Теорія держави та права – Гіда Є. O. – 2.1.6.3. Правозастосовні акти у сфері правоохоронної діяльності: поняття, ознаки та види
Юридичним підсумком застосування норм права с прийняття правозастосовного акта. В такому акті знаходять зовнішній прояв рішення, що були прийняті в процесі застосування норм права.
Таким чином, правозастосовний акт – це зовнішній прояв владного рішення, що приймається компетентним суб’єктом у результаті розгляду конкретної справи.
Ознаки правозастосовних актів:
– владний характер, тобто правозастосовні акти мають обов’язкове значення (юридичну силу) для всіх, кому вони адресується. У випадках, коли приписи актів не виконуються, застосовується примусова сила держави;
– відповідність нормам права. Якщо правозастосовні акти не відповідають вимогам цих норм, вони повинні бути скасовані;
– персоніфікований характер правозастосовних актів означає, що вони адресуються чітко визначеним суб’єктам і стосуються конкретних випадків;
– видаються у певній формі та у передбаченому законом порядку;
– зумовлюють виникнення, зміну або припинення правових відносин;
– можуть бути оскаржені чи опротестовані зацікавленими особами. Правозастосовним актам у сфері правоохоронної діяльності крім
Загальних вищеперерахованих ознак є притаманні й особливі ознаки:
– суб’єкт правозастосовної діяльності не знаходиться в службових чи організаційних відносинах з особами, яким адресується цей правозастосовний акт;
– базуються на нормах права, що містяться в законах, а також на приписах відомчих інструкцій;
– як правило прийняття таких правозастосовних актів обумовлене вчиненням правопорушень, конфліктами, скаргами, заявами тощо;
– виступають засобом здійснення правоохоронної функції держави.
Види правозастосовних актів:
1. За значенням у юридичному процесі:
– основні акти, в них міститься розв’язання юридичної справи в цілому (наприклад, вирок суду);
– допоміжні акти оформлюються при встановленні фактичних обставин справи, під час судового процесу тощо (наприклад, постанова про порушення кримінальної справи, постанова про обрання запобіжного заходу певного виду тощо). Допоміжні правозастосовні акти забезпечують законне та обгрунтоване прийняття основного рішення та завжди передують прийняттю основного рішення.
2. Залежно від суб’єктів, які здійснюють застосування:
– акти, що видані державними (в тому числі й правоохоронними) органами (наприклад, обвинувальний висновок слідчого);
– акти, які видані уповноваженими недержавними організаціями (наприклад, наказ директора приватного підприємства про прийняття на роботу нового працівника).
3. Залежно від юридичної форми:
– вирок;
– наказ;
– постанова;
– розпорядження тощо.
4. Залежно від способу прийняття:
– одноособові (таких більшість);
– колегіальні (наприклад, рішення Вченої Ради Національної академії внутрішніх справ);
5. За юридичними наслідками:
– правовстановлюючі (про присвоєння звання);
– правоконстатуючі (свідоцтво про шлюб; свідоцтво про смерть);
– правоприпиняючі (протест прокурора з приводу незаконного виселення громадянина);
– правозмінюючі (заміна арешту підслідного на підписку про невиїзд);
– правоскасовуючі (винесення судом рішення про ліквідацію акта, про втрату ним юридичної сили).
6. За характером індивідуальних велінь (розпоряджень):
– дозвільні (ліцензія про право займатись певним видом діяльності);
– зобов’язуючі (рішення органу місцевого самоврядування про додаткове прибирання території);
– заборонні (рішення суду про заборону займатись певним видом діяльності).
7. За галузевою належністю:
– кримінальні;
– адміністративні;
– цивільні та ін.
8. За часом дії:
– одноразової дії (наприклад, накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу);
– продовжуваної дії (наприклад, вирок суду, який встановлює кримінальне покарання у вигляді позбавлення волі на певний строк)1.
9. Залежно від видів правових відносин:
– регулятивні здійснюються з метою встановлення юридичних прав і обов’язків у зв’язку з правомірною поведінкою (наприклад, наказ начальника обласного управління МВС України про призначення на посаду);
– охоронні призначені для охорони існуючих норм від можливих порушень. Вони здійснюються, як правило, або у зв’язку з попередженням правопорушень, або у зв’язку зі вчиненням правопорушень. Наприклад, правозастосовні акти слідчих, прокурорів тощо2.
10. Залежно від форми зовнішнього вираження:
– письмовий акт (таких більшість):
O окремий документ (вирок суду);
O резолюція за матеріалами справи (затвердження прокурором обвинувального висновку);
– усний акт (запрошення понятих для прийняття участі у здійсненні слідчої дії);
– жестовий акт (конклюдентний) – акт дії (наприклад, застосування жестів міліціонером-регулювальником дорожнього руху).
Як зазначалось вище, за формою зовнішнього вираження найбільш розповсюдженими є письмові правозастосовні акти.
