Мале підприємництво: основи теорії і практики – Варналій З. С. – 3.4. Правове забезпечення розвитку малого підприємництва
Процес становлення і розвитку малого підприємництва неможливий без відповідного організаційно-правового забезпечення. Так, зокрема, державна підтримка малого підприємництва здійснюється спеціально уповноваженими органами, міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування та місцевими державними адміністраціями.
Спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади, який безпосередньо бере участь у формуванні та реалізації державної політики у сфері розвитку та підтримки малого підприємництва, є Державний комітет України з питань розвитку підприємництва, який було створено Указом Президента України 29 липня 1997 року.(У грудні 1999 року цей комітет перейменовано у Державний Комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва).
Основні завдання комітету: участь у формуванні та реалізації державної політики у сфері розвитку й підтримки підприємництва та ліцензування підприємницької діяльності; координація діяльності органів виконавчої влади, пов’язаної з розробкою та реалізацією заходів щодо розвитку та підтримки підприємництва в Україні; узагальнення практики застосування законодавства з питань підприємницької діяльності та її ліцензування, підготовка пропозицій щодо його вдосконалення; сприяння розвиткові малого підприємництва, системи його консультативної та інформаційної підтримки; підготовка пропозицій про впровадження та вдосконалення механізмів фінансово-кредитної підтримки підприємництва; підготовка пропозицій щодо усунення правових, адміністративних, економічних та організаційних перешкод на шляху розвитку підприємництва тощо.
На місцях в органах місцевого самоврядування та місцевих державних адміністраціях утворюються відповідні структурні підрозділи, які реалізують державну політику щодо підтримки малого підприємництва. Органи державної влади, що здійснюють підтримку малого підприємництва, при виконанні покладених на них функцій взаємодіють із громадськими організаціями (об’єднаннями підприємців), про що йтиметься у четвертому розділі.
Організаційне забезпечення має велике значення для становлення та розвитку малого підприємництва, але визначальна роль у цьому процесі належить правовому забезпеченню.
Правове регулювання системи відносин підприємництва – актуальна проблема сучасного і майбутнього соціально-економічного життя країни. Аналіз практики підприємницької діяльності в Україні свідчить про необхідність самостійного правового забезпечення (врегулювання) малого підприємництва та визначення його правового статусу в системі підприємництва.
Сьогодні правове регулювання малого підприємництва здійснюється численними нормативно-правовими актами як загального, так і спеціального характеру. Однак уповільнення темпів зростання кількості суб’єктів малого підприємництва, зменшення кількості зайнятих на них певною мірою свідчить про недостатність і недосконалість нормативно-правової бази розвитку малого підприємництва, яка має бути першоосновою, фундаментом (базою – у повному розумінні цього слова) формування та розвитку суб’єктів малого підприємництва.
Що ж таке правова база малого підприємництва? Правова база підприємницької діяльності, в тому числі й малого підприємництва, – це сукупність законів, нормативних та інструктивних документів, які визначають порядок створення підприємств, реєстрацію підприємців, фізичних осіб – їхні правові та організаційні форми, порядок організації виробництва, забезпечення його необхідними ресурсами, збут, систему оподаткування, відносини між державою та підприємцями, суб’єктів підприємницької діяльності між собою, а також дають підприємцям певні правові гарантії.
Формування правової бази малого підприємництва – найголовніша передумова його становлення та розвитку. Законодавство у сфері малого підприємництва має становити єдину систему як за взаємною узгодженістю норм, так і за цілісністю самого нормативно-правового регулювання підприємницької діяльності.
Світовий досвід показує, що для успішного розвитку малого підприємництва необхідно створити правову базу його функціонування, забезпечити належним чином юридичне закріплення прав та постійне правове забезпечення з боку держави, що гарантує захист законного функціонування малого бізнесу, сприяє його розвитку. Міжнародна практика господарювання доводить, що малий бізнес не може існувати без чітких та ефективних законодавчих актів. Тому формування сприятливих умов для ведення бізнесу неможливе без прийняття та реальної дії таких законів, які б чітко визначали порядок реєстрації суб’єктів малого підприємництва, умови та середовище конкуренції, банкрутство, контракти та інші аспекти підприємницької діяльності.
