Теорія держави та права – Гіда Є. O. – 2.1.3.3. Система права як внутрішній прояв нормативної основи правоохоронної діяльності
В умовах розбудови в Україні демократичної, соціальної і правової держави та створення нового правопорядку в системі права відбуваються глибокі зміни. У зв’язку з цим виникає нагальна потреба в оцінці сучасних трансформаційних процесів і вироблені рекомендацій, щодо приведення у відповідність до цих вимог системи українського права.
Проблематика системи права, в тому числі питання критеріїв її поділу на галузі, підгалузі та інститути, постійно знаходиться в центрі уваги вчених-юристів і виступає предметом обговорення численних наукових дискусій’. Вітчизняний і зарубіжний історико-правовий досвід свідчить про те, що майже на всіх етапах становлення та розвитку об’єктивного права його система, як правило, мала складний, багатоаспектний характер.
На підставі осмислення наявних наукових позицій з цього приводу, є всі підстави стверджувати, що система права – це об’єктивно зумовлена внутрішня організація права певного суспільства, що полягає в єдності та узгодженості всіх норм права, їх розподілі (диференціації) за галузями, підгалузями та інститутами.
Ознаки системи права:
– об’єктивна зумовленість – реально обумовлена історичними особливостями політичного, соціально-економічного, культурного розвитку суспільства; відображає реальний стан суспільних відносин;
– органічна єдність І узгодженість – структурна цілісність і взаємозв’язок норм права; їх взаємна узгодженість і цілеспрямованість; відсутність суперечностей усередині системи; система права грунтується на єдиних загальнолюдських принципах свободи, рівності та справедливості;
– структурна різноманітність (внутрішній розподіл) – складається з неоднакових за змістом та обсягом структурних елементів, що логічно поєднують і розподіляють нормативний матеріал, відповідно до його функціональної спрямованості;
– стабільність і динамізм – зумовлені стабільним складом базових галузей права (у правових системах романо-германської правової сім’ї), інститутів права (правових системах англо-американської, релігійної та інших правових сім’ях); зберігають стабільність і водночас визначаються динамічним складом норм, інститутів права та правовідносин, що їх формують. Поява нових інститутів права призводить до формування нових галузей права (наприклад, інформаційне, космічне, банківське тощо). Право як система представляє собою “живий” організм, що має власні закономірності виникнення, розвитку та функціонування;
– поділ (диференціація) і структурна ієрархічність – поділ системи права на відносно самостійні структурні елементи та наявність між ними певних рівнів ієрархії, зверху вниз: галузі, підгалузі, інститути, норми права. Основою побудови системи права прийнято вважати два критерії, що використовуються в їх єдності та взаємодії й виступають у якості системоутворюючого фактору – це предмет і метод правового регулювання суспільних відносин. При цьому предмет і метод правового регулювання не протистоять один одному – особливості характеристик предмета правового регулювання визначають конкретний зміст і спрямованість методу правового регулювання.
Предмет правового регулювання – це конкретні вольові суспільні відносини, що впорядковуються правом чи об’єктивно потребують правового регулювання. Іншими словами це сфера, на яку право розповсюджує свою дію.
Метод правового регулювання – це сукупність способів і прийомів, за допомогою яких упорядковуються суспільні відносини певного виду.
Структура системи права – це спосіб зв’язку та взаємодії елементів у системі. Основним структурним елементом системи права є галузь права, а первинним – норма права). При цьому не може існувати норма права, що не входила б у певний інститут, підгалузь або галузь права. Систему права слід відрізняти від правової системи. Система права відображає внутрішню будову об’єктивного права, що є складовою частиною правової системи.
Галузь права – це відносно самостійна сукупність підгалузей та інститутів права, що регулюють якісно однорідну сферу (рід) суспільних відносин своїм особливим методом правового регулювання.
