Банківське кредитування – Владичин У. В. – 3.2. Принципи банківського кредитування
Одним із визначних елементів методологічної основи кредитної діяльності, суб’єктами якої є банківські установи, виступають принципи кредитування. Принципи банківського кредитування визначають найважливіші умови функціонування банківського кредиту і покликані стимулювати розвиток підприємств-позичальників, сприяти зміцненню грошового обігу в державі й забезпечувати безперервну циркуляцію позикового капіталу, досягаючи при цьому ефективності реалізації перерозподільної функції.
Принципи банківського кредитування – основні положення, правила й умови, яких повинні дотримуватися банки у процесі здійснення кредитування. Ці положення і правила визначаються природою, роллю, функціями кредиту і тими суспільними умовами, в яких вони проявляються. Реалізація принципів кредитування є першоосновою здійснення кредитного процесу.
До принципів банківського кредитування належать такі загальновідомі принципи кредитування, як: поверненість, строковість, цілеспрямованість, забезпеченість і платність. Водночас науковці
Рис. 3.2. Принципи банківського кредитування
Пропонують запровадити ще такі принципи банківського кредитування, як диференційованість та договірний характер (рис. 3.2).
Принцип поверненості кредиту полягає у тому, що кредит – це капітал банку, який надається у тимчасове користування і підлягає обов’язковому поверненню позичальником.
Принцип строковості кредиту відображає необхідність повернення отриманого кредиту у визначений строк, обумовлений кредитною угодою. У зв’язку з тим, що оборотність коштів на кожному підприємстві є індивідуальною і залежить від багатьох чинників, здійснювати дієвий контроль за поверненням кредиту можна лише за допомогою встановлених строків погашення кредиту. Термін кредитування є граничним часом знаходження кредитних коштів у користуванні позичальника. Для банку від дотримання цього принципу залежить можливість надання нових кредитів. Принцип строковості кредиту знаходить своє практичне втілення в погашенні конкретного кредиту через перерахування відповідної суми коштів на рахунок кредитора і забезпечує поновлення його кредитних ресурсів.
У ринкових умовах господарювання принципу строковості надається особливе значення. Порушення його для кредитора є підставою для застосування до позичальника економічних санкцій у виді підвищення процента за кредит, а при подальшій несплаті – пред’явлення фінансових вимог у судовому порядку. Водночас, додержання зазначеного принципу необхідне для забезпечення ліквідності самих банківських установ, а для окремого позичальника відкриває можливість отримання у банку нових кредитів і дає змогу дотримуватися ефективного господарювання, не сплачуючи підвищених процентів за прострочення строку платежу.
Принцип цілеспрямованості, або цільового використання кредиту полягає в тому, що кредит має надаватися лише на визначені цілі, а саме на задоволення тимчасової потреби позичальника у додаткових коштах. На практиці цей принцип реалізується через надання кредиту на конкретні цілі (об’єкти) і знаходить відображення у відповідному розділі кредитного договору, що встановлює конкретну мету використання кредиту і дає можливість здійснювати банківський контроль за дотриманням умови позичальником. Дотримання принципу цільового використання кредиту допомагає банку приймати більш зважене рішення про можливість та обгрунтованість надання кредитів, служить до певної міри гарантією забезпечення їх повернення. Порушення принципу цільового використання кредиту з боку позичальника може послужити підставою для дострокового повернення кредиту або введення штрафного кредитного проценту.
Принцип забезпеченості кредиту виражає необхідність забезпечення майнових інтересів кредитора, якщо позичальник порушує взяті на себе зобов’язання. Боргові зобов’язання, які забезпечують повернення кредиту, оформляються разом із кредитним договором і є додатком до нього.
Вибір засобів забезпечення виконання юридичного зобов’язання в кредитному правовідношенні передбачається його суб’єктами й обумовлюється у кредитному договорі. Це дає можливість банку зміцнити свою незалежність і, таким чином, знизити кредитний ризик, що є досить актуальним у період загальної економічної нестабільності, притаманної ринковій економіці.
Принцип забезпеченості кредиту – це відповідність між вартістю майна, що є заставою кредиту, і заборгованістю за кредитом. Він має на меті захищати інтереси банку та не допускати збитків від неповернення боргу внаслідок неплатоспроможності позичальника.
Принцип платності виражає необхідність не тільки прямого повернення позичальником отриманих від банку кредитних ресурсів, а й оплати права на їх використання. Реалізація цього принципу здійснюється через механізм кредитного процента, ставка (норма) якого визначається співвідношенням суми річного доходу, отриманого на позичковий капітал, та суми наданого кредиту і за своєю економічною сутністю є ціною кредитних ресурсів. Платність кредиту здійснює стимулюючий вплив на комерційний розрахунок підприємств, змушуючи їх збільшувати власні кошти й ефективно використовувати позичені. Водночас принцип платності забезпечує банку покриття його витрат і є однією з основних складових прибутку.
Диференційованість кредиту – це принцип, що означає зважений підхід з боку банку до різних категорій потенційних позичальників. Кредит надається суб’єктам господарювання на підставі оцінювання показників кредитоспроможності, що дає змогу проаналізувати фінансовий стан підприємства і мати впевненість у здатності й готовності позичальника повернути наданий кредит в обумовлений договором строк. Ці якості потенційних позичальників оцінюються через аналіз їхніх балансів з боку забезпеченості господарства власними джерелами, додержання рівня ліквідності, рівня рентабельності не тільки на дату оформлення кредитної угоди, а и у подальшій діяльності. Такий аналіз і оцінювання кредитоспроможності позичальника дає змогу певною мірою знизити ризик несвоєчасного повернення кредиту. Практична реалізація цього принципу залежить від особистих інтересів конкретної банківської установи і загальної централізованої політики держави.
Договірний характер банківського кредитування проявляється у тому, що банківський кредит надається у тимчасове користування суб’єктам господарювання згідно із визначеними умовами і укладеним кредитним договором. Для укладення кредитного договору і отримання кредиту банківська установа разом із позичальником визначає основні параметри кредитної операції (суму кредиту, строк, проценти за користування, забезпечення кредиту тощо) і у письмовому виді укладає кредитний договір. Кредитні договори визначають взаємні зобов’язання і відповідальність сторін. Будь-які зміни до кредитного договору (договору застави, гарантії чи поруки) повинні мати договірний характер і здійснюватись за згодою обох сторін.
Принципи кредитування склалися ще на початку історичного розвитку руху кредитного капіталу й перелік їх у сучасних умовах залишився майже незмінним. Але зміст кожного з основних принципів кредитування з переходом до ринкових умов господарювання набув суттєвих змін. Ці зміни зумовлені низкою причин: переходом до децентралізованих форм управління економікою, набуттям банками самостійності у питаннях вибору клієнтів та об’єктів кредитування, встановленням плати за кредит відповідно до поточної кон’юнктури кредитного ринку, розвитком законодавства у сфері форм забезпечення кредитів і відповідальності позичальників тощо. При цьому жодному з принципів кредитування не можна надати перевагу – вони діють у взаємозумовленості й саме їх взаємодія дає змогу банківським установам здійснювати ефективну кредитну діяльність.
(2 votes, average: 2,50 out of 5)