Ринок фінансових послуг – Сич Є. М. – 2.4.5. Факторингові та форфейтингові послуги

Факторинг Можна визначити як діяльність спеціалізованої установи (факторингової компанії чи факторингового відділу банку), пов’язану з переуступленням цій установі клієнтом-постачальником несплачених платежів-вимог (рахунків-фактур) за поставлені товари. виконані роботи чи надані послуги. Слово Factor у перекладі з англійської означає маклер, агент, посередник.

Банк (факторингова компанія) за певну плату одержує від підприємства право стягувати і зараховувати на його рахунок належні йому від покупців суми грошей (право інкасувати дебіторську заборгованість). Разом з цим банк кредитує оборотний капітал клієнта і бере на себе його кредитний і валютний ризики.

Батьківщиною факторингу вважаються США. Але він давно знайшов застосування й у інших країнах світу. Факторингові операції виникли на основі комерційного кредиту, що надається покупцям продавцями у вигляді відстрочення платежу за продані товари.

Комерційний кредит – це розрахунок з відстроченням платежів, або товарна форма кредиту, яка визначає відносини з питань перерозподілу матеріальних ресурсів і характеризує кредитну угоду між двома суб’єктами господарської діяльності.

Мета комерційного кредиту – прискорити реалізацію товарів в умовах тимчасової нестачі грошових коштів у покупців.

Суб’єктами комерційного кредиту є:

– підприємство-постачальник (кредитор), яке надає відстрочення платежу за свій товар;

– підприємство-покупець (позичальник), яке передає кредитору вексель, як боргове свідоцтво і зобов’язання платежу.

Об’єктом комерційного кредиту є товарний капітал. Комерційний кредит обмежений строками і сумами, його розмір залежить від обсягів фінансових ресурсів учасників торговельних угод. Постачальник повинен мати відповідні фінансові можливості для того, щоб продавати свій товар з відстроченням платежу, а платник (позичальник), одержавши товар, розраховує через певний час нагромадити відповідні кошти, щоб повністю розплатитися з кредитором. Процес комерційного кредитування завершується при погашенні підприємством-платником заборгованості за даною позикою.

Стягнення дебіторської заборгованості для постачальника може бути складним. Банки (спеціалізовані компанії) сприяли врегулюванню спорів щодо оплати векселів та інших товарних документів, одержанню інформації про кредитоспроможність контрагентів своїх клієнтів, прискоренню оплати рахунків, гарантували відшкодування боргу поступово, крім кредитування у формі попередньої оплати боргових вимог, факторинг став включати елементи інформаційного, юридичного, страхового, бухгалтерського та іншого обслуговування постачальника. Особливо широко факторинг почав застосовуватися в останні 25-30 років і в даний час є однією з найбільш поширених послуг комерційних банків.

Метою факторингового обслуговування є своєчасне інкасування боргів для скорочення втрат від прострочення платежу, запобігання появі сумнівних боргів (тобто боргів, своєчасна оплата яких сумнівна), надання допомоги підприємствам в управлінні кредитом, веденні бухгалтерського обліку й збільшенні їхнього обігу та прибутковості.

В операції факторингу звичайно беруть участь три особи: фактор (банк) – покупець вимоги, перший кредитор (клієнт даного банку) і боржник, що одержав від клієнта товари з відстроченням платежу.

Основу факторингової операції становить облік (дисконтування) рахунків-фактур. Банк на основі договору з постачальником товару купує в нього рахунок-фактуру з негайною оплатою приблизно 80 % вартості постачання і виплатою частини, що залишилася, (після утримання відсотка) до призначеного терміну незалежно від перерахування грошей покупцем.

Вартість факторингового обслуговування залежить від виду послуг і фінансового становища клієнта. При визначенні плати за факторинг виходять із прийнятого сторонами угоди відсотка за кредити середнього строку перебування коштів у розрахунках з покупцем. Наприклад, якщо ставка за кредит 6 % річних, середній строк оборотності коштів у розрахунках з покупцем 12 днів, плата за факторинг буде

6-12 “.

