Потенціал і розвиток підприємства – Бачевський Б. Є. – Потенціал розвитку

Потенціал розвитку – властивість носія піддаватися змінам, які забезпечать посилення існуючих, або появу нових властивостей, які можуть бути додатково створені у розмірах, обмежених природними, організаційно-технічними та загальноекономічними умовами.

Потенціал розвитку стосується, головним чином, складних організаційно-технічних систем, як от підприємство, галузь. Для природних об’єктів ще потрібно визначитись з терміном “розвиток”.

Під природними умовами слід розуміти фізичні закони, як от швидкість звуку у повітрі, що обмежує швидкість гвинтових літаків; щодо підприємств – просторові умови та географічне розташування відносно ринків збуту та родовищ сировини, наявність умов водопостачання та інше.

Організаційно-технічні – обумовлюються загальним рівнем розвитку науки та техніки, у тому числі наявністю передових технологій, ефективних систем управління та організації виробничого процесу, які можливо використати при побудові носія.

Загальноекономічні – це умови, що обмежують фінансування якихось заходів з точки зору їх раціональності та ефективності, у порівнянні з іншими напрямками капіталовкладень у галузі.

У відповідності зі схемою (рис. 1.3), що відображує внутрішню структуру категорії “потенціал” і яка властива будь-якому його виду, одною з найважливіших функцій управління потенціалом є оптимізація співвідношення окремих елементів цієї структури, у тому числі, співвідношень потенціалу реалізованого, нереалізованого й потенціалу розвитку з метою одержання максимального прибутку або іншого результату. Будь-які зміни співвідношення існуючого потенціалу та потенціалу розвитку змінять фінансове становище підприємства (фінансовий потенціал [130]). Збільшення потенціалу розвитку, у свою чергу, потребує фінансування так само як і його втілення, яке призведе до зростання долі потенціалу існуючого. Якщо ми вкладаємо гроші у розвиток, тобто переводимо частину потенціалу розвитку до стану “існуючого потенціалу”, який вже можна використовувати для досягнення мети, ми тимчасово зменшуємо фінансовий потенціал підприємства. При цьому ми на гаку ж само величину збільшуємо вартість “носія”, а також долю існуючого, але ще не використаного потенціалу. Такс використання частіше за все погребує подальшого збільшення обігових коштів за рахунок знов таки зменшення фінансового потенціалу у частині вільних грошових засобів. Таким чином ми маємо складну динамічну систему, яка потребує оптимізації вже на рівні загальної структури потенціалу.

Складний носій, такий як виробниче підприємство, складається з елементів різного рівня. Можна виділити такі елементи, які відповідають за окремі функції носія, і тоді вказати, що кожен з таких функціональних елементів має свій функціональний потенціал. Цей потенціал реалізується в середині носія, забезпечуючи його єдність як об’єкта та притаманну цієї єдності властивість до виконання поставленого завдання. Одночасно ці елементи поповнюють свій потенціал за рахунок зовнішнього середовища через відповідні ринки.

Але функціональний елемент теж складна система і теж складається з багатьох часткових систем та окремих елементів. Кожен окремий елемент має свій власний потенціал: функціональний (за функціональними елементами носія), частковий (за частковими елементами носія або їх системами).

Кожен з цих потенціалів може мати свій вимір, свої властивості. Якщо, наприклад, відокремити функціональний елемент від носія загального потенціалу, то вони обидва втрачають свій потенціал і розпадаються па часткові елементи, які не тільки не втрачають свій частковий потенціал, а ще й стають суб’єктами оцінки і можуть бути використані власником у іншому носії, або принести прибуток від продажу.

