Екологічне управління – Шевчук В. Я. – ЕКОЛОГІЧНЕ СТРАХУВАННЯ
Важливим важелем економічного стимулювання природоохоронних витрат є здійснення обов’язкового й добровільного державного та інших видів страхування громадян та їхнього майна і доходів підприємств на випадок шкоди, завданої внаслідок забруднення навколишнього середовища та погіршення якості природних ресурсів. Це визначено в законі України “Про охорону навколишнього природного середовища”. Однак порядок і положення про екологічне страхування законодавством не визначені.
Страхування є засобом запобігання наслідкам екологічного ризику в господарській діяльності, оскільки його мета полягає в забезпеченні захисту від непередбачених випадків. Якщо компенсація завданої шкоди потерпілому обгрунтовується правом відповідальності винуватця, то виникає питання про страхування відповідних ризиків.
Побоюючись ризику, потенційні винуватці, що вимушені робити виплати потерпілим, готові свій ризик перекласти на страхувальника за визначену плату.
Потерпілих улаштовує, що винуватець застрахований, бо тоді для них зменшується ризик не отримати взагалі (чи отримати недостатньо) компенсацію через неплатоспроможність винуватця. В інтересах потерпілих держава в обов’язковому порядку деякі небезпечні для третіх осіб види діяльності примушує забезпечувати попереднім покриттям збитків із боку суб’єктів такої діяльності.
У міжнародній практиці страховий ризик визначається як явище, здатне спричинити певні втрати, яких можна уникнути за рахунок купівлі страхового полісу. До сфери екологічного страхування належить страхування ризику понаднормативних викидів і скидів шкідливих речовин, екологічних збитків унаслідок екологічних катастроф, екологічне страхування нових технологій тощо. В обов’язковому й добровільному страхуванні екологічних ризиків використовують кілька видів страхових договорів та полісів. У разі страхування відповідальності за фізичні й майнові шкоди третій особі, як цього вимагає законодавство у сфері поводження з твердими відходами, застосовують два основні поліси:
– поліс страхування всебічної генеральної відповідальності за шкоду навколишньому середовищу;
– поліс страхування відповідальності за шкоду навколишньому середовищу.
З погляду страхового покриття є дві форми полісів:
На основі претензій;
На основі екологічних ситуацій, що склалися.
Для введення державного обов’язкового екологічного страхування (на відміну від добровільного) в Україні слід прийняти відповідний закон, у якому б визначалися як провідна страхова компанія (компанії), так і порядок утворення й функціонування державного екологічного страхового фонду.
Порядок добровільного корпоративного екологічного страхування визначається відповідними договорами, правилами й нормами цивільного законодавства. В Україні для введення добровільного екологічного страхування потрібно прийняти Типове положення про порядок екологічного страхування, яке б уводилося в дію розпорядженням уряду держави (як це зроблено в Російській Федерації).
На підставі Типового положення страхові організації розробляють свої Правила з добровільного екологічного страхування. Доцільно в цих правилах передбачити положення щодо страхового екологічного аудиту, який дає змогу розв’язувати завдання визначення параметрів об’єктів страхового поля (оцінювати ступінь екологічної небезпеки підприємств і виробництв, розмір можливих збитків і тарифних ставок страхових внесків).
Страхова організація з екологічного страхування надає страховий захист цивільної майнової відповідальності страхувальникам за шкоду, завдану третім особам унаслідок раптового, неупередженого й неочікуваного забруднення навколишнього природного середовища. Страхувальниками виступають корпорації, підприємства всіх форм власності, які є юридичними особами.
Страхові платежі виплачуються страхувальниками за тарифними ставками, що встановлюються залежно від розмірів річного обороту підприємства. На підставі даних про сплату платежів страхувальникам надається страхове свідоцтво (поліс). Від цього часу договір екологічного страхування набуває чинності. Зауважимо, що перед укладанням договору екологічного страхування страхувальник проводить огляд свого підприємства (здійснює екологічний аудит).
Умови страхування екологічної відповідальності (франшиза) передбачають встановлення граничних виплат страхового відшкодування (лімітів відповідальності) і власної участі страхувальника в оплаті збитків.
Головне завдання екологічного страхування – компенсація страхувальникам збитків, що виникають унаслідок випадкового забруднення навколишнього природного середовища, додаткове фінансове забезпечення екологічної безпеки при додержанні інтересів усіх сторін договору, зменшення платежів за забруднення.
