Приватне життя і поліція – Римаренко Ю. І. – 10.2. Право на приватне життя у національному законодавстві
Слід далі зупинитися на законодавстві ряду зарубіжних країн стосовно розглядаємої проблеми. Виявляється, що воно визначає порядок реалізації права громадян на ознайомлення з інформацією про їх приватне життя. Для цього створюються загальнодоступні регістри, в яких фіксуються та публікуються відомості про організації, які збирають та обробляють персональні дані, про характер цих даних, цілях і способах їх використання та передавання.
Законодавство передбачає право осіб запитувати відповідні організації про наявність у них будь-якої інформації, що стосується даної особи, а також можливості оскаржувати неправомірні дії утримувачів інформації.
У ряді зарубіжних держав (США, Канада, ФРН, Франція, Швеція, Австралія) прийнято спеціальні законодавчі акти, які регулюють охорону інформації про померлих. У США, наприклад у 1974 р. прийнято Закон “Про свободу доступу інформації та таємниць”, який дозволяє американцю знайомитися із досьє, заведеним на нього у будь-якій установі.
Відмова ж в ознайомленні оскаржується у суді. Зі своїм досьє, може ознайомитись також будь-який француз, якщо він не підозрюється у причетності до тероризму.
Існуючий принцип відкритості, зобов’язує інформувати зацікавлених осіб про створення банку персональних даних та способах їх використання. При чому створення та використання таких банків допускається лише із законодавчо закріпленими умовами і лише у випадках, коли ці данні входять у компетенції певного органу – власника банку даних.
У ФРН, порушення Закону “Про охорону інформації про громадян”, здійснених у корисних цілях, тягне за собою позбавлення свободи на термін до 2-х років, а у Франції до 6-ти років.
У США, громадянин має право висунути позов щодо дій, які спричиняють шкоду його приватному життю.
Аналогічно регулюється це питання у Швеції.
Керуючись принципом правової та ліберальної держави, багато спеціалістів ФРН висловлюють заперечення проти підслуховування. З їхнього погляду, вільна особа, її гідність – вища правова цінність конституційного порядку. Вони посилаються при цьому на ст. 1 Основного Закону ФРН, який наголошує: “людська гідність є непорушною, поважати її є обов’язком будь-якої держа ви”.
Підслуховування посягає на людську гідність і перетворює людину і суб’єкта суспільних відносин в об’єкт державних заходів.
Зачіпається приватне життя, коли людина не може говорити те, що думає. Виникає реальна загроза втрати недоторканності особи, перетворення її на об’єкт таємного нагляду. Негласне прослуховування призводить до порушення принципу peto ten tur, який визначає, що “ніхто не зобов’язаний свідчити проти самого себе”. Зрештою, цей принцип є складовим елементом загального права особи. Людина повинна знати про своє право відмовлятися від самовикриття, а підслуховування є порушення цього права.
Ще 1967 р. президент Джонсон представив Конгрессу США законопроект, який забороняє будь-яке прослуховування, крім пов’язаних із національною безпекою. Верховний суд США, своєю чергою, заборонив підслуховування без спеціального ордеру (дозволу суду).
Кожен має право на приватне життя і, виходячи із старого англійського принципу “мій дім – моя фортеця”, у Конституції США вказується, що ордери на обшук та арешт не видаватимуть без достатніх підстав. Такі ордери повинні містити докладний опис місця обшуку, а також належні до арешту особи чи майна (IV Поправка).
Про це говориться і у Конституції Японії (ст. 35).
Зрештою, IV Поправка та інші положення Конституції США, мають за мету не допустити зосередження в руках виконавчої влади надмірних та безконтрольних повноважень щодо особи. У справі Уікса проти США, Верховний Суд у 1914 р. постановив, що для підвищення дієвості IV Поправки, він буде виключати всі докази, отримані з її порушення. Суд визнав необхідним виключати докази, що є результатом незаконного обшуку, хоча і отримані на основі добутих свідчень, відомих, як “плоди обшуку”.
Саме з позиції IV Поправки Верховний Суд продовжував видавати обмеження по таких діях, як підслуховування переговорів, спостереження з допомогою мікрофонів та звукозапису.
Слуд звернути увагу на те, що важливим наслідком всякого підслуховування є порушення права громадян на “прайвесі” – приватне, особисте життя, його інтимність, право на усамітнення, особисті взаємовідносини, таємницю кореспонденції.
“Прайвесі” – основа індивідуальності. Зрештою, це можливість бути на одинці з собою, чи разом з тим, з ким людина бажає спілкуватись. Мало хто стане говорити те, що бажає сказати, якщо думатиме, що її підслуховують. Самі ж підслуховування телефонних переговорів урядовими агентами порушує право на приватне життя, принижує людину, породжує страх.
За словами колишнього міністра юстиції Р. Кларка: “Жити з очима, повними страху – значить жити у нещасливій країні”. І коли держава принижує гідність своїх громадян, вона скільки не була б важливою ціль, обмежує розвиток суспільства. Така практика несумісна із принципами вільного суспільства. “Підслуховування телефонних переговорів, – пише Р. Кларк, – це просто мерзенне заняття, це прояв недобросовісного ставлення до самих основ недоторканності особи”. Все це серйозно підриває уявлення громадян щодо їх особистої безпеки та їх довіру до конституції.
Електронне спостереження підриває і авторитет правоохоронних органів, бо змушує їх робити те, що нікому не додає довіри. “У програмах широких соціальних заходів, – пише цей автор, – без яких не можна покінчити із організованою злочинністю, для підслуховування немає місця. Цей методе надто неоперативним, надто дорогим, надто неефективним”. І далі: “…воно неефективно і недоцільно тому, що світ надто великий, щоб можна було б розпізнати у ньому злочин, збираючи на просторі цілих регіонів усі відомості та все мовчання, а згодом виділяючи від них те, що може бути доказом”.
Слід звернути увагу на те, що американське законодавство ретельно розробило правило щодо допуску доказів. Канонам про належну правову процедуру надається першорядне значення і ніхто не повинен залучатися до кримінальної відповідальності “без законного розгляду” (V та XIV Поправки до Конституції США). Законом звинувачувані докази, зібрані із порушення процесуальних норм, судами виключаються, а коли вони основні – припиняються. Якщо які-небуть матеріали були отримані незаконним шляхом, інші, пов’язані з ними, хоча і отримані законним шляхом, також виключаються.
Варто акцентувати увагу на ті міжнародно-правові документи, які не використовував експерт Аксель Шварц.
(2 votes, average: 3,50 out of 5)