Екологічне управління – Шевчук В. Я. – 2.2 Структура теоретико-методологічних основ екологічного управління
Екологічне управління є системною складовою будь-якої загальної системи управління і тому має притаманні їй теоретико-методологічні основи. Водночас екологічне управління є управлінням процесами, пов’язаними з життєдіяльністю і життєзабезпеченням людини, процесами гармонізації взаємовідносин людини з природою, що вважається справою набагато складнішою, ніж управління бізнесом або виробничими системами. З одного боку, екологічному управлінню властива загальносистемна технологія підготовки, прийняття і реалізації рішень щодо визначених екологічних цілей, яка, до речі, має свою нормативно-правову базу. З іншого боку, об’єктами екологічного управління є як виробничі й суспільні системи, так і природні об’єкти, екосистеми. Отже, загальносистемна методологія управління доповнюється екологічними аспектами (рис. 2.1), які розглядаються як елемент діяльності, продукції чи послуг, що взаємодіє з навколишнім середовищем і впливає на нього. Базову основу екологічного управління становлять природничо-філософські набутки, а, своєю чергою, природничу основу – системні функціональні екологічні закономірності, перелік яких наведено в першій главі. Філософські основи екологічного управління складаються із системи цінностей, поглядів, орієнтирів як загальнолюдського масштабу (в історичному, сучасному трактуванні), так і масштабів відповідних сфер управління та діяльності національних, корпоративних, підприємницьких, громадських
Організацій тощо. Нині стало звичайним говорити про філософію управління програмою, проектом, підприємством, у якій визначається своя специфічна локальна система цінностей. Але якщо ця система ввійде в суперечність із загальнолюдською системою цінностей, яка враховує екологічні аспекти, то можна опинитися на хибному стратегічному шляху, що в остаточному підсумку призведе до системної кризи, банкрутства. На стадії формування філософії управління важливо дотримуватися таких загальнолюдських цінностей, як права людини, демократія, партнерство, співпраця, корпоративна солідарність, гармонійне співіснування, екологічне різноманіття тощо.
У сучасному світі домінує системна парадигма, коли проблеми розглядаються в системній цілісності й у причинно-наслідковому взаємозв’язку. Причому екологічні аспекти взаємозв’язку набувають дедалі більшого впливу. Вже доцільно говорити про домінуючий системно-екологічний підхід. Методологія цього підходу відіграє провідну, так би мовити, цементувальну роль у нормалізації і стандартизації управлінських процесів з екологічними
Аспектами, у формуванні системи екологічного управління як складової загальної системи управління. Значення такого системно-екологічного підходу і підвищення ефективності та екологізації управлінської діяльності зростають адекватно потребі врахування нових реалій сьогодення. Розглянемо, які саме чинники змушують людство вдаватися до пошуку найефек-
Тивніших засобів самозахисту.
Передусім це – посилення динамізму мінливості середовища існування людини, суспільства, держави. Практика показує, що кращі результати управління досягаються тоді, коли системні зміни передбачені й заплановані з урахуванням усіх системних аспектів діяльності – економічних, екологічних, соціальних.
Масштабність техногенних і екологічних загроз, інтерналізація бізнесу, дедалі відчутніше домінування транснаціональних корпорацій породжують велику кількість проблем, що тісно пов’язані з традиціями, етнічними, релігійними, соціальними, психологічними, політичними, екологічними особливостями життєдіяльності населення і суспільств. Ці проблеми мають системно-комплексний характер, коли важко ідентифікувати ієрархію діючих сил і чинників розвитку. Вирішення таких складних проблем (або навіть пом’якшення їхньої гостроти) стане можливим лише в разі застосування системно-екологічного підходу в життєдіяльності.
Для успішної та безпечної життєдіяльності у XXI ст. людству необхідно налаштуватись на постійні й глибокі системні перетворення, у тому числі структурні, змістовні. Для цього слід проводити постійну системно-аналітичну і діагностичну роботу, застосовувати гнучкі системи проектування й організації, що можливо лише за умов застосування сучасних систем-
Них методів у менеджменті. Успішна життєдіяльність у сучасних умовах вимагає особливої уваги до питань використання творчого інтелектуального потенціалу людських ресурсів. Формування культури спілкування, ефективної комунікації – нові теми системної аналітики, яка розробляє спеціальні методи вирішення надзвичайних системних проблем підвищення результативності використання й нарощування інтелектуального потенціалу.