Мале підприємництво: основи теорії і практики – Варналій З. С. – 5.4. Організаційно-економічний механізм дерегулювання і підтримки малого підприємництва в Україні
Комплексний і збалансований підхід до розв’язання соціально-економічних проблем, як у масштабах країни, так і на місцевому рівні, має певною мірою забезпечити механізм дерегулювання й підтримки суб’єктів малого підприємництва, який є сукупністю форм, методів, засобів впливу на економічні відносини, що склалися між суб’єктами та об’єктами відповідного регулювання у процесі визначення й реалізації мети.
Основною метою і завданнями системи дерегулювання та підтримки малого підприємництва є сприяння розвиткові приватної ініціативи, становленню малого і середнього підприємництва як найважливішого сектору сучасної ринкової економіки, без якого Україна не буде спроможною вийти з економічної кризи, стати на шлях стійкого господарського прогресу й увійти у світову економіку як рівноправний суб’єкт міжнародних відносин.
Формування такої системи вимагає розробки і впровадження збалансованого комплексу правових, економічних, фінансових та організаційних заходів, здійснюваних органами державної влади всіх рівнів, соціального партнерства, створення умов для поліпшення ділового й інвестиційного клімату в регіонах. Проте до цього часу в Україні не створено законодавчої бази та відповідних механізмів, які б визначали форми й методи регулювання розвитку малого і середнього підприємництва, немає необхідної ринкової інфраструктури, спрямованої на підтримку підприємницької діяльності, забезпечення вільного обігу фінансових, товарних, сировинних, трудових, інтелектуальних, інформаційних ресурсів. Окремі завдання, принципи і напрями підтримки малого підприємництва, як уже зазначалося раніше, знайшли відображення у Програмі дій уряду, Концепції державної політики розвитку малого підприємництва, яку було затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 3 квітня 1996 p.. Програмі розвитку малого підприємництва в Україні на 1997-1998 pp., затвердженій постановою Кабінету Міністрів України від 29 січня 1997 р. Система підтримки може реалізовуватися в найконструктивнішому напрямі при закріпленні її ключових положень, форм, методів і видів підтримки у спеціальному Законі України “Про державну підтримку малого підприємництва”.
Важелі державної підтримки необхідно використовувати у взаємозв’язку з процесами ринкової трансформації економіки, приватизації, враховуючи галузеву, видову і територіальну структуру підприємництва, ресурсні особливості регіонів.
При цьому важливо оцінювати:
1)можливість широкомасштабного використання наявного ділового, фінансового, майнового та інтелектуального потенціалу регіонів, створення активно діючого соціального прошарку підприємців-власників, незалежних, економічно самостійних товаровиробників;
2)створення у сфері малого і середнього підприємництва великої кількості робочих місць, використання додаткових можливостей для працевлаштування частини робочої сили, яка звільняється з великих підприємств, збройних сил, молоді, учнів, пенсіонерів, домогосподарок, інвалідів, а також осіб, які бажають працювати після закінчення основного робочого часу;
3)різноманітність організаційно-управлінських схем розвитку приватного, державного і корпоративного підприємництва, зокрема у зв’язку з реструктуризацією великих промислових підприємств та фінансово-промислових комплексів;
4)забезпечення ресурсозберігаючого типу науково-технічного прогресу, розвитку інноваційних бізнес-структур;
5)стан і перспективи товарного, фондового та інших ринків, можливості збуту продукції;
6)розв’язання завдань щодо збільшення питомої ваги реального підприємництва, створення позитивної альтернативи підпільному тіньовому бізнесу з ліквідацією його монопольного становища на окремих сегментах ринку;
7)забезпечення досягнення певного рівня конкурентоспроможності окремих регіонів та підприємницьких структур (здатності створювати пропорційно більше багатства, ніж їхні конкуренти на світовому ринку).
Основні принципи формування системи державної підтримки малого підприємництва на сучасному етапі такі:
-Соціальна справедливість – забезпечення рівних можливостей і спрощення умов для виявлення ініціативи громадян, вільного доступу на товарний, фінансовий, інформаційний та інші ринки, недопущення дискримінації прав і свобод суб’єктів підприємництва;
-Забезпечення умов і захисту суб’єктів підприємницької діяльності – створення сприятливих соціально-політичних, економічних, правових можливостей для реалізації інтересів підприємців та забезпечення захисту їхніх майнових прав;
-Урегулювання діяльності – створення гнучкої та ефективної системи державного регулювання й інфраструктури підтримки підприємництва, механізму обліку і контролю;
– Ефективність – реалізація потенційних можливостей підприємництва із збільшення обсягів вітчизняних та іноземних інвестицій, оновлення виробничого апарату, нарощування виробництва конкурентоспроможної продукції (робіт, послуг).
