Приватне життя і поліція – Римаренко Ю. І. – 8.7. Гарантії недоторканності приватного життя
Забезпечення недоторканності приватного життя людини є однією з найбільш актуальних проблем юридичної науки і практики. Але ця проблема ще тільки починає розроблятись в юридичній науці. В літературі вона здебільшого розглядається у контексті загального принципу захисту прав та свобод людини і не знаходить детального розгляду.
Дати визначення поняття приватного життя досить складно, але необхідно. Право людини на приватне життя, за визначенням І. Л. Петрухіна, – це його право на конфіденційне спілкування з іншими людьми. До сфери приватного життя, на його думку, слід відносити особисті щоденники, взаємовідносини між членами сім’ї, дітонародження, тайну всиновлення, сімейний бюджет, таємницю Віросповідання Та самої сповіді, таємницю телефонних розмов та нотаріальної угоди, житло людини.
До сфери приватного життя Конституція України відносить будь-яку конфіденційну інформацію про особу, тобто інформацію, яку не допускається збирати і розголошувати про особу без її згоди, крім випадків, передбачених законом.
Сфера особистого життя це комплекс різних обставин існування людини та інформації про неї, якому вона сама надає статус конфіденційності, закриваючи його для стороннього нагляду та втручання.
Особисте життя, на думку цивілістів, це поведінка особи за межами її роботи, навчання та громадської діяльності. Тим самим життя людини ніби поділяється на дві сфери – особисте життя і життя суспільне.
На наш погляд, у сфері приватного життя людини можна виділити кілька аспектів:
1) конфіденційність самої сфери існування людини – недоторканність житла (“мій дім – моя фортеця”) чи то іншого володіння особи, робочого місця, певних відділень салону автомобіля чи іншого транспорту, приватність речей, що знаходяться при людині;
2) конфіденційність медико-біологічних обставин життєдіяльності людини – інформації щодо здоров’я і фізичного розвитку людини, наприклад, даних медичних аналізів та лікарських рецептів, відомостей про результати досліджень ДНК на предмет наявності спадкових хвороб, інформації щодо анатомічних чи фізіологічних особливостей людини (“тілесна приватність”);
3) конфіденційність інтимного і сімейного життя людини – сфери кохання, переживання, інтимних стосунків, інформації щоденників, листів (збережених чи навіть не відправлених), не призначених для оприлюднення, присвячених певній особі віршів, відомостей щодо статевого та іншого інтимного життя тощо;
4) інформаційно-комунінадійна конфіденційність – недоторканність як безпосереднього особистого спілкування з іншими людьми (розмов віч-на-віч) так і спілкування шляхом використання поштово-телеграфних, телефонних, комп’ютерних та інших технічних комунікацій, неприпустимість протизаконного збирання, накопичення і використанні будь-якої конфіденційної інформації про особу без її згоди.
Приватне життя – це така сфера, де людина сама визначає, що і в якому обсязі вона може оприлюднювати, а що ні; сфера, де людина, образно кажучи, “сама собі законодавець”.
У визначенні сфери приватного життя людини можливо виділити як об’єктивний критерій – ті обставини, втручання в які з боку державних органів в примусовому порядку неприпустимо (органи влади та їх посадові особи можуть робити лише те, що передбачено законом, все інше – неприпустимо), так і суб’єктивний критерій, який дозволяє кожній людині самій визначати межі конфіденційності інформації про себе (одна людина категорично проти друку її фотографії в засобах масової інформації, інша, навпаки, може дати згоду на друкування еротичних знімків і більше того, заробляти цим на життя).
Там, де є об’єктивні чи суб’єктивні ознаки конфіденційності інформації про особисте життя, доступ до такої інформації може мати місце лише в двох випадках: з дозволу людини, в примусовому порядку, але лише у визначених законом випадках і межах при наявності для того передбачених законом приводів і підстав, і лише в передбаченій законом формі.
