Правознавство – Кунченко-Харченко В. І. – 2.4. Джерела права
Під джерелами права правознавці-науковці розуміють різні явища:
– по-перше, це визначення звідки походить право, що є правотворчою силою, породжуючою право. Якщо розглядати “джерело права” з цієї позиції, то слід звернути увагу на те, що саме матеріальне існування суспільства, постійне виникнення різноманітних суспільних відносин, потребуючих певного регулювання є джерелом виникнення права. З метою такого регулювання відносин правотворчі органи будь-якої держави встановлюють і санкціонують правові норми;
– по-друге, під “джерелом права” розуміють самі форми права, тобто способи його вираження і закріплення.
Джерела права різноманітні і мають свої відмінності у різних країнах, це пов’язано з різними поглядами на право, його джерела та різними моделями правових систем, існуючих в країнах світу.
Розрізняють:
1) правовий звичай – це правило поведінки, що виникло історично, стало обов’язковим в результаті багаторазового повторення і отримало офіційне затвердження державою в нормативному акті.
Норми звичаєвого права є змістом “Руської Правди”, вони за змістом, способом викладення підтверджують це, зберігаючи право кровно-родинної помсти за вбивство, дії постраждалих осіб у разі нанесення тілесних ушкоджень, образи, посягання на власність. Так, ст. 1 “Руської Правди” визначала “Якщо уб’є муж мужа, то мстити братові за брата, або батькові, або синові, або дітям брата, якщо ніхто не буде мстити, то треба заплатити 80 гривень, якщо це буде князівський муж або князівський туїн; коли ж це буде русин, або мечник, або ізгой, або славенін, то заплатити за нього 40 гривень”1. При цьому ми бачимо, що крім помсти за вбивство, тобто звичаю, що існував лише в усній формі, норма доповнена штрафними санкціями, з правом феодального привілею (за посягання на князівського мужа штраф вдвічі більший). Значна частина норм звичаєвого права мала місце в законнику Хаммурапі, висіченому на діоритовій стелі (Древній Вавілон), Законах Ману (Древня Індія), законах XII таблиць (Стародавній Рим) та в інших джерелах минулого
2) адміністративний чи судовий прецедент – це певний випадок, що мав місце в минулому і який слугував прикладом для всіх наступних випадків подібного роду, тобто з точки зору “джерела права” – це рішення будь-якого уповноваженого державного органу чи суду, прийняте по конкретній справі, що є обов’язковим при вирішенні аналогічних справ у майбутньому, так як йому надана нормативна сила. Це джерело права є своєрідним підсумком практичної діяльності адміністративних і судових органів, воно є характерним для англосаксонської системи права і займає в ній важливе місце серед інших джерел. Так, у праві Великобританії королівські збірники норм загального права складаються із сотні томів прецедентів, що враховуються при вирішенні справ. Судці цієї держави і в теперішній час виносять свої власні рішення, якщо відсутні аналогічні законодавчі приписи, тим самим створюють нові прецеденти. Це джерело права має місце а Австралії, Канаді, Новій Зеландії, США та інших країнах. В Україні правовий прецедент не є джерелом права, але діяльність таких судових органів як Конституційний Суд України, Верховний Суд України, Вищий Господарський та Вищий Адміністративний Суди України, пов’язана з офіційним легальним тлумаченням права створює елементи прецеденту. Вказані органи не є правотворчими, але вони здійснюють своє тлумачення норм права, визначають однозначний варіант обов’язкової поведінки суб’єктів, що можна розцінювати як прецедент;
3) нормативно-правовий акт – це офіційний письмовий документ держави, прийнятий чи санкціонований правотворчим органом держави у спеціально визначеному процесуальному порядку, змістом якого є норми права. Це “джерело права” є головним в країнах континентальної Європи (Австрії, Італії, Іспанії, Німеччині, Україні та інших).
Зміст законодавчих актів є результатом правотворчого процесу спеціально уповноважених органів (посадових осіб). Так, в Україні нормативно-правові акти видають:
– Верховна Рада України – закони, постанови та інші акти (ст. 91 Конституції України);
– Президент України – укази (ст. 106 Конституції України);
– Кабінет Міністрів України – постанови (ст. 117 Конституції України)
– інші органи державної влади та органи місцевого самоврядування;
4) нормативний договір – це домовленість, правочин (угода) двох або більше суб’єктів права, яка оформлена в належній юридичній формі, змістом якої є обов’язкові для цих суб’єктів правила поведінки/ тобто взаємні зобов’язання. Як правило, нормативний договір є основним джерелом в міждержавних відносинах, що відіграє велику роль у правовій регламентації міжнародного співробітництва. Тільки за період з 1947 по 2000 р. Секретаріат ООН зареєстрував та опублікував майже 30 тис. міжнародних договорів, укладених між державами з політичних, економічних, правових та науково-технічних питань”.
Відповідно до ст. 9 Конституції України “Чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України”.
Найбільш розповсюдженим нормативним договором, що має місце в Україні є колективний договір. Він укладається на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності і господарювання, які використовують найману працю і мають права юридичної особи між роботодавцем і трудовим колективом, від імені якого виступає первинна профспілкова організація. Змістом договору є взаємні зобов’язання щодо регулювання виробничих трудових та соціально-економічних відносин.
(2 votes, average: 5,00 out of 5)