Розв’язання макроекономічних завдань, зміну середовища функціонування суб’єктів підприємництва, які до цього часу були основним напрямом і змістом реформ, потрібно в найкоротший строк доповнити стимулюванням внутрішніх перетворень на підприємствах (мікрорівень), удосконаленням фінансового менеджменту. Початкуючим і функціонуючим підприємствам (там, де це потрібно) слід мати бізнес-плани на середньострокову і довгострокову перспективи, переходити на міжнародні стандарти бухгалтерського обліку, знижувати обсяги негрошових форм розрахунків, поступово відмовлятися від бартеру.
Кожний регіон (область, місто, район) і територіальна громада зобов’язані мати реалістичну програму дій із чітко визначеною метою і завданнями, розрахованими на власні ресурси. Основними засобами самостійного розв’язання проблем територіального розвитку на державно-регіональному й місцевому рівнях можуть бути: системне регулювання територіального розвитку підприємництва на основі механізмів земельних та інших майнових відносин; сприяння реалізації регіональних і місцевих пріоритетів; нові схеми формування фінансових ресурсів за рахунок основних та альтернативних джерел фінансування; зміни структури діяльності й створення нових робочих місць.
Подібні програми, що розробляються за єдиною методикою і системою показників, слід узгоджувати із загальнодержавними, галузевими, регіональними і локальними програмами.
Зміцнення фінансової бази регіонального рівня державної підтримки підприємництва, передусім малого і середнього, може здійснюватися за рахунок чотирьох основних джерел:
-цільових коштів з бюджетів відповідного рівня (не менше 5 % дохідної частини відповідного бюджету);
— фінансової діяльності регіональних фондів підтримки малого підприємництва, в результаті чого ця фінансова база матиме відсотки з наданих кредитів, а також доходи від випуску й розміщення цінних паперів, у тому числі регіональних позик;
-дольової участі Українського фонду підтримки підприємництва у фінансуванні регіональних програм та інвестиційних проектів;
-іноземної допомоги, яка може здійснюватися в різних формах.
До цього часу ще не створено місцевого рівня державної підтримки малого підприємництва (на рівні міст, районів). Загальна функціональна структура органів державно-громадської підтримки малого підприємництва може мати такий вигляд (рис. 5.3).
 |
Рис. 5.3. Функціональна структура органів (суб’єктів) державно-громадської підтримки малого підприємництва
Державний комітет України з питань розвитку підприємництва спирається на відповідні відділи місцевих державних адміністрацій, однак вони малочисельні й не наділені відповідними повноваженнями (передусім щодо фінансової та іншої підтримки). Очевидною є доцільність створення в містах, районах спеціальних оргструктур підтримки, які складатимуться з місцевої державної адміністрації, громадської ради з проблем малого підприємництва й територіального агентства і координуватимуть діяльність об’єктів інфраструктури.
На регіональному рівні в організаційному аспекті важливим є розвиток мережі регіональних фінансових інститутів підтримки малого підприємництва. Крім регіональних фондів, доцільно створити іпотечні банки, тендерні центри, депозитні компанії, інвестиційні компанії, муніципальні банки, страхові компанії, бізнес-центри, агро-бізнес-центри.
Фінансова підтримка в різних її формах (кредит, дотації, пільгове оподаткування та ін.) має надаватися на основі селективної (вибіркової) структурної і фінансової політики. Перевагу можуть мати господарюючі суб’єкти, які працюють у пріоритетних напрямах економіки, зайняті випуском експортної або імпортозаміщуючої продукції; агропромислові утворення нового типу; інноваційні підприємства та підприємства, які створюють нові робочі місця. Доцільно також підтримувати тих, хто самостійно і вчасно може знайти кошти для повернення кредитів. Для неплатоспроможних підприємств слід запровадити обмеження на використання таких форм розрахунку і методів обліку реалізації продукції, які призводять до зменшення надходжень коштів на розрахункові рахунки, а також на надання комерційного кредиту, якщо кошти підприємства використовуються не за призначенням, тобто на споживання, понад нормативи, встановлені державою.