Недоторканність особистого (приватного) життя – це система гарантій захисту прав людини, яка включає охорону таємниці телефонних розмов, особистих письмових документів і листування, таємниці інтимного та іншого сімейного життя, способу існування; заборону щодо збирання та розповсюдження інформації про особисте життя людини без її згоди; протидію свавільному втручанню державних органів та сторонніх осіб в житло людини та її життя.
Згідно зі ст. 32 Конституції України “Ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, обумовлених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини”.
Гарантії недоторканності сфери особистого життя включають:
O недопустимість свавільного втручання в особисте життя та збирання конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, обумовлених законом;
O надання людині права на ознайомлення відповідно до закону з одержаною про неї інформацією;
O надання людині права на витребування, знищення і спростування конфіденційної чи недостовірної інформації про неї;
O встановлення принципу добропорядності людини та дієвого механізму юридичного захисту честі й гідності особи;
O відшкодування моральної шкоди, заподіяної безпідставним втручанням у сферу особистого життя і використанням конфіденційної інформації;
O судовий захист порушених прав.
Важливе значення у забезпеченні гарантій недоторканності сфери приватного життя людини має процесуальна форма судочинства. Правила провадження окремих слідчих та інших процесуальних дій передбачають створення системи необхідних гарантій захисту приватного життя людини. Наприклад, під час обшуку або виїмки слідчий повинен вживати заходів до того, щоб не були розголошені виявлені при цьому обставини особистого життя осіб, що обшукуються, та інших осіб, які проживають або тимчасово перебувають у цьому приміщенні; при освідуванні не допускаються дії, які принижують гідність освідуваної особи (аналогічне правило щодо відтворення обстановки й обставин події); дані попереднього слідства можна оголосити лише з дозволу слідчого, винні в розголошенні даних попереднього слідства несуть кримінальну відповідальність.
Процесуальна форма створює детально врегульований, обов’язковий, стабільний та захищений державою правовий режим провадження в кримінальних справах, який покликаний забезпечувати недоторканність особистого життя людини та захист інших її прав. Застосування примусових заходів для досягнення істини в кримінальному процесі взагалі, як і втручання в сферу особистого життя допускається тільки у виняткових випадках, повинно бути зваженим і здійснюватися лише у випадках крайньої, вимушеної необхідності для захисту прав і свобод інших добропорядних громадян.
Процесуальне законодавство України зробило значний крок у справі гуманізації і на даний час не допускає будь-якого вторгнення у сферу інтимного, сімейного й іншого особистого життя громадянина в межах його житлового помешкання або поза межами громадських місць: підглядання у вікно; технічне документування дій громадян, які знаходяться в житлових приміщеннях, особистих службових кабінетах, офісах; фіксація поведінки особи на пляжі без згоди громадянина; прослуховування розмов у будинку або поза громадськими місцями. Інформація, отримана при цьому, не підлягає використанню як доказів. Більше того, зазначені дії з її одержання будуть нічим іншим як вторгненням у сферу конституційних прав і свобод громадянина.
Виняток з правил передбачено лише Законом України “Про оперативно-розшукову діяльність”, який надає оперативним підрозділам право спостереження в громадських місцях і здійснення при цьому технічного документування. Але такий збір інформації про особу без її згоди допускається тільки в громадських місцях і лише в рамках оперативно-пошукової діяльності, здійснюваної з метою забезпечення безпеки держави та захисту громадян від злочинних зазіхань.
У зв’язку з цим, на наш погляд, заслуговує засудження діяльність правоохоронних органів Російської Федерації, що здійснювали не тільки технічне документування інтимного життя “особи, яка схожа на Генерального прокурора Росії” в готельному номері, але й поширювали зібрану таким чином інформацію. Готельний номер – не громадське місце, а тимчасове житло людини із властивим йому правовим статусом недоторканності. Це означає, що тут виключається всяке візуальне спостереження, прослуховування розмов громадян віч-на-віч і здійснення технічного документування. Як виняток припускається обшук за порушеною кримінальною справою на підставі законно прийнятого рішення.
