Правознавство – Кунченко-Харченко В. І. – 5.7. Позбавлення батьківських прав та влаштування дітей, позбавлених батьківського піклування
Мати або батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вони:
– не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров’я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування;
– ухиляються від виконання своїх обов’язків з виховання дитини;
– жорстоко поводяться з дитиною;
– є хронічними алкоголіками або наркоманами;
– вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва;
– засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини. Батьки можуть бути позбавлені батьківських прав щодо
Усіх своїх дітей або когось із них.
Якщо суд при розгляді справи про позбавлення батьківських прав виявить у діях батьків або одного з них ознаки злочину, він порушує кримінальну справу.
Право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають:
– один з батьків;
– опікун або піклувальник;
– особа, в сім’ї якої проживає дитина;
– заклад охорони здоров’я або навчальний заклад, в якому вона перебуває;
– орган опіки та піклування;
– прокурор;
– сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років. Особа, позбавлена батьківських прав:
– втрачає особисті немайнові права щодо дитини та звільняється від обов’язків щодо її виховання;
– перестає бути законним представником дитини;
– втрачає права на пільги та державну допомогу, що надаються сім’ям з дітьми;
– не може бути усиновлювачем, опікуном та піклувальником;
– не може одержати в майбутньому тих майнових прав, пов’язаних із батьківством, які вона могла б мати у разі своєї непрацездатності (право на утримання від дитини, право на пенсію та відшкодування шкоди у разі втрати годувальника, право на спадкування);
– втрачає інші права, засновані на спорідненості з дитиною.
Позбавлення матері чи батька батьківських прав, не звільняє від обов’язку щодо утримання дитини. Одночасно з позбавленням батьківських прав суд може на вимогу позивача або за власною ініціативою вирішити питання про стягнення аліментів на дитину.
Мати, батько, позбавлені батьківських прав, мають право на звернення до суду із заявою про надання їм права на побачення з дитиною. Суд може дозволити разові, періодичні побачення з дитиною, якщо це не завдасть шкоди ЇЇ життю, здоров’ю та моральному вихованню, за умови присутності іншої особи.
Мати, батько, позбавлені батьківських прав, мають право на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав. Таке поновлення неможливе, якщо:
– дитина була усиновлена і усиновлення не скасоване або не визнане недійсним у суді;
– на час розгляду справи судом дитина досягла повноліття.
Суд перевіряє; наскільки змінилася поведінка особи, позбавленої батьківських прав, та обставини, що були підставою для позбавлення батьківських прав, і постановляє рішення відповідно до інтересів дитини. При цьому суд бере до уваги думку другого з батьків, інших осіб, з ким проживає дитина.
У разі відмови в позові про поновлення батьківських прав, повторне звернення із позовом про поновлення батьківських прав можливе лише після спливу одного року з часу набрання чинності рішенням суду про таку відмову.
Діти позбавлені батьківського піклування відповідно до Сімейного кодексу України можуть бути усиновленими або над ними може бути встановлена опіка чи піклування.
Усиновленням є прийняття усиновлювачем у свою сім’ю особи на правах дочки чи сина, що здійснене на підставі рішення суду. Мета усиновлення дитини полягає у захисті Щ інтересів та для забезпечення стабільних та гармонійних умов життя.
Усиновленою може бути дитина, яка;
– покинута в пологовому будинку;
– покинута в іншому закладі охорони здоров’я;
– яку відмовилися забрати з цих закладів, батьки інші родичі;
– яку було підкинуто чи знайдено.
Новонароджена дитина може бути усиновлена після досягнення нею двомісячного віку, а підкинута чи знайдена дитина після спливу двох місяців з часу її знайдення.
Усиновлювачем дитини може бути:
– повнолітня дієздатна особа;
– особа, що старша за дитину, яку вона бажає усиновити, не менш як на п’ятнадцять років (у разі усиновлення повнолітньої особи різниця у віці не може бути меншою, ніж вісімнадцять років);
– подружжя.
