Приватне життя і поліція – Римаренко Ю. І. – 9.9. Конвенція про кіберзлочинність
Конвенція про кіберзлочинність ІKTS №. 185], що була представлена на підпис 23 листопада 2001 р., була також підготовлена в контексті Ради Європи. Тридцять три країни вже підписали цю Конвенцію, серед них чотири країни, які не є членами Ради Європи: Канада, Японія, Південна Африка та Сполученні Штати Америки. Враховуючи глобальну сферу дії цієї Конвенції, суворі положення щодо захисту даних не були визначені. Однак, ст. 28 відтворює загальний зміст Модельної Угоди Обіднених Націй про взаємну допомогу у кримінальних справах:
Стаття 28 – Конфіденційність та обмеження користування
1. Положення цієї статті застосовуються, якщо між Сторонами, що надсилають та отримують прохання про надання взаємної допомоги, не існує, угоди або договору про взаємну допомогу на основі єдиного та взаємно юЛо в’язуючого законодавства. Ці положення не застосовуватимуться у разі існування такої угоди, договору, або законодавства. крім випадків, коли зацікавлені Сторони погоджуються замість цього застосувати певні частини цієї статті або решту цієї статті цілком.
2. Запитувана сторона, може у відповідь надіслати інформацію або матеріали за умови, що така інформація або матеріали зберігаються конфіденційними, якщо прохання про надання взаємної допомоги не може бути виконаним через відсутність такої умови, або не використовуються а метою проведення розслідування або процедур, крім тих, що зазначені п проханні.
3. Якщо запитуюча Сторона не може дотримуватися умов, зазначених у $ 2, вона повинна негайно про цс сповістити іншу Сторону, яка, в свою чергу, приймає рішення щодо надання інформації. Якщо запитуюча Сторона приймає ці умови, вона зобов’язана їх дотримуватись.
4. Сторона, яка надає інформацію або матеріали, що обмежуються умовами § 2, може вимагати від іншої Сторони пояснень, відносно цих умов, щодо використання цієї інформації або матеріалів*.
Ця стаття дозволяє країнам, які ратифікували Конвенцію 108, обмежувати використання матеріалів, що пересилаються, окремими випадками, Я Метою яких вони пересилаються. У цьому відношенні важливими o §§ 275 278 Пояснювального звіту:
“Конфіденційність та обмеженая у використанні інформації(ст. 28)
275. Це положення обумовлює обмеження у використанні інформації або матеріалів, з метою надання можливості Запитуваній стороні, у випадках коли така Інформація Або матеріали с особливо вразливими, забезпечити її використання лише з метою, з якою було надана допомога, або забезпечити її нерозповсюдження за межі кола правоохоронців Запитуючої сторони. Ці обмеження встановлюють заходи безпеки, зокрема для цілей захисту даних.
276. Ст. 28 (як і ст. 27) застосовується лише у випадках, коли між Сторонами, що надсилають та отримують запити, не існує угоди або договору про надання взаємної допомоги на основі єдиного та взаємно зобов’язуючого законодавства. У разі існування такого чинного договору або угоди, їх положення щодо конфіденційності та вживання обмежень застосовуються замість положень цієї статті, якщо Сторони не досягнуть іншої домовленості. Таким чином упинається перехрещування існуючих двосторонніх та багатосторонніх угод про надання взаємної допомоги (МLATs) та схожих договорів, даючи можливість виконавцям продовжувати роботу в нормальному зрозумілому режимі, а не намагатися застосувати два конкуруючих, можливо суперечних, підходи.
277. § 2 дозволяє Запитуваній стороні, накладати два типи умов при відповіді на прохання про надання взаємної допомоги. По-перше, вона може вимагати збереження конфіденційності наданої інформації або матеріалів, у разі неможливості задовольняння прохання через відсутність такої умови, наприклад коли йдеться про особу конфіденційного інформатора. Не доцільно вимагати абсолютної конфіденційності у випадках, коли Запитувана сторона повинна надати відповідну допомогу, оскільки у багатьох випадках це може завадити Запитуючій стороні успішно розкрити справу чи висунути обвинувачування в її скоєнні, наприклад, свідчення на відкритому судовому процесі (включаючи примусове розкриття інформації).
