Мале підприємництво: основи теорії і практики – Варналій З. С. – РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТКУ МАЛОГО ПІДПРИЄМНИЦТВА В УКРАЇНІ
У перші роки трансформації економіки України, незважаючи на об’єктивні труднощі перехідного періоду, відбувалося швидке зростання недержавного сектору економіки, яке супроводжувалося значним зростанням, особливо в перші роки економічних реформ, чисельності суб’єктів малого підприємництва. Реалії складаються так, що нині недержавний сектор розвивається динамічніше. Якщо наприкінці 80-х pp. усі підприємства перебували в державній власності, то вже у 1999 році на недержавний сектор припадає 70,7 % промислової продукції, понад 90 % банківських послуг, значна питома вага сільськогосподарського виробництва, торговельного обороту та послуг у сфері побутового обслуговування1.
Абсолютне та відносне зростання недержавного сектору, і насамперед малого підприємництва, на фоні загального спаду виробництва та кризового стану багатьох державних підприємств свідчить про великий внутрішній потенціал малого підприємництва, бажання і можливості великого прошарку населення забезпечити власними силами свою економічну самостійність.
Однак процес становлення малого підприємництва в Україні проходить нерівно. Сьогодні спостерігається зниження життєздатності малого підприємництва, а отже, і загострення його основної суперечності. Це рельєфно проявляється перш за все у негативній динаміці чисельності суб’єктів малого підприємництва та зайнятих у цій сфері працівників. Аналіз офіційної статистики виявляє тенденцію зниження темпів зростання кількості суб’єктів малого підприємництва. Ця негативна обставина посилюється консервацією несприятливої галузевої та регіональної структури малого підприємництва, супроводжується зростанням адміністративних бар’єрів, що гальмують процес розвитку малого підприємництва. Саме питання тенденцій, проблем та особливостей розвитку малого підприємництва України і розглянемо в цьому розділі.
2.1. Аналіз економічного розвитку малого підприємництва
Становлення малого підприємництва України проходило (і нині проходить) у динамічних, часто змінюваних умовах. Ще з перших років здійснення економічних реформ в Україні, попри об’єктивні труднощі перехідного періоду, відбувається певне зростання недержавного сектору економіки, яке супроводжується зростанням кількості суб’єктів малого підприємництва.
Одним із основних показників, що характеризують процес становлення малого підприємництва, є динаміка зміни кількості діючих суб’єктів малого підприємництва (табл. 2.1).
Формування малого підприємництва в Україні проходило шляхом самоініціативи і самоорганізації суб’єктів підприємництва в рамках нового законодавства, а також комерціалізації та приватизації державних підприємств, про що свідчить динаміка кількості суб’єктів малого підприємництва в 1992-2001 pp.
Найбільш інтенсивно мале підприємництво розвивалося в 1992 році, тобто після прийняття законів України “Про підприємництво”, “Про підприємства в Україні” та інших, які спонукали підприємливих людей на законних підставах започаткувати свою справу, спробувати себе в бізнесі. Сприяли цьому і пільги в оподаткуванні новоутворених малих підприємств, що, з іншого боку, спонукало до зменшення кількості кооперативів зі створенням у подальшому нових малих підприємств. Чинне законодавство не зобов’язувало та й не дозволяло податковим органам встановлювати джерела надходження майна в новостворювані підприємства, тобто пільги в оподаткуванні надавались як підприємствам, створеним громадянами, які раніше не займалися підприємницькою діяльністю, так і підприємствам, у які громадяни вносили майно, отримане після ліквідації кооперативів. Однак, якщо кооператив перереєстровувався в мале підприємство, то така пільга не надавалася.
У 2001 році (порівняно з 1991 р.) кількість малих підприємств збільшилася у 12 разів, а кількість фермерських господарств – майже в 20 разів, однак кількість діючих кооперативів постійно зменшувалася. Разом з тим, вже в 1992-1993 pp. проявляються негативні тенденції у процесі становлення та розвитку малого підприємництва. Про це свідчить динаміка зміни кількості суб’єктів малого підприємництва, зокрема малих підприємств і кооперативів (рис. 2.1).
* Розраховано за даними Держкомстату України.
