Приватне життя і поліція – Римаренко Ю. І. – 1.8. Життєво важливі інтереси
Сукупність людей, об’єднаних загальними цілями, конкретно-історичними матеріальними і духовними умовами життя, утворює суспільство, для якого як об’єкту безпеки, властивий захист своїх життєво важливих інтересів.
До життєво важливих інтересів суспільства можна віднести:
* реальне функціонування структур цивільного суспільства;
* відродження і державна підтримка сім’ї як первинного осередку цивільного суспільства;
* ефективну діяльність механізмів контролю суспільства над державою;
* формування політичної і правової культури населення, що відповідає принципам цивільного суспільства;
* досягнення та підтримка загальнонаціональної згоди з життєво важливих інтересів у політичній, економічній, етнонаціональній та інших сферах життя суспільства;
* недопущення кризових демографічних і екологічних ситуацій;
* підвищення інтелектуальної, творчої, соціальної і економічної активності кожної особи;
O забезпечення поступального економічного розвитку на засадах соціально орієнтованого на ринкову економіку;
O сприяння забезпеченню визнаних міжнародним правом інтересів людей в інших країнах.
Одним із ресурсів національної безпеки є зміцнення статусу держави як гаранта прогресивного розвитку нації та стабільності у суспільстві. Для самої ж держави як об’єкту безпеки необхідний захист її життєво важливих інтересів.
До переліку життєво важливих для держави інтересів можна віднести:
O збереження і зміцнення державного суверенітету;
O забезпечення територіальної цілісності країни;
O збереження соціально-політичної та економічної стабільності суспільства і непорушності конституційного ладу держави, забезпечення правопорядку;
O забезпечення регулювання суспільними процесами;
O забезпечення гармонізації міжнаціональних відносин;
O забезпечення стійких основ правового, демократичного, громадянського суспільства;
O забезпечення ефективної зовнішньої політики, налагодження і розвиток ефективно функціонуючої системи міжнародних зв’язків на основі партнерства і співробітництва;
O забезпечення здатності країни до захисту і відбиття будь-якої зовнішньої агресії;
O підтримка стратегічної стабільності та безпеки в прилеглих до кордонів країни регіонах і в світі;
O забезпечення безперешкодного доступу до життєво важливих для країни міжнародних економічних і стратегічних зон і комунікацій при суворому дотриманні норм міжнародного права;
O інші інтереси – захист громадян країни в зонах військових конфліктів і в інших випадках загрози їхньому життю, пов’язаних із озброєним насильством тощо.
Для держави як динамічної політичної системи суспільства зовнішні агресивні дії у вигляді викликів і загроз виникають у результаті зіткнення національних інтересів різних держав. За характером взаємодії їх можна поділити на чотири основні типи: конфронтаційні, інтереси, що розходяться, паралельні та спільні.
Конфронтаційні інтереси. До цієї групи належать прямо протилежні, взаємовиключні інтереси, що є джерелами антагонізмів між державами. При цьому цілі однієї сторони, заперечують меті іншій. Якщо досягнення таких цілей кожна сторона вважає життєво важливим, то виникає непримиренна суперечність. За відсутності стримуючих чинників, загострення антагонізмів призводить до військового конфлікту. Причому джерелом конфронтації можуть бути інтереси в самих різних областях, – від боротьби за ринки до релігійного фанатизму. Для конфронтації характерний максимальний ступінь суперництва, коли примирення ненасильницькими засобами неможливе.
Інтереси, що розходяться. Такими можна вважати інтереси держав, коли вони йдуть у розріз один одному, але не є взаємовиключнйми і не стикаються безпосередньо. Такі інтереси скеровані на досягнення протилежних цілей, але не загрожують виживанню іншої сторони. Інтереси, що розходяться, відрізняються від конфронтаційних не відсутністю суперечностей, а їх меншим ступенем інтенсивності та глибини. При загостренні суперництва інтереси, що розходяться, можуть стати конфронтаційними. Можлива і зворотня еволюція. Типовими прикладами інтересів, що розходяться, є боротьба за сфери політичного й економічного впливу.
Паралельні інтереси. Для даної групи характерна відсутність антагонізмів. Навпаки, сторони переслідують по суті близькі, однорідні інтереси. Проте при цьому кожна сторона намагається реалізувати їх самостійно, без координації своїх дій з іншою стороною. У цій ситуації момент зіткнення повністю відсутній, але кооперації немає. Паралельні інтереси можуть розвиватися як у бік розбіжності, так і співпраці.
Спільні інтереси. При цьому маються на увазі спільність підходів обох сторін, високий рівень ідентичності представлень двох держав про цілі та методи досягнення таких інтересів. Самостійно, поодинці їх реалізувати неможливо. Спільні інтереси мають на увазі максимальний ступінь співпраці сторін в досягненні загальних цілей.
Отже, національні інтереси – це сукупність життєво важливих інтересів особи, суспільства та держави. Вони є фундаментом політики та стратегії забезпечення національної безпеки. Ними визначаються цілі як внутрішньої, так і зовнішньої політики будь-якої держави.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)