Усиновлення не може бути здійснено особами, які: 1) обмежені у дієздатності;
2) визнані недієздатними;
3) позбавлені батьківських прав, якщо ці права не буяй поновлені;
4) були усиновлювачами іншої дитини, але усиновлення було скасовано або визнано недійсним з їхньої вини;
5) перебувають на обліку або на лікуванні у психоневрологічному чи наркологічному диспансері;
6) зловживають спиртними напоями або наркотичними засобами;
7) не мають постійного місця проживання та постійного заробітку (доходу);
8) страждають на хвороби, перелік яких затверджений Міністерством охорони здоров’я України;
9) мають інтереси, що суперечать інтересам дитини. Закон не обмежує кількість дітей, яких може усиновити один усиновлювач.
Якщо усиновленню підлягають рідні брати та сестри вони не можуть бути роз’єднані при їх усиновлені, але за наявності обставин, що мають істотне значення, суд за згодою органу опіки та піклування може постановити рішення про усиновлення когось із них або усиновлення їх різними особами. Якщо усиновлення для дитини не є таємним, брат та сестра мають право знати про нове місце її проживання.
За наявності кількох осіб, які виявили бажання усиновити одну і ту ж дитину, переважне право на її усиновлення має громадянин України:
– в сім’ї якого виховується дитина;
– який є чоловіком матері, дружиною батька дитини, яка усиновлюється;
– який всиновлює кількох дітей, які є братами, сестрами;
– який є родичем дитини;
– подружжя.
Для усиновлення дитини у випадках передбачених законом необхідна згода її батьків та самої дитини. Така письмова згода батьків повинна бути безумовною, засвідченою нотаріусом і може бути надана тільки після досягнення дитиною двомісячного віку, а якщо мати чи батько є неповнолітніми, крім їхньої згоди на усиновлення, потрібна згода їхніх батьків. Мати, батько дитини мають право відкликати свою згоду на усиновлення до набрання чинності рішенням суду про усиновлення.
Усиновлення дитини провадиться без згоди батьків, якщо вони:
– невідомі;
– визнані безвісно відсутніми;
– визнані недієздатними;
– позбавлені батьківських прав щодо дитини, яка усиновлюється;
– не проживають з дитиною понад шість місяців без поважних причин, не проявляють щодо неї батьківської турботи та піклування, не виховують та не утримують її і це буде встановлено судом.
На усиновлення дитини одним із подружжя потрібна письмова згода другого з подружжя, засвідчена нотаріально.
Згода дитини на її усиновлення дається у формі, яка відповідає її вікові, при цьому дитина має бути проінформована про правові наслідки усиновлення.
Усиновлення провадиться без згоди дитини, якщо вона у зв’язку з віком або станом здоров’я не усвідомлює факту усиновлення чи проживає в сім’ї усиновлювачів і вважає їх своїми батьками.
Усиновлювач має право приховувати факт усиновлення від дитини, яка ним усиновлена, і вимагати нерозголошення цієї інформації особами, яким стало відомо про неї як до, так і після досягнення дитиною повноліття. Особи, яким у зв’язку з виконанням службових обов’язків доступна інформація щодо усиновлення (перебування осіб, які бажають усиновити дитину, на обліку, пошук ними дитини для усиновлення, подання заяви про усиновлення, розгляд справи про усиновлення, здійснення нагляду за дотриманням прав усиновленої дитини тощо), зобов’язані не розголошувати її, зокрема і тоді, коли усиновлення для самої дитини не є таємним. Відомості про усиновлення видаються судом лише за згодою усиновлювача, крім випадків, коли такі відомості потрібні правоохоронним органам, суду у зв’язку з цивільною чи кримінальною справою, яка є у їх провадженні.
Особа, яка подала заяву про усиновлення, може виявити бажання змінити відомості про місце народження та дату народження дитини, яка може бути змінена не більш як на шість місяців. За заявою усиновлювачів може бути змінено ім’я дитини, її по-батькові, для цього потрібна згода дитини, крім випадків, якщо дитина живе в сім’ї усиновлювачів і звикла до нового імені.
