Ринок фінансових послуг – Науменкова С. В. – Розділ 4. ФАКТОРИНГОВІ ПОСЛУГИ

4.1. Сутність і види факторингу,

4.2. Особливості факторингового обслуговування.

4.3. Порядок оформлення договору факторингу.

4.4. Визначення вартості факторингових послуг.

4.5. Розвиток факторингу в Україні.

4.1. Сутність і види факторингу

Відповідно до Конвенції про міжнародний факторинг, прийнятій у 1988 р. Міжнародним інститутом уніфікації приватного права, факторинг – процес перепоступки факторинговій компанії не оплачених боргових вимог (рахунків-фактур ) у поєднанні з елементами фінансового, бухгалтерського, інформаційного, збутового, страхового, юридичного та іншого обслуговування постачальника.

Розвиток факторингу має власну історію. Факторингові операції почали активно використовувати замість вексельної форми комерційного кредиту для обслуговування процесу реалізації товарів починаючи з 60-х років XX ст.

Відповідно до українського законодавства здійснення операції переуступки вимог і переведення боргу передбачено Цивільним кодексом України, законами України “Про фінансові послуги і державне регулювання ринків фінансових послуг” від 12 липня 2001 р. № 2664-ПІ і “Про банки і банківську діяльність” від 7 грудня 2000 р. № 2121-Ш.

Так, у ст. 47 Закону України “Про банки і банківську діяльність” факторинг визначено як одну з банківських операцій, що передбачає придбання права вимоги на виконання зобов’язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги і прийняття на себе ризику виконання таких вимог та прийом платежів.

Історична довідка

Започаткував операції факторингу створений у Великій Британії ще у XVII ст. Будинок факторів (House of Factors). Перед фактором, який знав товарний ринок, закони та торгові звичаї країни, висувалося завдання пошуку надійних покупців, зберігання та збуту товару, а також наступної інкасації торгової виручки. Разом з тим бурхливий розвиток факторингової діяльності розпочинається у Північній Америці лише у другій половині XIX ст. Спочатку американські фактори лише приймали у виробників товар для реалізації, що було типовим для торгівлі тканинами. З часом виробники вже створювали власні системи збуту продукції, перетворюючись із посередників при продажу товарів (agent factoring) у фінансові інститут (credit factoring), які розробили власний механізм фінансування клієнтів, у тому числі виконання отриманих від клієнтів грошових вимог, прийняття ризиків, управління бухгалтерією виробників, авансування наступних надходжень, надання кредитів для закупівлі сировини І фінансування виробництва. Цей механізм зберігається у США, де донині 90 % виробників тканин використовують схему факторингу.

Сучасні види факторингу вперше надав в 1947 р. американський банк “The First National Bank of Boston”. Однак офіційно факторингові послуги в США було визнано в 1963 p., коли урядова організація – Контролер грошового обігу – прийняла рішення про законність надання банками такої послуги.

У Великій Британії першу факторингову компанію було відкрито в 1960 p., у Німеччині – в 1963 р. У Франції процедуру факторингу, яка відповідає англо-американським методам і в елементом рефінансування комерційних зобов’язань на короткий термін (менше 180 днів), запроваджено в 1965 р.

На сьогодні головне завдання факторингових компаній більшості країн Європи, які тісно пов’язані з великими банками, полягає у фінансуванні дебіторської заборгованості на основі використання регресного факторингу.

Наприкінці 1950-х – на початку 1960-х років було створено три міжнародні факторингові групи, без яких неможливе існування сучасного міжнародного факторингу: Heller International Group, International Factors Group S. C., Factors Chain International. Лише одна із них – International Factors Group S. C. – об’єднує 58 факторингових компаній у 35 країнах світу, а її частка на світовому ринку факторингових послуг становить приблизно 28 %.

У колишньому СРСР факторингові операції почав застосовувати з 1 жовтня 1988 р. ленінградський “Промбудбанк”, а з 1989 р. факторингові відділи стали створювати і в інших банках.

У 2007 р. обсяг світового ринку факторингових послуг становив понад трильйон євро, майже 70 % якого припадав на європейські країни. Нині найбільші обсяги факторингових операцій виконують компанії Великої Британії, Італії, США, Франції та Німеччини.

У ст. 1077 Цивільного кодексу України зазначається, що факторинг – це фінансування під відступлення права грошової вимоги: одна сторона (фактор) передає або зобов’язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов’язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника ).

Метою такої перепоступки клієнта факторові своєї вимоги до боржника є забезпечення виконання зобов’язання клієнта перед фактором. Крім того, зобов’язання фактора за договором факторингу може також передбачати надання клієнтові послуг, пов’язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

З економічного погляду факторинг можна розглядати як операцію, що має кредитний характер, оскільки умова негайної сплати розрахункових документів постачальника означає, що фактор кредитує свого клієнта до моменту отримання платежу від боржника.

Факторинг характеризує фінансові відносини, що виникають між контрагентами в процесі реалізації товарів і послуг на умовах комерційного кредиту.

Доцільність використання факторингу зумовлена потребою:

– зменшення дебіторської заборгованості;

– прискорення обігу коштів у розрахунках;

– зниження рівня неплатежів;

– фінансування розвитку виробництва.

У зв’язку з браком коштів або обмеженими можливостями клієнтів погасити заборгованість за отримані товари на сьогодні факторинг став реальною альтернативою банківському кредитуванню і перетворився в надійний інструмент фінансування збуту продукції та підтримки інвестиційної діяльності підприємств. З одного боку, основою для використання факторингу є комерційний кредит, тобто продаж товарів із відстрочкою платежу, а з іншого – умова негайної сплати розрахункових документів постачальника означає, що факторингова компанія кредитує свого клієнта до моменту отримання платежу від боржника.