Необхідно встановити фіксований розмір бюджетних асигнувань на фінансування розвитку малих та індивідуальних підприємницьких структур. У рамках цього завдання важлива розробка порядку й умов спрямування до Українського фонду підтримки підприємництва і розвитку конкуренції інших загальнодержавних та регіональних фондів достатніх коштів з державного і місцевих бюджетів, а також визначення порядку використання їх. Не менше 5 % доходів від продажу об’єктів приватизації має зараховуватися до держбюджету для цільового фінансування малих підприємств, А Указі Президента України “Про державну підтримку малого підприємництва”, зокрема, зазначається: “Кошти Українського фонду та регіональних фондів підтримки підприємництва формуються за рахунок бюджетних коштів від їх власної діяльності, добровільних внесків фізичних і юридичних осіб, у тому числі іноземних коштів, одержаних від приватизації державного майна, інших кошти, Разом з тим, для вдосконалення фінансового Українського фонду підтримки підприємництва розвитку конкуренції, регіональних фондів підтримки важливим є перехід від пільгового кредитування окремих проектів до переважного використання механізмів побічної (непрямої) фінансової підтримки малого підпремництва з метою розширення кола одержувачів підтримки, враховуючи низьку заставоспроможність МП, застосування механізмів гарантій і поручництв розвитку підприємництва у товаровиробничій сфері.
Для стимулювання малого підприємництва треба внести суттєві зміни до порядку надання кредитів, забезпечити їхню доступність. Основними заходами, які слід невідкладно здійснити у цій сфері фінансової підтримки, можуть бути: надання допомоги підприємцям в формі стартового капіталу; лібералізація процедур надання позик; розширення прав і стимулів для банків, інших кредитних установ та організацій щодо фінансування; впровадження системи гарантованих цільових позик під підприємницькі проекти. При цьому видача позик може здійснюватися місцевими комерційними банками під гарантію наявних і створюваних фондів підтримки підприємництва. Тому слід наголосити на доцільності залучення підприємців до виконання державних і місцевих замовлень.
До економічного механізму стимулювання діяльності комерційних банків з надання середньострокових і довгострокових кредитів мають входити:
-пільгове оподаткування доходу, отриманого банком від таких кредитів у пріоритетні види підприємницької діяльності;
-звільнення від оподаткування прибутку, спрямованого на придбання акцій підприємств;
-здійснення погашення заборгованості за кредитом та відсотків за його користування у черговості, яка встановлюється сторонами при укладенні угоди про надання кредиту.
Особливу увагу слід приділяти регулюванню і підтримці діяльності великих народногосподарських комплексів (паливно-енергетичного, металургійного, хімічного, машинобудівного), щоб не допустити безконтрольного переходу права власності на підприємства, окремі структурні підрозділи в руки іноземних підприємців, що є загрозою для економічної і політичної безпеки держави. Ефективний контроль має бути встановлено також над функціонуванням природних монополій. Залучення до цих секторів економіки інвестиційних ресурсів доцільно здійснювати шляхом реалізації за грошові кошти корпоративних прав. Слід посилити вимоги до правильного підбору іноземних контрагентів для зовнішньоекономічних угод, надійності торговельних зв’язків, діяльності фінансових посередників.
В окрему (але пов’язану з усім процесом розвитку малого підприємництва) групу необхідно виділити рекомендації щодо державної підтримки підприємств державного і недержавного секторів, які є учасниками фінансово-промислових, у тому числі транснаціональних, груп. Особливої важливості набуває комплексне розв’язання цього питання у зв’язку з приєднанням України до митного союзу з Росією та іншими країнами СНД.
З метою реалізації широких можливостей, які виникають у зв’язку з приєднанням України до митного союзу, переваг спільних фінансово-промислових груп, виходу на масові, а також елітарні за всіма параметрами ринки СНД, країн Чорноморського співробітництва необхідна системна державна підтримка українських суб’єктів підприємництва, які є учасниками спільних ПФГ.
Державна підтримка має спрямовуватися на реалізацію визначених загальнодержавних і регіональних пріоритетів, створення сприятливого економічного середовища для функціонування ПФГ і здійснюватися за такими напрямами.
1. Укладення довгострокових міжурядових та міжбанківських угод з: регулювання й підтримки зовнішньоекономічної діяльності ПФГ і розвитку кооперативних зв’язків, введення режиму вільної торгівлі; усунення подвійного оподаткування; надання державних гарантій забезпеченню інвестиційними ресурсами та ін.
2. Узгодження (шляхом внесення змів і доповнень) законодавства України з відповідним законодавством Російської Федерації та інших країн СНД, зокрема з питань уніфікації схем оподаткування, лізингу, платіжних умов, страхування, валютного і цінового регулювання й контролю, розвитку систем комунікацій, залучення інвестицій.