= 2% суми, прийнятої до оплати факторингу.

Для клієнта-постачальника факторинг вигідний, по-перше, тим, що основну частину грошового виторгу він одержує відразу, заощаджує на розрахунках зі своїми постачальниками. Адже купівля в них товарів з негайною оплатою обходиться дешевше, ніж купівля в кредит. По-друге, стаючи власником неоплачених платіжних вимог, банк бере на себе ризик їхньої несплати, а у випадку постачання за кордон – ризик несприятливої зміни валютного курсу. По-третє, знаючи точну дату оплати своїх вимог, постачальник може планувати здійснення своїх платежів. По-четверте, до остаточного погашення рахунків банк може надавати клієнтові ряд додаткових послуг, таких як оцінка кредитоспроможності нинішніх і потенційних боржників клієнта, ведення конторських книг, інформаційне, рекламне обслуговування, страхування, збут, аудит, підготовка різноманітних статистичних відомостей, юридичне консультування. Це дає можливість постачальникові зосередитись на виробничій діяльності.

Отже, використання підприємствами факторингових послуг дозволяє банку прискорити оборотність коштів у розрахунках, знизити неплатежі, зміцнити фінансовий стан, створити передумови для роботи в умовах ринку.

Як правило, факторингове обслуговування найбільш ефективне для малих і середніх підприємств, що дають перспективи збільшення обсягів виробництва, але також мають і фінансові ускладнення через несвоєчасне погашення боргів дебіторами, надмірні товарні запаси і низьку рентабельність. Схема факторингового обслуговування наведена нарис. 2.41.

Рис. 2.41. Схема факторингового обслуговування

Однак далеко не всі постачальники можуть бути суб’єктами факторингових операцій. Так, на факторингове обслуговування не приймаються:

– підприємства з великою кількістю боржників з незначними сумами заборгованості;

– постачальники нестандартної й вузькоспеціалізованої продукції;

– підприємства, що реалізують свою продукцію на умовах післяпродажного обслуговування чи за бартером;

– будівельні та інші фірми, що працюють із субпідрядниками;

– підприємства, що реалізують свою продукцію за довгостроковими контрактами і виставляють на рахунки поетапно чи одержують авансові платежі.

Крім того, переуступленню не підлягають боргові зобов’язання підприємств, оголошених неплатоспроможними, фізичних осіб, а також філій чи відділень підприємств. Це викликано тим, що ступінь ризику, який бере на себе факторинговий відділ банку, залежить від платоспроможності боржника-клієнта, а обсяг конторської роботи при даному торговому обігу пов’язаний із середньою величиною рахунків-фактур.

На факторингове обслуговування після ретельного аналізу зазвичай приймаються постачальники, що виробляють високоякісні і широковживані товари та послуги, мають перспективи розширення виробництва і збільшення прибутку; брак коштів у них має тимчасовий характер.

Комерційні банки за допомогою факторингу одержують додаткову можливість розширювати свої операції, зміцнювати зв’язки з клієнтами і одержувати додатковий прибуток. Оскільки факторингові операції вимагають залучення великих коштів, їх звичайно здійснюють або факторингові відділи банків, або факторингові компанії, що є дочірніми фірмами при великих банках. Факторингові відділи повинні залучати висококваліфікованих фахівців, що зможуть чітко контролювати платіжну дисципліну клієнтів і по можливості вносити корективи в кредитні ліміти.

Факторингові операції можуть бути внутрішніми, коли постачальник і його контрагенти, а також факторингова компанія перебувають в одній країні, і міжнародними.

Розрізняють конвенційний (широкий, відкритий) і конфіденційний (обмежений, прихований) види факторингу. При конвенційному факторингу, що виник першим, постачальник указує на своїх рахунках, що вимога продана банку (факторинговій фірмі), що при цьому практично всі функції, крім виробничих (фінансове, бухгалтерське, юридичне та інше обслуговування) здійснює факторинговий відділ.

