Екологічне управління – Шевчук В. Я. – 5.6. Міжнародні аспекти збалансованого розвитку населених пунктів і вдосконалення комплексного управління
Розробку місцевої екологічної політики, її аспектів і програм, їх коригування і вдосконалення слід здійснювати па постійно оновлюваній комплексній базі даних. Таку динамічну базу даних може забезпечити комплексний еколого-соціальний аудит місцевості, об’єктів життєдіяльності.
Головна мета місцевої програми комплексного екоаудиту (МПКЕА) – забезпечення гармонізації та ефективності функціонування місцевих систем екологічного управління, підпорядкованих органам місцевого самоврядування та державній адміністрації.
Основні завдання МПКЕА такі:
– оцінка стану і розробка рекомендацій щодо підвищення ефективності місцевих систем екологічного управління (місцевого екоменеджменту) та їх взаємодії з громадськістю, підприємцями;
– оцінка стану і розробка рекомендації! щодо підвищення ефективності організації водопостачання і очищення стічних вод, відповідного еколого-економічного механізму;
– оцінка стану і розробка рекомендацій щодо вдосконалення екомс-неджменту підприємств-забруднювачів різних форм власності;
– оцінка стану і розробка рекомендацій щодо поліпшення водозабезнечення приватного сектора (колодязі, господарські подвір’я, вуличні магістралі колективного користування);
– оцінка стану і розробка рекомендацій щодо екологічного оздоровлення малих річок, інших джерел водопостачання і життєдіяльності;
– оцінка стану еколого-соціальної збалансованості розвитку селиш, міст, районів.
В Україні Програма комплексного екоаудиту вперше була реалізована в м. Ніжині Чернігівської області за підтримки Міжнародного фонду Дніпра. Окремі приклади цієї програми наведені в додатку 2.
5.6. Міжнародні аспекти збалансованого розвитку населених пунктів і вдосконалення комплексного управління
Стратегія збалансованого розвитку населених пунктів була прийнята на Всесвітньому саміті в Ріо-де-Жанейро і підтверджена у Йоганнесбурзі. Загальна мета розвитку населених пунктів полягає в поліпшенні сопіально-економічних та екологічних умов у населених пунктах, умов життя та роботи людей, зокрема для бідних верств населений.
Таке поліпшення має грунтуватися на засадах співробітництва, спільних заходах державного і приватного секторів та громад, а також па засадах участі в процесі прийняття рішень громадських груп і таких особливо зацікавлених груп, як жінки, корінні народи, люди похилого віку та інваліди. Ці підходи мають бути покладені в основу принципів національних стратегій у галузі населених пунктів. Під час розробки таких стратегій слід визначити порядок пріоритетності восьми програмних галузей, з урахуванням національних планів і цілей, соціальних і культурних можливостей. Це такі галузі:
– забезпечення належного житла для всіх;
– сприяння плануванню й управлінню для збалансованого землекористування;
– сприяння створенню комплексної інфраструктури охорони навколишнього середовища, водопостачання, санітарно-гігієнічної служби, каналізації та обробки і вилучення твердих відходів;
– вдосконалення управління населеними пунктами;
– сприяння створенню надійних енергетичних і транспортних систем у населених пунктах;
– сприяння плануванню населених пунктів і управлінню ними в районах, які зазнали впливу стихійного лиха:
– сприяння збалансованому функціонуванню будівельного сектора:
– сприяння розвитку людських ресурсів і створенню потенціалу для розвитку населених пунктів.
Розглянемо деякі з перелічених галузей.
Сприяння створенню комплексної інфраструктури охорони навколишнього середовища
Збалансованість міського розвитку визначається багатьма параметрами, у тому числі наявністю надійних систем водопостачання: якістю води, повітря; створенням інфраструктури охорони навколишньою середовища, що дає змогу забезпечувати дотримання санітарно-гігієнічних норм.
З урахуванням щільного розселення користувачів, урбанізації, за належного управління процесом життєдіяльності виникає необхідність створення збалансованої інфраструктури охорони навколишнього середовища на основі адекватної політики ціноутворення, впровадження освітніх програм, справедливих механізмів доступу до екологічної інформації, що є раціональними з економічного та екологічного поглядів. Неадекватність і відсутність інфраструктури охорони навколишнього середовища – причини високих щорічних показників захворюваності та демографічних криз, які можна було б попередити або взагалі уникнути.