Правове забезпечення і захист малого підприємництва в індустріально розвинутих країнах світу здійснюється, насамперед, через прийняття низки законів антимонопольного характеру. Вони покликані регламентувати процес концентрації капіталу, запобігати поглинанню малих фірм великими, сприяти обмеженню можливостей їхньої дискримінації. Для контролю за дотриманням таких законів та правил добросовісної конкуренції існують спеціальні державні антимонопольні органи.
Крім законодавчих актів антимонопольного характеру, правовий режим малих фірм регулюється також системою спеціальних законів щодо їхнього статусу, податкового механізму та кредитної підтримки, спрощення процесу реєстрації та усунення обмежень, що перешкоджають вільному розвиткові малого бізнесу. У США, наприклад, ще 1953 року було прийнято закон “Про малий бізнес”. Ним чітко окреслено критерії, відповідно до яких підприємства включаються до розряду дрібних, а також і до найдрібніших, встановлено необхідні для даного сектору економіки межі сум річного обігу, які потрібні для отримання малими фірмами кредитів на умовах, що відрізняються від умов для великих фірм.
Щодо стану розвитку малого підприємництва та його юридичного оформлення в країнах СНД, то, на нашу думку, заслуговує на увагу досвід Росії, де правове регулювання цієї сфери діяльності поки що випереджає інші держави. Тут, як відомо, Постановою Ради Міністрів Російської Федерації “Про першочергові заходи з питань розвитку та державної підтримки малого підприємництва у Російській Федерації” (1993 p.), а згодом Федеральним законом “Про державну підтримку малого підприємництва у Російській Федерації” (1995 р.) визначено загальні положення щодо державної підтримки та розвитку малого підприємництва, встановлено форми і методи державного регулювання та стимулювання суб’єктів малого підприємництва в Російській Федерації2*.
У зв’язку з цим, зазначимо, що формування нормативно-правової бази малого підприємництва передбачає і закріплення чітких правових гарантій, котрі б забезпечували свободу й захист підприємницької діяльності, розроблення законодавчих та інших нормативних актів, спрямованих на правове забезпечення розвитку ринкових відносин, а також на вдосконалення діючих правових інструментів, важелів, що регулюють підприємницьку діяльність, з метою усунення внутрішньоправових суперечностей і положень, які можуть гальмувати розвиток приватної ініціативи та підприємництва29.
Аналіз нормативно-правової системи регулювання вітчизняного малого підприємництва свідчить, що сучасна законодавча база є неадекватним відгуком на нові умови реформування української економіки, вона значною мірою гальмує розвиток уже функціонуючого малого підприємництва. Разом з тим, прийняті останніми роками нормативно-правові акти, спрямовані на розвиток підприємництва, відіграли певну позитивну роль у становленні малого підприємництва. Так, починаючи з 1988 року, нормативно-правову базу розвитку підприємництва послідовно формували закони “Про кооперацію в СРСР”, “Про індивідуальну трудову діяльність”, потім Закони України “Про підприємництво” (1991 р.), “Про власність” (1991 р.), “Про підприємства в Україні” (1991 р.), “Про господарські товариства” (1991 р.), “Про селянське (фермерське) господарство” (1991 р.), “Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності” (1992 р.) тощо.