При конфіденційному факторингу, який останнім часом дуже поширився, контрагенти постачальника не довідуються про кредитування його продажу факторинговою фірмою; підприємство-постачальник не втрачає самостійного зв’язку з ринком; факторинговий відділ обмежується виконанням тільки деяких операцій – покупкою права на одержання грошей від покупців, оплатою боргів і т. д. Такий факторинг є формою надання постачальнику-клієнту кредиту на відвантажені товари, а покупцю – платіжного кредиту. Ризик і, відповідно, вартість конфіденційних операцій факторингу вище від конвенційних, і він значно дорожче від інших банківських кредитів.

У світовій практиці вартість факторингових послуг включає два елементи:

1) плату за обслуговування (комісію), що стягується за звільнення від необхідності вести облік, страхування від сумнівних боргів і розраховується як певний відсоток від суми рахунків-фактур (іноді може встановлюватися фіксована сума). Розмір цієї плати може варіюватися залежно від масштабів виробничої діяльності постачальника і надійності його контрактів, а також від експертної оцінки факторинговим відділом рівня ризику неплатежу і складності стягування коштів з покупців. У середньому вона є в межах 0,5-3 % вартості рахунків-фактур, але оскільки комерційні банки визначають розмір цієї плати за домовленістю з клієнтом за кожним договором, вона може досягати 5 % і більше;

2) плату за надані в кредит кошти. її розмір визначається на основі щоденного дебетового сальдо за рахунком постачальника у факторинговому відділі за період між одержанням постачальником коштів і датою надходження платежу від платника.

Відсоток за кредитом зазвичай на 2-3 % вище відсотка за короткостроковими кредитами клієнтів з аналогічним обігом і кредитоспроможністю, що дозволяє компенсувати додаткові витрати і ризик банку.

Факторингове обслуговування клієнтів здійснюється на договірних засадах. У договорі має бути обговорена наявність чи відсутність права регресу до постачальника.

При укладанні договору з правом регресу банк має право продати постачальнику будь-яку неоплачену боргову вимогу в разі відмови платника від платежу незалежно від причин відмови, включаючи відсутність у платника коштів для оплати. Отже, постачальник несе певний ризик за борговими вимогами. У цьому разі постачальник не оплачує послуги зі страхування кредитного ризику, але повинен ретельно оцінювати кредитоспроможність контрагентів.

При угоді без права регресу банк бере на себе ризик неплатежів платниками, склад яких був ним попередню схвалений. Сума ризику може дорівнювати загальній сумі переуступлених вимог, якщо неплатежі викликані браком коштів у платників. Однак якщо боргова вимога визнана недійсною (наприклад, постачальник відвантажив покупцю не замовлений ним товар), банк має право регресу до постачальника. Підвищений ризик банк компенсує збільшенням плати за факторингові операції. Договори без права регресу у світовій практиці укладають украй рідко, лише у випадках, коли можливість появи спорів і неплатоспроможності платників мінімальні.

Договір може укладатися з умовою про кредитування постачальника у формі попередньої оплати чи оплати вимог до визначеної дати. Попередня оплата може бути зроблена повністю або частково.

Звичайно в договорі передбачається негайна оплата банком частини суми (близько 80 %) вимоги за відвантажені товари, надані послуги чи виконані роботи. Оплата іншої частини за винятком комісійної винагороди здійснюється банком після надходження коштів від платника чи на обумовлену в договорі дату. Платник зобов’язаний перерахувати на користь банку суму боргу і пеню за прострочення платежу.