Екологічне страхування створює взаємну економічну зацікавленість страхувальників і страхових організацій у зниженні ризику забруднення навколишнього природного середовища. Страхувальник зацікавлений у підвищенні своєї екологічної безпеки й тому, що з підвищенням імовірності аварій зростають ставки страхових внесків. Крім того, у вигляді заохочення безаварійності страхувальник одержує низку економічних пільг – пільгові
Умови подовження страхового договору, залучення додаткових ресурсів із фонду превентивних заходів страхувальника на проведення природоохоронних чи запобіжних заходів. Тим більше зацікавлена в зниженні екологічного ризику страхова організація, яка з цього приводу здійснює низку попереджувальних заходів, організовує проведення екологічного аудиту стану страхувальника. Страхова організація може використовувати частину фонду превентивних заходів на екологічний аудит страхувальника, поліпшення служби моніторингу тощо.
Одна з функцій екологічного страхування полягає в ефективному вкладанні приватного капіталу. Екологічне страхування надає значний вибір методів екологічного стимулювання вкладання капіталу, причому у виробництво природоохоронного обладнання й проведення природоохоронних робіт, що в інвесторів вважається невигідним сектором інвестування. Це досягається ринковими важелями: прибуток від екологічного страхування безпосередньо залежить від стану навколишнього природного середовища, а стан середовища – від системи превентивних природоохоронних заходів. Джерелом коштів тут є
Резерв превентивних природоохоронних внесків, що утворюється в страховій організації.
Для корпоративної системи управління привабливою є стратегія екологічного страхування із самоучастю: якщо страхування не покриває всю шкоду і винний сам зазнає збитків від певної частини цієї шкоди (що характерно для України), то самоучасть у проведенні заходів підвищує рентабельність корпорації чи окремих її підприємств. Тобто корпоративна система екологічного управління приймає на себе (разом із страхувальником)
Частину страхового ризику. У цьому випадку підсилюється діяльність екологічного страхування в напрямку екологічної модернізації виробництва із залученням трьох джерел: страхових платежів (премій), які включаються до собівартості продукції або входять у рахунок екологічних платежів за забруднення; власного капіталу; мотивації захисту майнових інтересів фізичних і юридичних осіб (примусовий економіко-правовий механізм
Відповідальності).
Висновки
В умовах реформування економіки, систем управління, зміни форм власності, переходу на принципи збалансованого розвитку система корпоративного управління все більше набуває значення національної рушійної сили гармонізації відношень суспільства і Природи.
Екологічні вимоги до системи корпоративного управління сформульовані у Всесвітній програмі дій на XXI століття, Хартії Міжнародної торгової палати (ІСС), Європейському регламенті з екологічного управління і аудиту, міжнародних стандартах серії ISO 14000. Ці ви
Моги забезпечують корпораціям не тільки власну екологічну безпеку, а й значні економічні вигоди та інвестиційну привабливість.
Для забезпечення дотримання міжнародних екологічних вимог, національного природоохоронного законодавства і захисту власних інтересів товаровиробника корпорації змушені створювати в загальній системі управління підсистеми корпоративного екологічного
Управління з власними загапьносистемними і спеціальними функціями.
Загальносистемні функції корпоративного екологічного управління визначаються відповідно до державних стандартів серії ДСТУ ISO 14001, 14004. їхнім системоутворювальним елементом є розробка та здійснення корпоративної екологічної політики з відповідним забезпеченням системного аналізу вихідного стану, стратегічного планування, вибору альтернативних рішень, організації їх реалізації, коригування й мотивації.
Спеціальні функції корпоративного екологічного управління визначаються відповідно до міжнародних стандартів серії ISO 14000. Вони полягають в оцінюванні характеристик екологічності та життєвого циклу продукції, у проведенні екологічного маркування, екологічної сертифікації та екологічного аудиту. Ці функції поки не мають законодавчого закріплення в Україні, але необхідність їх актуалізації визначена національною стратегією Європейської інтеграції, вимогами до діяльності українських корпорацій у європейському й міжнародному конкурентному середовищі. Спеціальні функції корпоративного екологічного управління спрямовані як на забезпечення корпоративної ідентичності життєдіяльності, так і на підвищення еколого-економічної ефективності.
Існують також спеціальні механізми забезпечення ефективності функціонування системи корпоративного екологічного управління ікорпорації в цілому. Це корпоративна програма екологічного аудиту, корпоративний екологічний маркетинг, інжиніринг, лізинг, екологічне страхування й екологічна модернізація (оздоровлення) виробничої системи.
