Міжнародні валютно-кредитні відносини – Патика Н. І. – Переваги та недоліки Ямайської валютної системи
Кризові явища в міжнародних валютно-фінансових відносинах показали неспроможність світових валютних систем забезпечити їх стабільне функціонування. Нерівнозваженість економічних показників промислово розвинутих країн і відсутність координації їх економічної політики викликали значні проблеми в деяких сферах і обмежили ефективність плаваючих курсів, зумовивши перекоси. Значні спекулятивні переміщення капіталів і суттєві коливання валютних курсів створили умови невпевненості у валютних відносинах, знизили стимули до інвестицій і ускладнили проведення економічної політики.
Завдяки більшій гнучкості режиму валютних курсів Ямайська валютна система була покликана перешкоджати виникненню економічних і валютних криз, сприяти економічному зростанню, усувати диспропорції в зміні валютних курсів і внутрішній купівельній спроможності валют.
Надії, що покладалися на плаваючі валютні курси авторами Ямайської угоди, в значній мірі не справдилися. Відсутність юридично окреслених меж курсових коливань повинна була знизити спекулятивний тиск на валютні ринки і в цілому забезпечити курсам реальний характер, який відображав би темп інфляції, економічне зростання, ефективність виробництва, конкурентоспроможність експорту тощо. Однак на практиці замість вирівнювання перекосів у русі внутрішніх і зовнішніх знецінень валют, плаваючі валютні курси на початку 80-х років XX ст. стали змінюватися в напрямку, зворотному тенденції руху фундаментальних курсоутворюючих факторів.
Плаваючі валютні курси стали каналом перенесення суперечностей внутрішньої економіки країн-емітентів резервних валют в інші країни, і навпаки. Досвід “плавання” курсів валют свідчить, що воно не дало автономії економічної політики окремих країн, на яку сподівалися прихильники такого режиму курсів, і не усунуло перенесення інфляції з одних країн в інші.
У середньостроковій перспективі плаваючі валютні курси не завжди змінювалися відповідно до теорії паритету купівельної спроможності, а реагували на різницю в процентних ставках та інші фактори економічного і політичного характеру. Поява різких стрибків у русі плаваючих курсів, які завдавали збитків учасникам міжнародної торгівлі, змушувало валютні органи окремих країн проводити інтервенції.
В умовах “плавання” курсів значно зріс валютний ризик. Цьому сприяло і підвищення в структурі ринкових валютних відносин частки операцій чисто фінансового характеру. Традиційні методи прогнозування валютних курсів не спрацьовували. Збільшилася потреба валютних органів у диверсифікації валютних курсів, тому що з погляду валютного ризику більше не можна було мати в запасі лише одну валюту, курс якої міг впасти. Валютні операції з метою страхування валютного ризику стали здійснюватися регулярно і у великих масштабах, врівноважуючи збитки за одними валютами та прибутками за іншими.
Вилучення зі Статуту МВФ положень, що закріплювали грошові функції золота, означало офіційне усунення золотого монометалізму зі світової валютної системи, проте це не призвело до фактичного його зниження в ролі міжнародних валютно-кредитних відносин. Золото залишилося привілейованим товаром, який не тільки був найбільш якісним компонентом міжнародної ліквідності, а й слугував важливим фактором кредитоспроможності держав-боржників. Переоцінювання золота за ринковою ціною означало адекватне зростання не тільки міжнародної ліквідності, а й кредитоспроможності країн, які володіють значними золотими резервами.
У свою чергу для банків-кредиторів золоті запаси країни-боржника були важливим показником її платоспроможності. Зростання світових цін на золото збільшувало вартість золотого запасу в доларах, що відповідно знижувало чисту зовнішню заборгованість країни.
Підвищенню ролі золота й операцій із ним у США і в міжнародних валютно-кредитних відносинах значною мірою сприяло скасування американським Конгресом заборони на володіння золотом приватними особами і збільшення зовнішньої заборгованості як розвинутих країн так і країн, що розвиваються.
