Екологічне управління – Шевчук В. Я. – 3.2.Функції та ієрархія державної системи екологічного управління
На підставі біотичних принципів гармонізації життєдіяльності і збалансованого розвитку наведемо головні напрями державного екологічного управління:
– екологічне оздоровлення деградованих природних об’єктів, ландшафтів і стабілізація екологічного стану держави;
– відновлення природного потенціалу, заощадливе природокористування;
– формування національної екологічної мережі;
– оборона навколишнього природного середовища;
– забезпечення екологічної безпеки, зменшення антропогенного тиску і забруднення відходами;
– екологізація загальних функцій управління державою;
– екологізація соціально-економічного розвитку, впровадження принципів збалансованого розвитку;
– розвиток національного екологічного партнерства.
На сьогодні найрозвиненішими є напрями охорони навколишнього природного середовища і забезпечення екологічної безпеки. Вони мають свою досить розвинену природоохоронну законодавчу базу і є самостійними галузями екологічного управління. Розвиненим напрямом також є управління природокористуванням, однак йому ще бракує належної заощадливості й раціональності.
У державній системі екологічного управління всі перелічені напрями є цільовими і здійснюються на підставі закону України “Про охорону навколишнього природного середовища” і Земельного, Водного та інших кодексів України, які забезпечують правову регламентацію переважно охоронних функцій, функцій державного дозволу і контролю, не поширюючись на процеси гармонізації життєдіяльності суспільства в природному середовищі, на процес збалансованого розвитку всіх його складових. При цьому слід
Зазначити, що більшість із перелічених цільових напрямів управління вже мають певну законодавчу базу (наприклад, закон України “Про формування національної екологічної мережі”).
Постійне вдосконалення систем екологічного управління є однією з вимог міжнародної та європейської системи стандартизації екологічного управління. Для державної системи екологічного управління це означає її функціональне розширення й систем но-методологічне поглиблення. Йдеться не тільки про охоронні функції, а й про освоєння функцій гармонізації.
Отже, системно-методологічне поглиблення – це освоєння нових сучасних механізмів екологічного управління, їх підпорядкування природному механізмові біотичного регулювання навколишнього природного середовища і принципам збалансованого розвитку.
У ДСЕУ застосовується загальне управління, яке здійснюється в особі державних законодавчих, виконавчих, правових органів, і уповноважене, або спеціальне, управління, яке здійснюється суб’єктами, шо мають спеціальнеповноваження на екологічне управління відповідно до чинного законодавства. Цей поділ має своє відображення в структурі функцій ДСЕУ – загальні і спеціальні.
До загальних функцій належать:
Законодавче регулювання. Визначення основних напрямів державної екологічної політики, яка забезпечує гармонізацію відносин суспільства і природи, збалансований розвиток, формування й розвиток законодавчоправової бази та регулювання відносин у галузі охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів, екологічної безпеки й екологічного управління державою.
Прогнозування. Отримання науково обгрунтованих варіантів тенденцій розвитку показників якості навколишнього природного середовища та здоров’я населення, показників природно-рссурсного потенціалу, ризиків виникнення надзвичайних ситуацій природного й техногенного характеру, індикаторів збалансованого розвитку.
Планування. Виважена передбачуваність використання, відновлення й охорони навколишнього природного середовища; розробка міждержавних, державних, регіональних, місцевих екологічних програм; планування заходів щодо попередження й реагування на надзвичайні ситуації щодо забезпечення екологічної безпеки.
Організація. Забезпечення реалізації державної екологічної політики на національному й міжнародному рівнях у контексті збалансованого розвитку, максимальне сприяння виконанню законів та інших нормативних актів з охорони навколишнього середовища, використання природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки, організація екологічного управління державою.
Координація. Координування діяльності міністерств, відомств, підприємств, установ та організацій, незалежно від форм власності та підпорядкування, у галузі охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання й відновлення природних ресурсів та екологічної рівноваги.
Погодження. Максимальна погодженість поточних і перспективних планів роботи галузей, підприємств, установ та організацій в питаннях охорони навколишнього природного середовища і використання природних ресурсів.
Контроль і нагляд. Забезпечення додержання вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища всіма державними органами, підприємствами, установами та організаціями, незалежно від формвласності та підпорядкування, а також громадянами.