Як характерний приклад щодо оцінки часткових елементів, що самі стали об’єктом оцінки, можна привести наступну ситуацію. У результаті нової забудови невелике підприємство, яке не має власних під’їзних колій і резервних комунікацій, виявляється усередині житлового масиву. У цьому випадку обмежується використання існуючого потенціалу й здатність об’єкта до розвитку в напрямку основної діяльності. Можна існуючі приміщення продати під неенергоємне виробництво, що до того ж не вимагає значних перевезень, але це потребує додаткових вкладень, і оцінюватись буде вже інший носій (не підприємство з його організацією, технологією, устаткуванням і колективом фахівців, а виробниче приміщення на відведеній території), хоча умови оцінки подальшого розвитку ті ж самі. Якщо оцінка провадиться з метою визначення продажної ціни, то може скластися ситуація, при якій і подальша експлуатація й перепрофілювання об’єкта виявляються менш вигідними, ніж будівництво на відведеній під об’єкт території нового об’єкта – наприклад готелю або ресторану. У цьому випадку буде фактично оцінюватися потенціал ділянки, на якому розміщений призначений до продажу об’єкт. При оцінці цього потенціалу повинна буде враховуватися не тільки здатність даної ділянки забезпечити будівництво нового комплексу, але й обмежуючі фактори, такі як необхідність демонтажу об’єкта продажу, що знизить оцінну вартість. Коли на Україні буде створено у повному обсязі ринок продажу землі, це можна буде реалізувати за діючим законодавством, але ж і зараз, хай і у скритій формі, часто за документами йде продаж підприємства, а за фактом – земельної ділянки під забудовою. До цього слід додати деякі особливості оцінки для продажу.

Як вже відмічалося, потенціал може вимірюватись у будь-яких одиницях, якщо зацікавлений суб’єкт оцінки або діагностики потребує саме такого вимірювання [160, 161). Він може відображати безліч властивостей носія і відповідно називатися, якщо оцінювач цікавиться саме такими властивостями, він може характеризуватися цілою системою показників і визначатися кількома методами, але якщо оцінка робиться з метою продажу об’єкту, то кінцеві одиниці вимірювання мають бути тільки вартісними, метод оцінки один – універсальний, здатний забезпечити ідентичність результату за оцінкою як продавця, так і покупця, властивість має бути тільки одна – забезпечити покупцю (якщо продасться підприємство, як виробничо-господарська система) прибуток на вкладений капітал більший (за рівними умовами щодо ризику та часу повернення вкладень), ніж будь-яке інше розміщення коштів. Запропонований у цій роботі підхід дещо не збігається з найбільш поширеним:

“У теоретичній суперечці відносно питання про оцінку ефективності діяльності господарської системи за допомогою загального синтетичного (інтегрального) показника чи за допомогою групи, системи показників ми поділяємо погляди тієї групи дослідників, яку очолюють Б. П. Плишевський, Г. М. Сорокін, Н. А. Хрущ, котрі дотримуються верховенства системи показників, не вимагаючи обов’язкового їх зведення до єдиного показника. Адже сконструйований на будь-яких принципах загальний синтетичний показник оцінки ефективності діяльності господарської системи і її елементів не може охопити або, точніше, урахувати всі умови перебігу процесу виробництва, рівень його організації. Незалежно від волі та бажання дослідника зведення застосовуваних показників у синтетичні, інтегральні й інші за використання якісно різнорідних або різноспрямованих показників може призвести (або призводить) до суперечливості чи несумісності окремих елементів такого показника” (174|.

Якщо мова йде про встановлення оптимальних пропорцій структури носія або співвідношення часткових потенціалів його елементів, а не продаж об’єкту, то з таким підходом слід погодитись, тому що кожен з багатьох показників часткових потенціалів елементів носія повинен лежати у межах, які дозволяють носію у цілому реалізувати свої властивості в забезпеченні досягнення кінцевої мети виробництва та реалізації продукції. Якщо, наприклад, усі елементи носія лежать у вказаних межах а постачання вихідних матеріалів не задовільне, то і кінцевий результат буде таким самим. Таким чином* для аналізу, обліку, планування процесів функціонування підприємства як системи, потрібна система показників оцінки.

