Мале підприємництво: основи теорії і практики – Варналій З. С. – 3.5. Державна фінансова підтримка малого підприємництва

Державна фінансова підтримка малого підприємництва включає насамперед податкові та кредитні методи впливу на цей сектор економіки. Як засвідчує світовий досвід, виважена, диференційована податкова та грошово-кредитна політика справляє вирішальний вплив на формування та подальший розвиток суб’єктів малого підприємництва. Реальні труднощі з фінансуванням є сьогодні чи не найголовнішою проблемою для малого підприємництва України.

Брак достатнього капіталу в більшості населення, складність, невигідність, а подекуди й неможливість одержати позикові кошти гальмують розвиток малого підприємництва. Отже, завдання держави – створювати передумови, що стимулюють вкладання інвестицій у цей сектор економіки. Підтримка з боку держави на цьому рівні має здійснюватися двома взаємопов’язаними шляхами: допомогою у формуванні стартового капіталу для відкриття підприємства; забезпеченням сприятливих умов для подальшого розвитку функціонуючих малих підприємств.

Одним із головних напрямів підтримки малого підприємництва є створення системи фінансово-кредитної підтримки. Найважливіші важелі державної фінансової підтримки малого підприємництва в Україні можна поділити на дві основні групи методів державної фінансової підтримки – прямі й непрямі.

Механізм прямих заходів включає такі основні форми державної фінансової підтримки малого підприємництва:

-надання субсидій;

-надання позик;

-формування державних фондів;

-створення спеціалізованих фінансових установ.

Заходам другої групи властивий непрямий характер, вони поступово витісняють важелі прямого адміністративного впливу. До основних форм такої державної фінансової підтримки підприємництва передусім слід віднести:

-податкові знижки (або повне звільнення від інших податків);

-податкові пільги;

-прискорену амортизацію;

-знижки на науково-дослідні витрати, на витрати, пов’язані з підготовкою кадрів для підприємницької діяльності тощо.

Зазначені форми державної підтримки тією чи іншою мірою використовуються в Україні і зарекомендували себе як ефективні гнучкі важелі державної допомоги, які мають в основному недискримінаційний характер.

Усі підприємства, навіть ті, справи яких ідуть досить успішно, на майбутнє потребуватимуть фінансування. Воно може використовуватись на такі потреби:

-розгортання нового підприємства;

-розвитку нових технологій та розробки випуску нових продуктів;

-поширення підприємництва (нові споруди, вдосконалення технології, найм кадрів);

-освоєння нових ринків.

Доступ до сталого фінансування за доступними процентними ставками залишається життєво важливим питанням для представників малих підприємств. До головних засобів, що створюють сприятливі умови для розвитку малих підприємств, належать:

-наявність доступного капіталу (суми, нагромаджені за рахунок приросту капіталу, які можуть бути використані малими підприємствами);

-відповідна структура установ (система комерційних банків, індустрія ризикового фінансування, фондові біржі та інші механізми, що дають змогу зв’язати постачальників капіталу з тими, хто має в ньому потребу);

-помірні проценти;

-відповідні фінансові механізми (різні види позик, відповідні форми інвестування акціонерного капіталу).

Головне питання – визначити, що уряд може зробити для сприяння формуванню цих засобів, у зв’язку з чим доцільно визначити такі головні завдання у галузі фінансування малих підприємств:

-розширення участі комерційних банків у наданні позик малим підприємствам;

-нагляд і регулювання за наданням банками позик малим підприємствам;

-забезпечення збільшення капіталу, який може бути використано шляхом розвитку конкуренції на ринку надання позик малим підприємствам;

-зміщення акцентів і раціоналізація державних програм допомоги малим та середнім підприємствам;

-сприяння наданню акціонерного капіталу малим підприємствам.