Протизаконним і неприйнятним як з юридичної, так і моральної точки зору є оголошення записаних на плівку розмов як посадових осіб чи політиків, так і пересічних громадян. Подібного роду дії мають незаконний характер і є грубим ігноруванням прав та свобод людини, повинні виключатися з юридичної практики.
Будь-яка процесуальна або оперативно-пошукова діяльність має здійснюватися з метою досягнення завдань захисту людини та суспільства від протиправних зазіхань, а не заради збирання “компромату”, здійснюватися тільки у виняткових, передбачених законом випадках і тільки в передбаченому законом порядку.
Прослуховування телефонних розмов можливе, як відомо, тільки згідно з рішенням апеляційного суду. При цьому відповідно до рішення суду можуть фіксуватись тільки розмови, що ведуться через технічний канал зв’язку. Ніхто, ніколи і ніяким законодавчим актом не уповноважував нікого прослухувати приватні розмови людей, за винятком технічного документування в громадських місцях у рамках проведених відповідно до закону оперативно-пошукових заходів.
У зазначених ситуаціях будь-який громадянин має право (відповідно до ст. 32 Конституції України) спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім’ї, вимагати вилучення будь-якої зібраної про нього незаконним шляхом інформації, а також має право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної збиранням, зберіганням, використанням і поширенням такої недостовірної інформації. Обов’язок доведення достовірності розповсюдженої інформації покладається на того, хто її розповсюджує. Якщо останній не доведе її достовірності – він має відповідати за моральну шкоду. Як докази не можуть використовуватись незаконно отримані матеріали.
Збирання й зберігання конфіденційної інформації про людину та її особисте життя може вважатись юридично бездоганним і допустимим за умов:
1) компетентності суб’єктів: збирання і зберігання конфіденційної інформації здійснюється належними, уповноваженими на це законом суб’єктами (органами дізнання, слідства, прокуратури чи суду в рамках їх компетенції чи органами оперативно-розшукової юрисдикції в рамках їх повноважень). Діяльність в нашій державі папараці, приватних детективних агентств чи “ініціативних” нишпорок законом не передбачена – і це дуже добре;
2) слушності мети здійснюваних заходів: оперативно-розшукові заходи, пов’язані з тимчасовим обмеженням прав людини, згідно з ч. 14-15 ст. 9 Закону України “Про оперативно-розшукову діяльність” проводяться з метою запобігання тяжким злочинам, їх припинення і розкриття; розшуку осіб, які ухиляються від відбування кримінального покарання або безвісти зникли; захисту життя, Здоров* яУ житла і майна працівників суду й правоохоронних органів та осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві; припинення розвідувально-підривної діяльності проти України. Візуальне спостереження може проводитися з метою встановлення даних про особу та про її зв’язки у разі, коли є факти, які підтверджують, що нею готується або вчинено тяжкий злочин, для отримання відомостей, які вказують на ознаки такого злочину, а також для забезпечення безпеки працівників суду й правоохоронних органів та осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, членів їх сімей та близьких родичів цих осіб. Кримінально-процесуальна діяльність здійснюється, відповідно, для вирішення завдань кримінального судочинства. Збирання конфіденційної інформації про людину з іншою метою неприпустимо. Накопичення компромату повинно виключатись з юридичної практики;
3) наявності загальних юридичних та спеціальних правових підстав збирання й зберігання конфіденційної інформації: оперативно-розшукова діяльність здійснюється тільки за заведеною оперативно-розшуковою справою, процесуальна – тільки в рамках встановлених законом стадій кримінального процесу, до того ж лише за наявності законних підстав для проведення окремих слідчих дій;
4) додержання передбаченої законом процедури проведення заходів щодо збирання, зберігання та використання інформації, дотримання вимог закону щодо процесуальної форми слідчих чи інших процесуальних дій.