** У 1997 році дані наводяться за кількістю малих підприємств та кооперативів.
*** За експертними оцінками.
Про негативні тенденції процесу формування та розвитку малого підприємництва свідчить також такий показник, як кількість зайнятих у цьому секторі (табл. 2.2, рис. 2.2).
Найбільш істотний спад темпів приросту кількості працюючих, порівняно з темпами приросту кількості суб’єктів господарювання, відбувся в малих підприємствах у 1994 році, відповідно 95 % проти 106,4 %. Це свідчить, що вже в 1993-1994 pp. малі підприємства не
Були зацікавлені в розширенні своєї діяльності, особливо в сфері матеріального виробництва, що підтверджується й аналізом структури розподілу діючих малих підприємств за галузями економіки.
На нашу думку, це пояснюється такими обставинами: зміною державою податкової політики, тобто переходом до сплати податку з доходів, а не з прибутку підприємств; значним погіршенням загальноекономічної ситуації в країні; браком державної підтримки суб’єктів малого підприємництва, що призвело до зменшення їх активності у виробничих секторах економіки, що, в свою чергу, призвело до скорочення кількості суб’єктів малого підприємництва та їхніх працівників.
В Україні, особливістю якої досі є високомонополізована структура економіки, мале підприємництво поки що посідає незначне місце. Так, станом на 1 січня 2002 р. діяло 233,6 тис. малих підприємств та кооперативів. Середньооблікова кількість працівників малих підприємств та кооперативів становила 1808,0 тис. чоловік. Крім того, налічується 2092 тис. громадян-підприємців та майже 110 тис. зайнятих у фермерських господарствах. Тобто на 1 січня 2002 р. всього у малому підприємництві (за зазначеними категоріями) кількість працівників становила понад 4,01 млн. чоловік – це майже 20 % зайнятого населення України (табл. 2.2).
Відбуваються певні зміни у структурі малого підприємництва і за формами власності. Кількість зайнятих на державних малих підприємствах у 1995 році становила 4,4 %. Найбільша питома вага їх з колективною формою власності – 63,2 %, з приватною – 32,3 %. У 1996 році відповідно – 3,2 %; 67,6 %; 29,1 % (табл. 2.3, рис. 2.3). Майже таке ж структурне співвідношення за формами власності і за іншими показниками, зокрема, щодо балансового прибутку та виручки від реалізації.
Офіційні статистичні дані, незважаючи на їхню неповноту, недосконалість та недостатню порівнянність, усе ж дають можливість простежити певні тенденції щодо змін галузевої структури малого підприємництва. Практично в усіх галузях господарства України не спостерігається різкого коливання питомої ваги сектора малих підприємств. Однак насторожує той факт, що не відбувається тенденції до зростання питомої ваги чисельності працівників малих підприємств, які спеціалізуються на виробничій діяльності. Так, у 1993 році в торгівлі, громадському харчуванні, матеріально-технічному постачанні, заготівлі та посередницькій діяльності було зайнято 252,6 тис. чоловік, тобто 24,3 %; у 1994 році цей показник становив 29,1 %; у 1995 – 34,5 %; у 1996 – 39,2 %. Таким чином, у зазначених галузях у 1996 році працювало майже 2/5 працівників малих підприємств.
Водночас слід зазначити тенденції зменшення питомої ваги зайнятих саме у виробничому секторі. Так, за період із 1993 року по 50
Таблиця 2.3. Кількість працівників, зайнятих на малих підприємствах різних форм власності у 1992-1996 pp.*
Рік | Середньооблікова Чисельність працівників, чол. | За формами власності, % | |||
Державна | Колективна | Приватна | Інші | ||
1992 | 910 900 | 25,6 | 34,9 | 33,5 | 6,0 |
1993 | 1 038 000 | 16,4 | 41,4 | 37,3 | 4,9 |
1994 | 986 400 | 7,0 | 52,0 | 37,5 | 3,5 |
1995 | 1 042 400 | 4,4 | 63,2 | 32,3 | 0,1 |
1996 | 938 900 | 3,2 | 67,6 | 29,1 | 0,1 |
* Розраховано за даними Держкомстату України
1996 рік питома вага працівників малих підприємств у промисловості скоротилася з 25,1 до 20,6 %, у будівництві – з 25,5 до 17,3 %, у сільському господарстві – зі,2 до 0,9%. Більш ніж удвічі скоротився цей показник у науці та науковому обслуговуванні – з 6,1 до 2,9%.