Ямайська валютна система, дозволивши центральним банкам країн – членів МВФ здійснювати між собою операції з золотом за ринковою ціною, створила умови для активізації світових грошових функцій цього товару. Введення плаваючих валютних курсів видозмінило зв’язок між резервними валютами і золотом. Золоті резерви перетворилися на своєрідні “плаваючі” активи: вираження їх вартості в резервних валютах стало змінюватися залежно від тенденцій зміни курсів останніх. При цьому резервна функція золота посилювалася в міру підвищення темпів інфляційного знецінення цих валют. В умовах гострих валютних криз центральні банки прагнули зберегти свої золоті запаси як найбільш надійний резерв міжнародних ліквідних засобів на противагу паперовим валютам.
Знецінення долара в 70-ті роки XX ст. супроводжувалося значним підвищенням ринкової ціни золота в цій валюті, на початку 80-х років XX ст. ця тенденція змінилася на протилежну. При цьому світова ціна золота в доларах знизилася не в результаті зростання пропозиції золота на ринку, а внаслідок підвищення курсу долара до інших валют. Загальний розмір золотих резервів центральних банків країн – членів МВФ і Швейцарії в фізичному вираженні протягом 1979-1988 рр. XX ст. практично не змінився. Водночас золоті резерви центральних банків розвинутих країн за цей період знизилися з 789,06 млн до 781,65 млн унцій, сукупні світові резерви всіх країн – членів МВФ навіть зросли з 944,44 млн до 945,21 млн унцій.
Таким чином, Ямайська валютна угода, витіснивши золото з операцій МВФ, не внесла значних змін у фактичну роль металу. В сучасному Статуті МВФ немає чітких формулювань про визнання чи заперечення за золотом ролі резервного активу. Золото продовжує бути кінцевим засобом врегулювання платіжних балансів для країн, особливо тих, чий доступ до міжнародного валютного кредиту обмежений. Реалізація цієї функції здійснюється через купівлю золота на вільному ринку за долари США.
Внесені з 1 квітня 1978 р. поправки до Статуту МВФ передбачають поступове перетворення одиниці Фонду – СПЗ – на головний резервний актив світової валютної системи. Протягом перших трьох років дії системи було впроваджено понад 9,3 млрд СПЗ. У зв’язку зі зростанням міжнародної ліквідності, викликаної збільшенням дефіцитів платіжного балансу США, подальші випуски СПЗ не здійснювались до 1979 р. У наступні три роки було здійснено другий розподіл СПЗ приблизно на суму по 4 млрд у рік. В результаті за весь період функціонування системи було емітовано 21,4 млрд СПЗ, що стосовно валютних резервів провідних країн еквівалентно приблизно 5 %1,
Крім того, в сучасних умовах з’явилася нова економічна категорія: валюта втручання – грошова одиниця, в якій центральні банки здійснюють операції з підтримки курсу своїх валют. У рамках таких акцій (інтервенцій) здійснюється купівля національної грошової одиниці з метою підвищення її курсу чи продаж для зниження курсу. Тому в ролі валюти втручання можуть бути лише найпоширеніші засоби міжнародних платежів. А оскільки власниками одиниці МВФ не можуть бути приватні агенти, то і центральні банки не стануть здійснювати втручання на валютному ринку безпосередньо в СПЗ. Отже, поки СПЗ не отримують значного поширення в приватному секторі і не можуть зробити значний внесок у створення “грошового середовища” для світового ринку2.
Ще однією слабкою стороною СПЗ є принцип, на основі якого здійснюється розподіл певних одиниць. Випуски СПЗ розподіляються між країнами – членами МВФ відповідно до розмірів їх квот, тобто за капіталом. Сума квоти для кожної держави – учасниці МВФ встановлюється згідно з обсягом її національного доходу і розміром зовнішньоторговельного обігу, тобто чим багатша країна, тим вища її квота у Фонді.