Згідно зч. 12-13 ст. 9 Закону України o Про оперативно-розшукову діяльність” одержані внаслідок опера ти вно-розшукової діяльності відомості, що стосуються особистого життя, честі, гідності людини, якщо вони не містять інформації про вчинення заборонених законом дій, зберіганню не підлягають і повинні бути знищені. Такі відомості не підлягають накопиченню, використанню, розголошенню, розповсюдженню, передаванню.
З гарантіями недоторканності приватного життя людини тісно пов’язані питання забезпечення недоторканності житла, таємниці листування, телефонних переговорів, телеграфної та іншої кореспонденції.
Недоторканність житла. Під житлом громадянина розуміються житлові помешкання (будинок, квартира, котедж, дача, палац), а також прилягаючі до даних об’єктів підсобні помешкання і присадибні ділянки, що утворюють єдиний житловий комплекс. У поняття “житло громадянина” входять і тимчасові житлові помешкання (гуртожиток, кімната в готелі).
Згідно зі ст. ЗО Конституції України кожному громадянину гарантується недоторканність житла. Не допускається проникнення в житло або інше володіння особи, проведення в ньому огляду або обшуку інакше як на підставі вмотивованого рішення суду.
У невідкладних випадках, пов’язаних з врятуванням життя людей і майна або з безпосереднім переслідуванням осіб, підозрюваних у вчиненні злочину, можливий інший, встановлений законом, порядок проникнення в житло особи, проведення в ньому огляду й обшуку”. Відповідно до чинного законодавства у невідкладних випадках обшук, як виняток, може бути здійснений за постановою органу дізнання або слідчого з наступним повідомленням прокурора в добовий термін про факт і результати обшуку.
Обшук – це слідча дія, що полягає в примусовому обстеженні в присутності понятих житлових помешкань, споруджень та інших об’єктів, що знаходяться у веденні фізичних осіб, з метою одержання доказів, виявлення розшукуваних осіб і трупів або майна, що підлягає арешту. Обшук здійснюється за наявності даних про те, що відповідні речі та об’єкти сховані і добровільно можуть бути невидані. Сама процедура обшуку передбачена законом таким чином, щоб забезпечити одержання як достовірної інформації, так і гарантувати захист законних майнових та інших прав людини.
Незаконне проникнення до житла чи до іншого володіння особи, незаконне проведення в них огляду, а так само незаконне виселення чи інші дії, що порушують недоторканність житла громадян, згідно зі ст. 162 КК України караються штрафом від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до трьох років. Ті самі дії, вчинені службовою особою або із застосуванням насильства чи з погрозою його застосування, – караються позбавленням волі на строк від двох до п’яти років.
Зауважимо, що Законом України “Про оперативно-пошукову діяльність” (п. 7 ст. 8) оперативним підрозділам МВС, СБУ та іншим органам надане право “негласно виявляти і фіксувати сліди тяжкого злочину…шляхом проникнення оперативного працівника в приміщення”. Проблематичним є питання про допустимість провадження цих заходів взагалі: мета, що ставиться, може бути досягнута в інший більш прийнятний спосіб. Чинним законодавством передбачена інша форма отримання за заданих умов інформації, яка містить більше гарантій захисту від необгрунтованих вторгнень до помешкань громадян та у сферу їх особистого життя, від порушень їх прав та законних інтересів. Стаття 14 КПК України визначає: “Обшук, виїмка, огляд приміщення у громадян можуть провадитися тільки на підставах і в порядку, встановлених цим Кодексом “.
Законом України “Про внесення змін до Закону України “Про оперативно-розшукову діяльність” ” від 18 січня 2001 р. ч. 2 ст. 8 цього закону була викладена в новій редакції: “Негласне проникнення до житла чи до іншого володіння, зняття інформації з каналів зв’язку, контроль за листуванням, телефонними розмовами, телеграфною та іншою кореспонденцією, застосування інших технічних засобів одержання інформації проводяться за рішенням суду, прийнятим за поданням керівника відповідного оперативного підрозділу або його заступника. Про отримання такого дозволу суду або про відмову в ньому зазначені особи повідомляють прокурору протягом доби. Застосування цих заходів проводиться виключно з метою запобігти злочинові чи з’ясувати істину під час розслідування кримінальної справи, якщо іншим способом одержати інформацію неможливо. За результатами здійснення зазначених оперативно-розшукових заходів складається протокол з відповідними додатками, який підлягає використанню як джерело доказів у кримінальному судочинстві”.