Із суми попередньої оплати можуть утримуватися суми за простроченими понад встановлений у договорі термін вимогами, за вимогами, за якими виникають спірні питання, а також суми рахунків за кожним платником, що перевищують установлену для нього граничну суму. Ці вимоги можуть взагалі не оплачуватися, але частіше оплачуються в розмірі 50 % (або із загальної суми платежу віднімається вимога на найбільшу суму) і непередбачені витрати

Попередня оплата 100 % суми за факторинговою угодою допускається лише в окремих випадках, щоб уникнути ускладнення при виникненні спорів і помилок у розрахунках. Тоді комісійну винагороду банку за факторингові операції постачальник перераховує дорученням у терміни, передбачені договором.

Якщо попередня оплата договором не передбачається, сума переуступлених боргових вимог, за винятком витрат, перераховується постачальнику на визначену дату чи після закінчення певного терміну.

До укладання договору факторинговий відділ аналізує кредитоспроможність постачальника, вивчає інформацію про якість вироблених ним товарів чи наданих послуг, обсяги і темпи зростання реалізації, про сезонні коливання цих обсягів, а також інформацію про платоспроможність боржників. Для її одержання банк може укласти спеціальні договори з банками платників, аудиторською чи посредницько-консультаційною фірмою.

Крім того, банк попередньо оцінює якість боргових вимог, що будуть йому переуступатися. Аналізується чіткість визначення всіх умов постачань і розрахунків у договорі постачання, причини виникнення спірних питань і випадків повернення платникові коштів постачальником тощо.

Якщо рахунки виставляються до фактичного відвантаження товару, ризик банку збільшується. Тому банки прагнуть зобов’язати майбутнього клієнта виставляти рахунки тільки після відвантаження товарів чи надання послуг. Щоб уникнути переуступлення банку тільки тих вимог, оплата яких викликає труднощі, банки вимагають, щоб постачальник переуступав їм борги всіх своїх платників.

Перед укладанням договору про факторингове обслуговування постачальник надає банку інформацію про найменування й адресу кожного платника та умови договору з ним, суми всіх боргових вимог, що переуступаються, суми боргу кожного платника з урахуванням недоплат, листування з платником та іншу інформацію. Після обробки всіх даних банк приймає рішення про умови договору. Договір (угода) про факторингове обслуговування, як правило, укладається на строк від одного до чотирьох років. При конвенційному факторингу укладають договір про повне обслуговування, а при конфіденційному – договір про облік (дисконтування) рахунків-фактур. Договір про повне обслуговування може укладатися з правом регресу (протягом визначеного терміну – звичайно 90 днів з установленою датою платежу), а в окремих випадках, коли постачальник завоював особливу довіру банку, – без права регресу.

Різновидом факторингової угоди про повне обслуговування є агентська угода, чи угода про оптовий факторинг, відповідно до якого факторинговий відділ здобуває неоплачені боргові вимоги, а постачальник є його агентом щодо їх інкасування. Платежі здійснюються на ім’я постачальника, але на користь факторингового відділу, про що повинен повідомляти відповідний напис на рахунку.

Облік, а також управління кредитом у даному разі здійснюється постачальником, що знижує плату за факторингове обслуговування. Порядок кредитування аналогічний прийнятому при договорі про повне обслуговування, але оскільки факторинговий відділ не інкасує боргові вимоги, він не може гарантувати здійснення платежу до визначеної дати, а частину боргових зобов’язань, що залишилася після попередньої оплати, оплачує тільки після погашення боргів платниками.

Комісійна винагорода за факторингове обслуговування зараховується в доходи банку і враховується при розрахунку податкової бази для сплати податку на прибуток. Факторингові операції оподатковуються також податком на додану вартість. Постачальники, що уклали договір з банком на факторингове обслуговування, включають оплату за нього у собівартість продукції (послуг).

Оборотні кошти факторингового відділу формуються за рахунок власних коштів, що включають гроші, виділені відділу при його формуванні, і щорічні відрахування від прибутку, одержані в результаті проведення факторингових операцій, а також з позикових коштів, що залучаються за згодою керівництва банку.