Про пріоритет невиробничого спрямування діяльності малих підприємств свідчить також кількість діючих малих підприємств за галузевою характеристикою. Зокрема, понад половину – 50,8 % від загальної кількості малих підприємств – функціонують у сфері торгівлі, громадського харчування, матеріально-технічного постачання, збуту і заготівлі. За останні чотири роки цей показник зріс майже
|
Же вдвічі (з 27,5 % у 1992 році до 50,8 % у 1998 році). У промисловості на 1 січня 1997 року діяло лише 13,7 % від загальної кількості діючих малих підприємств, будівництві -11,1%, побутовому обслуговуванні – 5,3 %, у сфері транспорту і зв’язку – 2 % (табл. 2.4). Практично не змінилася ситуація і в 1998 та 1999 pp.
У зв’язку з нестабільністю стану української економіки та законодавства значна частина малих підприємств диверсифікує свою діяльність, і, по суті, вони є багатопрофільними підприємствами. Це істотно поліпшує їхнє становище на ринку за рахунок внутрішнього перерозподілу ресурсів і діяльності в різних сегментах ринку.
Враховуючи важливість для України аграрного сектору економіки, доцільно проаналізувати тенденції розвитку фермерських господарств (табл. 2.5). Найвищий темп їхнього приросту (699,8%) спостерігався в 1992 році. У наступні роки він зменшувався: в 1993 році – 188,9 %, в 1994 році – 115,3 %, в 1995 році – 108,7 %, в 1996 році – 101,7 %, в 1997 році – 101,6 %, в 1998 році – 98,8 %, в 1999 році – 101,2 %, в 2000 році -110,1 %, в 2001 році – 105,2 %, в 2002 році – 103,5 %. Така сама тенденція, але з трохи меншою інтенсивністю, спостерігається і в зміні площ сільськогосподарських угідь, які було надано фермерським господарствам (1992 р. – 736,3 %; 1993 р. – 191,0 %; 1994 р. – 125,3 %; 1995 р. – 112,4%; 1996 р. – 106,2 %; 1997 р. – 111,6 %; 1998 р. – 110,4 %; 1999 р. -113,0 %;
Таблиця 2.5. Наявність селянських (фермерських) господарств в Україні у 1991-2002 pp.*
Роки | Кількість господарств | Темпи зміни, % | Площа наданих сільгоспугідь, тис. га | У % до загальної площі сільгоспугідь | Припадає в середньому на 1 господарство, га |
1991 | 2 098 | 100 | 39,7 | 0,1 | 18,9 |
1992 | 14 681 | 699,8 | 292,3 | 0,7 | 19,9 |
1993 | 27 739 | 188,9 | 558,2 | 1,4 | 20,1 |
1994 | 31 983 | 115,3 | 699,7 | 1,7 | 21,9 |
1995 | 34 778 | 108,7 | 786,4 | 1,9 | 22,6 |
1996 | 35 353 | 101,7 | 835,0 | 2,0 | 23,6 |
1997 | 35 927 | 101,6 | 932,2 | 2,2 | 25,9 |
1998 | 35 485 | 98,8 | 1 029,2 | 2,5 | 29,0 |
1999 | 35 884 | 101,2 | 1 162,3 | 2,8 | 32,4 |
2000 | 39 500 | 110,1 | 1 982,87 | 4,8 | 50,2 |
2001 | 41 599 | 105,2 | 2 585,8 | 6,2 | 62,2 |
2002 | 43 042 | 103,5 | 2 822,1 | 6,8 | 65,6 |
* Розраховано за даними Держкомстату України станом на кінець року
2000 р. – 170,6 %; 2001 p. – 130,4 %; 2002 p. – 109,1 %). У 1991 році найбільше фермерських господарств було в Південно-Західному економічному регіоні – 48 % від їх загальної кількості. На Донецько-Придніпровський та Південний економічні регіони припадало, відповідно, 30 та 22 %. Але в наступні роки в Донецько-Придніпровському та Південному економічних регіонах фермерські господарства розвивалися більш інтенсивно, тому в 1995 році на ці регіони припадало по 37 % від їх загальної кількості, а на Південно-Західний економічний регіон – 26 %.