Ознаки галузі права:
– охоплює конкретну якісно однорідну сферу суспільних відносин;
– відзначається своєрідністю обсягу, кількістю інститутів, що її складають; наявністю або відсутністю підгалузей права;
– об’єднує самостійну сукупність норм права;
– володіє властивим лише їй режимом правового регулювання, що забезпечує ефективність дії як галузі в цілому, так і підгалузей та інститутів права, які утворені в її складі;
– є стійкою та автономною у своєму функціонуванні. Пріоритетне місце галузі права в системі права пояснюється тим, що вона відображає та регулює найважливіші, відносно відокремлені групи суспільних відносин, котрі відіграють істотну роль в організації соціального життя.
1. За фундаментальністю норм права, сконцентрованих у галузях права, їх можна поділити на:
– базові (фундаментальні) – об’єднують базові (вихідні) норми права, що регулюють первинні суспільні відносини, та володіють вихідними юридичними режимами правового регулювання, які мають особливу значущість для інших галузей права і використовуються ними (наприклад, конституційне (державне), цивільне, адміністративне, кримінальне право);
– профілюючі (спеціальні, конкретизуючі) – об’єднують норми права, що регулюють сфери суспільних відносин і пов’язані з первинними суспільними відносинами та спрямовані на конкретизацію, підсилення дії певних норм базових галузей права. Сфери та режими регулювання профілюючих галузей права “відокремлюються” від сфер і режимів регулювання базових галузей права, але без зв’язку з ними існувати не можуть (наприклад, трудове, сімейне, земельне, кримінально-виконавче право та ін.);
– комплексні – об’єднують норми права, що регулюють сфери державного та господарського життя (господарське, аграрне, екологічне, морське право та ін.), виникають на основі подальшого розвитку комплексних інститутів права, що утворюються на стику суміжних галузей права і користуються режимами, які належать цим галузям (господарське, аграрне, екологічне, житлове, транспортне право).
2. Види галузей права за субординацією в правовому регулюванні:
– галузі матеріального права – об’єднують норми права, що безпосередньо впорядковують суспільні відносини (наприклад, конституційне, цивільне, адміністративне, кримінальне право). Матеріальні галузі права впорядковують відносини між суб’єктами матеріальних відносин у різних сферах суспільного співжиття, процесуальні – між судом і учасниками процесу. За кількістю норм матеріальні галузі права більш численні, ніж процесуальні: матеріальні галузі охоплюють регулятивні (правовстановлюючі) та охоронні норми права;
– галузі процесуального права – об’єднують норми права, що визначають процедуру, порядок здійснення норм матеріального права (наприклад, адміністративно-процесуальне, цивільно-процесуальне, кримінально-процесуальне, господарсько-процесуальне право). Норми процесуального права створюють умови для впровадження норм матеріального права, слугують певними “інструкціями” з реалізації останніх.
У межах певних галузей права утворюються підгалузі, останні складають частину галузі та регулюють однорідні відносини за допомогою специфічного методу правового регулювання. Однак якщо галузі права діють на всі відносини певного роду, то підгалузі – лише на їх конкретну частину1.
Підгалузь права – це система однорідних предметно пов’язаних Інститутів певної галузі права, що впорядковують спеціальні види суспільних відносин. В юридичній літературі підгалузь права іменують ще укрупненим інститутом.
Так, державне управління здійснюється в різних сферах життєдіяльності суспільства: оборона, освіта, наука, культура, охорона здоров’я, будівництво та ін. Відповідно до цих сфер регулювання утворюються укрупнені інститути (підгалузі) адміністративного права. Підгалузі існують у багатьох галузях права, хоча і не в кожній. Підгалузі права виникають у зв’язку з тим, що не всі галузі права с рівними за значенням, обсягом і роллю.
Зовнішнім вираженням підгалузі права є наявність у ній такої групи норм права, що охоплюють загальні принципові положення, властиві декільком (але не всім) інститутам цієї галузі. Наприклад, підгалузі цивільного права – зобов’язальне право, спадкове право, авторське право та ін.; підгалузі фінансового права – банківське право, податкове право1.
Інститут права – це система відносно самостійних норм права в межах певної галузі (підгалузі) права, що регулюють окрему якісно однорідну групу (вид) взаємозалежних суспільній відносин.
