Міжнародні валютно-кредитні відносини – Патика Н. І. – 2.3. Ямайська валютна система
Особливістю міжнародних валютно-кредитних відносин кінця 70-х – початку 80-х років минулого століття характеризувалися тим, що ці роки стали випробуванням на практиці Угоди Всесвітнього комітету МВФ про перевлаштування Бреттон-Вудської системи, укладеної в січні 1976 р. в Кінгстоні (Ямайка). Ямайська угода була ратифікована у вигляді другої поправки до Статуту МВФ і введена в дію 1 квітня 1978 р. Реформована валютна система отримала назву Ямайської.
Першим важливим елементом Ямайської валютної системи було витіснення золота з міжнародних розрахунків і висунення на роль світових грошей спеціальних прав запозичення (СПЗ) і національних валют. МВФ було доручено здійснити повернення країнам-членам 1/6 частини золотого запасу Фонду, що був внесений в порядку оплати квот; і реалізацію шляхом аукціонів іншої 1/6 його частини. Офіційні запаси Фонду становили 150 млн унцій, або 4665 т. Центральні банки країн-учасниць отримали можливість здійснювати операції з золотом за ринковими цінами, а золоті паритети і офіційна ціна золота була відмінена. Досить широку програму аукціонів із продажу золота з державних запасів здійснили США, які протягом 1978 р. і до липня 1979 р. на 15 аукціонах Казначейства реалізували 382,6 т золота. А МВФ у свою чергу припинив приймати золото як оплату квот і процентів за кредитами.
Витіснення золота супроводжувалося впровадженням СПЗ як головного міжнародного резервного активу. Як зазначалося в попередній темі, створення СПЗ мало на меті вирішення проблеми міжнародної валютної ліквідності, що різко загострилася в середині 60-х років XX ст. СПЗ призначалися для регулювання сальдо платіжних балансів, поповнення офіційних резервів і розрахунків із МВФ, а також вони були універсальним еталоном вартості національних валют. Спочатку технічним засобом забезпечення паритету одиниці МВФ із золотом був золотий вміст СПЗ, але формальний, тому що на відміну від долара, СПЗ ніколи не конвертувалися в золото, навіть в обмежених масштабах1. Жорстка залежність СПЗ від долара (до 1 червня 1974 р.) унеможливлювала виконання СПЗ ролі світових грошей. Тому керівництво МВФ встановило новий спосіб розрахунку курсу цих грошей – метод стандартного кошика, що базується на декількох найбільш значних валютах. Спочатку до такого кошика були включені валюти 16 країн, що займали провідне місце в міжнародній торгівлі. З 1 січня 1981 р. МВФ спростив формулу розрахунку вартості СПЗ, скоротивши кількість валют у стандартному кошику до п’яти, а потім в результаті запровадження євро – до чотирьох (див. тему 1).
Введені з 1 квітня 1978 р. поправки до Статуту МВФ передбачали поступове перетворення СПЗ на головний резервний актив світової валютної системи2. Слід зазначити, що положення ст. IV пункту 2 сучасного Статуту МВФ створює базис для розвитку резервної функції не тільки СПЗ, але й інших штучних еквівалентів, охоплюючи національні валюти країн, тобто встановлює де-юре систему мультивалютного стандарту. Це означає, що країни – члени МВФ можуть підтримувати вартість своєї валюти відносно СПЗ чи іншого еквівалента, включаючи при цьому золото.
Другим важливим елементом Ямайської валютної системи є право країн – членів МВФ обирати режим валютного курсу. За класифікацією МВФ країна може обрати такі режими валютних курсів: фіксований, плаваючий чи змішаний.
Основна перевага системи фіксованих валютних курсів – їхня передбачуваність і певність, що позитивно позначається на обсягах зовнішньої торгівлі і міжнародних кредитів. Фіксований валютний курс може успішно використовуватися як “номінальний якір” у боротьбі з інфляцією, як свідчить досвід країн, що розвиваються, і країн із перехідною економікою, тобто бути орієнтиром під час розробки інших макроекономічних показників у програмах стабілізації. Недоліком цієї системи є, по-перше, неможливість проведення незалежної кредитно-грошової політики, оскільки всі дії центрального банку спрямовані суто на підтримку оголошеного рівня валютного курсу, а, по-друге, висока ймовірність помилок під час вибору рівня фіксованого валютного курсу, що загрожує значними втратами офіційних валютних резервів.