Однак між наданням факторингових послуг і банківським кредитуванням є суттєві відмінності (табл. 4.1), головні з яких полягають у тому, що факторингове фінансування:

– надається на строк фактичної відстрочки платежу, а кредит – на визначений термін;

– виплачується в день поставки товару, а кредит – в обумовлений кредитним договором день;

– як правило, не потребує забезпечення, тоді як кредит, зазвичай, надається під заставу;

– погашається коштами, що виплачуються дебіторами клієнту, а кредит повертається банку позичальником;

– може бути збільшене паралельно зі збільшенням обсягів продажу клієнта, тоді як кредит видається на заздалегідь обумовлену суму;

– погашається в день фактичної оплати дебітором отриманого товару;

– виплачується автоматично при пред’явленні накладної та рахунку-фактури, а для отримання кредиту потрібно оформити чимало документів;

– супроводжується управлінням дебіторською заборгованістю клієнта, тоді як при кредитуванні банк додаткові послуги клієнту не надає.

Таблиця 4.1. Порівняльна характеристика кредиту і факторингу

Кредит

Факторинг

Видається:

– під заставу

– без додаткового забезпечення

– на визначений термін

– на термін фактичної відстрочки товару

– на заздалегідь обумовлену суму

– з можливим збільшенням у міру зростання обсягу продажу клієнта

– без надання додаткових послуг

– з наданням комплексу послуг

– з оформленням значної кількості документів

– при наданні накладної та рахунка-фактури

Погашається:

– з коштів позичальника

– з коштів дебіторів клієнта

– в обумовлений день

– у день фактичної оплати дебітором товару

Відповідно до розпорядження Держфінпослуг “Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг” від 3 квітня 2009 р. № 231 до фінансової послуги факторингу належить сукупність таких операцій з фінансовими активами:

1) фінансування клієнтів – суб’єктів господарювання, котрі уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги;

2) набуття відступленого права грошової вимоги, в тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників – суб’єктів господарювання за договором, на якому грунтується таке відступлення;

3) отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, в тому числі шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.

Основними функціями факторингу є:

1) фінансування поставок товарів (послуг);

2) управління дебіторською заборгованістю;

3) покриття фінансових ризиків;

4) оцінювання платоспроможності покупця.

Суб’єктами факторингової операції є:

1) фактор – банк, факторингова фінансова установа або фізична особа – суб’єкт підприємницької діяльності, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції;

2) клієнт (постачальник) – фізична або юридична особа – суб’єкт підприємницької діяльності, яка отримує факторингові послуги;

3) позичальник (покупець, боржник) – підприємство, що купує товар або послугу на умовах комерційного кредиту.

Класифікація факторингу може бути здійснена за такими ознаками:

1) за місцем проведення (резидентністю):

– внутрішній, коли постачальник, клієнт і фактор є резидентами;

– міжнародний, коли один із учасників операції нерезидент. Міжнародний факторинг, у свою чергу, поділяють на класичний (опосередкований) і прямий (експортний або імпортний);

2) за участю боржника в угоді:

– відкритий, якщо боржника повідомлено про участь в угоді факторингової компанії, що здійснюється шляхом відповідного запису на рахунку-фактурі, який підтверджує, що правоспадкоємцем боргу, що виникає, є факторингова компанія, з якою укладено договір, і що платіж має здійснюватися на її користь;

– закритий (конфіденційний);

3) за періодичністю обслуговування:

– регулярний;

– одноразовий;

4) за способом розрахунків із постачальниками (залежно від зворотності вимоги):

– з правом регресу, тобто з правом зворотної вимоги до постачальника відшкодувати сплачену суму;

– без права регресу;

5) за способом кредитування постачальника:

– у формі попередньої оплати;

– з оплатою вимог на певну дату;

6) за способом обліку рахунків-фактур факторингових операцій:

– з відкритим обліком рахунків-фактур, коли платники переказують фактору всі платежі, призначені постачальнику;

– агентського типу, коли дисконтуються продажі окремим покупцям, а кредит забезпечується факторинговою компанією з відкриттям спеціальних рахунків для конкретних операцій;

7) за видом обслуговування операцій:

– простий;

– вексельний, коли розрахунок з постачальником проводиться векселем, а факторингова компанія здійснює облік цих векселів;

8) за ступенем фінансування:

– без фінансування, коли клієнт, після відвантаження продукції, пред’являє рахунки своєму покупцеві через фактора, завдання якого – одержати платіж на користь клієнта у строки згідно з договором (як правило – 30-120 днів);

– з фінансуванням, коли факторингова компанія купує у клієнта рахунки-фактури на умовах негайної оплати 80-90 % вартості відвантаження, тобто дисконтує рахунки-фактури і таким чином авансує обіговий капітал свого клієнта;

9) за об’єктом вимоги:

– з платіжними вимогами за товари;

– з платіжними вимогами кредиторів до позичальників.

10) залежно від вимог постачальника до факторингової компанії:

– відкритий факторинг без права регресу (без права зворотної вимоги про стягнення суми наданого кредиту з постачальника в разі несплати рахунку покупцем);

– повне обслуговування з правом регресу (з правом зворотної вимоги про стягнення суми наданого кредиту з постачальника в разі несплати рахунку покупцем).



Ринок фінансових послуг – Науменкова С. В. – Розділ 4. ФАКТОРИНГОВІ ПОСЛУГИ