Правознавство – Кунченко-Харченко В. І. – 2.12. Поняття і структура правовідносин
Будь-яка держава створює велику кількість нормативно-правових актів. Для полегшення знаходження певного нормативного акту, забезпечення доступності законодавства для учасників правових відносин (фізичних і юридичних осіб), використовується систематизація нормативних актів.
Систематизація законодавства необхідна не тільки для покращення користування ним, а і для вдосконалення правотворчої діяльності компетентних органів держави по створенню нормативно-правової бази, виявлення прогалин та протиріч у правовому регулюванні суспільних відносин та їх усунення.
Систематизація законодавства – це діяльність правотворчих та інших компетентних органів (посадових осіб) щодо упорядкування та вдосконалення чинних нормативно-правових актів держави, приведення їх до цілісної внутрішньо узгодженої системи та видання новостворених нормативних актів чи збірників законодавства.
Розрізняють різні форми систематизації законодавства:
1) кодифікацію законодавства;
2) інкорпорацію законодавства;
3) консолідацію законодавства.
Кодифікація – це форма систематизації законодавчих актів, що регулюють певну сферу суспільних відносин, яка полягає у якісній переробці нормативного матеріалу, тобто відміні застарілих норм, усуненні конкуренції правових норм та інших суперечностей правового регулювання, заповненні прогалин і створенні нового нормативно-правового акту – Кодексу, статуту, положення.
В результаті кодифікації цивільного законодавства України, здійсненого Верховною Радою України 16.01.2003 р. був прийнятий новий Цивільний кодекс з набранням чинності якого припинив свою дію Цивільний кодекс Української PCP від 18.07.1963 р.
Інкорпорація – це форма систематизації законодавства, яка полягає у зведенні воєдино чинних нормативно-правових актів без зміни їх змісту і видання різного роду збірників. Інкорпорація може здійснюватися за хронологічним, алфавітним чи предметним критерієм, а також бути офіційною і неофіційною.
Офіційна інкорпорація законодавства здійснюється компетентним органом державної влади. Так, Міністерство юстиції України здійснює офіційну, хронологічну інкорпорацію законів та інших актів Верховної Ради України, указів та розпоряджень Президента України, постанов та розпоряджень Кабінету Міністрів України, нормативних актів міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, зареєстрованих Міністерством юстиції України і внесених до Єдиного державного реєстру. Ця інкорпорація міститься в щотижневому виданні “Офіційний вісник України”.
Неофіційна інкорпорація законодавства здійснюється юристами-науковцями, видавництвами, юрисдикційними органами, юристами-практиками. Як правило, більшість інкорпорованих збірників законодавства базується на предметній ознаці, тобто за галузями права. Так, за останні роки в Україні тільки видавництвом “Юрінком Інтер” підготовлені і видані різні збірники законодавства:
– збірник законодавства з підприємницького права;
– законодавство України про соціальне забезпечення; – житлове законодавство України;
– кримінально-виконавче законодавство України та інші. Консолідація – це форма систематизації законодавчих
Актів держави, що регулюють суспільні відносини певної сфери, яка полягає в їх об’єднанні без зміни змісту і видання єдиного нормативно-правового збірника. Так, результатом консолідації законодавства можна вважати видання Зводу законів України.
2.12. Поняття і структура правовідносин
Правові відносини – це частина суспільних відносин, врегульованих державою за допомогою правових норм, учасники (суб’єкти) яких є конкретними носіями взаємних суб’єктивних прав та юридичних обов’язків.
В правових відносинах суб’єктивне право одного суб’єкта забезпечується юридичним обов’язком іншого суб’єкта. Тобто, у відносинах купівлі-продажу, покупець має право отримати у власність певний товар, а продавець зобов’язаний передати його покупцю, в той же час продавець має право отримати певну грошову суму за цей товар і це його право забезпечується обов’язком покупця заплатити за товар.
Окремі правові відносини не породжують взаємних прав і обов’язків їхніх суб’єктів. Так, у договорі дарування взагалі відсутні юридичні обов’язки. Обидві сторони мають тільки суб’єктивне право:
– дарувальник має право передати другій стороні – обдаровуваному безплатно дарунок у власність;
– обдаровуваний має право прийняти дарунок або відмовитись від нього.
Але такі правові відносини є винятком із загального правила.
Через правові відносини реалізуються приписи держави, визначені, в правових нормах, тобто норми права виражаються в правових відносинах.
Правові відносини характеризуються ознаками:
1) правові відносини є частиною суспільних відносин;
2) правовою підставою їх виникнення є правові норми;
3) учасниками правових відносин можуть бути тільки право суб’єктні особи, які володіють певною правоздатністю, дієздатністю та деліктоздатністю;
4) в правових відносинах реалізуються суб’єктивні права і юридичні обов’язки суб’єктів;
5) ці відносини виникають, змінюються і припиняються тільки при наявності фактичної підстави – юридичного факту;
6) ці відносини охороняються і забезпечуються державним примусом.
Правові відносини мають свою структуру, тобто побудову, вони виникають на підставі правової норми або правочину (договору) і складаються з:
1) суб’єктів правовідносин, якими можуть бути фізичні і юридичні особи (держави, спільноти…);
2) об’єктів правовідносин – це матеріальні, духовні та інші блага заради яких суб’єкти вступають у правові відносини;
3) змісту правовідносин – це суб’єктивні права та юридичні обов’язки учасників, які знаходяться в єдності.
Суб’єктивне право – це міра можливої поведінки уповноваженої особи, що закріплена в правовій нормі і надана цій особі з метою задоволення її законних потреб та інтересів (це можливість діяти на власний розсуд). Так, фізична особа має суб’єктивне право на життя, на вільний розвиток своєї особистості, на повагу до її гідності, на свободу і особисту недоторканість, на свободу пересування та інші.
Юридичний обов’язок – це міра необхідної поведінки зобов’язаної особи, приписана їй правовою нормою з метою задоволення суб’єктивного права уповноваженої особи (це необхідність діяти). Так, юридичним обов’язком перевізника забезпечується суб’єктивне право пасажира на проїзд.
Розрізняють:
А) юридичний зміст правовідносин – це суб’єктивні права та юридичні обов’язки суб’єктів, що закріплені в правовій нормі, це своєрідна модель бажаної поведінки з точки зору законодавця;
Б) фактичний зміст правовідносин – це суб’єктивні права та юридичні обов’язки суб’єктів, що мають місце в реальному житті.
Фактичний зміст правовідносин може співпадати з юридичним змістом або не співпадати.
Юридичний зміст такого право відношення, як договір позики відповідно до вимог ст. 1047 Цивільного кодексу України передбачає письмову форму договору, але в реальному житті особи можуть позичати один одному гроші, не дотримуючись цього правила, тобто договір укладається в усній формі. Такий договір є дійсним, але у випадках неповернення боргу недобросовісним позичальником у позикодавця відсутня можливість звернутися за допомогою до суду, тому що фактичний зміст право відношення не співпадає з юридичним змістом. Якби юридичний і фактичний зміст співпадали проблем із відновленням порушеного права позичальника не було б, так як держава встановлює відповідні санкції за порушення правовідносин, а також передбачає не тільки відновлення справедливості, а і компенсацію матеріальної і моральної шкоди.
(2 votes, average: 4,00 out of 5)