На доступність фінансування впливає система забезпечення позик, подібна до тієї, що діє в інших країнах. Замість того, щоб витрачати гроші на субсидії та дотації, уряд може сприяти наданню приватним сектором позик підприємствам, які мають у цьому потребу, гарантуючи повернення позики у разі неплатоспроможності їх. Таким чином, уряд зменшує ризик для позикодавця й усуває головну перешкоду на шляху надання позик малим підприємствам.

Щоб ця програма функціонувала, має існувати комерційна банківська система із зазначеним капіталом. Крім того, потрібно виділити певні державні ресурси, оскільки якусь частку позик не буде сплачено позичальниками, й уряд повинен буде повернути всю позику або її частин кредиторові. Чи є умови для такого підходу в Україні?

На жаль, кредитних джерел для малого підприємництва в Україні практично немає. Головна причина цього – незадовільний стан економіки: спад виробництва, інфляція, нестабільність у регулюванні фінансової і банківської діяльності. Тому банки видають лише короткострокові кредити (3-6 місяців) і під високі процентні ставки. Таким чином, банки в Україні не є джерелом кредитування підприємств і задовольняють лише незначну частку діючих бізнесменів.

Разом з тим, в Україні існує три потенційно доступних джерела одержання фінансів для малого підприємництва:

-Український фонд підтримки підприємництва;

-Український державний фонд підтримки селянських (фермерських) господарств;

-Державний інноваційний фонд України.

З метою сприяння реалізації державної політики фінансової підтримки підприємництва, створення відповідних умов для розвитку малого підприємництва у грудні 1991 року Кабінет Міністрів України створив Український національний фонд підтримки підприємництва і розвитку конкуренції, який у серпні 1995 року було перетворено в Український фонд підтримки підприємництва (Постанова Кабінету Міністрів України № 687 від 27 серпня 1995 p.).

Згідно з цією постановою Український фонд підтримки підприємництва (далі – Фонд) є некомерційною організацією і не ставить за мету своєї діяльності отримання прибутку.

Основні завдання Фонду:

-сприяння реалізації державної політики розвитку підприємництва шляхом залучення й ефективного використання фінансових ресурсів на поворотній і безповоротній основі, фінансування цільових програм та проектів часткової сплати відсотків за видані їх підприємцям;

-співробітництво з міжнародними, іноземними та українськими фінансовими організаціями в питаннях розвитку підприємництва;

-участь у реалізації міжнародних договорів із фінансового розвитку підприємництва в Україні.

Для реалізації основних завдань Фонду використовуються кошти, передбачені державним бюджетом на фінансову підтримку підприємництва.

У 1992-1995 pp. Фондом було розглянуто 734 заяви на отримання фінансової допомоги на загальну суму 2000 млрд. крб. Однак через обмеженість коштів та з інших причин надано фінансову підтримку лише за 179 проектами на загальну суму 165,5 млрд. крб., у т. ч. у 1995 р. у зв’язку з призупиненням фінансових операцій Фонду до завершення його реорганізації згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 23 березня 1995 р. профінансовано лише 17 проектів на суму 62,7 млрд. крб. при загальній потребі у фінансуванні 76 проектів на суму 400 млрд. крб.

За 1998-2000 pp. надано фінансову підтримку суб’єктам підприємницької діяльності на загальну суму 58,5 млн грн.

Крім фінансової підтримки, Фонд надав консультативну, експертну та правову допомогу у розвитку підприємництва у виробничій та невиробничій сферах.

Разом з тим, Фонду не вдалося залучити до своєї діяльності кошти з інших джерел, як передбачалося постановою уряду про його створення. Через незначний обсяг коштів Фонд не став дійовим інструментом політики державної фінансової підтримки підприємництва і розвитку конкуренції.