До спеціальних функцій належать:
Біовпорядження. Формування національної екологічної мережі з біосферними ядрами (центрами), збереження й примноження біологічного різноманіття, посилення біотичного механізму регулювання навколишнього середовища.
Ресурсовпоряджеїшя. Здійснення просторово-територіального устрою природних ресурсів та об’єктів: землеустрою, лісовпорядкування, паспорти-зації водних об’єктів тошо, а також встановлення територій з особливим режимом користування та охорони.
Розподіл і перерозподіл природних ресурсів. Механізм пронесу надання природних ресурсів у користування (власність) та припинення права користування (власності) природними ресурсами.
Облік природних ресурсів. Ведення приролоресурсних кадастрів (сукупність кількісних, якісних та інших характеристик екологічного, господарського та правового стану природних ресурсів): земельного, водного, лісового, рекреаційного, родовищ корисних копалин, рослинного й тваринного світу, Червоної книги України, територій та об’єктів природно-заповідного фонду, відходів, екологічно небезпечних об’єктів і територій тощо.
Спеціалізований контроль. Державний контроль за додержанням норм і правил у галузі охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання й відновлення природних ресурсів, у тому числі землі, надр, поверхневих і підземних вод, атмосферного повітря, лісів, інших об’єктів рослинного й тваринного світу, морського середовища та природних ресурсів територіальних вод, континентального шельфу і виключної (морської) економічної зони, територій та об’єктів приролно-запояілного
Фонду України, а також у сфері поводження з відходами, додержання норм екологічної безпеки.
Лімітування. Затвердження для підприємств, установ та організацій лімітів використання чи видобування природних ресурсів, лімітів викидів і скидів забруднювальних речовин у навколишнє природне середовище, а також лімітів на утворення й розміщення відходів.
Нормування. Визначення нормативів гранично допустимих викидів і скидів забруднювальних речовин у навколишнє природне середовище та інших видів шкідливого впливу на нього, а також нормативів плати за забруднення навколишнього середовища і розміщення відходів. Впровадження стандартів екологічного управління й аудиту.
Експертиза. Забезпечення проведення екологічного дослідження, аналізу, оцінки об’єктів чи діяльності, спроможних безпосередньо чи в процесі реалізації (застосування, впровадження тощо) негативно впливати на стан навколишнього природного середовиша і здоров’я населення, а також забезпечення процесу підготовки висновків про їхню відповідність екологічним вимогам.
Моніторинг. Спостереження, збирання, обробка й передавання, зберігання й аналіз інформації про стан навколишнього природного середовища, оцінка й прогнозування його змін та ступеня небезпечності, розробка науково обгрунтованих рекомендацій для прийняття управлінських рішень.
Вирішення спорів. Врегулювання розбіжностей між суб’єктами екологічних правовідносин та захист порушених екологічних і пов’язаних із ними суб’єктних прав.
Забезпечення відповідальності за екологічні правопорушення. Складання протоколів та розгляд справ про адміністративні правопорушення в галузі охорони навколишнього природного середовиша і використання природних ресурсів; подання позовів про відшкодування збитків і втрат, заподіяних урезультаті порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища; обмеження чи призупинення (тимчасове) діяльності
Підприємств та об’єктів, незалежно від форм власності та підпорядкування, якщо їх експлуатація здійснюється з порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища, вимог дозволів на використання природних ресурсів, з перевищенням лімітів і нормативів гранично допустимих викидів і скидів забруднювальних речовин.
Стандартизація. Розробка і встановлення комплексу обов’язкових правил, вимог, норм і нормативів у галузі використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища від забруднення та інших шкідливих впливів, забезпечення екологічної безпеки.
Аудит. Збирання інформації та оцінка відповідності екологічного стану, діяльності, заходів, умов, а також системи екологічного управління об’єкта аудиту (суб’єкт господарювання, природний об’єкт, програма, проект тощо) екологічним вимогам, розробка рекомендацій щодо поліпшення його екологічних аспектів.
Сертифікація. Визначення, перевірка й документальне підтвердження об’єкта сертифікації встановленим екологічним вимогам.