Кожен із цих механізмів потребує своєї стандартизації (регламентування) в загальній системі корпоративної стандартизації управлінських і виробничих функцій, спрямований як на зменшення природоохоронних платежів, загальнодержавні норми яких невпинно
Зростатимуть, так і на підвищення ефективності інвестиційної діяльності та ресурсозбереження.
Особливе значення має екологічна модернізація виробничої системи, орієнтована на некапіталомісткі заходи і створення умов для впровадження систематичного процесу екологічного оздоровлення.
Контрольні запитання та завдання
1. Яке місце системи корпоративного екологічного управління в загальній національній системі екологічного управління?
2. Чим відрізняється корпоративне екологічне управління від галузевого екологічного управління?
3. Яка функціональна структура системи КЕУ?
4. Яка нормативно-правова база функціонування системи КЕУ?
5. Які цілі корпоративної екологічної політики і яка методологічна база її розробки?
6. Назвіть системні екологічні вимоги до персоналу корпорації і його підготовки.
7. Які спеціальні функції характерні для системи КЕУ?
8. Назвіть цілі та особливості здійснення оцінок характеристик екологічності й життєвого-циклу продукції.
9. Назвіть цілі та особливості екологічної сертифікації й маркування.
10. У чому полягають обов’язкові умови ефективного функціонування системи КЕУ?
11. Які цілі та роль корпоративної програми екологічного аудиту?
12. У чому полягає методологія проведення екологічного аудиту? Яка його нормативна база?
13. Визначте структуру корпоративної системи екологічного менеджменту й аудиту.
14. Визначте структуру корпоративної програми екологічного аудиту.
15. Яка роль екологічного аудиту й лізингу у використанні природоохоронних фондів?
16. У чому полягає суть екологічного маркетингу й інжинірингу?
17. Як екологічний маркетинг й інжиніринг впливають на підвищення ефективності інвестиційної діяльності корпорації?
18. У чому полягають суть і роль екологічного страхування в підвищенні екологічно? безпеки корпорації та?? підприємств?
19. У чому полягають суть і філософія екологічного оздоровлення корпоративної діяльності?
20. У чому полягають принципи екологізації виробничої системи?
21. Що означає системний підхід до екологічної модернізації виробництва?
22. Що означає системоутворювальний процес екологічної модернізації?
23. Що становить інтегровану ефективність екологічної модернізації?
24. Що таке програма екологічної модернізації підприємства? Наведіть приклади.
Список рекомендованої літератури
Програма дій “Порядок денний на XXI століття” (“AGENDA-21”). – К.: Інтелсфера, 2000.
Шевчук В. Я., Саталкін Ю. М., Навроцький В. М. Екологічний аудит. – К.: Вища шк., 2000.
Модернізація виробництва: системно-екологічний підхід / В. Я. Шевчук, Ю. М. Саталкін, В. М. Навроцький та ін. – К.: Символ-Т, 1997.
Підготовка та проведення лізингових операцій в сфері екології:
Практичні рекомендації / За ред. Ю. В. Сосюрко. – К.: “Аверс”, 2000. Екологічне підприємництво: Навч. посібник / В. Я. Шевчук, Ю. М. Саталкін, В. М. Навроцький та ін. – К.: Мета, 2001. Єкологізація енергетики: Навч. посібник / В. Я. Шевчук, Г. О. Білявський, Ю. М. Саталкін, В. М. Навроцький. – К.: Вища освіта, 2002.
Ада Демб Ф. – Фрідрих Нойбауер. Корпоративне управління / Пер. З англ. – К.: Основи, 1997.
Масютин С. А. Механизмы корпоративного управления. – М.: Финстатинформ, 2002.
Николаева С. А., Шебек С. В. Корпоративные стандарты. – М.:
Книжный мир, 2002. Дес Дерлоу. Ключові управлінські рішення. Технологія прийняття
Рішень. – К.: “ВсеУВИТО”, Наук, думка, 2001.
Ойхман Є. Г., Попов Э. В. Реинжиниринг бизнеса. – М.: Финансы и статистика, 1997.
Альфред Эндрес. Экономика окружающей среды. – К.: Либідь, 1995.
Міжнародний стандарт ISO 14040 “Оцінка життєвого циклу. Параметричний аналіз життєвого циклу”. Пашков Є. В., Фомин Г. С., Красный Д. В. Международные стандар-
Ты ИСО 14000. Основы экологического управления. – М.: ИПК Издательство, 1997.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)