3. Забезпечення розвитку розвинутої інфраструктури щодо організації фінансово-кредитної, майнової, інформаційної та іншої державної підтримки суб’єктів підприємництва, які мають розподілену територіальну структуру, розвитку дилерської та дистриб’юторської мережі, систем франчайзингу, оптових торговельних та інших структур. На основі оцінки тенденцій, що склалися в системі інтеграції виробничих структур, узгодження економічних інтересів її учасників, було проведено роботу з прогнозування (короткострокового і середньострокового) масштабів участі малих підприємств в інтеграційних процесах. Прогнозні та звітні матеріали, які для визначення форм такої участі було розглянуто із залученням провідних науковців і спеціалістів, які здійснюють методологічне й фінансове обслуговування інтегрованих структур, великих підприємств у складі ПФГ, концернів, акціонерних товариств. Найдоцільнішими формами, як показує аналіз вітчизняної і зарубіжної практики, є участь малих підприємств у кооперованих зв’язках, виробництві комплектуючих, організації сервісного й торговельного обслуговування, взаємодії з великими підприємствами за франчайзинговими та ресурсообмінними схемами.
Необхідно ширше використовувати можливості організації спільної діяльності резидентів – малих підприємств. Відповідно до Закону України від 22 липня 1997 р. № 283/97-ВР “Про внесення змін до Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, спільна діяльність юридичних і фізичних осіб має здійснюватися на основі договору про спільну діяльність, який передбачає об’єднання коштів, майна або трудової участі суб’єктів господарювання для досягнення спільної мети. Є суттєва різниця, що породжує проблему серйозного перегляду основних принципів “великого” фінансового менеджменту щодо малих підприємств. Найважливіші (тісно пов’язані між собою) відмінності полягають у доступі до ресурсів, у постановці завдань, масштабах ризиків та рівні ліквідності.
Виробничі фінансові й територіальні відмінності зумовлюють особливості фінансового і виробничого менеджменту підприємницьких структур у регіоні. При цьому слід враховувати класифікаційні ознаки та структурно-організаційні форми господарювання.
Особливої уваги потребує розв’язання фінансових проблем. Більшість малих підприємств у зв’язку з нестійким фінансовим становищем, нестачею грошових коштів не мають внутрішніх стимулів і можливостей для динамічного й стійкого розвитку, освоєння нових ринків, довгострокових вкладень, впровадження інновацій, потерпають від кризи неплатежів, недисциплінованості контрагентів тощо. Початкуючі суб’єкти малого бізнесу часто не мають для ефективного ведення бізнесових операцій грошових і матеріальних засобів. Також ведення справ у функціонуючих малих формах господарювання ускладнюється високим і неефективним оподаткуванням, проблемами з одержанням банківських кредитів, зростанням конкуренції на товарних ринках, кризою платежів.
В умовах, коли знижується дохідність бізнесових операцій, існує несприятливе зовнішнє середовище, велике значення мають внутрі-фірмове фінансове управління, всебічний аналіз грошових потоків, гнучка пристосовуваність до потреб ринку, які швидко змінюються.
Оскільки бюджетне фінансування і державне кредитування різко зменшують свою роль як джерела фінансових ресурсів, підприємство вступає в конкурентну боротьбу не тільки за покупців і ринки збуту, а й за кредитні ресурси комерційних банків, а також за кошти інших потенційних, у тому числі іноземних, інвесторів.
Головним змістом фінансової роботи на малому підприємстві є поєднання стратегії (інвестиційної політики) і тактики (комплексного управління поточними активами й поточними пасивами) з оцінкою конкурентоспроможності та статутності малого підприємства. Фінансовий аналіз діяльності малого підприємств здійснюється методом оцінювання фінансових коефіцієнтів, які відображають фінансові пропозиції між різними статтями звітності підприємств.
Рекомендується посилити увагу до фінансової звітності підприємств як зв’язуючої ланки між підприємством та його зовнішнім середовищем, фінансовими ринками, особливо до блоку фінансового аналізу та балансу. Баланс характеризує фінансовий стан підприємства на визначену дату й відображає ресурси підприємства в єдиній грошовій оцінці за їхніх складом і напрямами використання, з одного боку (актив), та за джерелами їхнього фінансування – з іншого боку (пасив).