Але ж потенціал, що має слугувати основою оцінки, наприклад, вартості при продажу власником, або обсягів виробництва, коли суб’єктами оцінки є конкуренти – цс інша справа. У цих випадках, як би ми не оцінювали і не вимірювали потенціал, все єдино потрібна одна узагальнююча методика розрахунку одного вартісного показника ціни продажу або обсягу виробництва у натуральних, відносних або вартісних одиницях. При чому, методика мусить бути одна, як для покупця так і для продавця, що дозволить вийти па прийнятний для обох сторін рівень ціни у тих умовах конкуренції на купівлю цього об’єкту, що склалася. Якщо покупець один, конкуренції нема, а продавець не має достатнього фінансового потенціалу, щоб забезпечити беззбитковість підприємства, то потенціал об’єкта з урахуванням потенціалу збитковості може прийняти негативне значення і ціна продажу може скластися нижче вартості носія.

У цьому питанні існує й зовсім протилежна точка зору (105], згідно з якою ” … концепція вартісної оцінки представляється найбільш універсальною та методично обгрунтованою, тому що враховує всі необхідні вимоги до потенціалу, як об’єкту оцінки..>. Але ж це тільки для одного виду потенціалу, а як же бути з іншими? Конкуренту потрібно визначити потенціал, що відображує обсяг конкуруючої продукції не тільки у вартісних, а й у натуральних одиницях, його потенціал якості з точки зору просування на ринку. Розробника цікавить потенціал подальшого розвитку продукту, регіон буде визначати потенціал підприємства з точки зору зайнятості населення.

Треба визнати, що для певних цілей, як от продаж об’єкту, досить одного вартісного виміру потенціалу, як узагальнюючого показника, але для інших цього замало.

Все сказане справедливо й для вибору метолів оцінки. Якщо йдеться про частковий потенціал елементу, як от потенціал продуктивності, потужності машини тощо – метоли у кожному разі індивідуальні, такі, що відповідають характеру вимірюваного показника. Ллє. якщо річ йде про вартісну оцінку об’єкту для продажу, не інша справа.

Як реальний знос об’єкту не відповідає нарахованому за сумою накопленої амортизації. якщо дозволено кілька різних методів амортизації (бо толі рівень зносу залежить від вибору методу, а цього не може бути), так не можна визначити справедливу ринкову ціну кількома метолами, що дають (і не можуть не давати) різні результати. Обов’язково якісь дві із оцінок за витратним, результатним, або порівняльним методом будуть помилковими, оскільки справедливою може бути лише одна.

За нашим підходом, метод оцінки повинен бути комплексним, враховуючи особливості витратного характеру формування носія, очікуваної результативності потенціалу та стохастичність таких показників, як строк, за який буде визначатись очікуваний прибуток або грошовий потік, значення якого прийдеться визначати експертною оцінкою на основі порівняння. З цієї точки зору, носій оцінюється за собівартістю створення з урахуванням зносу, потенціал – як прибуток чи збиток від його експлуатації за певний період (в стандартах з оцінки це “прогнозний період”, найменш обгрунтований елемент методики вартісної оцінки майна). Якщо за основу розрахунку прибутку в “прогнозному періоді” взяти не фактичний прибуток в базовому періоді (як за методикою), а максимально можливий, врахувати ринкові та інші зовнішні обмеження, відняти розрахункові капіталовкладення у забезпечення найкращого використання існуючого потенціалу, та додати вартість носія, то матимемо розрахунок вартості об’єкту одразу за результатним та витратним методами з елементами порівняльного (при визначенні “прогнозного періоду” за аналогом). До цього слід додати вартісну оцінку потенціалу розвитку (від очікуваних результатів відняти витрати на втілення). Коли об’єкт має властивості наносити за якимись умовами збитки, це може бути враховано окремо (потенціал збитковості) й слугувати основою для корегування розрахункової ціни у бік зменшення. Оскільки очікуваний прибуток слід рахувати за певний час експлуатації (для середнього строку окупності капіталовкладень у даній галузі, у порівнянні з аналогом, за циклом розвитку, строком життя, такс інше) та за середнім рівнем ризику, маємо елементи порівняльного підходу.

