Потенціал і розвиток підприємства – Бачевський Б. Є. – Виробничий потенціал

Виробничий потенціал – це сукупність вартісних і натурально-речовинних характеристик виробничої бази, що виражається в потенційних можливостях провадити продукцію певного складу, технічного рівня і якості в необхідному обсязі” [68].

Не дивлячись на те, що знов перелічуються “здатність”, “сукупність характеристик”, “потенційні можливості”, це вже більш повне визначення, тому що вказуються вимоги не тільки до кількості але й до якості продукції Проте, у першому визначенні нічого не говориться – що означає необхідний обсяг робіт, до того ж, якщо ринок чогось потребує, то устав змінити не важко. У другому, з усіх складових носія чомусь обрано лише виробничу базу. Якщо ж до цього поняття автори включають кадри, матеріальне забезпечення, систему управління та інше, то це вже не виробнича база, а підприємство.

На наш погляд, розглянуті визначення носять незавершений характер, оскільки навіть усі загалом не надають потрібних характеристик:

– обсяги виробництва можуть визначатися у натуральному, умовно-натуральному, вартісному вимірі, у відсотках або долях одиниці при порівнянні, то слід обрати потрібні одиниці;

– якісні характеристики продукції визначають попит на ринку, то вони повинні враховуватись у визначенні потенціалу;

– готову продукцію виробляє лише підприємство як система, то не можна прив’язувати виробничій потенціал лише до виробничої бази;

– сутність потенціалу повинна виражатись якоюсь однією категорією, а не переліком різнорідних характеристик.

Якщо, наприклад, конкурента цікавить обсяг продукції підприємства, то звісно, у натуральних одиницях, щоб вимірювати свою долю на ринку. Що ж до власника підприємства, то у вартісній формі обсягу виробництва його хвилює лише наявність там прибутку, тобто – потенціал економічний. Таким чином, вимірювати виробничій потенціал у вартісному визначенні недоцільно. Якщо ринкові ціни на продукцію впали, це не означає, що впав виробничій потенціал. Лише знизився економічний.

Незалежно від рівня оцінюваного носія, за нашою концепцією його загальний потенціал диференціюється на виробничий та економічний. Інша річ, що за внутрішньою оцінкою розглядається лише ці два види потенціалу, а при зовнішній (ринковій) – в залежності від складу суб’єктів оцінки.

Якщо розглянути існуючі уяви з цього питання, то на рівні суспільства звичайно вважається, що економічний потенціал характеризує, насамперед, досягнутий рівень у системі суспільного виробництва [152,167,187].

Інші автори виділяють:

– Досягнутий потенціал як сукупність основних фондів і величини валової продукції галузей або валового суспільного продукту країни, створеного при фактично досягнутому організаційному рівні розвитку продуктивних чинностей і ступеня використання потенційних можливостей виробничого апарата;

– Перспективний економічний потенціал, що розкриває максимальну можливість господарської системи, що визначає максимально можливий обсяг виробництва матеріальних благ і послуг, яких можна досягти при ідеальних умовах виробництва й оптимальному використанні ресурсів [131].

Як бачимо, ці визначення економічного потенціалу майже не відрізняються від наданих вище визначень виробничого. Але ж новий термін слід впроваджувати лише тоді, коли він потрібен для визначення якоїсь суттєвої відмінності, без якої характеристика об’єкту буде неповною.

Коли конкурента, який має певну долю ринку, цікавить властивість іншого підприємства забезпечити певний обсяг виробництва такої самої продукції, то цю властивість дійсно потрібно за його оцінкою виділити та якось назвати, наприклад – виробничій потенціал. Але ж власник підприємства теж буде це визначати. Якщо власник оцінює властивість даного підприємства забезпечити стабільний прибуток за рахунок реалізації тієї продукції, це вже інший, наприклад – економічний потенціал. Але акціонеру даної кампанії це теж потрібно знати. До цього питання прийдеться повернутися у наступному розділі, де розглядаються питання формування виробничого потенціалу. З цього випливає, що виробничий та економічний потенціал оцінюють різні суб’єкти оцінки, при цьому вид потенціалу не змінюється.

