Правознавство – Кунченко-Харченко В. І. – Розділ 5. Основи сімейного права України
5.1. Загальне поняття сімейного права України
Сімейне право – це система правових норм, встановлених чи санкціонованих державою, які регулюють взаємовідносини між подружжям, батьками та дітьми, усиновителями та усиновленими, іншими родичами, а також опікунами, піклувальниками та підопічними, патронами та вихованцями, які носять як майновий так і немайновий характер.
Норми сімейного права України базуються на нормах міжнародно-правових актів, таких як:
– Загальна декларація прав людини від 10.12.1948 р.;
– Римська конвенція про захист прав та основних свобод від 04.11.1950 р.;
– Копенгагенська декларація про соціальний розвиток від 01.01.1995 р.;
– Європейська соціальна хартія від 03.05.1996 р.; – та інші.
Конституція України закріпила право кожного на утворення сім’ї шляхом укладення шлюбу, який грунтується на вільній згоді жінки і чоловіка, на рівність прав і обов’язків подружжя, дітей, незалежно від походження, а також від того, народжені вони в шлюбі чи поза ним, а також обв’язки батьків утримувати дітей до їх повноліття та дітей, щодо піклування про своїх непрацездатних батьків. При цьому держава зобов’язана охороняти сім’ю, дитинство, материнство і батьківство (ст. 51,52 Конституції України). Завданнями сімейного законодавства є:
1) визначення засад шлюбу, особистих немайнових та майнових прав і свобод подружжя, підстав виникнення, змісту особистих майнових і немайнових прав та обов’язків батьків і дітей, усиновлювачів та усиновлених, інших членів сім’ї та родичів;
2) зміцнення сім’ї, як соціального інституту і як союзу конкретних осіб;
3) утвердження почуття обов’язку перед батьками, дітьми та іншими членами сім’ї;
4) побудова сімейних відносин на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги і підтримки;
5) забезпечення кожної дитини сімейним вихованням, можливістю духовного та фізичного розвитку.
Предметом правового регулювання сімейного права є:
– сімейні майнові та немайнові відносини між подружжям, батьками та дітьми, іншими родичами;
– відносини щодо виховання, розвитку та утримання дітей;
– відносини, що тісно пов’язані із сімейними.
Сімейні взаємовідносини виникають при укладанні та після укладання шлюбу, при народженні дитини, при усиновленні дитини, та інших специфічних взаємовідносинах, оскільки суб’єктами їх є лише фізичні особи.
Система сімейного права складається з двох частин – загальної та особливої. Загальна визначає засади та джерела правового регулювання сімейних відносин, коло учасників, порядок реалізації прав і обов’язків суб’єктів. Особлива частина включає інститути шлюбу, батьківства, правового режиму майна подружжя, виплати та призначення аліментів, форм виховання дітей-сиріт та ін.
У сімейному праві застосовується різні методи, які базуються на:
1) юридичній рівності сторін сімейних відносин;
2) самостійному майновому статусі їх учасників;
3) диспозитивності сімейних правових норм;
4) специфічному порядку розгляду сімейних спорів (судовому).
Найбільш характерним методом сімейного права є диспозитивний, який базується на вільному виборі певних правил поведінки учасниками сімейних відносин у межах передбачених сімейною нормою. В той же час застосовується імперативний метод, який вимагає певної поведінки не дозволяючи відхилення від приписів правових норм. В першу чергу це стосується норм забороняючого змісту (у шлюбі не можуть перебувати близькі родичі, особи які визнані судом недієздатними, тощо).
Основними джерелами норм сімейного права є міжнародно-правові акти та міжнародні договори України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, Конституція України, Сімейний кодекс України від 10.01. 2002 р., закони України:
– “Про державну допомогу сім’ям з дітьми” від 22.03. 2001 року;
– “Про охорону дитинства” від 26.04. 2001 року;
– “Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям” від 01.06. 2000 року;
– та інші закони і підзаконні нормативні акти.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)