Багато сучасних дослідників потенціалу (рис. 1.5-1.9) додержуються ідеї векторного відображення потенціалу підприємства [45, 77, 105, 174 та ін. Але ж модель повинна враховувати, що вектор має знак. Зводячи у квадраті (рис. 1.6) або у сфері (рис. 1.7) вектори, що відображають різні види потенціалу, автори стикаються з проблемою різниці одиниць виміру (зведення за бальною оцінкою не гарантує достовірності), до того ж за такою моделлю кожному з векторів відповідає інший вектор, скерований у прямо протилежному напрямку. Тоді, якщо взяти вектор виробництва або менеджменту, то що ж являють собою протилежно скеровані вектори? Викликає сумнів також виділення саме тих чотирьох блоків, що вказано на рисунку 1.5 11741. Наприклад, якщо є збут, то випне бути й постачання, маркетинг – інструмент в системі менеджменту, неясно, що мається на увазі під “розподілом продукції”, організаційна структура не є видом діяльності, якщо виділяти фінанси, то слід виділити також окремо інвестиційну, інноваційну та інші види діяльності. 11а наш погляд, якщо вже виділяти якісь функції елементів підприємства, то краще їх виділити за кількістю ринків, через які поповнюються властивості вказаних елементів.

Даний підхід іноді визначають як функціональний [45], але виділенням функціональних елементів обмежуватись не можна, оскільки кожен такий елемент у свою чергу складається із часткових елементів та їх систем.

Слід додати, що розподіл діяльності за блоками, як би ми його не виконали, ще не дає уяви про структуру потенціалу підприємства.

Згідно існуючим теоріям, є декілька підходів до визначення сутності потенціалу та його структури, відповідно до чого будується графоаналітична модель [174], або модель структури економічного потенціалу території [45], або загального потенціалу [148], або блочно-модульна структура потенціалу підприємства [105]. На рис. 1.6. зображено модель структури економічного потенціалу території. Подібну модель використовують багато авторів, але нажаль вона не дає можливості провести аналіз трьох наведених складових блоків потенціалу та з’ясувати, чому аналітична функція відірвана від планування, а блок системи управління від блоку діяльності персоналу.

За іншими уявленнями графоаналітична модель потенціалу підприємства являє собою сферу (рис. 1.7). призначену “для проведення діагностики можливості підприємства” [174|. За цим підходом вважається, що вказана форма репрезентує всі напрямки діяльності, але користуватися вказаною моделлю для аналізу потенціалу на практиці також навряд чи можливо. На цю особливість справедливо вказують самі автори наведеної моделі. За цим підходом вважається достатнім з усіх векторів обрати ті, які найбільш повно відображують характеристики об’єкту. Якщо не брати до уваги складність вирішення питання щодо вибору вказаних векторів, то такий підхід може бути корисним.

Спрощення вказаної моделі до квадрату потенціалу (рис. 1.8) надає можливість відобразити галузеву специфіку потенціалу підприємства [174, с. 40-41], але пошук найкращого значення для кожного вектору за матрицею показників можливий лише на дату аналізу і тому не враховує їх майбутнього стану та значення (потенціалу розвитку).