Підприємство, як об’єкт оцінки та діагностики, з одного боку є складовою частиною більш великих систем таких як держава, промисловість, галузь, регіон, місто, які накладають певні обмеження на його потенціал, але ж і приймають участь у його формуванні. З іншого боку, підприємство складається з елементів різного рівня взаємозв’язаних у процесі виробництва та реалізації продукції. У попередньому розділі у якості таких елементів були виділені функціональні та часткові елементи. Кожен з них має власні властивості, які укупі складають їх потенціал. Підприємство можна подрібнити на елементи па різних рівнях та в широкому діапазоні складових, але ж для цілей даного аналізу достатньо виділити функціональний та часткові рівні підприємства та й розглянути кожний елемент за його властивостями.

Відповідно цьому підходу можна виділити внутрішню та зовнішню оцінку об’єкту. Зовнішня оцінка спирається на систему цілей зовнішніх суб’єктів оцінки і тому враховує їх інтереси та функції, до виконання яких причетне підприємство, як об’єкт оцінки. Внутрішня – відображає систему цілей власника і враховує його інтереси щодо отримання прибутку від продажу підприємства, як цілісного об’єкту, або від його експлуатації, як системи складових елементів. Властивості вказаних елементів потрібно оцінювати, улагоджувати між собою та розвивати. Саме тому виникає необхідність виділяти класифікаційні види потенціалу залежно від рівня носія.

Найбільшим елементом в системі оцінки потенціалу підприємства є цілісний носій, який відносно менших елементів набуває за ефектом синергії нову властивість – виготовляти готову продукцію. Саме цю властивість на наш погляд і слід оцінювати з точки зору економічного впливу на зовнішнє середовище та кількісного натурально-речовинного тиску на ринок. Підводячи підсумок, можна стверджувати, що загальний потенціал цілісного носія, незалежно від того, хто є суб’єктом оцінки, поділяється на економічний та виробничий потенціал підприємства, хоча результати внутрішньої та зовнішньої оцінки можуть не співпасти.

Економічний потенціал підприємства – це властивість носія забезпечити отримання максимального рівня стабільного прибутку за певний період (рік, середній за галуззю строк окупності, середній строк корисного використання, т. д.), або отримання максимальної ціни продажу.

За таким підходом слід виділити економічний потенціал підприємства в експлуатації, та економічний потенціал підприємства в ціні його продажу. При чому, ціна продажу, за існуючою практикою оціночної діяльності за доходним підходом, до оцінки, враховує результати експлуатації об’єкту за попередні роки.

Виробничий потенціал підприємства – це властивість носія забезпечити виготовлення продукції певної номенклатури, що відповідає вимогам ринку за вихідними характеристиками, якістю, асортиментом, по максимуму, з орієнтацією не на попит, а на загальну місткість ринку цієї або альтернативної (що її виробництво забезпечено функціональним потенціалом відповідної системи) продукції.

Найменшим елементом в системі оцінки потенціалу підприємства є частковий елемент, який відповідно є носієм часткового потенціалу.

Частковий потенціал елементу носія – індивідуальна властивість елементу носія, вимірювана у відповідних натуральних, умовно-натуральних або вартісних показниках, яка забезпечує здатність носія задовольнити вимоги щодо виконання потрібних часткових функцій, що залежать від конкретних умов використання носія у складі функціонального елементу.

Частковий потенціал елемента проявляється або як потенціал використання, або ціни продажу.

Потенціал напрямку використання часткового елементу є властивістю, що забезпечує виконання окремих конкретних операцій по виготовленню, збуту, інформаційному або іншому забезпеченню виробничого процесу. Вона відображується існуючими технічними характеристиками та діапазоном, у якому вони можуть бути розширені або створені зі зміною самого елементу, як носія часткового потенціалу. Цей діапазон встановлюється за технічними або економічними обмеженнями, оскільки зміна носія може стати неможливою внаслідок фізичних законів або конструктивних особливостей, хоча частіше це просто не має сенсу з точки зору економіки. Слід додати, що один і той самий об’єкт може використовуватись у різних функціональних системах, де напрямок використання буде різний. Так, наприклад, комп’ютер у системі управління підприємством буде використовуватись інакше, ніж у системі управління технологічним процесом або у складській системі. Тому його потенціал буде оцінюватись за відповідним напрямком.

