Теорія держави та права – Гіда Є. O. – 3.1.2.2. Правомірна поведінка особи: поняття, ознаки, види

Правомірна поведінка – це суспільно-необхідна, бажана і допустима з точки зору інтересів громадянського суспільства поведінка індивідуальних чи колективних суб’єктів” яка полягає в дотриманні (виконанні, використанні) норм права, що охороняються і гарантуються державою.

Основні ознаки правомірної поведінки:

– відповідність поведінки нормам права – тобто людина діє правомірно, якщо вона діє у відповідності з нормами права. Інколи правомірну поведінку трактують як поведінку, яка не порушує норми права. Проте таке визначення не досить точно відображає зміст цього явища, оскільки поведінка, що не протирічить нормам права, може здійснюватися поза сферою правового регулювання, та не бути правомірною;

– соціально корисна – це дії, що відповідають образу життя, корисні (бажані), а інколи і необхідні для нормального функціонування суспільства. Позитивну роль вона відіграє і для особистості, оскільки завдяки їй забезпечується свобода, захищаються законні інтереси. Саме через правомірну поведінку здійснюється упорядкування суспільних відносин, вона необхідна для нормального функціонування та розвитку суспільства, забезпечує стан правопорядку. Вона є найважливішим фактором вирішення завдань, що стоять перед суспільством. Проте, соціальна роль правомірної поведінки полягає у забезпеченні не тільки суспільних потреб, а й задоволенні інтересів самих суб’єктів правових дій. Оскільки суспільство та держава зацікавлені в такій поведінці, вони підтримують її організаційними заходами, заохочують і стимулюють. Дії суб’єктів, які перешкоджають здійсненню правомірних дій, припиняються державою;

– має свідомо вольовий характер, виражається в усвідомленій мотивації правомірних вчинків для досягнення поставлених цілей;

– зовні виражається у вигляді дії чи бездіяльності, здійснюється у формах реалізації норм права – дотриманні, виконанні, використанні (громадянами), правозастосуванні (посадовими особами);

– спричиняє юридичні наслідки, оскільки виявляється в юридичних фактах (правовстановлюючих, правозмінюючих, правоприпиняючих), що є передумовою правовідносин. Слід зазначити, що правова поведінка не завжди викликає правовідносини;

– охороняється державою за допомогою дозвільних, зобов’язуючих і охоронних норм, стимулюється за допомогою рекомендаційних і заохочувальних норм.

Правомірна поведінка містить завжди два моменти:

– інформаційний, тобто поінформованість громадянина про свої суб’єктивні права і юридичні обов’язки. Важливою є не тільки наявність правового механізму захисту права на доступ до правової інформації, а й активне використання його громадянами;

– поведінковий, тобто уявлення про законні способи здійснення суб’єктивних прав і юридичних обов’язків.

Класифікація правомірної поведінки:

1. За формами реалізації норм права:

– дотримання;

– виконання;

– використання;

– застосування.

2. З точки зору фактичного змісту правовідносин:

– діяння, що спрямовані на використання суб’єктивних прав;

– діяння, що спрямовані на виконання юридичних обов’язків.

3. За зовнішньою формою вираження:

– дії;

– бездіяльність.

4. За способом формування в текстах правових документів:

– прямо й однозначно сформульована;

– опосередковано передбачена.

5. За характеристиками суб’єктів:

– індивідуальна;

– колективна;

– посадова;

– професійна та ін.

Однією з найбільш відомих класифікацій правомірної поведінки є її поділ відповідно до особливостей суб’єктивної сторони:

– соціально-активна поведінка свідчить про високий ступінь відповідальності суб’єкта. При реалізації норм права він діє дуже активно, намагаючись здійснити правові приписи якомога краще, ефективніше, принести максимальну користь суспільству, реалізувати свої здібності. Правова активність може проявлятись у різних сферах суспільного життя – правотворчій, політичній та ін. Так, у сфері правоохоронної діяльності це творче відношення до праці, постійне підвищення п продуктивності, ініціатива і дисциплінованість при виконанні службових обов’язків. Наприклад, працівники ДАІ проводять конкурс на кращого знавця правил дорожнього руху серед школярів;

– законослухняна поведінка – це вид правомірної поведінки, що характеризується усвідомленою покорою людей вимогам закону. Правомірні приписи в цьому випадку використовують добровільно на основі належного рівня правосвідомості. Така поведінка домінує у демократичних суспільствах. Наприклад, працівник міліції вчасно заступає на чергування;

