування, ломбардні послуги, факторингові та лізингові послуги. Основними фінансовими посередниками на ринку кредитних послуг є банки, кредитні спілки, ломбарди, факторингові та лізингові компанії.

Ринок фінансових послуг   Науменкова С. В.   1.3. Ринок фінансових послуг та його структура

Рис. 1.4. Сегментація ринку фінансових послуг за видами фінансових активів

Фінансові послуги на валютному ринку насамперед пов’язані з купівлею-продажем іноземної валюти, здійсненням міжнародних розрахунків і платежів та наданням інших фінансових послуг, які потребують використання різних іноземних валют. Суб’єктами валютного ринку є Національний банк, банківські установи, підприємства та населення. Основні види валют, що використовуються в таких розрахунках, – це долар США, євро, англійський фунт стерлінгів, японська єна та швейцарський франк. їх ще називають резервними або вільно конвертованими валютами. До головних інструментів валютного ринку належать строкові контракти (спот, форвард, опціон, ф’ючерс, своп) і форми міжнародних розрахунків (акредитив, інкасо, відкритий рахунок та ін.).

Фінансові послуги на ринку цінних паперів спрямовані на надання фінансових послуг з емісії та купівлі-продажу цінних паперів, їх зберігання, обіг, котирування, зміни прав власності тощо.

Основними позичальниками на ринку цінних паперів є держава та корпоративний сектор, а кредиторами – домашні господарства та окремі підприємства, які мають вільні кошти. Ринок цінних паперів поділяють на первинний і вторинний. На первинному розміщуються вперше випущені цінні папери та відбувається мобілізація капіталів і запозичення коштів; на вторинному здійснюється обіг раніше випущених цінних паперів, зміна їх власників, визначення ціни та дохідності, обмін, надання в заставу тощо. Суб’єктами ринку цінних паперів є Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку, Національний банк України, емітенти, депозитарії, реєстратори власників іменних цінних паперів, зберігачі цінних паперів, банки, організатори торгівлі цінними паперами та торгівці цінними паперами.

На страховому ринку об’єктом купівлі-продажу є страхові послуги, що забезпечують страховий захист юридичних або фізичних осіб за окремими напрямами їх діяльності та бізнесу. Суб’єктами страхового ринку є страхувальники та страховики.

Відповідно до українського законодавства страхувальниками можуть бути юридичні особи та дієздатні громадяни, які уклали зі страховиками договори страхування. Основними напрямами страхування є особисте страхування, майнове страхування та страхування відповідальності.

Страховиками можуть бути фінансові установи, створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств із додатковою відповідальністю та у встановленому порядку одержали ліцензію Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України (Держфінпослуг) на здійснення страхової діяльності.

Фінансові активи, що обертаються на ринках капіталу, менш ліквідні порівняно з інструментами грошового ринку, тому для них характерний вищий рівень ризику та, відповідно, більш високий рівень дохідності.

Важливою характеристикою ринку фінансових послуг є доступність економічних агентів до фінансових послуг.

Потреба забезпечення максимально широкого охоплення населення фінансовими послугами отримала назву фінансової інклюзивності (financial inclusion).

Поняття “доступу до фінансових послуг” ширше порівняно з поняттями “надання та отримання фінансових послуг”, оскільки охоплює і ту частину населення, яка, маючи можливості, не скористалася цими послугами. Слід зазначити, що навіть у країнах з високим рівнем розвитку фінансового ринку не всі домогосподарства та фірми мають бажання скористатися окремими доступними для них фінансовими послугами. Відмова може бути зумовлена причинами етнічного або релігійного характеру.

Тому важливим завданням подальшого розвитку ринку фінансових послуг є розширення доступу суб’єктів господарювання та населення до фінансових послуг, а також залучення нових клієнтів, які раніше відмовлялися від їх використання внаслідок невиправдано високої вартості, будь-яких дискримінаційних обмежень або невідповідності вимогам.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 5,00 out of 5)

Ринок фінансових послуг – Науменкова С. В. – 1.3. Ринок фінансових послуг та його структура