З метою активізації підприємницької діяльності селянських (фермерських) господарств, зокрема шляхом створення ними підприємств із заготівлі, переробки, зберігання, реалізації сільськогосподарської продукції, виробництва будівельних матеріалів та розвитку інших ринкових структур агросервісу, розпорядженням Кабінету Міністрів України № 83 від 27 червня 1991 року було утворено Український державний фонд підтримки селянських (фермерських) господарств і кооперативів. Постановою Кабінету Міністрів України № 133 від 14 березня 1992 року його було перетворено в Український державний фонд підтримки селянських (фермерських) господарств. Основна мета діяльності цього Фонду – забезпечення реалізації державної політики підтримки селянських (фермерських) господарств, створення стабільних фінансових умов для становлення та розвитку конкурентного приватного селянського сектору економіки в Україні. Згідно із Законом України “Про внесення змін і доповнень до Закону України “Про селянське (фермерське) господарство” кошти Фонду поповнюються щорічно через державний бюджет і спрямовуються на розробку проектів відведення земельних ділянок, відшкодування частини витрат, пов’язаних із сплатою відсотків за користування позичками банків, та на інші потреби, передбачені статутом Фонду (статті 8, 25). Так, наприклад, у 1995 році передбачалося виділити з державного бюджету 576 млрд. крб., фактично виділено 369 млрд. крб., які було використано в повному обсязі.

Іншим джерелом фінансової державної підтримки малого підприємництва є Державний інноваційний фонд України (Держіннофонд), який було утворено відповідно до Закону України “Про засади державної політики у сфері науки та науково-технічної діяльності” (ст. 24) Постановою Кабінету Міністрів України № 77 від 18 лютого 1992 р. Кошти Держіннофонду формуються за рахунок бюджетних асигнувань, обов’язкових відрахувань підприємств, а також добровільних внесків юридичних та фізичних осіб. Фонд підтримується запровадженнями наукових розробок, на які є конструкторсько-технологічна документація, виготовлені дослідний зразок та невелика партія продукції.

Держіннофонд України і 27 його регіональних відділень в обласних центрах України, м. Севастополі і в Криму здійснюють пільгове фінансування інноваційних проектів, відібраних за напрямами національних, державних та регіональних науково-технічних програм, а також за результатами науково-технічних і фінансових експертиз, які проводяться за проектами.

Пріоритетними напрямами відбору інноваційних проектів є такі:

-технології з переробки та збереження продукції сільського господарства;

-ресурсо – та енергозберігаючі технології;

-нові речовини та матеріали.

Заявниками інноваційних проектів є підприємства всіх форм власності. Розгляд проектів та розв’язання питання фінансування за результатами експертиз проводяться незалежно від форм власності. Переважна кількість проектів надходять від підприємств недержавного сектору економіки, які за кількістю працюючих може бути віднесено до малого та середнього підприємництва, що є наслідком більшої ініціативності цих підприємств. Так, наприклад, у 1994 році до Держіннофонду України (разом із регіональними відділеннями) надійшло 1221 інноваційний проект і було профінансовано 649 проектів на загальну суму 1602 млрд. крб. У 1996 році надійшло 514 проектів, а профінансовано лише 216 на загальну суму 90 млн грн.

Частка підприємств малого та середнього підприємництва і недержавного сектору економіки становила 85 % загальної кількості профінансованих проектів. Аналіз надходжень до Держіннофонду (0,3 % обсягу реалізації продукції, робіт, послуг підприємств) показує, що 80 % усіх внесків надходило від підприємств недержавної форми власності й підпорядкування.

Держіннофонд України здійснює підтримку інноваційної діяльності малого та середнього підприємництва також за такими напрямами:

-консультації та допомога у складанні бізнес-плану інноваційного проекту;

-проведення маркетингових досліджень за інноваційною продукцією, що планується;

-проведення науково-технічної та фінансової експертизи інноваційного проекту за кошти Держіннофонду;

-оцінка ризиків виконання інноваційного проекту;

– супроводження й управління інноваційним проектом.
Одержання підприємством пільгової позички на 1-1,5 року за

Інноваційним проектом дає змогу підприємству оновити основні фонди, провести технологічне переоснащення виробництва для випуску наукомісткої продукції, для заміни імпортної продукції.