Основна перевага системи плаваючих валютних курсів – це те, що вони є “автоматичними стабілізаторами”, сприяють врегулюванню платіжних балансів без видимих втрат офіційних валютних резервів, і не потребують втручання Центрального банку в ринковий механізм. Водночас значні коливання валютних курсів негативно позначаються на міжнародній торгівлі і фінансах, породжуючи ризики і непевність у міжнародних економічних відносинах. Крім цього, при цій системі не виключається можливість проведення інфляційної політики з боку центрального банку.
Сучасні системи валютного курсу представляють різні варіанти системи плаваючого і фіксованого валютного курсу. Плаваючі курси можуть бути вільними або регульованими. Вільні курси встановлюються на валютних ринках стихійно, за відсутності валютної (курсової) політики з боку держави. Відсутність курсової політики означає, що уряд не встановлює валютних обмежень, не здійснює валютних інтервенцій або інших операцій на відкритому ринку, спрямованих на формування обмінного курсу. Регульованими вважаються курси, які встановлюються на валютному ринку під впливом валютної (курсової) політики.
Серед сучасних систем регульованих плаваючих курсів виокремлюють такі.
1. “Незалежне плавання” – плаваючий обмінний курс, який встановлюється незалежно від курсів інших валют під впливом попиту і пропозиції на валютних ринках та помірних інтервенцій центральних банків (США, Японія, Велика Британія, Аргентина, Австралія, Венесуела та ін.).
2. “Кероване плавання” – незалежне плавання, під час якого ринковий курс активно формується операціями центральних банків, що здійснюють регулювання за набором показників (Туреччина, Індія, Південна Корея та ін.).
3. “Спільне плавання” – система плаваючих обмінних курсів валют декількох країн із узгодженими межами взаємних курсових коливань.
До системи фіксованого валютного курсу поряд із так званою “прив’язкою” до валюти якоїсь країни або кошика валют, належать: “повзуча прив’язка”, за якої відбувається щоденна девальвація національної валюти на заздалегідь запланований і опублікований розмір; “регульована прив’язка”, за якої постійна девальвація національної валюти відбувається на заздалегідь не оголошений розмір із метою відновлення конкурентоспроможності; “валютний коридор”, при якому щоденна девальвація національної валюти відбувається на невідому заздалегідь величину, але у завчасно оголошених рамках; “валютна рада”, за якої будь-який приріст грошової маси покривається виключно приростом резервів іноземної валюти і цілком виключається внутрішній кредит центрального банку уряду. Більше того, будь-яка зміна в рівні іноземних резервів, пов’язана з платіжним балансом, автоматично регулює зміни грошової бази.
Характеристика режимів валютних курсів, їх переваги та недоліки наведено в табл. 2.1, 2.2, 2.3.
Протягом 30 днів після набрання чинності другою поправкою до Статуту МВФ (з 1 квітня 1978 р.) країни повинні були повідомити МВФ про режим валютного курсу, який вони мали намір застосовувати.
Важливим структурним елементом Ямайської валютної системи є МВФ. Йому доручено здійснювати “нагляд” за валютними режимами. Як зазначено в ст. IV Статуту МВФ, Фонд повинен здійснювати нагляд за дотримуванням кожною країною її загальних зобов’язань щодо режимів валютного курсу. Тобто “МВФ повинен здійснювати жорсткий нагляд за політикою валютного курсу країн-членів”, а “країни-члени повинні надавати Фонду інформацію, необхідну для такого нагляду, і на прохання МВФ повинні консультуватися з ним із питань політики валютного курсу”.