Потенціал використання часткового елементу є основою для визначення потенціалу його ціни, як об’єкту продажу [ 1781.

Потенціал ціни продажу відокремленого об’єкту відображує властивість об’єкта оцінки, що перестав бути частковим елементом носія потенціалу більш крупного об’єкту (підприємства), приносити власнику прибуток від продажу. Так, наприклад, верстат може бути складовим частковим елементом продукції, що її виготовляє підприємство або його основних виробничих фондів і, відповідно, мати різні властивості. Але якщо підприємство перестає бути цілісним об’єктом, або за зміною технології верстати виводять з експлуатації, їхні властивості дорівнюються з готовою продукцією, за виключенням рівня зносу верстату, який був у експлуатації. Крім того, доки верстат входив до складу товару, що його виготовляло підприємство, на нього розповсюджувалися умови гарантійного терміну, після продажного обслуговування, він мав такі властивості, як потенціал розвитку у виробництві, де могла змінюватися його конструкція, матеріали, з яких він зроблений, технологія, за якою він виготовлявся, такі вихідні параметри як продуктивність, якість, рівень споживання енергії.

До цього слід додати, що верстат, як такий товар, мав потенціал розвитку у продажу, оскільки міг рекламуватися, супроводжуватися додатковими послугами у експлуатації після продажу, мати гарантії тощо. Якщо підприємство розформовано, усього цього вже немає. Верстат зі складу готової продукції при продажу, як окремий носій, нічим не буде відрізнятися від такого ж верстата, який був введений до експлуатації як частина ОВФ, але не відпрацював ні години. Ринкова ціна такого об’єкту буде відхилятися від розрахункової за умовами співвідношення попиту та пропозиції, а також з урахуванням факторів, що спонукають власника скоріше продати такий об’єкт, оскільки його властивість приносити збитки при невиробничому зберіганні (старіння об’єкту, його охорона, опалення, консервація, податок на землю і таке інше) починає реалізуватися.

Частковий елемент входить до складу діючого носія потенціалу підприємства тільки як складова частина функціонального елементу і забезпечує його властивості щодо виконання певних функцій. Слід додати, що результатом поєднання часткових елементів у функціональний, є поява таких властивостей функціонального елементу, яких окремий частковий не мав. Наприклад, окремий верстат виконує заданий трирозмірний ряд операцій у обсязі можливого фонду машино-годин роботи, але об’єднаний технологією з іншим обладнанням, він входить до складу функціонального елементу (система виробництва), який набуває властивість виготовляти готову продукцію. Виготовлення готової продукції – це вже функція функціонального елементу, який має свій потенціал.

Повний потенціал функціонального елементу – це властивості системи, яка створена у складі підприємства з метою забезпечення вимог усіх інших елементів носія щодо їх поповнення за рахунок зовнішнього середовища через відповідні ринки, або для реалізації властивостей підприємства відносно зовнішнього середовища.

Повний потенціал проявляється або як функціональний потенціал, або як ринковий.

Функціональний потенціал є властивістю відповідного елемента забезпечити певні функції, без яких усі інші функціональні елементи не мають можливості проявити свої властивості, внаслідок чого підприємство, як носій загального потенціалу, втрачає його й не може забезпечити досягнення мети свого створення (воно нездатне забезпечити прибуток від експлуатації або продажу його як цілісного об’єкту).

Так, наприклад, нестача робочих місць обмежує повне використання трудового потенціалу, або навпаки, нестача спеціалістів може повністю зупинити виробництво окремих видів продукції. На відміну від часткового, функціональний потенціал не має такого широкого спектру можливих напрямків використання, він забезпечує лише одну внутрішню функцію – енергетичного або сировинного забезпечення, виготовлення продукції чи управління підприємством.