278. По-друге, Запитувана сторона може надавати інформацію або матеріали за умови, що вони не можуть використовуватися з метою проведення розслідування або процесуальних справ, крім тих, що зазначені в запиті. Запитувана сторона повинна чітко посилатися на таку умову з метою її застосування. В іншому випадку, такі обмеження щодо використання інформації Запитуючою стороною вважаються не дійсними. У разі посилання на цю умову, гарантується використання інформації та матеріалів лише з метою, зазначеною в запиті, виключаючи таким чином використання матеріалів з іншою метою без згоди Запитуваної сторони. Особами, що ведуть переговори, були визначені два винятки щодо можливості накладати обмеження на використання інформації, які згадуються в положеннях §. По-перше, згідно з основними правовими принципами багатьох країн, якщо надані матеріали є доказом невинності обвинуваченого, вони повинні бути розкрити захиснику, або судовому органу. Крім того, більшість матеріалів, що надаються у системі взаємної допомоги, призначені для використання в суді, зазвичай на відкритих судових розглядах (включаючи примусове розкриття інформації). При такому розкритті, матеріали істотно стають загальним надбанням. В таких ситуаціях не можливо забезпечити конфіденційність розслідування або справи, які потребують допомоги.”
Постало питання, чи можливо встановлювати додаткові умови, виходячи з того, що передача персональних даних до країни, що не ратифікувала Конвенцію 108, розглядатимуться запитуючою країною як такі, що суперечать її істотним інтересам. Виявилося, що ст. 27 § 4, відповідає на це питання. її положення дозволяють країнам відмовити в наданні взаємної допомоги, якщо це загрожує істотним інтересам цієї країни. Параграфи 268 та 269 проекту Пояснювального звіту говорять наступне: “268. § 4 визначає можливість відмови в наданні взаємної допомоги згідно з положеннями цієї статті. У допомозі може бути відмовлено на підставах, зазначених у ст. 25, § 4 (наприклад, підстави передбачені законодавством Запитуваної сторони), включаючи загрозу суверенітету, безпеці, громадському порядку або іншим суттєвим інтересам країни, та у разі, якщо правопорушення вважається запитуваною країною політичним правопорушенням, або таким, що пов’язане з політичним правопорушенням. З метою сприяння домінуючому принципу максимально можливої співпраці (див. ст. ст. 23, 25), підстави для відмови запитуваної країни повинні бути вичерпними та суворо виконуватися. Вони не повинні бути дуже докладними, щоб не спричинити категоричну відмову в наданні потенціальної допомоги, або накладання важких умов по відношенню до багатьох категорій свідчень або інформації. 269. Відповідно до цього підходу, зрозуміло, що крім підстав, зазначених в ст. 28, лише виключні ситуації можуть спричинити відмову в наданні допомоги щодо захисту даних. Така ситуація може виникнути, якщо зважуючи важливість інтересів в даному конкретному випадку (державні інтереси, включаючи законне відправлення правосуддя, з одного боку, а з іншого – інтереси конфіденційності), надання конкретних даних, що вимагаються Запитуючою стороною, спричинить настільки серйозні труднощі, що вони вважатимуться Запитуваною стороною такими, що відносяться до підстав відмови через суттєві інтереси. У такій спосіб запобігається застосування широких, категоричних та систематичних відмов у співпраці з захисту даних. Таким чином, той факт, що зацікавлені Сторони мають різні системи захисту конфіденційності даних (наприклад, Запитуюча сторона не має рівнозначного спеціалізованого органу з захисту даних), або різні заходи захисту персональних даних (наприклад, Запитуюча сторона вживає інших заходів крім процесів видалення даних для захисту конфіденційності або точності персональних даних, що були отримані правоохоронними органами), не складають підстав для відмови в наданні допомоги. Перш ніж використовувати “суттєві інтереси” як підставу для відмови у співпраці, Запитуваній стороні слід спробувати накласти умови, які дозволятимуть передачу даних (див. ст. 27, § 6 та § 271 цього звіту)”.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)