Таблиця 2.1. Характеристика режимів валютних курсів
Режим валютного курсу | Характеристика | Примітки | |
Вільно плаваючий | Повна свобода для ринкових сил | Теоретично можливий, однак на практиці в довгостроковому плані застосовується рідко. Як правило, центральний банк намагається проводити інтервенції | |
Керований плаваючий | Центральний банк проводить інтервенції, але тільки з метою підтримки рівноваги | Часто застосовується. Проблема полягає в тому, що центральний банк може не знати, чи е зміна курсу короткостроковим коливанням чи довгостроковою тенденцією | |
“Повзуча прив’язка” (crawling peg) | Центральний банк проводить інтервенції для досягнення певних цілей у сфері контрольованого коригування курсу | Використовується досить часто, але дає позитивний результат тільки тоді, коли дії ринку відповідають прогнозам центрального банку щодо динаміки руху валютного курсу | |
Фіксований курс у межах валютного коридору | Можливі коливання в допустимих межах. Центральний банк проводить інтервенції для того, щоб не дати змоги курсу вийти за встановлені межі | Застосовувався в Європейській валютній системі: валютний курс міг коливатися в межах від 2,5 до 15 %. Якщо курс наближається до верхньої або нижньої межі, то перед центральним банком постають такі самі можливості та проблеми, як і за системи фіксованого курсу | |
Фіксований курс із можливими відхиленнями | Фіксується (у разі потреби з участю центрального банку) на довгий строк із урахуванням можливості незначних відхилень, | Характерний для Бреттон-Вудської валютної системи (допустимі межі коливання становили 1 % у будь-який бік від встановленого паритету відносно долара). Широко використовувався | |
Але може значно змінитися, якщо порушується рівновага або спостерігається значний вплив на курс із боку ринку | В 1945-1972 рр., коли МВФ повинен був визначати випадки фундаментального відхилення від рівноваги. Якщо курс вчасно не коригується, то для проведення інтервенцій такий режим може бути надто дорогим | ||
Курс, фіксований центральним банком | Більш жорсткий порівняно з фіксованим курсом з можливими відхиленнями | Метою є фіксація на невизначений строк, проте вона не гарантована: валютний курс може змінюватися без попереднього обумовлення. В іншому випадку буде потрібно проводити значні інтервенції. Сьогодні практично не застосовується. Фіксація на довгостроковий період використовувалася, коли капітал був об’єктом контролю і не був надто рухомим (англійський та ірландський фунти до 1979 р.) | |
Курс, фіксований валютною радою, або золотий стандарт | Грошова маса (готівка плюс кошти на рахунках у банках) має бути повністю покрита іноземною валютою (або золотом) за фіксованим курсом | Жорстка дисципліна, що забезпечує конвертованість грошової маси за фіксованим курсом, який, відповідно, через арбітраж наближається до ринкового значення курсу. Однак запровадження такого курсу може впливати на економіку, наприклад, на банки, виробництво або ціни, що може зумовити політичний тиск, спрямований на зміну курсу або на повну відмову від системи валютної ради | |
Єдина валюта | Відмова від національної незалежної валюти та введення нової єдиної валюти для групи країн | Може виникнути питання, чи грошово-кредитна політика країни буде частково незалежною чи повністю підпаде під вплив інших країн. 3 січня 1999 р. введена єдина європейська валюта – євро. Політика передбачає прийняття спільних рішень у сфері грошово-кредитного регулювання |
Таблиця 2.2. Переваги та недоліки плаваючих валютних курсів
№ З/п | Аргументи | ||
“За” | “Проти” | ||
1 | Курс визначається в основному ринковими силами. Головний принцип ринкової економіки полягає в тому, що ринки успішно та ефективно розподіляють ресурси | Ринки рідко працюють з ідеальною ефективністю, тому е ризик виникнення такої ситуації, коли обмінний курс перебуватиме, можливо, протягом тривалого часу, на необумовленому економічними прогнозами рівні | |
2 | Якщо ринки працюють ефективно і курс вільно плаває, то у спекулянтів не буде можливості отримувати прибуток за рахунок центрального банку | Майбутня траєкторія обмінного курсу буде невизначеною, що може створити труднощі для компаній у сфері планування та ціноутворення. В деяких випадках можна застрахуватися від такої невизначеності, використовуючи вторинні ринки (наприклад, форвардні, ф’ючерсі | |
Або опціонні угоди), проте такі дії супроводжуватимуться додатковими витратами | |||
3 | Попит та пропозиція національної валюти щодо іноземної і навпаки будуть балансуватися ринком. У центрального банку немає потреби здійснювати інтервенції (за винятком випадків, пов’язаних із виконанням доручень від імені його власних клієнтів). Тому зовнішні потоки не впливатимуть на внутрішні монетарні агреговані показники та проводитиметься незалежна грошово-кредитна політика, яка не буде постійно орієнтуватися на грошово-кредитну політику інших країн | Свобода проведення незалежної внутрішньої грошово-кредитної політики може бути порушена. Наприклад, уряд, не маючи засобів протидіяти падінню валютного курсу, може проводити інфляційну бюджетну та грошово-кредитну політику |