Ринковий потенціал функціонального елементу забезпечує лише одну функцію: зв’язок із зовнішнім середовищем через відповідні ринки – наприклад енергетичний, сировинний або ринок виготовленої продукції. Слід відмітити, що згідно характеру функціонального елементу, змінюється його позиція в обміні. Енергетичний та сировинний ринок виступають як сторона, що забезпечує пропозицію, а елемент забезпечує попит. А ось ринок продукції відносно підприємства є стороною, що забезпечує попит, а відповідний елемент підприємства – пропозицію. Продукція, як вже вказувалося, є особливим частковим елементом, оскільки має властивість до розвитку і можна встановити економічний еквівалент результату реалізації цього потенціалу розвитку елемента. Якщо це взуття – може бути подовжено строк його використання за фізичним зносом, або за моральним старінням у світі моди, якщо верстат – можливе зниження витрат на енергію, зменшення втрат від браку з підвищенням жорсткості та точності конструкції, т. д.

Ринковий потенціал функціонального елементу цікавить не тільки власника підприємства. Цей потенціал є основним фактором планування виробництва у постачальника, який забезпечує поповнення відповідних властивостей елементу, які втрачаються у ході виробництва, але це буде розглянуто нижче, коли буде досліджено вплив суб’єкта оцінки па вид потенціалу.

Сукупність ринкових потенціалів усіх функціональних елементів, поєднана з властивістю підприємства виступати у якості об’єкта оцінки на фондовому ринку, складає його загальний ринковий потенціал. Таким чином реалізується перехід від окремих ринкових функціональних потенціалів кожного елементу до загального потенціалу цілісного об’єкту, у складі якого вказані функціональні потенціали елементів будуть розглянуті докладніше,

Загальний потенціал цілісного об’єкта – це його властивості, які складають для суб’єкта оцінки (власника або зовнішнього оцінювача) бажаний кінцевий результат, що відображає мету створення підприємства (чи загрозу, яку потрібно нейтралізувати, для конкурентів).

Як вже вказувалося, загальний потенціал цілісного об’єкта за внутрішньою оцінкою проявляється для його власника або як економічний потенціал підприємства (забезпечує прибуток від експлуатації, зовнішніх інвестицій або продажу), чи як виробничий (забезпечує певний вид продукції, її асортимент, якість, обсяг). Для інших суб’єктів оцінки (зовнішня, ринкова оцінка) – як загальна властивість оцінюваного підприємства складати користь або загрозу інтересам оцінювача в усіх можливих аспектах. Це означає, що для інших суб’єктів може бути у кожному разі інший вид потенціалу, який даний суб’єкт оцінює як зацікавлена сторона.

Окремий елемент має обмежені властивості, які можуть зацікавити оцінювача не з точки зору купівлі-продажу, а як властивість, яка потребує оцінки у інших аспектах: технічному – як здатність системи забезпечити досягнення певної точності, швидкості, потужності; виробничому, що відображує здатність об’єкта забезпечити певну, при заданих умовах, продуктивність, обсяг виробництва, номенклатуру; економічному, що характеризує здатність об’єкта забезпечити заданий економічний результат від експлуатації. При цьому очевидна різниця як в одиницях виміру кожного виду потенціалу, так і в діапазоні змін, тому що, наприклад, у процесі реалізації виробничого потенціалу, який не може бути величиною негативною, цілком може бути отриманий негативний економічний результат, тобто об’єкт здатний нанести збитки, хоча й забезпечить завданий обсяг виробництва.

Важливо, що доки функціональний або частковий елемент знаходиться у складі цілісною об’єкту, він є об’єктом діагностики лише для власника. Частковий елемент може стати об’єктом оцінки зовнішнього суб’єкта, коли перестає бути складовою цілісного об’єкта А от загальний потенціал цілісного об’єкта потребує додаткової диференціації за видами у залежності від тину суб’єкта оцінки та цілей такої оцінки. Звідси витікає, що спершу потрібно класифікувати повні потенціали функціональних елементів у складі цілісного об’єкту, а потім доповнити цю класифікацію видами загального потенціалу в залежності від цілей кожного суб’єкту зовнішньої оцінки підприємства (наприклад, податковий потенціал підприємства для держави або виробничий для конкурента).