Ліцензування. Екологічне обгрунтування, адміністративно-правове й державне економічне регулювання, а також екологічний контроль за виробництвом і сферою послуг шляхом видачі дозволів на здійснення певної діяльності, пошук (розвідка) та експлуатація родовищ корисних копалин, захоронения (складування) відходів, екологічно небезпечна діяльність тощо.
Страхування. Встановлення відповідальності страхувальника (страхової фірми) за ризики, пов’язані з понаднормативним забрудненням навколишнього природного середовища.
Організація освіти. Організація екологічного виховання, забезпечення безперервної екологічної освіти населення та обов’язкової екологічної підготовки керівних кадрів.
Інформування. Забезпечення систематичного й оперативного інформування населення, органів державної влади, підприємств, установ, організацій та громадян про стан навколишнього природного середовища, захворюваності населення.
Постійне вдосконалення управління. Процес систематичного оцінювання діяльності ДСЕУ, розробка і впровадження заходів щодо підвищення ефективності й результативності екологічного управління.
Ієрархія управління забезпечує розв’язання стратегічних екологічних завдань у вищих ланках управління з делегуванням більш дрібних і локальних проблем на нижчі ланки управління. Залежно від масштабності об’єктів і рівня суб’єктів екологічного управління, у ДСЕУ можна виділити макро – і мікроекологічне управління. Макроекологічне управління поширює свою дію на великомасштабні об’єкти, такі як природне середовище держави, окремих регіонів, природні екосистеми, природні ресурси загальнодержавного значення, а також на здоров’я населення. Мікроекологічне управління поширює свою дію на адміністративно-територіальні райони, компанії, підприємства, організації, природні об’єкти, шомають визначені межі на місцевості: земельні ділянки, водні об’єкти, ділянки континентального шельфу, ділянки надр, об’єкти природно-заповідного фонду тощо.
До суб’єктів, що здійснюють макроекологічне управління, належать центральні законодавчі й виконавчі структури, органи регіональної влади, органи екологічного управління. Вони уповноважені приймати управлінські рішення, що стосуються держави в цілому, регіонів, галузей народного господарства тощо.
До суб’єктів, що здійснюють мікроекологічне управління, належать виконавчі структури, органи місцевого самоврядування та органи екологічного управління, системи екологічного менеджменту суб’єктів господарювання. Вони уповноважені приймати управлінські рішення, що стосуються невеликих територій, окремих природних об’єктів, компаній, підприємств, організацій.
У галузі охорони навколишнього природного середовища підходи в управлінні зумовлені територіальними обсягами природних екосистем, які визначають відповідні рівні: загальнодержавний – поширюється на всю територію України; регіональний – охоплює територію в межах двох чи більше областей та АР Крим або поширюється на територію суміжних держав та акваторію морської економічної зони; місцевий – охоплює тери-
Торію в межах АР Крим, області, району.
Природа не визнає адміністративних кордонів, і характер просторового поширення природних систем територіально не відповідає сучасному адміністративно-територіальному устрою держави.
Існуючі рівні управління ДСЕУ нині реалізують територіальний принцип управління, але не в екологічному, а в адміністративному плані. Тому в ієрархії ДСЕУ розрізняють такі рівні екологічного управління, шо відображають адміністративно-територіальний устрій держави:
Національний (територія всієї держави);
Регіональний (територія області, АР Крим, міст Києва та Севастополя);
Місцевий (територія адміністративно-територіального району, зона надзвичайної екологічної ситуації);
Об’єктовий (природний об’єкт, підприємство).
ДСЕУ передбачає водночас галузеве управління, основою якого є міністерства, комітети, відомства, концерни, корпорації та інші галузеві установи й організації, які мають свої підвідомчі структури в усіх регіонах.
На рівні окремого підприємства як об’єкта екологічного управління перетинаються два рівні управління: територіального – з боку місцевих органів екологічного управління – та галузевого – з боку відомчих органів екологічного управління. Під впливом дій цих двох рівнів управління функціонує система екологічного менеджменту підприємства (об’єкта еко-
Логічного управління). Ступінь ефективності функціонування системи екологічного управління на рівні об’єкта значною мірою залежить від узгодженості впливів територіальної та галузевої управлінських систем.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)