Взагалі, найкраще значення для того чи іншого показника залежить від суб’єкта оцінки, який сам визначає цю характеристику відповідно до власних уявлень. Вказана модель відображує суто ресурсний підхід, який на наш погляд потребує вдосконалення. Наступна модель [105, с. 34] представлена як багаторівнева (рис. 1.9) конструкція, матеріальною основою якої є фінансові ресурси, відображені в балансі підприємства. Позитивним за цим підходом є виділення сукупного потенціалу, побудованого на ринковому та виробничому. Дана модель виділяє такі структурні складові за рівнями, лише вказуючи на існуючи зв’язки, тому для цілей аналізу ми пропонуємо векторну модель для кожного виду потенціалу з урахуванням його внутрішньої структури. Для дослідження одного, будь-якого потенціалу, дійсно можна побудувати векторну графоаналітичну модель потенціалу (рис. 1.10), наприклад, економічного потенціалу при визначенні ціни продажу машинобудівного підприємства, для якого характерна складна структура носія. Для даного виду потенціалу можна виділити п’ять типових ситуацій:

А – вартість носія (собівартість створення або балансова вартість за ціною купівлі) відображує відсутність морального та фізичного зносу, тому кут відхилення вектору від осі дорівнює нулю, і вектор проектується у натуральний розмір; вектор, який відображує існуючий потенціал також проектується на ось у натуральну величину і кут відхилення, який повинен враховувати рівень використання цього потенціалу за зовнішніми та внутрішніми обмеженнями, дорівнює нулю; вектор, що відображує потенціал розвитку також проектується у натуральну величину, символізуючи від. сутність негативних проявів щодо властивості підприємства до розвитку; вектор, що відображує розрахункову величину можливих збитків від експлуатації об’єкту, проектується у точку (проекція дорівнює нулю), що означає низький рівень ризику, який не потребує урахування. Таким чином, мова йде про нове підприємство, де технічна база, рівень організації, технології, тощо відповідають кращім зразкам світового рівня, ринок або інші зовнішні фактори не накладають обмежень на використання властивостей носія, підприємство має розробки на майбутнє, які забезпечують його подальший розвиток, а ризик отримання збитків від використання дорівнює нулю.

Б – у порівнянні із першим випадком існують обмеження за попитом на ринку, законодавчі обмеження, обмеження за сировиною або інші, які не дають повністю використовувати існуючий потенціал, що відображено в моделі наявністю кута а розмір якого залежить від рівня зовнішніх та внутрішніх обмежень і який може змінюватись від нуля до 90 градусів. Якщо кут дорівнює 90 градусів, обмеження повністю виключають можливість використання потенціалу, та вказаний потенціал (у тому числі потенціал збитковості) не може впливати на розмір ціни оцінюваного підприємства. За наведеною моделлю (випадок 2) наявність обмежень відображена розміром кутай внаслідок чого проекція вектора існуючого потенціалу на ось (яка може бути врахована в ціні підприємства) зменшиться на величину А1.

В – у порівнянні із другим випадком, об’єкт має обмеження щодо потенціалу розвитку, який може бути врахований у ціні підприємства, що відображується наявністю кута Р та зменшенням проекції на величину Д2. Обмеження можуть бути наслідком старіння наявних нематеріальних активів, впровадження існуючих розробок у виробництво, у зв’язку із чим зростає величина існуючого потенціалу та зменшується потенціал розвитку, а також у зв’язку із впливом внутрішніх та зовнішніх факторів обмеження, таких як спустошення потрібних природних ресурсів, несприятливі зміни інфраструктури, звільнення ведучих спеціалістів тощо.

Г – у порівнянні із третім випадком, має місце також моральний та фізичний знос носія, який знижує його вартість на величину ДЗ, що відображено наявністю кута у між вектором та його проекцією. Оскільки підприємство постійно оновлює та ремонтує основні засоби, перебудовує структуру управління, змінює технологію, цей кут звичайно знаходиться у певному проміжку, який забезпечує потрібний рівень здатності носія до виконання певних операцій з виготовлення та реалізації продукції. Таким чином у може як зменшуватись до нуля, так і знов зростати.

Д – у порівнянні із четвертим випадком, має місце ризик отримання збитків від експлуатації об’єкту у розмірі, який потребує врахування. У моделі наявність ризику відображена кутом т, що відіб’ється на ціні продажу підприємства її зменшенням на величину Д4.