На наш погляд, негласне проникнення оперативного працівника в житло людини, прослуховування телефонних розмов або зняття інформації з каналів зв’язку можуть мати тільки характер негласних розвідувальних та контр-розвідувальних оперативно-розшукових заходів і не можуть бути засобом отримання доказів.
Слід мати на увазі положення ст. 22 Конституції України, де зазначається, що при прийнятті нових законів не допускається звуження існуючих прав і свобод людини. Закони, що звужують права та свободи, не мають юридичної сили і не підлягають застосуванню. З огляду на це мабуть і не підлягає застосуванню положення як про документування перебігу негласного проникнення оперативного працівника до житла людини та здійснення там візуального спостереження, так і про використання результатів такого документування як джерел доказів.
Регламентація дій, спрямованих на отримання доказових матеріалів, не повинна суперечити Конституції та прийнятим міжнародним правовим актам. Зокрема, ні в якому разі всупереч ст. 22 Конституції України регламентація будь яких дій не повинна звужувати діючі гарантії захисту прав і свобод людини, має виходити із загальних принципів теорії доказів та доказового права, гарантувати можливості відновлення прав та законних інтересів громадян, порушених або змінених діями, що проводяться для отримання доказів.
Гарантії таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної і іншої кореспонденції. Відповідно до ст. 31 Конституції України кожному гарантується таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції. Винятки можуть бути встановлені тільки судом, у випадках передбачених законом.
Листування громадян – це поштові відправлення: листи, телеграми, посилки, бандеролі, перекази, листівки, повідомлення.
Під телефонними переговорами розуміється передача будь-якої інформації за допомогою усної промови по технічних каналах зв’язку (телефон, мобільний зв’язок тощо).
Під телеграфною та іншою кореспонденцією розуміється будь-яка інформація, передана по технічних каналах зв’язку в знаковій формі (комп’ютерна мережа зв’язку, телеграф та ін.).
Арешт на кореспонденцію, її виїмка в поштово-телеграфних установах і на зняття інформації з каналів зв’язку надається тільки за рішенням суду.
Порядок виїмки поштово-телеграфної кореспонденції та зняття інформації з каналів зв’язку при провадженні досудового розслідування регламентується ст. 187 КПК України, де викладені такі вимоги:
Арешт на кореспонденцію і зняття інформації з каналів зв’язку може бути застосовано лише за наявності достатніх підстав вважати, що у листах, телеграфній та іншій кореспонденції підозрюваного чи обвинуваченого іншим особам або інших осіб підозрюваному чи обвинуваченому, а також у інформації, якою вони обмінюються за допомогою засобів зв’язку, містяться дані про вчинений злочин або документи і предмети, що мають доказове значення, і якщо іншими способами одержати ці дані неможливо.
Арешт на кореспонденцію і зняття інформації з каналів зв’язку з метою запобігти злочину може бути застосовано до порушення кримінальної справи.
Для одержання дозволу про накладення арешту на кореспонденцію та зняття інформації з каналів зв’язку слідчий звертається з узгодженим з прокурором поданням до голови апеляційного суду за місцем провадження слідства.
Голова суду чи його заступник розглядає подання, вивчає матеріали справи, при необхідності вислуховує слідчого, вислуховує думку прокурора, після чого, залежно від підстав для прийняття такого рішення, виносить постанову про накладення арешту на кореспонденцію чи зняття інформації з каналів зв’язку або про відмову в цьому.
Постанова про накладення арешту на кореспонденцію чи зняття інформації з каналів зв’язку направляється слідчим начальнику відповідної установи, для якого вона є обов’язковою.