З метою відпрацювання і впровадження інвестиційного механізму фінансування інноваційних програм та проектів підприємств, які зазнають зміни форм власності, та подальшої постприватизаційної підтримки інноваційної діяльності таких підприємств Держіннофонд України створив Український центр підтримки інноваційної діяльності, на який покладено такі завдання:

-організація спільного інвестування в цінні папери підприємств у процесі приватизації та в післяприватизаціинии період, розвиток фондового ринку в Україні;

-координація взаємодії інвесторів;

– забезпечення контролю за використанням інноваційних коштів та виконанням інноваційних договорів шляхом отримання часток (паїв, акцій) у статутному фонді підприємств із метою досягнення очікуваного економічного ефекту;

-забезпечення гарантій повернення коштів інвесторам з урахуванням умов надання їх;

-створення умов для максимально ефективного використання інноваційних коштів в інтересах інвесторів та можливого реінвестування їх.

Важливою формою державної фінансової підтримки малого підприємництва є пільгове оподаткування. Тому важливим кроком у стимулюванні розвитку малого підприємництва на першому етапі ринкових перетворень було ухвалення в лютому 1992 року Закону України “Про оподаткування доходів підприємств і організацій”, яким було передбачено пільги малим підприємствам у промисловості, сільському господарстві й будівництві. Так, протягом першого року такі підприємства сплачували податок з доходу в розмірі 25 %, другого – 50 % від загальної ставки за умови, що кошти було спрямовано на будівництво, оновлення й освоєння нової техніки, формування статутного фонду88. Позитивним чинником у створенні умов для розвитку підприємництва, малого підприємництва стало також ухвалення в березні того самого року Закону України “Про іноземні інвестиції”, яким передбачалися значні пільги для підприємств із іноземними інвестиціями в оподаткуванні (50 % діючих на Україні податкових ставок), митному та валютному регулюванні тощо.1 (у квітні 1997 року податкові пільги було скасовано, що завдало значної шкоди насамперед іміджу держави на світовій арені).

Скорочення податкових пільг для малих підприємств, згідно з Декретом Кабінету Міністрів України від 20 грудня 1992 року “Про податок на прибуток підприємств і організацій”, та ухвалення Декрету Кабінету Міністрів України “Про режим іноземного інвестування” значно послабили ділову активність у сфері малого підприємництва, а прийняття Закону України “Про Державний бюджет України на 1994 рік”, згідно з яким не передбачалося пільг на поточний рік для малих підприємств, спричинило значне зменшення кількості новоутворених та діючих малих підприємств. Аналогічна тенденція мала місце і після введення в дію з 1 січня 1995 року Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, згідно з яким також не передбачалося пільгового оподаткування малих підприємств та значно скорочено пільги для всіх суб’єктів підприємницької діяльності. Це призвело до зниження темпів зростання кількості діючих малих підприємств.

Внесені останнім часом деякі зміни до податкової системи дещо послаблюють податковий тиск на товаровиробників, розширюють їхні можливості для збільшення внутрішніх нагромаджень і оплати праці. Проте суттєвих зрушень у формуванні податкової системи в напрямі стимулювання підприємницької діяльності ще немає. Загальновизнано, що основним регулятором економіки будь-якої держави є податкова система, яка може або стимулювати розвиток виробництва та залучати інвестиції, або стримувати ділову активність. Значною мірою це залежить від пріоритетних цілей економічного розвитку та методів їхньої реалізації.

Якщо на перше місце в економічній політиці виходить наповнення бюджету, а не стимулювання підприємницької інвестиційної активності, то збільшується кількість податків, заростає їхній рівень.

І, як наслідок, відбувається падіння виробництва, зростає безробіття, скорочується база оподаткування та зменшується відрахування до бюджету, економіка переходить у “тінь”.

Усі ці процеси сьогодні відбуваються в Україні.