Повні потенціали кожного функціонального елементу специфічні. Як властивості носіїв (систем), вони забезпечують кількісні та якісні характеристики послуг, які інші елементи забезпечити не в змозі. Так, система забезпечення кадрами формує необхідний фонд робочого часу за якістю та кількістю труда для усіх систем і підрозділів підприємства. Система енергозабезпечення отримує, трансформує, розподіляє вхідну енергію між усіма функціональними елементами. Те саме можна сказати про систему постачання, фінансову систему [91] та систему розвитку й підтримки. Виключення складають об’єднані у один блок системи виробництва та реалізації продукції. Система виробництва напряму забезпечує продукцією лише систему реалізації, а усі інші системи забезпечує лише опосередковано, через систему реалізації та фінансову систему, яка поповнюється за рахунок продажу продукції і отримання прибутку. Система виробництва забезпечує необхідний комплект типорозмірів обробки за кількістю і якістю машино-годин. Ця система не має прямого виходу на інші системи всередині носія, а на ринок – тільки через систему реалізації продукції. Проте вона впливає на ринок своєю властивістю забезпечити певний обсяг продукції у номенклатурі та асортименті. що lie може не враховувати конкурент, оскільки це обмежує його сегмент ринку. Іноді таку властивість позначають як виробничий потенціал підприємства, але не слід забувати, що готова продукція – це ще не товар, щоб вона стала товаром, потрібен цілісний посій, підприємство в системі ринкових відносин.

Взагалі, більшість підприємств матеріального виробництва зв’язані із зовнішнім середовищем через відповідні ринки: продукції, що на них виготовляється; робочої сили; сировини, матеріалів та комплектуючих: енергоносіїв; засобів виробництва; фінансів та кредиту; нерухомості: інформації.

Потоки товарів з цих ринків на підприємство та навпаки проходять крізь ці функціональні елементи, поповнюючи їх властивості забезпечувати цілісність та дієздатність підприємства за призначеними для них функціями. За таким підходом легко виділити системи, забезпечені всіма необхідними матеріальними та нематеріальними ресурсами. кадрами, власною оргструктурою управління й притаманною лише їм властивістю виконувати певну функцію: блок систем виробництва та реалізації продукції (які одна без одної взагалі не мають сенсу); система постачання (яку не може підмінити маркетинг, бо йому така функція не властива); система фінансів та кредиту: система забезпечення кадрами; система енергозабезпечення; система розвитку та підтримки усіх інших елементів; система управління усіма іншими елементами та об’єктом у цілому.

Система маркетингу не має прямого впливу на жодну із вказаних систем (хоча і забезпечує просування товару на ринку, змінює асортимент вихідних матеріалів у сфері постачання та інше), тому можна визначити її часткою системи управління, бо саме через неї надходить ринкова інформація, яка потрібна для управління іас менш, аніж технічна або якась інша. Особливість системи виробництва у тому, що лише вона не має прямого або зворотного зв’язку із зовнішнім середовищем, а лише за посередництвом продукції через систему збуту (реалізації). Але ж саме на цю систему замикаються усі внутрішні функції усіх інших елементів.

Інша особливість такої схеми у тому, що на ринок нерухомості у якості об’єкту оцінки та продажу має виходити цілісний об’єкт – підприємство, і цеє його інтегральна функція, що забезпечує відповідний загальний потенціал. Функція виробництва та реалізації продукції не можлива без усіх інших елементів, тому є кінцевою інтегральною функцією носія в цілому, що забезпечує виготовлення продукції певного асортименту та якості за потребами ринку (і тим самим виробничий потенціал). Зворотній зв’язок системи фінансів також виконує інтегральну функцію, що забезпечує не тільки поточне виробництво та власний розвиток підприємства, а й отримання прибутку за рахунок інвестування у зовнішні об’єкти (інвестиційний потенціал підприємства). Частковий елемент може вийти на ринок лише відокремившись від підприємства.

Таким чином, кожен функціональний елемент тим або іншим чином реалізується не тільки в середині системи, а й у взаємодії з зовнішнім середовищем через ринки (рис. 1.11), за рахунок яких він поповнює свої властивості і тим самим створює попит. .Звідси виникає необхідність диференціювати функціональні й ринкові потенціали вказаних елементів. Елементи, як носії ринкового або функціонального потенціалу, різняться між собою, оскільки не тільки забезпечують різні функції, але й виступають по відношенню до ринку або як покупець (на ринку сировини, трудових ресурсів, енергоносіїв), або як продавець (на ринку готової продукції, ринку нерухомості як складова підприємства – об’єкта продажу). Тому для аналізу ринкового потенціалу виділяється, наприклад, система виробництва цілком, а для функціонального бажало виділити окремо структуру виробництва, активну та пасивну частину основних фондів, застосовану технологію за видами обробки, окремі робочі міста та обладнання на них.