Усиновлення вважається здійсненим у день набрання чинності рішення суду про це. З цього моменту припиняються особисті та майнові права і обов’язки між батьками та особою, яка усиновлена, а також між нею та іншими її родичами за походженням та виникають взаємні особисті немайнові та майнові права і обов’язки між особою, яка усиновлена (а в майбутньому – між її дітьми, внуками), та усиновлювачем і його родичами за походженням. Усиновлення надає усиновлювачеві права і накладає на нього обов’язки щодо дитини, яку він усиновив, у такому ж обсязі, який мають батьки щодо дитини, та особі, яку усиновлено, права і накладає на неї обов’язки щодо усиновлювача у такому ж обсязі, який має дитина щодо своїх батьків.
Опіка і піклування є особливим видом державної турботи щодо дітей, які з різних причин втратили батьківське піклування, вона встановлюється органом опіки та піклування, а також судом у випадках, передбачених Цивільним кодексом України.
Опіка встановлюється над дитиною, яка не досягла чотирнадцяти років, а піклування встановлюється над дитиною у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років при відсутності батьківського піклування.
Опікуном або піклувальником дитини може бути повнолітня дієздатна особа, яка дає на це згоду. Не може бути опікуном, піклувальником дитини особа, яка зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, особа, позбавлена батьківських прав, а також особа, інтереси якої суперечать інтересам дитини.
При призначенні дитині опікуна або піклувальника, органом опіки та піклування враховуються особисті якості особи, її здатність до виховання дитини, ставлення до неї, а також бажання самої дитини.
Якщо дитина постійно проживає у дитячому закладі або закладі охорони здоров’я, функції опікуна та піклувальника щодо неї покладаються на адміністрацію цих закладів.
Орган опіки та піклування контролює умови утримання, виховання, навчання дитини, над якою встановлено опіку або піклування.
Дитина, над якою встановлено опіку або піклування, має право:
– на проживання в сім’ї опікуна або піклувальника, на піклування з його боку;
– на забезпечення їй умов для всебічного розвитку, освіти, виховання і на повагу до її людської гідності;
– на збереження права користування житлом, у якому вона проживала до встановлення опіки або піклування. У разі відсутності житла така дитина має право на його отримання відповідно до закону;
– на аліменти, пенсії, інші соціальні виплати, а також на відшкодування шкоди у зв’язку з втратою годувальника;
– на захист від зловживань з боку опікуна або піклувальника;
– інші права передбачені законом.
Опікун чи піклувальник зобов’язаний виховувати дитину, піклуватися про її здоров’я, фізичний, психічний, духовний розвиток, забезпечити одержання дитиною повної загальної середньої освіти та одночасно має право самостійно визначати способи виховання дитини з урахуванням думки дитини та рекомендацій органу опіки та піклування, вимагати повернення дитини від будь-якої особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, та не має права перешкоджати спілкуванню дитини з її батьками та іншими родичами, за винятком випадків, коли таке спілкування суперечить інтересам дитини. Цивільні права та обов’язки опікуна, піклувальника встановлюються Цивільним кодексом України, вони виконуються опікуном та піклувальником безоплатно.
Орган опіки та піклування здійснює контроль за умовами утримання, виховання навчання дитини, яка знаходиться під опікою чи піклуванням.
Опіка припиняється при досягненні дитиною 14-тиріч-ного віку чи передачі малолітньої особи батькам (усиновлювачам), а піклування – при досягненні дитини 18-ти річного віку, реєстрації шлюбу неповнолітньої особи, надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності.
Турбота про дитину позбавлену батьківського піклування може здійснюватися у формі патронату, під яким розуміється передача органом опіки та піклування за договором дитини, яка є сиротою на виховання у сім’ю іншої особи (патронатного вихователя) до досягнення дитиною повноліття, за плату, розмір якої визначається за домовленістю сторін.
(2 votes, average: 3,50 out of 5)