Порядок емісії СПЗ відображає кредитний характер цієї одиниці, оскільки випуски її здійснюються без будь-якого забезпечення, а отримані таким чином ресурси надаються членам Фонду. Звідки і офіційна назва таких емісій – розподільча.
Таким чином, внаслідок наявності жорстких обмежень на операції з одиницею Фонду і недосконалість певного міжнародного ліквідного активу, він не зміг стати значним джерелом резервних засобів для світової валютної системи протягом всього періоду існування СПЗ3.
Ямайська валютна система практично не змогла виконати свого найважливішого призначення – стабілізувати зворотну дію на міжнародну торгівлю, кредитні відносини, світове господарство в цілому. Вплив її регулятора – МВФ – на валютні та економічні відносини набув яскраво вираженого асиметричного характеру, оскільки поза сферою його регулювання опинилися провідні країни, валюти яких обслуговують міжнародні розрахунки всіх країн1.
Ямайська валютна угода передбачала збільшення капіталу МВФ із 29 млрд СПЗ до 39 млрд СПЗ, яке супроводжувалося деяким перерозподілом сил у межах цієї організації. Так, за рахунок країн – експортерів нафти деякою мірою збільшувалася в МВФ частка квот країн, що розвиваються, в результаті зниження частки квот розвинутих країн, включаючи США. Ця зміна означала реалізацію на практиці юридично закріпленого принципу поліцентризму в світовій валютній системі: відтепер і країни, що розвиваються, отримали право накладати вето на найбільш важливі рішення Фонду, що потребують більшості – 85 % голосів. Слід зазначити, що у сфері прийняття рішень Ямайська валютна система є механізмом консервативнішим, ніж Бреттон-Вудська.
Країни, що розвиваються, мали можливість блокувати реформу Бреттон-Вудської валютної системи, проте вони взяли участь в Ямайській угоді внаслідок часткових поступок розвинутих країн у сфері кредитних відносин. До них слід віднести перш за все рішення про створення Довірчого фонду за рахунок продажу золота МВФ та добровільних внесків держав; збільшення кредитування МВФ і створення Комітету розвитку МВФ – МБРР (об’єднаний на рівні міністрів комітет Рад управляючих МВФ і МБРР з приводу реальних ресурсів у країни, що розвиваються). Однак їх важливі вимоги – встановлення зв’язку між фінансуванням розвитку і новими розподілами СПЗ, збільшення квот в МВФ – не були задоволені. Отже, проблема міжнародних кредитних відносин країн, що розвиваються, опинилася поза межами Ямайської валютної угоди. В подальшому саме вона і стала важливим фактором дестабілізації світової валютної системи.
Беручи до уваги той факт, що Ямайська валютна система створювалася за умов глобальної кризи наявної на той час валютної системи, яка вичерпала свої можливості регулювання валютно-фінансових відносин, Ямайська валютна угода має низку переваг. Найважливіша – припинення грошових функцій золота і введення нової розрахункової одиниці СПЗ. Також значним досягненням є введення режиму плаваючих курсів. Проте очікувані результати від створення нового міжнародного валютного порядку не справдилися. Ямайська валютна система виявилася недосконалою в багатьох аспектах, одним із яких є той, що заходи з реформування старої валютної системи мали нерадикальний характер, зокрема досить невизначеною залишилася регулююча роль МВФ, або той факт, що золото, не дивлячись на усунення його як основи встановлення вартості валюти, виконує функції міжнародного резерву і засобу міжнародної ліквідності. Також досить суттєвий недолік Ямайської валютної системи – неспроможність врегулювання кризових явищ і пов’язаних з цим проблем великої заборгованості країн, що розвиваються. Таким чином, система не відображає інтересів усіх країн світового співтовариства, які мають різний економічний рівень розвитку.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)