Слід підкреслити, що формування та реалізація державної політики підтримки малого підприємництва в Україні – це комплексне, широкопланове завдання. З метою вдосконалення правової бази розвитку малого підприємництва тільки останнім часом було прийнято низку законодавчих та нормативних актів. Так, для впорядкування системи реєстрації суб’єктів підприємництва, спрощення цієї процедури затверджено і введено в дію нове Положення про реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності. Прийнятий порядок реєстрації позбавив чиновників безвідмовного важеля впливу на долю підприємництва – “дозволити чи не дозволити”. Нині підприємець сам вирішує, бути йому чи ні. Для зацікавлення підприємств у відновленні основних виробничих фондів затверджено Положення про порядок застосування норм прискореної амортизації активної частини основних виробничих фондів. Щоб надалі стимулювати експорт продукції, Постановою Кабінету Міністрів України “Про лібералізацію експортних операцій” з 1 листопада 1994 p. скасовано режим квотування і ліцензування експортних товарів (крім зернових культур, вугілля, відходів і брухту чорних, кольорових та дорогоцінних металів). Внесено ряд змін та доповнень і до Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів щодо встановлення (посилення) відповідальності за дії, які порушують права або завдають збитків суб’єктам підприємництва.
Створюється відповідна база і щодо розвитку конкуренції та обмеження монополізму. Поряд із чинними законодавчими актами Верховна Рада України 1996 року схвалила Закони України “Про захист від недобросовісної конкуренції” та “Про рекламу”, у травні 2000 року було схвалено Закон України “Про природні монополії”, а 1 червня 2000 року Закон України “Про ліцензування певних видів господарської діяльності” тощо.
Роль і значення малого підприємництва у розв’язанні питань з усунення диспропорцій на окремих товарних ринках, створення додаткових робочих місць і скорочення безробіття, насичення ринку товарами та послугами зумовило необхідність розробки проекту Концепції державної політики розвитку малого підприємництва. Вона покликана забезпечити формування в межах дійової державної політики здорового макроекономічного середовища, створити надійні, сприятливі умови для становлення та розвитку малого підприємництва. Відповідну концепцію було розроблено і в березні 1996 року запропоновано уряду Міністерством економіки України, а в квітні 1996 року її було схвалено Кабінетом Міністрів України.
Мета Концепції державної політики розвитку малого підприємництва – спрямування дій центральних, регіональних і місцевих органів державної виконавчої влади на створення режиму найбільшого сприяння розвиткові малого підприємництва. У Концепції визначено завдання, принципи та основні напрями державної підтримки, а також регулювання розвитку малого підприємництва, його організаційне забезпечення.
Відповідно до Концепції та з метою активнішого освоєння ринкового середовища Кабінет Міністрів України постановою від 29 січня 1997 року затвердив Програму розвитку малого підприємництва в Україні на 1997-1998 pp. Головним завданням програми, наголошується у постанові уряду, є забезпечення сталого розвитку малого підприємництва як невід’ємної складової ринкової економіки та створення нових робочих місць. Подальше забезпечення його державної підтримки супроводжуватиметься як формуванням відповідної правової бази, так і сприянням розвиткові малих підприємств у виробничій, інноваційній та соціальній сферах, стимулюванням інвестиційної активності та обмеженням монополізму в підприємницькій діяльності, формуванням розвинутої інфраструктури малого підприємництва на загальнодержавному, регіональному і місцевому рівнях тощо. Координацію та контроль за виконанням програми покладено на Міністерство економіки.
І нарешті, з погляду нормативно-правового забезпечення, відбулося конституційне закріплення свободи підприємництва. Відповідно до Конституції України (ч. 1 ст. 42), яку було прийнято на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року, “Кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом”27.
Ухвалення та введення в дію Конституції України – Основного Закону нашої держави – справді знаменна подія. Україна та її народ мають тепер довгостроковий правовий фундамент для динамічного цивілізованого розвитку. Основний Закон – це гарантія не тільки незалежності, а й справді реформаторської розбудови держави, зокрема ринкової трансформації економіки.
Для України, яка перебуває на перехідному етапі і в якій ще панує високомонополізована економіка, становлення та розвиток підприємництва як приватного сектору економіки набуває виключної актуальності. З метою забезпечення здійснення державної політики щодо розвитку та підтримки підприємництва, ефективного використання його можливостей в умовах реформування економіки, як вже зазначалося Указом Президента України від 29 липня 1997 року, було створено Державний комітет України з питань розвитку підприємництва, який є центральним органом виконавчої влади28. Відповідно до цього Указу Ліцензійна палата України підпорядковується Державному комітету України з питань розвитку підприємництва.