– конформістська (пристосовницька) поведінка – пасивно-пристосовницьке ставлення до правового середовища за принципом “поводься так, як поводять себе інші”. Тобто, пасивна правомірна поведінка базується не на внутрішній переконаності суб’єкта в необхідності неухильного виконання норм права, а на способі Його пристосування до оточуючого соціального середовища. Наприклад, підпорядкування працівника міліції стандартам і вимогам колективу, копіювання поведінки начальника; – маргінальна поведінка характеризується знаходженням суб’єкта, немов би на межі, антисуспільної, неправомірної поведінки (в перекладі з лат. “маргінальний” – той хто находиться на межі). Вона не стає неправомірною через страх суб’єкта перед покаранням (а не через усвідомлення необхідності реалізації норм права) або в силу якихось корисливих мотивів. У цих випадках суб’єкт лише підкоряється нормам права (наприклад, водій не порушує правила дорожнього руху у зв’язку з тим, що на дорозі присутні працівники ДАІ), але не визнає, не поважає їх. Дещо осторонь від цієї класифікації розміщена звична поведінка – коли правомірні дії в силу багаторазового повторення перетворюються у звичку. “Звична” поведінка не даремно називається “другою натурою”, вона стає внутрішньою необхідністю людини. Особливістю “звичної” поведінки є те, що людина не фіксує в свідомості ні соціального, ні юридичного її значення, не замислюється над цим. Так, працівник міліції із стажем ніколи не залишить зброю без нагляду, де б це не було. Але звичка не заперечує розуміння фактичних елементів свого вчинку, хоча належна соціальна оцінка її наслідків і відсутня. Разом з тим, це звичайна свідома поведінка.

Правомірна поведінка складається з елементів – правомірних вчинків, що мають суспільно корисний характер. Перш ніж відбуваються вчинки, виникають їх мотиви – спонукальна причина до дії (бездіяльності), доказ на користь саме такої дії. Мотиви визначають правову установку – правомірну і неправомірну. У них виявляється соціальна зрілість і юридична грамотність, рівень правосвідомості особи.

Мотиви правомірної поведінки особи можуть бути різними:

– переконаність у справедливості та корисності приписів норм права;

– відповідальність перед суспільством і державою за вчинки;

– усвідомлення громадянського обов’язку;

– егоїстичний особистий інтерес;

– вчинення звичних для особи дій;

– прагнення діяти як усі;

– острах перед відповідальністю та ін.

Провідне місце в мотивах поведінки людей посідають потреби та інтереси.

З формуванням громадянського суспільства змінюється зміст методів, що спрямовані на формування в населення соціально-активної, правомірної поведінки, що передбачає використання таких методів впливу – переконання, правове виховання, профілактика правопорушень.

У правовій державі переконання є основним методом формування правомірної поведінки суб’єктів правовідносин. Правове виховання припускає впровадження у свідомість людей знань про право.

Склад правомірної поведінки – система ознак поведінки, що відповідає нормам права.

Суб’єкт (суб’єкти права) – фізичні та юридичні особи, які здатні реалізовувати свої права і обов’язки та нести юридичну відповідальність.

Суб’єктивна сторона – внутрішнє ставлення (зацікавленість, байдужість) суб’єкта права до своєї діяльності та Ті результатів, визначення якості вчинків, з яких складається поведінка, їх оцінка.

Об’єкт – явища навколишнього середовища, на які спрямовані правомірні вчинки: матеріальні та нематеріальні блага, суспільні відносини.

Об’єктивна сторона – зовнішня форма вираження правомірних вчинків: дія чи бездіяльність; їх корисні результати; причинний зв’язок між діяннями та їх наслідками.

Особливості, що зумовлюють утвердження правомірної поведінки в якості норми життя для більшості населення:

– розвинена економіка, достатня для задоволення життєвих потреб громадян;

– системне правове забезпечення розвитку особи;

– подолання розриву між бідними і багатими прошарками населення;

– зведення до мінімуму безробіття;

– виконання соціальних програм;

– авторитет влади, за умови, що влада не буде маніпулювати законом;

– стабільний демократичний політичний режим;

– створення цілісної правової бази організації та діяльності судової системи, органів юстиції та правоохоронних органів;

– додержання законності всіма посадовими особами та громадянами;

– високий рівень правової культури.