Начальник відповідної установи затримує кореспонденцію або знімає інформацію з каналів зв’язку і протягом доби повідомляє про це слідчому.
Арешт, накладений на кореспонденцію, скасовується, а зняття інформації з каналів зв’язку припиняється після закінчення терміну, встановленого для виконання цих слідчих дій постановою судді. Слідчий скасовує арешт, накладений на кореспонденцію, або припиняє зняття інформації з каналів зв’язку, якщо у здійсненні цих заходів відпадає необхідність, при закритті кримінальної справи або у випадку передачі її прокуророві в порядку, передбаченому ст. 255 КПК України.
Підкреслимо, що відповідно до судового рішення можуть фіксуватись тільки розмови, що ведуться по технічному каналу зв’язку. Ніхто, ніколи і ніяким законодавчим актом не уповноважував нікого прослухувати приватні розмови людей наодинці, крім як у порядку візуального спостереження та очного документування в громадських місцях у рамках проведених від. повідно до закону оперативно-пошукових заходів.
Отже неприпустимо: одержання і фіксація розмов, які ведуться по технічних каналах зв’язку без судового дозволу; будь-яке одержання і фіксація інформації, що повідомляється громадянами в ході усної розмови віч-на-віч, бесіди в умовах безпосереднього контакту (без використання технічних каналів зв’язку).
Суд не може дозволяти (отже, неприпустимо взагалі) прослуховування і фіксацію бесід громадян у квартирі, офісі, або в будь-якому іншому приватному місці, бесід наодинці.
Вторгнення у сферу приватного життя може бути дозволене тільки особам, уповноваженим здійснювати кримінально-процесуальну чи оперативно-розшукову діяльність в передбачених законом випадках, в зазначений в законі спосіб і тільки у випадках крайньої необхідності.
Приводячи КПК України у відповідність зі ст. 32 Конституції України, слід доповнити кримінально-процесуальний закон новою нормою “Недоторканність особистого життя людини” такого змісту:
“Сфера особистого життя людини – це обставини існування людини (особливості житла, робочого місця, речей що знаходяться при людині), обставини життєдіяльності людини, дані щодо здоров’я й фізичного розвитку людини, обставини особистого спілкування та стосунки з іншими людьми, зміст приватних щоденників, листів та записок, спосіб життя та всі інші конфіденційні обставини існування людини, які вона сама не вважає потрібним або можливим розголошувати.
При провадженні в кримінальній справі органи дізнання, слідчий прокурор і суд мають вживати необхідних заходів для забезпечення недоторканності особистого (приватного) життя людини.
Ніхто не може зазнавати втручання в його особисте й сімейне життя, крім випадків, передбачених законом.
Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, обумовлених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та захисту прав людини.
Будь-якому учаснику кримінального процесу надається право на ознайомлення, у відповідності з законом, з одержаною про нього інформацією, а також право на витребування, знищення і спростування одержаної незаконним чином конфіденційної чи недостовірної інформації про нього.
Учасникам процесу гарантується відшкодування моральної шкоди, заподіяної безпідставним й незаконним втручанням у сферу особистого життя та використанням конфіденційної, недостовірної, такої, що принижує честь людини інформації.
Збирання і зберігання конфіденційної інформації про людину та її особисте життя може вважатись юридично бездоганним і допустимим за умов:
O здійснення уповноваженими на це законом суб’єктами – органами дізнання, слідства, прокуратури чи суду в рамках їх компетенції чи органами оперативно-розшукової юрисдикції в рамках їх повноважень;
O здійснення для вирішення завдань кримінального судочинства;
O здійснення тільки в рамках встановлених законом стадій кримінального процесу і тільки при наявності указаних в законі підстав для проведення окремих процесуальних дій;
O здійснення з додержанням передбаченої законом процедури проведення заходів щодо збирання, зберігання та використання інформації;
O дотримання вимог закону щодо процесуальної форми слідчих чи інших процесуальних дій”.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)