Як зазначалося раніше, з метою формування і реалізації державної політики з питань розвитку та підтримки малого підприємництва, ефективного використання його можливостей у розвитку національної економіки Президент України 12 травня 1998 року підписав Указ “Про державну підтримку малого підприємництва”. Цим указом визначено основні напрями підтримки малого підприємництва, яке вважається одним із найважливіших завдань державної політики.
Аналіз законодавчого забезпечення розвитку підприємництва в Україні дає змогу зробити деякі загальні висновки:
-по-перше, законодавча база, яка забезпечує розвиток та регулювання підприємництва в Україні, перебуває на початковій стадії, на етапі формування;
-по-друге, недостатні правові гарантії всіх форм власності та захисту приватної власності як основної умови розвитку підприємницької діяльності;
-по-третє, немає єдиної державної політики підтримки підприємництва, зокрема малого, відповідної нормативно-правової бази та дійового механізму реалізації такої політики.
-Розв’язання існуючих проблем розвитку підприємництва в Україні, створення відповідного середовища потребують докорінної переорієнтації державної політики розвитку підприємництва. Завдання полягає в тому, щоб істотно піднести його роль і місце в економічному житті суспільства. Саме з огляду на це слід виходити при розробці та реалізації заходів із нормативно-правового забезпечення розвитку підприємництва. Втілення в життя цього завдання неможливе без усунення основних недоліків, які притаманні законодавчій практиці. Серед них необхідно виділити перш за все наступні:
По-перше, немає єдиної законодавчої стратегії щодо розвитку малого підприємництва. Вона важлива, передусім, в забезпеченні повноти законодавства щодо господарських відносин, послідовності проведення курсу на розвиток ринку з урахуванням перехідного характеру української економіки, обмеженості поєднання часових та стійких правових норм;
По-друге, неоднозначність, нестабільність і суперечливість чинної нормативно-правової бази розвитку підприємництва. Зростаючий потік нормативних актів різних рівнів, особливо відомчих актів, нерідко викривлюючи основне законодавство, породжує атмосферу перманентного правового хаосу, є живильним середовищем правового нігілізму, який укорінюється у свідомості чималої частини підприємців. Крім того, слід підкреслити, що розгул підзаконних актів дуже часто вихолощує або змінює суть та букву основного закону. Це, на жаль, стосується й урядових рішень;
По-третє, практично нефункціонуючий характер багатьох правових актів, дуже низька виконавська дисципліна щодо нормативно-правових документів. Багато з положень Конституції України не можуть бути реалізовані і залишаються лише декларацією поки не введено в дію закони, які визначають конкретний механізм, порядок і процедури здійснення їх. Безпомічність державної системи виконання законів усе більшою мірою компенсується активністю підпільних мафіозних структур, які починають вершити суд і розв’язують господарські суперечки та конфлікти поза будь-якими правовими нормами;
По-четверте, наявність у законодавстві багатьох нечітких норм, які при бажанні можна трактувати як завгодно. Саме вони дали можливість формувати фінансові “піраміди”, які позбавили заощаджень багатьох наших співвітчизників;
По-п’яте, необгрунтованість законодавчих обмежень та вимог, які містяться в окремих нормативно-правових актах. Це – один із наслідків того, що не було широкого обговорення проектів законів, інших нормативних актів. Насамперед немає практики залучення до обговорення проектів правових актів представників громадських об’єднань підприємців.
З метою вдосконалення нормативно-правової бази для підтримки розвитку малого підприємництва, на нашу думку, необхідно розробити і прийняти закони України “Про державну підтримку малого підприємництва” та “Про приватну власність” (“Про правовий захист приватної власності”). Доцільно також розробити і прийняти закон України “Про державну реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності”.
Сьогодні вкрай потрібно вдосконалити систему державної реєстрації суб’єктів підприємницької діяльності, а отже – внести зміни та доповнення до Закону України “Про підприємництво”, якими передбачити впровадження механізму спрощеної реєстрації і легалізації суб’єктів підприємництва; вдосконалення механізму скасування державної реєстрації суб’єктів підприємництва з урахуванням умов припинення діяльності.