Податкова система сьогодні неадекватна умовам перехідної економіки й не забезпечує ефективного розв’язання проблем розвитку економічних реформ. Головні недоліки вітчизняної податкової системи такі:

По-перше, нестабільність та мінливість податкової політики. Зміни в податковій системі протягом останніх років відбуваються надто часто. У результаті цього для діяльності економічних суб’єктів підприємницької діяльності характерна невизначеність;

По-друге, завищення податкових ставок та нарощування загальної кількості податків. У 1998-1999 pp. у державі налічувалося близько 37 загальнодержавних та місцевих податків і зборів, які мають чітку фіскальну спрямованість. Значні деформації та нестабільність характерні для ставок і шкал оподаткування, визначення бази й періодів оподаткування. Усе це призводить до невиправданого вилучення обігових коштів підприємств, виникнення додаткової потреби у кредитних ресурсах, бартеризації економіки, поглиблення кризи платежів;

По-третє, недостатня структуризація податкової системи, неоптимальні співвідношення між прямими та непрямими податками.

У процесі стабілізації податкового клімату слід мати на увазі, що податковий механізм є економічним важелем довгочасної дії, який не дає відразу швидкого ефекту. І для того, щоб забезпечити ефективність оподаткування в Україні, необхідно мати цілісну, науково обгрунтовану стратегію реформування податкової системи.

Головними завданнями податкової політики мають стати підсилення стимулюючої ролі податків, уніфікація їх та спрощення порядку збору, зменшення загальної кількості податків, зниження податкових ставок та бази оподаткування. Податкова система має бути справедливою, не допускати довільного тлумачення, бути зрозумілою платникам податків, а також узгоджуватись із загальною політикою ціноутворення тощо.

Поділяючи стурбованість щодо захисту вітчизняного товаровиробника, реальної державної підтримки малого підприємництва, про що наголошується в Указі Президента України “Про державну підтримку малого підприємництва”, вважаємо за доцільне:

— встановити інтегрований розмір єдиного податку на підприємства у розмірі не більше 40 % з урахуванням усіх видів платежів до бюджету;

-знизити до 35 % розміри податкового навантаження на фонд оплати праці;

-зменшити до 10-15 % ставки податку на додану вартість із суттєвим спрощенням процедури його справляння;

-впорядкувати чинну систему місцевих податків та обов’язкових платежів до позабюджетних фондів;

-запровадити спрощену систему оподаткування та звітності суб’єктів малого підприємництва, замінивши сплату встановлених законодавством податків і обов’язкових платежів сплатою єдиного податку;

-накласти мораторій на зміни податкового законодавства протягом бюджетного року.

З огляду на світовий досвід, ефективно діюча фінансова політика, спрямована на стимулювання розвитку малого підприємництва, є вирішальним чинником у побудові ринкової економіки. Аналіз процесу ринкових перетворень в Україні свідчить, що недосконала та руйнуюча система оподаткування й відсутність цілеспрямованої послідовної фінансової підтримки підприємництва – основні перепони на шляху формування ринкового середовища держави, розвитку малого підприємництва. Це викликає необхідність розробки та реалізації дійової політики державної фінансово-кредитної підтримки малого підприємництва, яка б ураховувала економічні проблеми України та визначила шляхи подальшого розв’язання їх. Така політика має визначити структуру державної фінансової підтримки малого підприємництва; основні принципи та пріоритети державної фінансової підтримки малого підприємництва; основні напрями такої підтримки36.