Застосування комплексного системного підходу до забезпечення екологічно безпечної інфраструктури в населених пунктах, зокрема в інтересах міської і сільської громад, є своєрідним внеском у гармонізацію життєдіяльності, на основі якого досягається поліпшення умов життя, підвищення продуктивності праці, зміцнення здоров’я, скорочення соціальних видатків.
Мета збалансованого розвитку населених пунктів полягає у створенні адекватної інфраструктури охорони навколишнього середовища в усіх населених пунктах.
Для досягнення цієї мети потрібно, щоб усі країни, які розвиваються, включали у свої національні стратегії програми створення необхідного потенціалу технічних, фінансових і людських ресурсів, із тим щоб забезпечити більш повну інтеграцію діяльності з планування екологічних та інших інфраструктур.
Тому слід провести оцінку екологічності інфраструктури населених пунктів, розробити національні завдання щодо обробки і вилучення відходів, впроваджувати екологічно безпечні технології. За допомогою дво – та багатосторонніх договорів потрібно посилювати інфраструктуру населених пунктів та програми охорони навколишнього середовища, спрямовані на сприяння затвердженню в життєдіяльності населених пунктів комплексного системного підходу до планування, розвитку, утримання інфраструктури охорони навколишнього середовища (водопостачання, санітарія, каналізації, вилучення твердих відходів). Слід також посилювати координацію дій місцевих установ та співробітництво з представниками міжнародних органів і місцевої влади, приватним сектором і групами громадськості. Діяльність усіх установ, що створюють інфраструктуру охорони навколишнього середовища, повинна, якщо це можливо, відображати екосистемний або цілісно-територіальний підхід до населених пунктів як об’єктів екологічного управління і повинна містити заходи щодо контролю, прикладних досліджень, створення потенціалу, передавання відповідної технології і технічного співробітництва з програмних видів діяльності.
Рекомендується додержуватися таких принципів створення екологічної інфраструктури:
– виробити політику, спрямовану на зведення екологічної шкоди до мінімуму або взагалі уникнення такої шкоди;
– забезпечити, щоб прийняттю відповідних рішень передувало проведення оцінок (екоаудиту) їхнього екологічного впливу, а також враховувати фінансовий бік будь-яких екологічних наслідків;
– заохочувати розвиток, який враховує місцевий досвід, і застосовувати технології, які задовольняють місцеві умови;
– заохочувати політику, спрямовану на відшкодування фактичних витрат, які пов’язані з діяльністю служб інфраструктури, визнаючи водночас необхідність пошуку прийнятних підходів (у тому числі надання субсидій) для забезпечення охоплення основними послугами всіх домашніх господарств;
– прагнути до пошуку спільних шляхів врегулювання екологічних проблем, що стосуються кількох місцевостей.
Наведені принципи можуть бути реалізовані за допомогою:
– прискорення проведення досліджень у галузі комплексної політики щодо програм і проектів, пов’язаних з екологічною інфраструктурою, на основі аналізу економічної ефективності та оцінки загального впливу на стан навколишнього середовища;
– сприяння застосуванню методів оцінки “ефективного попиту* з використанням, як критеріїв вибору, екологічних даних і тих, що стосуються розвитку;
– підвищення поінформованості про засоби, підходи і вигоди забезпечення екологічної інфраструктури охорони навколишнього середовища, передусім серед груп населення з низьким доходом;
– підготовки професійних кадрів, що володіють відповідною кваліфікацією в галузі комплексного планування послуг, у межах інфраструктури та експлуатації ефективних, з позиції використання ресурсів, екологічно раціональних і соціально прийнятних систем;
– зміцнення організаційного потенціалу місцевих органів влади і управління для забезпечення комплексного надання відповідних послуг у межах інфраструктури разом із місцевими громадами й приватним сектором;
– прийняття відповідних юридичних і нормативних документів, у тому числі тих, що стосуються механізмів комбінованого субсидування, для надання можливості користуватися перевагами адекватної та доступної інфраструктури охорони навколишньою середовища.
(2 votes, average: 3,50 out of 5)