З метою впровадження єдиної вертикальної системи органів виконавчої влади з питань регулювання та розвитку підприємництва від Кабінету Міністрів України до обласних, районних державних адміністрацій важливо видати Указ Президента України “Про систему регулювання підприємництва в Україні” або відповідну Постанову Кабінету Міністрів України.
Одна з проблем становлення малого підприємництва – недосконалість системи обліку та звітності його суб’єктів. Тому слід було б прийняти закон України “Про спрощений бухгалтерський облік господарської діяльності суб’єктів малого підприємництва”.
Не менш нагальна проблема кадрового та інформаційно-консультативного забезпечення малого підприємництва, що вимагає прийняття постанов Кабінету Міністрів “Про кадрове забезпечення малого підприємництва” та “Про єдину систему інформаційного забезпечення малого підприємництва”.
Формування нормативно-правової бази розвитку малого підприємництва в Україні, створення цілісної системи державного регулювання підприємницьких відносин – складний і тривалий процес, однак уже сьогодні можливо й необхідно закласти організаційно-правові засади відповідної державної політики. Головне, щоб законодавчі акти сприяли залученню до підприємницької діяльності широких верств населення, стимулювали розвиток малого підприємництва шляхом створення сприятливого податкового, цінового, інвестиційного та інноваційного режимів. Це, у свою чергу, мало б не лише стимулювати становлення малого підприємництва, а ще більшою мірою сприяти поступовій легалізації “тіньового” капіталу.
Підприємництво – це насамперед економічна свобода волі економічно самостійних суб’єктів; це творча ініціатива особи, підприємця; це свобода угоди. Але ринок – це й зіткнення різних приватних волевиявів, інтересів та потреб, що становлять суть конкуренції, природного регулятора суспільного життя, формування і функціонування якого має здійснюватися на певних духовно-моральних та правових засадах. Обмеження індивідуальних свобод, приватного свавілля з урахуванням потреб загального блага, без знищення природи індивідуального, приватного інтересу, забезпечення його взаємодії з публічними інтересами з метою запобігання обопільній руйнації їх є ідеалом, до якого мають прагнути моральність та право, і одним з основних завдань правової держави.
Формування ринкових регуляторів в Україні, їхніх правових засад необхідно розуміти не тільки як мету, а й як засіб, складову частину процесу формування соціально орієнтованої змішаної економіки, розвинутого громадянського суспільства. Головною метою державної стратегії ринкової трансформації національної економіки має бути забезпечення реального повороту політико-економічної системи до потреб людини, формування такого громадянського суспільства і правової держави, які б справді забезпечували, гарантували і захищали права та свободи кожної особи. Тому й пошук моделі трансформування відносин власності, формування підприємництва має відбуватися на шляху правового забезпечення узгодженості принципів економічної ефективності та соціальної справедливості29.
Реалізація положення статті 42 Конституції України щодо свободи підприємництва потребує здійснення загальнонаціональних заходів з відродження і розвитку приватного права, схвалення на парламентському рівні відповідної загальнодержавної програми, одним із найважливіших завдань якої має бути систематизація законодавства у сфері підприємницької діяльності. Це завдання, безумовно, має стати складовою державної політики розвитку підприємництва в Україні, а його розв’язання має сприяти посиленню соціальної значимості в суспільстві як самого підприємництва, так і законодавства щодо його регулювання, підвищенню ефективності останнього певною мірою за рахунок, поліпшення якості як окремих його правових норм, так і системи їх.