Ознаки інституту галузі права:
– впорядковує не всю сукупність якісно однорідних суспільних відносин, а окремі видові особливості (сторони, ознаки) одного роду суспільних відносин або здійснює особливі завдання, функції в цьому регулюванні, тобто має видову однорідність соціального змісту;
– володіє відносною нормативною самостійністю, стійкістю та автономністю функціонування, але на іншому рівні, ніж галузь права;
– формується об’єктивно, а не створюється штучно; мас відособленість від інших інститутів права – його норми не можуть з волі суб’єкта правотворчості переміщуватися в межі іншого інституту права;
– характеризується специфічністю засобів правового регулювання;
– втілює у своєму змісті особливу юридичну конструкцію, деякі загальні положення, єдині принципи;
– має можливість формувати загальні поняття у власних межах, що допомагають забезпечувати відсутність прогалин у регульованих ним (інститутом права) відносинах.
При цьому майже всі фахівці з теорії права солідарні в тому, що галузі права регулюють суспільні відносини певного роду, а інститути-конкретного виду. Іншими словами, предмет регулювання галузі співвідноситься з предметом регулювання інституту як рід і вид2. Головне призначення інституту права полягає в тому, щоб у межах своєї групи однорідних суспільних відносин забезпечити цілісне, відносно завершене їх упорядкування.
Види інститутів права:
– за галузевою приналежністю: інститути конституційного права – інститут громадянства, інститут виборчого права, інститут президентства та ін.; інститути цивільного права – інститут купівлі-продажу, інститут представництва, інститут спадкування, інститут відшкодування шкоди, інститут дарування та ін.; інститути кримінального права – інститут необхідної оборони, інститут крайньої необхідності, інститут співучасті, інститут судимості та ін.; інститути екологічного права-інститут права власності на природні ресурси та об’єкти, інститут природокористування та ін.;
– за функціональним призначенням у механізмі правового регулювання: регулятивні (правовстановлюючі) – інститут застосування заходів фізичного впливу, спеціальних засобів і вогнепальної зброї працівниками міліції; охоронні (правоохоронні) – інститут адміністративних правопорушень, що посягають на власність;
– залежно від елементного складу: прості (галузеві) – поєднують подібні норми права в середині якоїсь певної галузі права (наприклад, інститут застави в цивільному праві); складні (комплексні, міжгалузеві) – складаються з сукупності відносно відособлених норм права різних галузей і спрямовані на регулювання певної групи (виду) взаємозалежних суспільних відносин (наприклад, інститут власності складають норми конституційної, цивільної, кримінальної та інших галузей права). У свою чергу В. М. Бесчастний відмічає, що інститут проходження служби в органах внутрішніх справ має комплексний характер, оскільки на врегулювання цих відносин спрямовано численні норми права різної галузевої приналежності;
– за характером або за субординацією у правовому регулюванні: інститути матеріального права (наприклад, інститут множинності злочинів); інститути процесуального права (наприклад, інститут порушення кримінальної справи). У межах інституту права виокремлюють субінститут права – сукупність норм права, що відображає деякі особливості регулювання конкретного виду суспільних відносин, які перебувають у межах складного інституту.
Субінститут – це складова частина інституту права. Наприклад, інститут злочинів проти життя і здоров’я у кримінальному праві може бути поділений на два субінститути – проти життя та проти здоров’я1.
Таким чином, проблематика природи системи права потребує подальшого поглибленого вивчення з урахуванням сучасних умов формування в Україні громадянського суспільства та правової держави. При цьому правильне наукове уявлення про систему права відіграє важливе значення як для теорії, так і для практики, оскільки дає можливість, по-перше, вдосконалювати систему права, вчасно помічати прогалини в ній та усувати їх; по-друге, зміцнювати законність і правопорядок, правильно застосовувати норми права; по-третє, краще орієнтуватися в чинних нормах права працівникам-практикам і громадянам, не допускати правопорушень, підвищувати рівень правової культури в суспільстві; по-четверте, правильно конструювати систему навчальних юридичних дисциплін у вищих навчальних закладах.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)