При побудові графоаналітичної моделі слід враховувати, що вартість носія оцінюється та враховується лише у тих випадках, коли здійснюється вартісна оцінка цілісного об’єкту. Якщо підприємство розформовується за неможливістю подальшого використання, його вже не можна оцінювати як цілісний об’єкт, його потрібно розділити на окремі часткові елементи (земля, будівлі, обладнання, таке інше), які стають самостійними окремими об’єктами оцінки для продажу вроздріб. Якщо все ж потрібно враховувати стан носія, який не тільки має власну вартість, а й безпосередньо впливає на рівень використання існуючого потенціалу та наявність потенціалу розвитку. При цьому потрібно маги на увазі те. що фізичний знос накопичується по мірі експлуатації в залежності від її умов та інтенсивності, його відшкодування відбувається шляхом ремонту та заміни об’єктів. Рівень морального зносу залежить від співвідношення швидкості старіння та процесів оновлення. Втрата властивостей в залежності від фізичного зносу з початку проходить повільно, потім швидкість зносу зростає.

Зовнішні обмеження на використання існуючого потенціалу та можливість впровадження потенціалу розвитку не нагромаджуються поступово, але з часом можуть змінюватися. Найчастіше вони існують з початку (т, у. р, а * 0) або їх немає (т, у. (V 6 – 0), або вони такі, що прояв потенціалу неможливий (т, у. р. (і j 90°). Зовнішні обмеження можуть враховуватись як комплекс або порізно, при цьому або доповнюючи (по сумі), або поглинаючи один одного. Зовнішні обмеження визначаються на певний момент діагностики, або на перспективу, з урахуванням тенденцій, що склалися на основі оцінки умов експлуатації об’єкту (підприємства).

Зі сказаного можна зробити наступні висновки:

Підприємство, як об’єкт оцінки, є складною системою, у якій носій потенціалу складається із функціональних елементів, які взаємодіють між собою, створюючи відповідний загальний потенціал. Н осій загального потенціалу має дві основні функції, за якими він може принести прибуток власнику: за рахунок експлуатації, або продажу, проявляючи себе відносно зовнішнього середовища стороною, що пропонує продукцію на відповідному ринку, або об’єкт цілком через фондовий ринок. Внутрішня структура будь-якого потенціалу для усіх видів однакова: потенціал існуючий, потенціал, що використовується, резерв, надлишок й потенціал розвитку (рис. 1.3). При цьому потенціал не існує без носія, який теж має свою структуру за функціями окремих функціональних та часткових елементів. Структура носія залежить від виду діяльності та галузевих особливостей. Зовнішні прояви потенціалу можуть різнитися за структурою носія, який має загальний потенціал. Кожен функціональний елемент носія має свій, відмінний від інших функціональний потенціал, кожен частковий елемент (або їх система) має властивості, які складають його частковий потенціал. Конкретні види загального, функціонального та часткового потенціалу виділяють залежно від того, з якого боку та з якою метою його оцінює суб’єкт оцінки що буде розглянуто у наступному розділі. Показники та одиниці виміру потенціалу можуть бути різними й характеризувати об’єкт з різних боків окремо або у комплексі, можна надати відносну оцінку у балах, відсотках або умовних одиницях, але є одна абсолютна узагальнююча характеристика – ціна продажу об’єкту як сукупності носія та потенціалу, яку потрібно визначати за методикою, яка надає можливість одержувати обгрунтований та однозначний результат, хто б цю оцінку не виконував. За наведеною графоаналітичною моделлю можна визначити лише загальні принципи використання категорії “потенціал” в ході визначення ціни підприємства, але встановити характер функції, що відображує зв’язок зовнішніх обмежень з кутом нахилу вектора потенціалу, та відтинок часу, за який слід визначати абсолютну величину даного вектору за грошовим потоком, можна лише на основі подальших досліджень.

(1 votes, average: 5,00 out of 5)