Прийняття і введення в дію Конституції України робить необхідними перегляд усього чинного нормативно-правового масиву, його систематизацію і приведення у відповідність до норм нової Конституції. Як підкреслювалося в доповіді Президента України Л. Д. Кучми на урочистих зборах з нагоди 5-ї річниці незалежності України, Конституція не може “вмонтуватись” у наявне правове поле, навпаки – останнє має бути приведено у відповідність до Конституції. Особливо це стосується так званого економічного законодавства, зокрема, законодавства у сфері підприємницької діяльності. За часи незалежності України було ухвалено велику кількість актів ринкового характеру у формі законів, декретів, указів Президента, актів, які відбивали лише перші кроки переходу від адміністративно-командної системи господювання й управління і яким були властиві безсистемність та суперечливість. Оскільки якість і ефективність цього законодавства низького рівня, воно потребує фундаментальної переробки, приведення до відповідності сучасним економічним та політичним потребам суспільства. Чинними мають залишитися закони та інші нормативні акти, прийняті до введення в дію Конституції України, які не суперечать її нормам. Державно-правове регулювання в Україні, особливо в умовах перехідного періоду, має виступати як засіб “примирення” саморегулюючих засад приватного сектору економіки із внутрішньо притаманним йому і невід’ємним від нього механізмом конкуренції з керованим розвитком усього народного господарства.
Щодо правового регулювання економічних відносин у сфері підприємництва, то перспективним є розширення дії цивільного права на базі послідовної “товаризації” економічних відносин. Законодавство в цій сфері може стати ефективним повною мірою лише за умови, що воно буде несуперечливим, систематизованим і, в свою чергу, спиратиметься на закони, які узагальнюють цілі комплекси зазначених відносин. На цей час таку систематизацію чинного законодавства України ще не проведено.
Систематизація законодавства з питань підприємництва – це впорядкування чинних правових актів, що регулюють підприємницькі відносини, приведення їх до певної, внутрішньо узгодженої системи. її головна мета полягає в забезпеченні єдності та узгодженості чинного масиву розрізнених законодавчих актів у галузі підприємництва, визначенні загальних для всіх суб’єктів підприємництва правових, економічних та організаційних засад, порядку здійснення окремих видів підприємницької діяльності, особливостей функціонування малих, середніх та великих організаційно-правових форм підприємництва. Але мова йде не тільки про впорядкування названого нормативно-правового масиву, що безпосередньо або навіть не прямо стосується регулювання підприємницьких відносин, усунення суперечностей між окремими актами, а й про уніфікацію категорійного апарату, забезпечення єдності термінологічно-мовного оформлення законодавчих актів30.
Головним завданням систематизації законодавства з питань підприємництва є забезпечення підвищення ефективності правового регулювання підприємницьких відносин, що виникають між суб’єктами підприємницької діяльності, між ними та державою, між суб’єктом підприємницької діяльності та іншими суб’єктами майнових відносин.
Є два поширені способи систематизації законодавства – інкорпорація й кодифікація. Інкорпорація (лат. Incorporatio – включення) – вид систематизації законів та інших нормативних актів, при якому вони розміщуються у хронологічному, систематичному або іншому порядку без зміни змісту. Цей вид систематизації дає можливість внести у первинний текст нормативного акта всі наступні офіційні зміни й доповнення, вилучити всі скасовані законодавцем норми та виявити повтори, неузгодженості й суперечності між різними актами. Можна сказати, що це найпростіший вид систематизації законодавства. Але, на жаль, у сфері підприємництва ще не проведено навіть інкорпорацію. Тому, на нашу думку, для впорядкування законодавства, що регулює підприємницьку діяльність, необхідно в першу чергу провести офіційну інкорпорацію шляхом видання компетентними органами збірників (збірок), зводів чинних актів у цій сфері.
Проте слід підкреслити, що сама по собі інкорпорація не розв’язує в цілому проблеми систематизації законодавства, тому що обмежується лише зовнішньою обробкою наявного нормативного масиву, його розташуванням у визначеній послідовності. За нових політичних і економічних умов необхідні також змістовна переробка та узгодження всіх норм, що стосуються одного й того самого предмета регулювання – підприємницьких відносин, унормованих різними законами і нормативними актами. Мова йде про такий вид або спосіб систематизації, як кодифікація.