Таким чином, починаючи аналіз з функціонального елементу, потрібно його подовжити на рівні сукупності часткових елементів (як от основні фонди або парк обладнання) з переходом до окремої часткової одиниці (такі, як верстат, лінія). Крім цього, кожен функціональний елемент носія складається з багатьох часткових елементів. Наприклад, основні фонди складаються із окремих верстатів, будов і споруджень. і кожен з них має свій власний частковий потенціал, який може реалізуватися в середині системи за своїми функціями або, при виводі з експлуатації чи роздрібному продажі підприємства, мати свій потенціал продажної ціни на відповідному ринку.

У машинобудуванні, як найбільш складній для аналізу галузі, можна виділити вісім основних ринків, за якими елементи носія мають відповідні ринкові потенціали, їх можна розглядати як складові загального ринкового потенціалу, які можуть оцінюватись як власником так і відповідними покупцями (які купують продукцію або підприємство цілком), продавцями (яких цікавить покупна спроможність підприємства за обсягом та якістю потрібної йому сировини, енергоносіїв, засобів виробництва), а також конкурентами з обох сторін. З іншого боку, кожен з таких елементів забезпечує функціональні властивості об’єкту, то одночасно крім ринкового є носієм ще й функціонального потенціалу (табл. 1.1):

Потенціал блоку систем виробництва та реалізації продукції – властивість виконати потрібний за технологією обсяг трирозмірних операцій циклу виробництва і реалізації продукції (відповідно до виробничих функцій [51. 52J) та забезпечити ринковий попит на продукцію в обсязі, асортименті та якості, а власнику – отримання прибутку від її продажу (як ринкова характеристика потенціалу того ж елементу). Потенціал системи енергозабезпечення – властивість системи забезпечити необхідною кількістю енергії інші елементи упродовж всього циклу виробництва (функціональна) і при цьому забезпечити на енергетичному ринку попит, з розрахунку на повне завантаження виробничих потужностей та впровадженні програми енергозбереження (ринкова). Потенціал системи постачання – властивість системи забезпечити потреби усіх інших систем у сировині, матеріалах, комплектуючих виробах та малоцінних засобах виробництва (функціональна) і забезпечити на ринку сировини і матеріалів попит з розрахунку на повне завантаження виробничих потужностей найбільш рентабельною продукцією та впровадження програми ресурсозбереження (ринкова). Потенціал системи фінансів та кредиту – властивість системи забезпечити фінансову та інвестиційну діяльність за оптимальним співвідношенням власних, позикових та інших коштів (функціональна), забезпечивши певний попит на фінансовому ринку (ринкова). Потенціал системи забезпечення кадрами – властивість системи забезпечити потреби усіх функціональних елементів підприємства у кваліфікованій праці за обсягом та якістю згідно нормам і нормативам (функціональна) та створити попит на ринку праці (ринкова). Потенціал системи розвитку та підтримки – властивість системи забезпечити розвиток підприємства до рівня сучасних технологій та знизити рівень фізичного зносу до оптимального рівня, за яким втрати від браку і якість будуть знаходитися у рамках нормативів (функціональна), та забезпечити попит па запчастини, нове обладнання, послуги спеціалізованих підприємств (ринкова). Потенціал системи управління – властивість системи забезпечити керування функціональною діяльністю усіх елементів носія на основі вхідної інформації щодо розвитку ринків збуту та постачання (система маркетингу), технічної інформації, юридичної та іншої (функціональна), а також забезпечити попит на послуги постачальників інформації та пропозицію власних розробок у цій сфері (ринкова). Потенціал підприємства як системи елементів відповідає наведеному вище визначенню загального потенціалу підприємства.