Станом на 1 січня 2003 року в розрахунку на одне фермерське господарство припадало в середньому по Україні 66,6 га сільськогосподарських угідь, тоді як у 1991 році – 18,9 га, тобто в три з половиною рази більше (табл. 2.5).
Потяг людей до вільного господарювання, традиції шанувати землю-годувальницю, активність населення зобов’язували і зобов’язують владні державні структури проводити земельне реформування виважено, враховуючи регіональні особливості і, звичайно, спираючись на чинне законодавство.
Так, наприклад, Івано-Франківська область першою в Україні розпочала комплексну реформу землі. Це єдина в Україні область, де не пішли шляхом суцільної передачі земель у колективну власність, а насправді забезпечують своїм жителям добровільний вибір форм власності та господарювання. І, як наслідок, індивідуальний сектор, що використовує 53 % всіх сільськогосподарських угідь виробляв у 1996 році три чверті валової сільськогосподарської продукції. Практично майже вся картопля, овочі і ягоди вирощують, в особистих та фермерських господарствах. Вони ж дають 75% м’яса, 82 % молока, 83 % яєць.
Саме завдяки реформуванню сільського господарства Івано-Франківщина виробляє найбільше серед областей України сільськогосподарської продукції в розрахунку на 100 га угідь, а спад виробництва за 1991-1995 pp. становить 18,6 % порівняно з 35 % в Україні Зміни відбуваються на підставі регіональної програми земельної реформи та приватизації землі, розробленої ще в 1992 році Суть її в тому, що землі, призначені для товарного сільськогосподарського виробництва, спочатку передаються з державної у приватну власність у межах середньої земельної частки без визначення в натурі для громадян, у т. ч. й соціальної сфери на селі. Право власності підтверджується сертифікатом, затвердженим обласною Радою народних депутатів відповідно до Указу Президента України від 10 листопада 1″94 року. Одночасно в усіх колективних господарствах проведено паювання майна для працюючих і пенсіонерів, ряд господарств визначили також частку майна вибулих та померлих колгоспників, спадкоємці яких претендують на відповідний пай. Після видачі сертифікатів розробляються схеми можливих варіантів реструктуризації існуючого господарства та розподілу земель як рекомендації власникам майнових паїв та земельних часток для добровільного вибору форм власності й господарювання, щоб не допустити некерованого роздроблення землі та формальної зміни не так господарських відносин, як вивіски. Формуються різні за величиною та напрямом господарства на приватній основі. Наприклад, у гірській місцевості створюються в основному індивідуальні малі господарства, в передгірській – невеликі, а в низинній – великі господарства. Регіональний підхід дає:
-змогу власникам землі та майна існуючого господарства добровільно визначатися щодо подальшого формування нових ефективних господарств на приватній основі та створення конкурентного середовища;
-право здавати свою земельну частку та майновий пай в оренду господарям, які досягли успіху;
-можливість державним органам здійснювати реальне управління і контроль за процесом роздержавлення та перерозподілом земель.
Орендні відносини убезпечують власників земельних часток у разі банкрутства існуючого господарства від позбавлення власності на землю через заборгованість чи заставу. Новоутворені на при ватній основі господарства можуть одержувати землю також у колективну власність чи у власність юридичних осіб тільки в межах своєї сумарної земельної частки за заявами власників сертифікатів. Землі пенсіонерів, працівників соціальної сфери, інших галузей сільського господарства використовуються товаровиробниками на орендних відносинах, у т. ч. оренди з правом викупу. На 1 січня 1997 року відповідно до проектів роздержавлення та приватизації видано майже 150 тис. сертифікатів обласного зразка на 87 відсотків усіх земель, що підлягають приватизації2.
Важливе значення щодо розвитку підприємницької активності на селі має Указ Президента України “Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектору економіки” від 3 грудня 1999 року № 1529.
Розглядаючи економічні результати діяльності сектору малого підприємництва, важко дати чітку картину динаміки таких результатів за 1991-2001 pp. у зв’язку з інформаційними процесами, недосконалістю форми звітності та недостатньою достовірністю і зіставністю офіційних даних із різних джерел. Крім того, слід також врахувати, що практично всі малі підприємства вимушені займатися торговельною діяльністю як вторинною, і це не завжди враховується офіційною статистикою.
(2 votes, average: 5,00 out of 5)