Міжнародні валютно-кредитні відносини – Патика Н. І. – Відхилення від паритету купівельної спроможності
Більшість економічних теорій припускає, що в остаточному підсумку ПКС зберігається за зовнішньоторговельними товарами, якщо вдається вирішити проблему виміру, пов’язану з побудовою порівняльних цінових дефляторів. Разом з тим емпіричні дані про дотримання ПКС мають суперечливий характер. З одного боку, є багато даних, які свідчать про те, що ПКС досить повно характеризує довгострокову динаміку валютних курсів промислово розвинутих країн і цін товарів у зовнішній торгівлі; з іншого – є достатньо доказів того, що ПКС не дає можливості задовільно пояснити поведінку курсів валют у промислово розвинутих країнах у короткостроковому періоді. Більше того, під час зіставлення динаміки валютних курсів і цін у промислово розвинутих і країнах, що розвиваються, як у короткостроковому, так і в довгостроковому плані, ПКС не має виправдання у зв’язку з наявністю у більшості випадків серйозних розбіжностей між розривом у рівнях інфляції та змінами двостороннього валютного курсу, які зберігаються в довгостроковому плані.
Розрізняють чотири основні причини відхилення реальних валютних курсів від їхнього паритетного значення (ПКС): ефект “гістерезису” внаслідок витрат на корегування; жорсткість номінальних цін; неповна взаємозамінність зовнішньоторговельних товарів; структурні зрушення у галузі технологій і сфері попиту, особливо між товарами та послугами, що використовуються чи не використовуються у зовнішній торгівлі. Перші два фактори пояснюють, чому ПКС може не дотримуватися в короткостроковому плані, тоді як останні два визначають джерела систематичного недотримання ПКС.
“Гістерезисні” моделі торгівлі пояснюють тимчасові відхилення від ПКС додатковими витратами на корегування в торгівлі. Наявність таких витрат, які містять витрати на маркетинг нових виробів за кордоном, розширення чи скорочення виробництва або каналів розподілу і зміну рівня визнання торгової марки, означає, що торгові потоки не обов’язково будуть реагувати на неістотні зміни реальних валютних курсів і тільки суттєві відхилення від ПКС викликатимуть реакцію з боку експортерів.
Моделі валютного курсу з малорухомими цінами враховують різну швидкість корегування на фінансових і товарних ринках: перший ринок швидко реагує на екзогенні потрясіння, тоді як останній пристосовується до них повільніше. У результаті цього непередбачені зміни грошово-кредитних умов можуть призводити до тимчасового відхилення номінальних валютних курсів від довгострокового рівноважного рівня ПКС.
Третій фактор, що викликає відхилення від ПКС, полягає у неповній взаємозамінності зовнішньоторговельних товарів різних країн, що дає змогу експортерам встановлювати ціни відповідно до місцевої ринкової кон’юнктури без внесення у них відповідних поправок для компенсації змін валютного курсу. У цій ситуації різні темпи приросту і реакція у сфері торгівлі на зростання доходів у різних країнах можуть призводити до стійких зрушень реальних валютних курсів і, як наслідок” до їхнього тривалого відхилення від ПКС.
І нарешті, останнім, але найважливішим фактором є розходження темпів змін технічного характеру в секторах, орієнтованих на зовнішню і внутрішню торгівлю, що давно розглядають як причину стійких змін рівноважного реального валютного курсу і, як наслідок, його систематичного відхилення від ПКС. Річ у тому, що, хоча ринкова конкуренція здатна забезпечити загальне вирівнювання цін зовнішньоторговельних товарів у міжнародному масштабі, ціни внутрішнього обороту не змінюються синхронно в різних країнах. Отже, якщо реальний курс валют двох країн буде розрахований з використанням цінових дефляторів, що враховують як зовнішній, так і внутрішній оборот (таких як індекс споживчих цін (ІСЦ) чи дефлятор ВВП), то в країнах зі швидшим зростанням продуктивності праці у секторах, орієнтованих на зовнішню торгівлю (особливо виробничих), порівняно із секторами, орієнтованими на внутрішнє споживання (особливо послуг), буде з’являтися тенденція до зростання реального курсу.
Це явище, що називається ефектом Баласса – Самуельсона, часто вважають важливим фактором, який є в основі довгострокового підвищення реальних курсів валют промислово розвинутих країн стосовно валют країн, котрі розвиваються, а також використовують його для пояснення змін рівноважних реальних курсів валют промислово розвинутих країн світу відносно один одного. Зокрема Японію часто наводять як класичний приклад країни, де швидше, ніж у її торгових партнерів, зростання продуктивності праці у секторах, орієнтованих на зовнішню торгівлю, порівняно із секторами, орієнтованими на внутрішній ринок, привів до підвищення реальної вартості валюти.
Підсумовуючи викладене вище, слід зазначити, що хоча конкурентоспроможність і можна характеризувати станом валютного курсу країни стосовно його довгострокового рівноважного значення, на практиці не завжди легко з’ясувати відмінності між змінами реального валютного курсу, що відображають зміну конкурентоспроможності, і стійкими змінами реального рівноважного валютного курсу, які відбулися у результаті структурних зрушень. Насправді буде неправильним розглядати кожне зниження реальної вартості валюти як підвищення рівня конкурентоспроможності країни, оскільки воно може відображати одночасне падіння як поточного реального валютного курсу, так і його довгострокового рівноважного значення. Наприклад, якщо світовий попит на конкретний сировинний товар буде знижуватися, то ціна цього товару спадатиме. При цьому відбуватиметься зниження як довгострокового рівноважного, так і поточного значення реального валютного курсу країни, що спеціалізується на виробництві цього товару.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)