Екологічне управління – Шевчук В. Я. – 1.9 Класифікація систем і механізмів екологічного управління
Екологічне управління, як і сама екологія, є досить розгалуженою і багатофункціональною сферою діяльності різних суспільних, державних, корпоративних та інших інституцій, у тому числі міжнародних. Воно може функціонувати як цілісна система (наприклад, державна), як окрема цільова функція (наприклад, управління екологічною безпекою), як функція, орієнтована на окремий об’єкт (наприклад, управління відходами).
Розглянемо класифікацію управлінь за системними ознаками. Найвідчутніше впливають на процес гармонізації життєдіяльності суспільства і збалансованого розвитку такі, зокрема, системи:
– державного екологічного управління;
– корпоративного екологічного управління;
– місцевого екологічного управління чи самоврядування;
– громадського екологічного управління;
– басейнового управління;
– управління екологічними мережами (природно-заповідним фондом);
– управління екологічною безпекою.
Кожна з перелічених систем екологічного управління має свою законодавчу й нормативну, у тому числі міжнародну, базу; власну екологічну політику, а отже, і стратегію; свої організаційні структури і механізми здійснення функцій. У цілому вони складають національну систему екологічного управління.
Всім системам управління характерна наявність таких невід’ємних системних складових частин і елементів, як суб’єкт і об’єкт управління, управляючий вплив і зворотний зв’язок, які утворюють єдиний і водночас загальний контур управління. Кібернетика як наука, що вивчає загальні закономірності управління в суспільстві і природі, виходить із положення про існування єдиної принципової схеми управління, найбільш спрощену модель якої можна подати у вигляді типового контуру управління (рис. 1.3).
Навколишнє природне середовище 
Рис. 1.3 Принципова модель системи екологічного управління
За цією системною моделлю суб’єкт управління (органи управління в галузі екології) здійснює управляючий вплив (на підставі законів, указів, підзаконних нормативних актів, стандартів, постанов, наказів, програм екологічного спрямування) на об’єкт управління (соціальні об’єкти, підприємства, природні об’єкти), який відповідно до отриманого управляючого впливу змінює свій стан, діяльність, кількісні та якісні параметри стану або впливу на навколишнє середовище.
Об’єкт управління може впливати на довкілля у двох напрямах: “від природи до людини” (вилучення природних ресурсів) і “від людини до природи” (забруднення навколишнього середовища). Вплив на навколишнє середовище є кінцевим результатом діяльності об’єкта управління і являє собою його вихід – вплив життєдіяльності суспільства. Власне саме характеристика дії об’єкта управління на довкілля слугує критерієм ефективності функціонування систем екологічного управління, позитивом дієвості механізмів управління й гармонізації.
На вході система екологічного управління отримує інформацію про використання природних ресурсів, про стан навколишнього природного середовища, ступінь його фізичного впливу на населення та суб’єкти господарської діяльності. Таку інформацію одержують унаслідок моніторингу довкілля, різноманітних спостережень, контрольних вимірювань, екологічного аудиту тощо. Вона надходить як із внутрішньодержавних, так і з міжнародних інформаційних джерел. Іншим видом вхідної інформації є міжнародні угоди, конвенції, регламенти, дані міжнародного екологічного досвіду.
Певна частина такої інформації використовується для постійного вдосконалення функціонування і модернізації системи екологічного управління.
Умовою існування та життєдіяльності суспільства є підтримання стану як внутрішньої, так і зовнішньої динамічної рівноваги, тобто певного збалансованого стану всіх елементів її структури, а також стійких значень параметрів навколишнього природного середовища. І в цьому відношенні екологічне управління за своїм призначенням є системою стабілізації і гармонізації.
Стабілізація і гармонізація, динамічна рівновага суспільства в природному середовищі досягається спеціальними засобами та методами, які дістали назву механізмів екологічного управління (механізмів природоохоронної, діяльності і природокористування). З офіційних джерел найвідомішими стали такі механізми екологічного управління:
– біотичне регулювання навколишнього середовища;
– еколого-господарський баланс територій;
– кадастровий;
– моніторинговий;
– законодавчий і нормативно-правовий;
– економічний;
– адміністративний;
– інформаційно-контрольний;
– науково-освітній;
– громадський.
У різноманітних системах екологічного управління ці управлінські механізми діють по-різному, але фундаментальним для всіх систем є механізм біотичного регулювання, через який реалізуються екологічні закономірності співіснування суспільства і природи.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)