Водночас, інформація, що міститься в правозастосовному акті повинна відповідати таким загальним властивостям:
– під час оцінки інформації правозастосовного акта важливе значення надається його вірогідності та об’єктивності. Це означає, що зміст документа повинен відображати фактичний стан справи, не містити перекручувань у порівнянні з реальною ситуацією, давати неупереджену оцінку подіям бути позбавленим суб’єктивних емоційних оцінок.
– доказовість (обгрунтованість), виконання правозастосовного рішення, а також відсутність претензій до його законності багато в чому залежить від того, наскільки переконливо, аргументовано, доказово буде викладено основний зміст документа. Сюди ж відноситься і обгрунтованість створення акта;
– переконливість правозастосовного акта багато в чому залежить не тільки від обгрунтованості інформації, але і від аргументованості та логічної узгодженості основного змісту рішення, що реалізується в структурі та змісті основного тексту документа;
– повнота та достатність інформації, що міститься в актах застосування. Тобто, вона повинна бути достатньою для прийняття та реалізації відповідного рішення, щоб надалі не виникало ситуацій, які вимагають додаткових роз’яснень чи доопрацювань.
Вимоги до оформлення письмового правозастосовного акта:
1. Наявність “прив’язок” до місця, часу, суб’єктів тощо. Ці “прив’язки” знаходять свій вираз у реквізитах правозастосовного акта:
– назва документа;
– орган, що його видав;
– час і дата видання;
– до кого звернений правозастосовний акт;
– підписи відповідних посадових осіб;
– у необхідних випадках – печатка.
2. Наявність конкретного юридичного змісту (наприклад, рішення органу, фіксація певного юридичного факту тощо). Веління суб’єкта правозастосування повинно точно вказувати на межі належної поведінки. Наприклад, ч. б ст. 335 КПК України містить положення, що в тексті вироку “міра покарання повинна бути визначена таким чином, щоб при виконанні вироку не виникло ніяких сумнівів щодо виду та розміру покарання, призначеного судом”.
3. Мова правозастосовних актів за своєю термінологією та стилем не повинна відрізнятись від мови нормативно-правових актів. До числа мовних явищ, що повинні бути піддані регламентації на цьому рівні, варто відносити форму викладу тексту. Форма викладу тексту – це спосіб вираження відношення автора правозастосовного акта до того, що повідомляється, вона неоднакова в різних типах правозастосовних актів1.
4. Відносно значної кількості правозастосовних актів встановлена вимога їх обов’язкової реєстрації. Це є не тільки необхідною умовою їх юридичної сили, але й дозволяє перевірити під час реєстрації їх законність. Наприклад, реєстрація транспортних засобів, зброї супроводжується перевіркою і реєстрацією відповідних правозастосовних актів.
Розглядаючи вимоги до правозастосовних актів, необхідно також звернути особливу увагу на їх уніфікацію, тобто приведення до єдиної форми, системи.
Уніфікація дозволяє раціоналізувати та спростити складання правозастосовних актів і досягається шляхом:
– встановлення вимог до правозастосовних актів у законах;
– затвердження відповідними органами бланків правозастосовних актів.
Основою уніфікації є повторюваність, яку необхідно розглядати за такою схемою:
1. Ситуації, що повторюються.
2. Інформація, що повторюється.
3. Документи:
– фрагменти змісту, що повторюються;
– елементи зовнішньої форми, що повторюються;
– елементи внутрішньої форми, що повторюються.
У схемі уніфікації документів виділяють два самостійних аспекти: 1) удосконалення вимог до змісту документа
2) удосконалення форми документів.
Розглядаючи вимоги до правозастосовних актів, що закріплені в законах, потрібно зазначити, що вони встановлюються шляхом перерахування реквізитів і визначення структури. Наприклад, у ч. 1 ст. 85 КПК України зазначено, що в протоколі про кожну слідчу дію повинні бути зазначені:
1) місце і дата його складання;
2) посади і прізвища осіб, що проводять дію;
3) прізвища осіб, які брали участь у проведенні слідчої дії, адреси цих осіб;
4) роз’яснення їх прав і обов’язків;
5) зміст проведеної слідчої дії, час її початку і закінчення;
6) всі істотні для справи обставини, виявлені при виконанні даної слідчої дії.
У ч. 5 ст. 85 КПК України визначені також особи, які підписують протокол:
1) особа, яка провадила слідчу дію;
2) допитана особа;
3) перекладач, поняті, якщо вони були присутні;
4) інші особи, які були присутні або брали участь у проведенні цієї дії. В якості прикладу структури правозастосовного акта, що визначена в законі можна розглянути ч. З ст. 332 КПК України, в якій зазначено, що вирок повинен складатись з трьох частин:
1) вступної;
2) мотивувальної;
3) резолютивної.
Структура ж вищезазначених частин вироку розкривається в таких статтях КПК України (ст. 333, 334,335).
