Банківське кредитування – Владичин У. В. – Короткі підсумки
1. Одним із методів мінімізації кредитного ризику є якісне оцінювання кредитоспроможності позичальника у банку. Аналіз кредитоспроможності позичальника проводиться банківською установою з метою визначення можливостей клієнта розраховуватися за своїми кредитними зобов’язаннями. При цьому банківські працівники повинні оцінювати як фінансовий стан позичальника, рух коштів на його рахунках, наявність власного капіталу, ділову активність, так і його якісні характеристики, зокрема, репутацію, професіоналізм керівництва, бажання повернути отримані у банку кредитні кошти.
2. Оцінювання кредитоспроможності позичальника – це багато-етапне дослідження якісних та кількісних показників діяльності клієнта – юридичної чи фізичної особи. Банківські установи різних країн у практичній діяльності застосовують різноманітні методики оцінювання кредитоспроможності позичальників. Зокрема, до найбільш використовуваних методів належать системи 5С, PARSER, CAMPARI, MEMO RISK, система 4FC, PARTS та інші. Ці методики відрізняються одна від одної як кількістю, так і характеристиками складових елементів.
3. Аналіз кредитоспроможності позичальників – юридичних осіб здійснюється на основі затверджених у банку методик оцінювання фінансового стану позичальників з урахуванням вимог, встановлених чинним законодавством України. Останні стосуються визначення обов’язкових показників його діяльності. Зокрема, при проведенні аналізу визначаються показники платоспроможності, фінансової стійкості, рентабельності, обсяги реалізації продукції, грошові потоки позичальника тощо. До якісних характеристик слід віднести: історію бізнесу, рівень менеджменту, репутацію позичальника тощо. Банківські установи самостійно визначають додаткові критерії, які використовуються ними для аналізу кредитоспроможності позичальників, та можуть встановлювати більш жорсткі вимоги до позичальників.
4. Оцінювання кредитоспроможності позичальників-фізичних осіб здійснюється банківськими установами на основі використання методу кредитного скорингу. Кредитний скоринг передбачає застосування бальної шкали оцінювання кредитоспроможності позичальника – фізичної особи. Методику кредитного скорингу вперше розроблено американським економістом Д. Дюраном і вона передбачала використання різних коефіцієнтів при нарахуванні балів, що давало можливість здійснювати експрес-аналіз кредитоспроможності позичальника у його присутності. Банки самостійно обирають для себе найбільш оптимальні критерії у здійсненні оцінювання кредитоспроможності клієнта з використанням методики кредитного скорингу.
5. Інформація, яка належить до оцінювання кредитоспроможності позичальників – фізичних осіб, може включати такі основні групи питань, як:
1) загальна інформація, яка стосується особи позичальника, суми, валюти та строку кредиту, розміру доходів та витрат позичальника тощо;
2) інформація про позичальника, до якої належать дані про вік, сімейний стан, освіту, посаду та місце роботи позичальника;
3) інформація про фінансові джерела погашення кредиту, а зокрема, документально підтверджені доходи позичальника, заробітна плата, додаткові доходи, володіння нерухомістю, автотранспортом, документально підтверджена наявність депозитних рахунків у банках тощо;
4) інформація про кредитну операцію, а саме: мета, строк та сума кредитування, забезпечення кредитної операції.
6. За результатами оцінювання кредитоспроможності позичальників – юридичних і фізичних осіб банківські установи відносять їх до відповідного класу за рейтингом надійності. Потенційні позичальники як юридичні, так і фізичні особи можуть бути зараховані банком до одного з п’яти класів – “А”, “Б”, “В”, “Г”, “Д”.
(2 votes, average: 3,50 out of 5)