Причини нестабільності правомірної поведінки в українському суспільстві:

– економічні – процес руйнування старого господарського організму (нежиттєздатного, але все-таки цілісного) значно випереджає становлення української економіки як саморегульованої системи виробничих зв’язків і матеріальних можливостей виробництва – на основі економічної свободи. Громадяни позбавилися звичних умов трудової діяльності і через неможливість і нездатність (економічна неграмотність і небажання брати на себе яку-небудь відповідальність) не можуть швидко адаптуватися до нової економічної обстановки, виникли невдоволення, апатія, агресивність, невпевненість у завтрашньому дні, балансування поведінки на межі між правомірною і неправомірною;

– соціальні – ослаблення відповідальності держави перед суспільством і неврівноваженість соціальної політики, нерегулярна і низька оплата праці, підвищення плати за комунальні послуги, низький рівень соціального забезпечення (за наявності інфляції) з боку держави умисно або мимоволі провокує (незалежно від соціально-психологічної нестійкості особи) нестабільність правомірної поведінки;

– політичні – утвердження ідеологічного і політичного плюралізму, труднощі формування політичної системи українського суспільства виявили непідготовленість громадськості до швидких історичних перетворень, відсутність прагматичної демократичної ідеології і правової політики, розчарування більшості суспільства у політичних лідерах призвело до політичної апатії суспільства, що спричиняє нестабільність правомірної поведінки громадян;

– ідеологічні – падіння колишніх ідеалів, низький рівень правосвідомості як наслідок руйнування системи правового виховання, що існувала раніше, і лише започатковане формування нової. Принцип “дозволено все, що не заборонено законом” громадянин сприйняв як вседозволеність. Межа між правомірною і протиправною поведінкою була стерта;

– юридичні:

O в галузі правотворчості – відсутність послідовності, логічності в прийнятих законах і підзаконних актах, їх суперечливість підривають віру в якість нормативно-правових актів, служать підставою для правового нігілізму (наприклад, нормативно-правові акти в галузі оподаткування є неконкретними, неповними, казуїстичними);

O в галузі правоохоронної діяльності – слабке розкриття злочинів, корумпованість створюють умови для можливості обійти закон, породжують хиткість правомірної поведінки1.

Правомірна поведінка працівників міліції – це сукупність вчинків, що відповідають нормам права, базуються на переконанні в необхідності їх захисту, відображає позитивне суб’єктивне ставлення працівників міліції до норм права, цінностей, що гарантовані державою та спрямовані на реалізацію потреб громадянського суспільства щодо охорони прав і свобод людини та громадянина.

Для забезпечення якісного виконання працівниками міліції посадових обов’язків, реалізації наданих їм законом прав, дотримання правообмежень законодавець визначає основні гарантії їх правомірної поведінки. У Законі України “Про міліцію” гарантіям правового і соціального захисту присвячений відповідний розділ 4.

Серед гарантій правомірної поведінки працівників міліції слід виділити такі положення:

– про обов’язковість виконання законних вимог працівника міліції;

– про необхідну оборону і крайню необхідність;

– про неприпустимість втручання в законну діяльність працівника міліції;

– про відповідальність за недотримання гарантій правового і соціального захисту працівників міліції.

Як вже було зазначено вище, працівники міліції є носіями професійної правосвідомості. В основі мотивації правомірної поведінки працівників міліції лежать в першу чергу різного роду службові потреби, закріплені у відповідних нормах права. У професійній діяльності працівників міліції помітними чинниками, що мотивують поведінку, виступають такі категорії, як наказ, обов’язок, що опосередковуються і нормами права і нормами моралі, і елементами правової свідомості.

Особливе значення для мотивації правомірної поведінки мають морально-правові властивості та якості працівника міліції, його внутрішній психологічний стан. Вказані компоненти включають:

– відношення до службової діяльності і до життя в цілому, що характеризується високим рівнем свідомості, порядністю, цивілізованістю і правомірністю;

– шанобливе відношення до права як до абсолютної цінності, як до блага, без якого неможливо ефективно і цивілізовано вирішувати найскладніші життєві проблеми, як до самого гарантованого способу, що покликаний забезпечити права та свободи особи, захистити її від протиправних посягань;

– цивілізоване і шанобливе відношення до прав і свобод людини та громадянина як до своїх власних має для працівників міліції принципове значення, оскільки тут найбільшою мірою розкривається істинний характер взаємовідносин між громадянами (особою) і правоохоронними органами як специфічними органами правової держави;

– відповідальне ставлення до свого службового обов’язку (посадових функцій), без чого неможливо реально забезпечити права та свободи людини і громадянина, законність та правопорядок у суспільстві.