При кодифікації переглядаються заново всі наявні у відповідних галузях права норми, скасовуються застарілі, виробляються нові норми. Кодифікація, на відміну від інкорпорації, дає змогу заповнити прогалини в чинному законодавстві, усунути наявні раніше розбіжності й суперечності між окремими нормами. Наслідком процесу кодифікації є видання нових систематизованих законодавчих актів. Кодифікація чинного законодавства віддзеркалює реальні потреби процесу розвитку економічної і правової систем України, інтеграційні та диференційні тенденції, що взаємодіють між собою. Діалектика такої взаємодії відбиває багатомірну природу структури системи національного права, що здатна виступати водночас і як стабільне, і як динамічне явище, яке має могутній організуючий потенціал всебічного впливу на систему економічних відносин.
Вихідними методологічними посиланнями при систематизації законодавства у сфері підприємництва, на нашу думку, мають бути, по-перше, підхід до системи національного права як до взаємодії двох відносно самостійних сфер правового регулювання: публічного та приватного права, в межах яких здійснюється регулювання процесів формування, функціонування та розвитку підприємницьких відносин, і, по-друге, розгляд цих відносин за їхньою природою як приватно-правових, що мають регулюватися нормами, котрі за своїм змістом стосуються певної правової галузі права – цивільного права.
Підприємництво в Україні, як і в інших країнах СНД, запроваджується в структуру національної економічної системи на підставі державно-правових заходів, передусім пов’язаних із приватизацією державної власності, без чого взагалі перехід до ринкових відносин неможливий. Усі ці заходи мають публічно-правовий характер. Та й на приватизовані підприємства чиниться прямий державний вплив, оскільки ринкових механізмів ще не вироблено, вони ще в стані свого становлення.
Важливо у процесі регулювання підприємницьких відносин, які підпадають під дію тих чи інших нормативно-правових актів, чітко дотримуватися принципів приватного або публічного права, які, по суті, віддзеркалюють наявні в державно-організованому суспільстві суперечності між суспільним і приватним буттям, між “загальними” та приватними інтересами. Нам добре відомі наслідки спроби розв’язати ці об’єктивні суперечності на користь “загальних” (по суті, державних) інтересів шляхом одержавлення всіх сфер життєдіяльності суспільства, ігнорування зацікавленості окремої особистості, “приватного” як в особистому житті, так і в народногосподарській діяльності. Відомий історичний досвід суспільного та державного будівництва свідчить, що формування гуманного, демократичного суспільства можливе не тільки на основі взаємодії, а й розмежування приватноправових і публічноправових засад. При цьому спосіб і міра цього розмежування та взаємодії стають визначальним чинником його результату.
Робота з систематизації законодавства у сфері підприємництва має розглядатися як один із важливих шляхів формування самостійної правової системи незалежної держави, її органічних частин – системи права та системи законодавства і напрямів реалізації державної політики розвитку підприємництва в Україні.
Створення стабільного та ефективного законодавства у сфері підприємництва передбачає певну систематизацію наявного в цій сфері економічних відносин масиву чинних нормативних актів, здійснення кодифікаційної роботи у визначеній послідовності, Тому що будь-яка цілісна система, в тому числі система законодавства, структура її елементів формуються, зокрема, за законами ієрархії. Тому і в разі паралельної підготовки окремих законів або навіть кодексів слід враховувати визначальну, початкову, принципову за змістом роль одного для іншого. Як свідчить світовий досвід розвитку сучасних правових систем, основоположними галузями законодавства, які зовні, концентровано представляють публічну та приватну сфери правового регулювання, є конституційне та цивільне законодавство.