Форфейтинг – це галузь глобального ринку банківських послуг, схожих з факторингом, але це одноразова фінансова операція пов’язана із стягненням грошових коштів шляхом перепродажу придбаних прав на товари та послуги. Форфейтування (франц. forfait – загальна сума) це форма кредитування експорту банком або фінансовою компанією шляхом купівлі векселів та інших боргових зобов’язань.

Форфейтування застосовується при постачанні машин, обладнання на великі суми із довгостроковим розстроченням платежів (до 5-7 років).

Механізм форфейтування полягає в такому: форфейтор (банк або фінансова компанія) придбаває в експортера вексель з визначеним дисконтом, тобто за мінусом усієї суми відсотків або їх частини. Розмір дисконту залежить від платоспроможності імпортера, терміну кредита, ринкових процентних ставок в даній валюті. Форфейтор може перепродати придбані у експортера векселі на вторинному ринку. Форфейтування звільнює експортера від кредитних ризиків і скорочує дебіторську заборгованість. Це форма трансформації комерційного векселя в банківський вексель.

Форфейтування передбачає перехід всіх ризиків по борговому зобов’язанню до покупця (форфейтора). Тому форфейтор вимагає гарантію банка, де обслуговується боржник (покупець обладнання).

Платіж за борговим зобов’язанням може бути здійснений через декілька днів після закінчення терміну платежів за ним (пільгові дні)

При аналізі умов укладання угоди головна увага приділяється таким основним параметрам:

– механізму погашення заборгованості;

– валюті платежу;

– дисконтуванню векселів;

– видам банківських гарантій.

Нормальною умовою кредиту є його регулярне погашення частинами, оскільки в цьому випадку сукупні ризики кредитора знижуються. У тих випадках, коли заборгованість виражена у формі простого чи переказного векселів, погашення кредиту здійснюється частками шляхом виставлення одночасно ряду векселів на певний установлений строк до 6 місяців.

Отже, при форфейтуванні, наприклад на строк до 5 років, можна оперувати 10 простими векселями (соло), що виписані на однакову суму.

Кожен вексель видається відповідно на строк до 6 місяців послідовно після чергового відвантаження товару.

При форфейтуванні векселів купівля їх здійснюється за відрахуванням процентів авансом за весь строк кредиту. Експортер у такий спосіб фактично перетворює свою кредитну операцію за торговельною угодою в операцію з готівкою. У цьому випадку він відповідає за задовільне виготовлення товарів і їх якісну поставку, а також за правильне оформлення документів за зобов’язаннями. Ця обставина разом з наявністю фіксованої процентної ставки, що береться за здійснення операції, робить форфейтування вигідною альтернативою іншим сучасним формам комерційного рефінансуваня (погашення заборгованості за рахунок знову одержаних кредитів).

Форфейтування, як метод рефінансування комерційного кредиту, має ряд переваг і недоліків для експортера.

До переваг можна віднести:

– спрощення балансового співвідношення можливих зобов’язань;

– поліпшення стану ліквідності;

– відсутність ризиків, пов’язаних з коливанням курсів валют та зміною фінансового положення боржника;

– відсутність ризиків і втрат, пов’язаних із діяльністю кредитних органів.

Недоліки можуть бути пов’язані з додатковими витратами при передачі ризиків форфейтору, але зі стратегічного погляду форфейтування може бути вигідним.

Укладання форфейтингової угоди передбачає збирання й аналіз інформації про учасників угоди, її характер, фінансовий стан імпортера, розмір кредитування, валюту кредиту, характер платіжних зобов’язань щодо забезпечення угоди, строки та місце платежів; умови постачання, характер валютних обмежень та продукції тощо.

Форфейтинг є однією з нових форм кредитування зовнішньої торгівлі, значення якої зростає у зв’язку з дією таких факторів, як розширення міжнародної торгівлі, швидке збільшення обсягів експорту дорогого устаткування з тривалим строком виробництва, підвищення ролі кредиту в розвитку світової торгівлі, запобігання ризику неплатежу та валютному ризику для експортера.

(2 votes, average: 3,00 out of 5)