Українське сімейне право – Ромовська 3.В. – ГЛАВА 3. Інші форми влаштування дітей

Патронат

Інститут патронату був відновлений у главі 20 СК, однак досі залишається нереалізованим, тому що не одержав фінансової та організаційної підтримки. Міністерство юстиції України, не оцінивши його цінності та простоти, навіть пропонувало виключити його з Кодексу.

На момент прийняття Сімейного кодексу панувала думка про безвідплатність опіки та піклування, патронатному ж вихователю мала виплачуватися відповідна грошова сума. Тому у його відновленні на той момент був певний сенс. Чи втрачений він сьогодні? На мою думку, ні.

Відповідно до статті 252 СК “Договір про патронат”, орган опіки та піклування укладає договір з особою, яка бажає взяти на виховання у свою сім’ю дитину, позбавлену батьківського піклування, за яким вона бере дитину у свою сім’ю до досягнення нею повноліття.

Не треба цю особу наділяти якимось особливим статусом, як це передбачено щодо прийомної сім’ї та дитячого будинку сімейного типу. Не треба виділяти їй квартиру чи купувати будинки. Гасло, під яким мав реалізовуватися патронат, було дуже простим і економічно реальним: роздайте бажаючим по одній дитині, профінансуйте – і сиріт стане набагато менше. Менше метушні – більше діла!

Прийомна сім’я

Законом України від 13 січня 2005 р. “Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування” було передбачено подальше заохочення та підтримку прийомних сімей та дитячих будинків сімейного типу.

У статті 256-1 СК прийомною названа “сім’я, яка добровільно взяла на себе виховання та спільне проживання від одного до чотирьох дітей”.

Дитячий будинок сімейного типу

Від прийомної сім’ї дитячий будинок сімейного типу відрізняється двома ознаками:

1) кількість дітей, взятих на виховання, не може бути меншою ніж п’ять;

2) особи, які взяли дітей на виховання, названі батьками-вихователями

Прийомна сім’я та дитячий будинок сімейного типу були названі гібридними інститутами, оскільки не мають серйозних відмінностей між собою.

Спільними рисами є:

1. Статус прийомної сім’ї та дитячого будинку сімейного типу надається за рішенням органу опіки та піклування.

2. Прийомними батьками або батьками – вихователями може бути насамперед подружжя. У статтях 256-2 та 256-5 СК зазначено, що ними може бути також окрема особа, яка не перебуває у шлюбі.

3. Прийомні батьки та батьки-вихователі мають ті ж обов’язки і права щодо виховання дитини, як і рідні батьки. Вони не мають права змінювати прізвище та ім’я дитини.

Між прийомними та рідними батьками, якщо вони не позбавлені батьківських прав, можуть виникнути конфлікти та проблеми, пов’язані з визначенням пріоритетності їхніх прав щодо дитини513.

4. Прийомні батьки та батьки – вихователі є законними представниками дитини у всіх сферах відносин і діють без спеціального на те повноваження. Це означає, що рідні батьки мають бути позбавлені статусу законних представників дитини, адже такий “солідаритет” є не лише небажаним, а й недопустимим.

5. Обов’язок щодо утримання дитини вони здійснюють за рахунок коштів, виділених їм із бюджету.

6. Прийомна сім’я та дитячий будинок сімейного типу є місцем тимчасового влаштування дитини – до повноліття або до закінчення навчання після досягнення повноліття.

7. Між дітьми та прийомними батьками чи батьками-вихователями не встановлюються юридичні сімейні чи цивільні відносини, оскільки діти не є сторонами у договорі. Діти після закінчення терміну дії договору не набувають права на житло, у якому вони проживали.

Між ними можуть виникнути і зберегтися на все життя близькі стосунки, започатковані й утверджені фактом спільного проживання.

8. Права та обов’язки прийомних батьків та батьків-вихователів визначаються за договором між ними та органом опіки та піклування.

9. Надання дітям притулку у прийомній сім’ї чи дитячому будинку сімейного типу не припиняє батьківських прав щодо дитини з боку кровних матері та батька, а також родичів за походженням. Однак співвідношення прав кровних батьків і батьків-вихователів законом не врегульовано. Кому із них слід би надати перевагу? Висловлена думка про те, що рідні батьки повинні мати пріоритетні права5’4. Однак слід брати до уваги, що прийомні батьки та батьки-вихователі тримають у себе чужих дітей на законній підставі, тому “перша скрипка” у виховному процесі має все ж належати їм.

Спільні риси

10. Новоутворену спільність – безпритульні діти та ті особи, які виконують щодо них обов’язки батьків, – можна назвати сім’єю лише в емоційно-психологічному сенсі. Підстав для цього дві: визначена наперед строковість юридичних відносин та їх оплатний договірний характер.

Така велика кількість спільних рис не давала, на мою думку, підстав для виділення у Сімейному кодексі двох окремих глав. Та і поміщення їх у структуру цього Кодексу не викликалося нагальними потребами, адже ці дві форми сімейного, можливо, точніше було б – домашнього виховання дітей-сиріт уже були врегульовані Постановами Кабінету Міністрів України.

Спільні проблеми

Хоча претенденти на прийняття на виховання дитини – сироти чи дитини, позбавленої батьківського піклування, проходять певний відбір та навчання, не можна гарантувати, що зі своїми новими обов’язками (господарсько-побутовими, педагогічними, психологічними) вони можуть справитися.

Не можна гарантувати також того, що, ставши законними представниками дитини, вони управлятимуть її майном не в своїх інтересах. Надходить сумна інформація про окремі випадки продажу будинків, квартир, на які діти мали право, невиправданого витрачання їхніх пенсій та інших виплат. Є уже перші підстави для того, щоби стверджувати, що прийняття до себе чужих дітей і одержання від держави відповідного фінансування було зроблено деким з основною метою – забезпечити виживання для себе та своїх рідних дітей.

Але ці поодинокі випадки не можуть, звісно ж, охаяти ні саму ідею, ні тих, хто щиро докладає максимум зусиль, щоби дитина – сирота мала світліше майбутнє.

Не можна гарантувати й того, що сама дитина приживеться у новій сім’ї, адже часто вона має дуже великий багаж негативного життєвого досвіду.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

Українське сімейне право – Ромовська 3.В. – ГЛАВА 3. Інші форми влаштування дітей