Певну збалансованість приватних і публічних засад у сфері правового регулювання вже закладено в Конституції України, яка є своєрідним суспільно-політичним договором, основним законом і держави, і суспільства, норми якої є нормами прямої дії (ст. 8). Це означає, що, по-перше, всі без винятку органи у своїй правозастосовчій діяльності мають не просто орієнтуватися на конституційні норми, а й приймати відповідні до їхньої компетенції рішення безпосередньо на основі, за змістом і суттю, цих норм; по-друге, звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Відповідно до зазначених ознак та конституційного принципу верховенства права, Конституція України має найвищу юридичну силу в ієрархії нормативно-правових актів, що визначає її провідну роль і в національній системі права, і правовій системі в цілому. В системі права Конституція призначена виконувати системотворчу функцію. Насамперед, ідеться про конституційне визначення ієрархії системотворчих елементів, у першу чергу, щодо законів, можливостей субсидіарного використання законоположень, меж правоздатного простору, що обмежений обгрунтованою відмовою від невтручання держави у приватні справи людини і визнанням необхідності та меж державного регулювання у громадянському суспільстві. Саме тому чинна Конституція України відкрила шлях до кардинального перетворення усієї нормативно-правової системи українського суспільства, зокрема, законодавства у сфері підприємництва.
До того ж, незважаючи на положення про пряму дію норм Конституції, цілий ряд демократичних цінностей (свободи власності, підприємництва тощо) проголошуються в Конституції у загальному плані. Для того, щоб вони набули реальної основи відносин у приватній сфері життєдіяльності громадянського суспільства, тобто у сфері соціальної поведінки приватної особи, ще необхідно створити спеціальний додатковий правовий механізм, систему приватного законодавства, в якій юридичним регламентом має стати новий Цивільний кодекс України як кодекс приватного права. При цьому основоположні конституційні норми щодо прав і свобод людини, відносин приватної власності, права підприємництва, свободи договорів тощо мають визначати зміст тих спеціальних норм і правил, які увійдуть до Цивільного кодексу або застосовуватимуться у практиці приватноправового регулювання субсидіарно до нього. У протилежному разі ми приречені кружляти по колу законотворчого процесу, розробляючи та ухвалюючи нові правові акти, які суперечитимуть один одному і, зрештою, заперечуватимуть попередні. А тому ні про яку стабільність і результативність законодавства, а отже, й ефективність демократичної трансформації українського суспільства, не може йти мови.
Новий Цивільний кодекс України покликаний встановити принципові засади правового регулювання майнових і немайнових особистих відносин між суб’єктами громадянського суспільства, приватними особами (фізичними і юридичними), які засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їхніх учасників. Істотне прискорення ринкової трансформації економіки, пошук балансу економічної свободи і соціальної справедливості, взаємодії елементів ринкової самоорганізації та вмілого державного впливу на стихію ринку з метою її гуманізації й упорядкування нагально потребують побудови системи цілеспрямованих та взаємопов’язаних приватноправових актів, що мають виступити як основні регулятори ринкових відносин, і насамперед – підприємницьких. Ці законодавчі акти мають містити загальні правила й положення, що їх розвивають, які визначатимуть статус усіх суб’єктів ринкових відносин, у тому числі, як уже зазначалося вище, і держави. Це означає, що норми Цивільного кодексу мають зумовлювати певною мірою і зміст публічноправових норм. Тобто лише після прийняття Верховною Радою України Цивільного кодексу можна буде говорити про завершення підготовки проектів Кримінального, Адміністративного, процесуальних та інших кодексів, розрахованих на регулювання суспільних відносин, суспільного життя, яке має грунтуватися на засадах політичної, економічної та ідеологічної різноманітності, й відповідно до правового порядку, за яким жодна приватна особа не може бути примушена робити те, що не передбачено законодавством. Більше того, кодекси, які було прийнято вже в період незалежності України, зокрема Земельний, Водний, Повітряний, Лісовий, Торговельного мореплавства, Про надра, Арбітражний процесуальний, має бути переглянуто.
Цивільний кодекс України як кодекс приватного права має становити основу всього цивільного законодавства як узгодженої системи цивільно-правових норм, багато з яких має бути переглянуто, а нові ухвалено під впливом потреб формування економічної і політичної демократії в суспільстві. У першу чергу, необхідно буде розробити й прийняти новий Цивільний процесуальний кодекс України, спрямований на захист цивільних прав фізичних і юридичних осіб. Цивільний процес має стати єдиним для всіх цивільних справ, у тому числі й у сфе
(1 votes, average: 5,00 out of 5)