Значно спрощує діяльність з видання письмових правозастосовних актів друк їх бланків. Поряд з реквізитами в них фіксуються окремі фрагменти тексту, що містять постійну інформацію, яка повторюється у всіх правозастосовних актах однієї назви, і місце (необхідна кількість місця) для внесення перемінної інформації, що відображає суть конкретної справи1.
Основні правозастосовні акти, що видаються працівниками міліції у сфері правоохоронної діяльності:
– постанови (наприклад, у ст. 114 КПК зазначено, що постанови слідчого є обов’язковими для виконання; у ст. 284 КУпАП зазначено, що видами постанов по справі про адміністративне правопорушення є постанови: про накладення адміністративного стягнення, про застосування заходів впливу, про закриття справи);
– протоколи затримання (наприклад, у ст. 106 КПК зазначено, що про кожний випадок затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину складається протокол; у ст. 261 КУпАП зазначено, що про адміністративне затримання складається протокол);
– протоколи особистого огляду та огляду речей (наприклад, в ст. 195 КПК зазначено, що протокол огляду складається з додержанням правил протоколів слідчих дій; у ст. 264 КУпАП зазначено, що про особистий огляд, огляд речей складається протокол);
– обвинувальні висновки (наприклад, у ст. 223 КПК зазначено, що після закінчення слідства слідчий складає обвинувальний висновок)1.
Правоохоронні органи здійснюють правозастосовну діяльність на підставі норм різних галузей права (кримінальний процес, адміністративне право, кримінально-виконавче право тощо). У межах кожної галузі правозастосовні акти також можна класифікувати за різними критеріями.
Наприклад, види правозастосовних актів, що здійснюються на підставі норм кримінально-процесуального права (залежно від їх функціонального призначення):
– ті, які визначають порушення кримінальної справи (постанова про порушення кримінальної справи і прийняття її до свого провадження, постанова про виділення матеріалів із кримінальної справи);
– . ті, які констатують залучення до справи учасників процесу та встановлюють їх процесуальне становище (постанова про притягнення як обвинуваченого, постанова про визнання особи потерпшою, постанова про визнання цивільним позивачем, постанова про визнання законним представником потерпілого тощо);
– ті, які спрямовані на збирання та дослідження доказів (постанова про проведення обшуку, виїмки, постанова про призначення експертизи) ;
– ті, які забезпечують належну поведінку учасників процесу (постанова про застосування запобіжного заходу, постанова про привід, постанова про оголошення розшуку обвинуваченого тощо);
– ті, які направлені на реалізацію прав і законних інтересів осіб, які беруть участь у кримінальному процесі (постанова про задоволення заявлених клопотань тощо);
Ті, які забезпечують відшкодування матеріальної шкоди, завданої злочином (постанова про накладення арешту на майно, вклади обвинуваченого тощо).
Види правозастосовних актів, що складаються на підставі норм кримінально-виконавчого права:
– правозастосовні акти реєстраційного характеру:
O рішення Державної пенітенціарної служби України про визначення засудженому до позбавлення волі виду колонії (відповідно до ст. 86 КВК України);
O правозастосовні рішення комісій управлінь (відділів) Державної пенітенціарної служби України у формі персонального наряду по направленню засудженого для відбування покарання в конкретну колонію;
O рішення про переведення засудженого з одного структурного відділення в інше в межах однієї колонії;
O рішення про переведення засудженого до іншої колонії;
O наказ про призначення (переведення) засудженого з однієї посади на іншу при його працевикористанні;
– правозастосовні акти, пов’язані із застосуванням засобів заохочення до осіб, позбавлених волі;
– правозастосовні акти, що приймаються у випадку порушення засудженими встановленого порядку відбування покарання (окрім вчинення злочину);
– правозастосовні акти, що приймаються у випадку вчинення засудженими злочину (наприклад, постанова про порушення кримінальної справи);
– правозастосовні акти, пов’язані з попередженням та припиненням правопорушень.
Будь-які відступи від правил, вимог правозастосовної техніки, формальної логіки, граматики дають підстави кваліфікувати їх як помилки правозастосування, що погіршують якість правозастосовних актів, тому що в результаті цього виникають суперечності, нечіткі та неясні положення, встановлені санкції не відповідають суспільній небезпеці правопорушень.
Крім того, потрібно вказати на те, що окремі недоліки сучасної правозастосовної практики зумовлені недостатньою увагою до писемної форми правозастосовних актів. Нагадаємо, що правозастосовний акт повинен відповідати таким властивостям, як: обов’язковість, повнота і конкретність правового регулювання; сувора відповідність нормативно-правовому акту (закону); логічна завершеність, несуперечність, Послідовність викладу тексту; зрозумілість і доступність мови викладу; семантична точність і чіткість понять і термінів; використання термінів із чітким суворо окресленим змістом тощо.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)