Таблиця 2.3. Переваги та недоліки фіксованих валютних курсів
№ з/п | Аргументи | ||
“За” | “Проти” | ||
1 | Фіксований курс, якщо він стабільний, забезпечує компаніям надійну основу для планування та ціноутворення, тим самим даючи змогу розвитку | Якщо фіксованому курсу певною мірою не довіряють, він може піддатися спекулятивним атакам. Це може мати негативні наслідки для монетарної стабільності в економіці або для іноземних | |
Інвестиційної діяльності та міжнародної торгівлі | Резервів. У кінцевому результаті спекуляції можуть зумовити відмову від фіксованого курсу | ||
2 | Фіксований валютний курс обмежує внутрішню грошово-кредитну політику: якщо її цілі значно відрізняються від цілей тієї країни, до валюти якої прив’язана національна валюта, можуть виникнути небажані надходження або відплив капіталу, що потребує втручання центрального банку. Надходження коштів може посилити інфляцію, а відплив – відчутно зменшити іноземні резерви країни. Стримуючий фактор у сфері грошово-кредитної політики часто розглядається як дисциплінуючий захід проти прийняття економічної політики, яка суттєво відрізняється від політики країни, до валюти якої прив’язана національна валюта | Немає надійного способу, щоб визначити, чи е вибраний курс оптимальним та стабільним. Ні уряд, ні центральний банк не можуть з упевненістю сказати, що вони краще за ринок знають, в якій точці перебуває курс рівноваги | |
3 | Фіксований курс буде бажаним, якщо правильно визначити курс рівноваги та підтримувати його на певному рівні | Хоча фіксований валютний курс може бути важливим для монетарних цілей, він не відповідатиме реальному курсу, який у деяких випадках може розглядатися як індикатор або ціль | |
4 | Режим фіксованого курсу, який дисциплінує грошово-кредитну політику, може | Фіксований курс передбачав, щоб центральний банк був готовий до проведення інтервенцій | |
Застосовуватись у випадках, якщо фінансові інструменти та фінансові ринки недостатньо розвинуті для проведення ринкової грошово-кредитної політики | На валютному ринку з метою його підтримки. Після цього потрібно прийняти рішення про те, що робити з внутрішніми наслідками інтервенцій (наприклад, чи потрібно робити “стерилізацію”) | ||
5 | Центральному банку потрібно мати достатню кількість резервів | ||
6 | Орієнтація на грошово-кредитну політику іншої країни не завжди буває вигідною |
На відміну від Бреттон-Вудської валютної системи в сучасній немає чіткої регламентації регулюючої функції МВФ. Ямайська валютна угода забезпечила надання Фонду більшої гнучкості в системі регулювання. Формулювання в загальних рисах функцій МВФ як регулятора системи надає цій організації більші можливості для здійснення втручання в національну валютно-фінансову політику країн, що розвиваються, в інтересах країн-кредиторів і насамперед США.
Ямайська валютна угода закріпила статус-кво, що утворився внаслідок курсових потрясінь і змін у 70-х роках XX ст. у сфері міжнародних валютно-кредитних відносин. Сучасний світовий валютний порядок такий: світовими грошима є СПЗ; усі валюти країн – членів МВФ виражають свою вартість прямо чи через резервні валюти; курси валют плавають чи прикріплені до СПЗ і провідних валют; значна кількість країн підтримують валютну конвертованість; регулятором валютного порядку є МВФ.
Автори Ямайської угоди виходили з таких прогнозів.
1. Низькі темпи зростання та інфляції розвинутих країн, а також незбалансованість їх взаємних платіжних балансів будуть тимчасовими та матимуть циклічний характер.
2. Гнучкість валютних курсів повинна забезпечити відповідність основних факторів, які характеризують стан економіки, знизити потребу в валютних резервах, що були раніше необхідні для підтримки фіксованих курсів, і таким чином, надасть країнам більшу свободу для досягнення як внутрішніх економічних цілей, так і рівноваги міжнародних платежів.
3. Дефіцити платіжних балансів будуть фінансуватися, головним чином, за рахунок ринків капіталу і через кредити МВФ, а тимчасове збільшення звичайних і розширених кредитів, лібералізація компенсаційного фінансування відіграватиме додаткову роль.
4. Потоки пільгових ресурсів до країн, що мають обмежений доступ на ринки капіталу, повинні суттєво збільшитись.
5. Погашення кредитів буде здійснюватися за рахунок зростання експортної виручки країн-боржників як наслідок оздоровлення і подальшої лібералізації міжнародної торгівлі1.
Проте подальші події не виправдали таких прогнозів. Проблема стагфляції в розвинутих країнах виявилася глибшою, ніж очікувалося. Заходи, що вживалися в цих країнах, були досить неоднорідними. Отже, механізм нового світового валютного порядку виявився досить недосконалим.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)