Для фінансового менеджменту необхідно виділити деякі основні параметри, що характеризують ефективність рішень, прийнятих у минулий звітний період, і є базою для фінансових рішень, які слід прийняти. До таких показників належать: загальна вартість активів підприємства; частки довгострокових і короткострокових активів у загальній сумі активів; частки вкладень у фізичні й фінансові активи в загальній сумі активів; загальна вартість власного капіталу; приріст вартості вкладеного капіталу; вартість позиченого капіталу; частка довгострокових і короткострокових джерел фінансування в загальній сумі пасивів.
Деякі з цих показників входять безпосередньо до балансу (включно з пояснювальною запискою). Проте ряд показників має бути отримано за допомогою додаткових розрахунків, перегрупування даних балансу або залучення даних бухгалтерського обліку (побудованих з урахуванням основних фінансових коефіцієнтів: ліквідності, ділової активності, рентабельності, платоспроможності або структури капіталу, ринкової активності тощо). Важливим інструментом фінансового менеджменту є не тільки аналіз рівня і динаміки названих коефіцієнтів порівняно з певною базою, а й визначення оптимальних пропорцій між ними з метою розробки найбільш конкурентоспроможної фінансової стратегії, основною метою якої щодо малого і середнього підприємництва має бути усунення несприятливого становища суб’єктів підприємництва на фінансово-кредитному ринку.
Усе це сприяє розробці підстав для залучення на підприємство або в регіон нових вітчизняних та іноземних інвестицій, організоване цільове фінансування окремих високоефективних програм і проектів, які дає змогу реалізувати внутрішній потенціал підприємств і регіонів.
Ясна річ, запропонований механізм дерегулювання й підтримки малого підприємництва слід постійно вдосконалювати відповідно до місцевих умов конкретного регіону, як того вимагатимуть ринкові відносини.
Таким чином, процес становлення та розвитку малого підприємництва України має певні соціально-економічні наслідки, які держава має враховувати у формуванні й реалізації економічної і соціальної політики.
Зробимо певні узагальнюючі висновки.
По-перше, регулювання розвитку малого підприємництва, ефективна система його підтримки мають велике значення не лише безпосередньо для самих суб’єктів малого підприємництва, а й для економіки країни в цілому, оскільки вони забезпечують умови для підвищення життєвого рівня значної верстви населення.
По-друге, рівень становлення та розвитку суб’єктів малого підприємництва необхідно реалізувати не за абсолютними показниками, які не завжди відображають реальну ситуацію, а лише за інтегрованими показниками. На нашу думку, такими інтегрованими показниками можуть бути: коефіцієнт діючих підприємств, коефіцієнт зайнятості, коефіцієнт рівня рентабельності (прибутку), коефіцієнт продуктивності праці та заробітної плати працівників малих підприємств тощо.
По-третє, роль малого підприємництва визначається розв’язанням низки не лише економічних питань, а й соціальних. Воно є способом розкриття та реалізації власного потенціалу, створює додаткові робочі місця тощо. Найбільш вагоме значення малого підприємництва для України полягає у сприянні формуванню середнього класу, який є основою соціально-економічних реформ, гарантом політичної стабільності та демократичного розвитку суспільства.
По-четверте, мале підприємництво в Україні, як й інші сектори економіки, значною мірою пов’язане з формуванням досить значної соціальної бази непродуктивного підприємництва та з процесом тінізації економіки. Основна причина зростання рівня тінізації малого підприємництва – можливість збагачення у сфері товарного та фінансового обігу, з одного боку, і дуже великі труднощі для малого підприємництва у сфері виробництва – з іншого. Як наслідок, формування середнього класу, як усієї верстви власників-підприємців, відбувається на основі перерозподілу доходів та власності (передусім державної), а не збільшення суспільного продукту в результаті підприємницької діяльності.
По-п’яте, збалансований та комплексний підхід до розв’язання соціально-економічних наслідків, до розвитку малого підприємництва, як в масштабах країни, так і на місцевому рівні, має певною мірою забезпечити організаційно-економічний механізм дерегулювання й підтримки малого підприємництва, який є сукупністю форм, методів і засобів сприяння процесові формування та подальшого розвитку малого підприємництва в Україні. Система дерегулювання малого підприємництва передбачає зменшення втручання державних органів у підприємницьку діяльність шляхом значного спрощення для підприємців процесів державної реєстрації суб’єктів підприємництва і ліцензування видів діяльності, лімітування перевірок та контролю за діяльністю суб’єктів малого підприємництва при одночасному посиленні контролю за цими процесами з боку держави.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)