При цьому неприйнятна будь-яка корпоративна (групова) відповідальність, що має аморальний, протиправний характер;

– виключно правомірне відношення до вибору способів, прийомів, засобів, що лежать в основі досягнення, реалізації відповідних службових цілей і намірів;

– духовну і психологічну стійкість до будь-яких спокус, можливості швидкої наживи і збагачення, що припускає вчинення неправомірного діяння, відхилення від вимог норм права, норм моралі та правового ідеалу;

– достатньо розвинені почуття гідності, честі, совісті, самоповаги, що утримує особу від здійснення аморальних і протиправних вчинків та діянь, що завдають збитку особі, суспільству, державі;

– шанобливе ставлення до державних органів, правоохоронних органів та їх представників, розуміння того, що службовий підрозділ, в якому працівник виконує посадові функції – складова частина механізму держави, за ефективною (чи проблемною) діяльністю якої члени суспільства оцінюють державу в цілому, визначають ступінь її статусу’.

Основні напрями стимулювання правомірної поведінки працівників міліції:

– вдосконалення правотворчості у сфері правоохоронної діяльності (усунення протиріч і прогалин у правових актах, дотримання їх ієрархії);

– створення і практичне впровадження системи необхідного матеріального і морального стимулювання діяльності працівників міліції з урахуванням характеру і особливостей виконуваних ними службових обов’язків;

– розробка державної програми протидії злочинам і корупції в правоохоронних органах;

– вдосконалення системи надання соціально-правових пільг працівникам міліції та членам їх сімей;

– вдосконалення механізму відбору кандидатів на службу служб і підрозділів міліції;

– організація і проведення на належному рівні правовиховної роботи з особовим складом;

– підвищення освітнього, культурного і професійного рівня підготовки працівників міліції;

Зміна системи оцінки діяльності міліції та посилення контролю за дотриманням законності в діяльності працівників міліції.

Зміцненню законності, правопорядку і дисципліни, а відповідно і мотивації правомірної поведінки працівників міліції сприятимуть позитивні зміни в громадському житті.

Стабілізація політичної ситуації в країні, підйом економіки і життєвого рівня громадян, зміна морально-духовної атмосфери виступають запорукою як мотивації правомірної поведінки працівників, так і підвищення ефективності роботи міліції в цілому1.

Вчинки, дії працівників міліції у сфері службової діяльності, методи і засоби, що він використовує мають бути не лише юридично, але і морально виправданими і обгрунтованими, оскільки не може бути суттєвих розбіжностей між правовими і моральними засадами в будь-якій сфері правоохоронної діяльності. Службова діяльність працівників міліції повинна базуватись на правових та моральних засадах, тільки тоді члени суспільства з довірою і належною пошаною відноситимуться до даного правоохоронного органу та його представників.

Такими морально-правовими засадами виступають:

1) правоохоронні функції сприяють постійній боротьбі за справедливість, утвердження добра і викорінення зла в суспільному житті за допомогою всього арсеналу юридичних засобів. Працівники міліції не лише забезпечують законність і правопорядок, охороняють і захищають права та свободи людини і громадянина, але і займають при цьому принципово-моральну життєву позицію, зміцнюють віру членів суспільства в справедливість, у можливість викорінювання злочинності;

2) захищаючи за допомогою права справедливість і моральні цінності в суспільних відносинах, будь-який працівник міліції повинен відчувати в собі необхідний моральний потенціал, що надає Йому право в процесі професійної діяльності вирішувати суттєві морально-правові проблеми, втручатися в людські долі, утверджувати добро і викорінювати зло в сферах, що врегульовані нормами права. При здійсненні службових обов’язків перевіряється моральна стійкість працівника міліції, його здатність протистояти всякого роду спокусам, що мають протиправне забарвлення, уміння протистояти спробам представників злочинного світу “завербувати” працівника міліції до своїх лав, зрадити ідеалам правоохоронної діяльності.

Працівник міліції, який не має достатнього морального потенціалу і тим більше позбавлений його, постійно знаходиться в пошуку виправдань своїм вчинкам, діям, що відхиляються від вимог тих або інших норм права, що може призвести до вчинення серйозних проступків і навіть злочинів.

Працівники з деформованим морально-психологічним і правовим потенціалом схильні до використання не легітимних засобів примусу, укриття злочинів від обліку, незаконного припинення кримінальних справ, отримання хабарів, різного роду підношень і навіть до участі у злочинних угрупованнях.

Моральність працівників міліції, що сповідує виключно правомірну поведінку, виявляється в його прагненні, не дивлячись ні на що, діяти відповідно до вимог професійного, громадського, суто людського обов’язку, в його націленості на викорінювання зла і впровадження добра та справедливості, в природному розумінні честі, гідності, прав, свобод, інтересів кожної людини як вищої соціальної і духовної цінності, в потребі підкорятись моральним вимогам і чітко виконувати службово-правові функції не через страх перед відповідальністю, а через внутрішнє переконання.

(2 votes, average: 3,00 out of 5)