Таблиця 1.1

Види ринкового та функціонального потенціалу за елементами носія

Іноді виділяють потенціал конкурентоспроможності, але це вже не стільки внутрішня властивість об’єкту, як його властивість у певному конкурентному середовищі, вона виникає лише за наявністю конкурентів.

Таким чином, маємо функціональний потенціал за відповідними елементами, який пересікається з ринковим, відображуючи властивості, скеровані на внутрішнє середовище об’єкта оцінки, які знаходяться у прямому та зворотному зв’язку з ринковим оточенням підприємства (табл. 1.1).

Крім функціональних елементів власник підприємства у процесі формування та діагностики носія повинен виділяти та аналізувати часткові елементи. Часткові елементи забезпечують технічні характеристики функціональних систем і будуть розглянуті у розділі “Формування потенціалу підприємства”. Тут лише треба додати, що кожен з таких часткових елементів має свій власний частковий потенціал, включаючи потенціал розвитку, і цей потенціал частіше за все вимірюється у натуральних одиницях.

Функціональні та часткові елементи знаходяться у розпорядженні власника і тому підлягають внутрішній оцінці та діагностиці. Але функціональні елементи мають вихід на ринки, тому цікавлять постачальників і покупців на цих ринках і підлягають зовнішній оцінці. Часткові елементи, як вже відмічалося, власник може виділяти укрупнено як системи або групи (ОВФ, оборотні засоби, кадри та інші), більш диференційовано у складі названих груп (окремий верстат, продукція, товар, спеціаліст). Така диференціація залежить від типу та масштабів виробництва. Для масового виробництва вона може бути більш глибокою, доходячи до рівня окремих вузлів та деталей. У одиничному виробництві частіше обмежуються першим рівнем, але в усіх випадках це внутрішня оцінка, до того ж вона носить характер діагностики, тобто слугує цілям планування розвитку підприємства. З цього витікає необхідність розділити зовнішню та внутрішню оцінку (саме як оцінку та діагностику) потенціалу підприємства, як основу подальшої класифікації видів потенціалу. Частковий елемент підлягає оцінці лише за балансовою вартістю без урахування потенціалу. Якщо ж проводиться його повна оцінка для продажу, це має значити, що частковий елемент більш не є таким, він виведений зі складу функціонального елементу й став окремим об’єктом оцінки (рис. 1.12).

Вказана процедура може також виконуватись у ході заміни окремих об’єктів діючого парку обладнання. При цьому не розформовується ані функціональний елемент носія, ані частковий елемент другого рівня цілком.

Потреба у заміні може виникнути навіть для нового і морально не застарілого обладнання. Це може статися у тому разі, коли за зміною технології об’єкт (одиниця обладнання, лінія, окремий спеціаліст тощо) підлягають заміні. Це може бути, наприклад, заміна універсального обладнання на спеціальне, більш дешеве і менш енергоємне. Частковий елемент першого рівня, що замінюється, стає у такому разі самостійним об’єктом оцінки, він вже не є елементом більшої системи.

Якщо такий об’єкт оцінки не знаходить нового власника, який може включити його до нової системи, де він знов стане елементом, то частіше за все його оцінюють за вартістю металобрухту, і він припиняє своє існування як окрема одиниця (інвентарний помер у складі основних виробничих фондів підприємства або одиниця товару на продаж, який вже був у вживанні і тому не має характерних для товару ознак, таких як гарантійний строк, обслуговування після продажу тощо).

Елементом нової системи може стати навіть застаріле та фізично зношене обладнання, особливо, якщо це універсальний верстат, лінія, тощо. Так, наприклад, обладнання, виведене з експлуатації у виробництві точних та складних машин та механізмів, може знайти нове застосування у складі основних виробничих фондів невеликого підприємства, майстерні, навчального закладу.

Крім вказаних випадків може мати місце переведення обладнання чи іншого часткового елементу зі складу одного функціонального елементу до іншого (з основного виробництва до допоміжного, таке інше).

Зовнішню оцінку виконують зацікавлені у неї суб’єкти оцінки, які мають відповідні цілі і згідно цьому оцінюють різні види потенціалу. Можна виділити такі основні суб’єкти зовнішньої та внутрішньої оцінки:

(1 votes, average: 5,00 out of 5)