Удосконалення державної фінансової підтримки підприємництва потребує впровадження єдиної фінансово-кредитної політики, спрямованої на підтримку суб’єктів малого підприємництва. Реалізація цієї політики має передбачати такі чинники:

По-перше, вдосконалення кредитної політики;

По-друге, вдосконалення податкової політики. Важливим кроком у забезпеченні державної підтримки підприємництва є створення сприятливого податкового клімату для суб’єктів малого підприємництва, зокрема для тих, котрі здійснюють діяльність у пріоритетних напрямах;

По-третє, подальше вдосконалення прямої фінансової підтримки з боку держави, що передбачатиме:

– фінансування за рахунок бюджетних коштів державних, галузевих та основних регіональних програм підтримки малого підприємництва;

– залучення коштів місцевих бюджетів для фінансування регіональних програм розвитку підприємництва, цільових проектів;

— забезпечення умов для створення й діяльності недержавних фондів підтримки підприємництва;

– заохочення громадських об’єднань, фінансових організацій у спрямовуванні коштів на підтримку розвитку малого підприємництва за пріоритетними напрямами тощо.

Якщо держава має намір реально допомагати суб’єктам малого підприємництва, у тому числі й окремим громадянам-підприємцям, якщо вона справді, а не лише в деклараціях, вбачає у приватному бізнесі силу, яка спроможна вивести країну з кризи, тоді й податкова система, і фінансово-кредитна політика мають бути стимулюючими, а не “грабіжницькими”, зокрема це стосується етапу становлення практично нового сектору економіки України – малого підприємництва, який представляють невеликі, динамічні, здатні на ризик фірми. Дійова, реальна фінансова допомога малому підприємництву сприятиме не лише його становленню, зокрема появі нових суб’єктів господарювання, а має бути спрямована також на забезпечення його фінансової самостійності, на створення сприятливих умов розвитку та зміцнення конкурентоспроможності малого підприємництва на національному та світовому ринку. Одним із можливих шляхів розв’язання питань фінансової підтримки малого підприємництва може стати використання технологій мікрокредитування та запровадження дійового механізму реалізації основних положень Закону України “Про лізинг”.

Розгляд та аналіз системи державної підтримки малого підприємництва України дає зробити певні висновки, зокрема, виділити три взаємопов’язані групи причин неефективності системи державної підтримки, що формується.

По-перше, невизначеність і незрілість концептуально-програмної бази розвитку та підтримки малого підприємництва. Схвалені Кабінетом Міністрів України “Концепція державної політики розвитку малого підприємництва” (3 квітня 1996 року) та “Програма розвитку малого підприємництва в Україні на 1997-1998 роки” (29 січня 1997 року) викликають певні сумніви щодо правочинності та юридичної сили. Відповідно до Конституції України визначення засад внутрішньої політики, затвердження загальнодержавних програм економічного розвитку належать до повноважень Верховної Ради України30. Окрім того, виключно законами України визначаються: права й свободи громадян; гарантії цих прав і свобод; основні обов’язки громадянина (а це стосується і підприємця як фізичної особи); правовий режим власності; правові засади та гарантії підприємництва; засади цивільно-правової відповідальності тощо37. Тому названі “Концепцію” і “Програму” слід розглядати не як документи загальнодержавного, концептуально-програмного значення, а тільки як акти вищого органу виконавчої влади, що мають силу лише в системі цих органів. Безумовно, це обмежує їхні економіко-правові можливості щодо правового регулювання підприємницьких відносин в Україні. Юридично не можуть випливати з цих документів загальнодержавні економічні, правові та організаційні заходи, за допомогою яких можна було б усунути причини, що стримують розвиток малого підприємництва.

Другою групою причин неефективності наявної державної підтримки підприємництва є недосконалість та незавершеність, а в окремих випадках (зокрема на регіональному рівні) те, що немає організаційної побудови комплексної і дійової системи, недостатнє її ресурсне (насамперед фінансове) забезпечення.

Третьою групою зазначених причин є суперечливість напрямів і механізмів функціонування системи державної підтримки малого підприємництва, неадекватних реальному стану внутрішнього та зовнішнього середовища малого підприємництва. Таким чином, для того, щоб система державної підтримки малого підприємництва відповідала масштабності завдань, які вона має розв’язувати, необхідно підняти її на якісно інші (нові) концептуально-програмні, організаційні та функціональні параметри.

(2 votes, average: 3,00 out of 5)