Теорія держави і права – Ведєрніков Ю. А. – 3.4. Цінність права в суспільному житті
Принципи права – це керівні ідеї, положення, провідні засади, що визначають зміст і спрямованість правового регулювання суспільних відносин.
Систему принципів права становлять загальносоціальні та спеціально-соціальні (юридичні) принципи.
Загальносоціальні принципи:
– домінування загальнолюдських цінностей над інтересами класів, націй та ін.;
– верховенство громадянського суспільства наддержавою;
– верховенство правових законів над політичною та фізичною силою;
– різноманітність та рівноправність різних форм власності;
– свобода підприємницької діяльності;
– верховенство прав і свобод людини над правами держави.
Спеціально-соціальні (юридичні) принципи:
1) загальноправові принципи: гуманізм, рівність громадян перед законом, демократизм, законність, взаємна відповідальність держави й особи;
2) міжгалузеві принципи (виражають особливості декількох споріднених галузей права): гласність судочинства (для кримінально-процесуального й цивільного процесуального права), принцип змагальності, принцип матеріальної відповідальності (для цивільного, фінансового, трудового права тощо);
3) галузеві принципи (характеризують найбільш суттєві риси конкретної галузі права): принцип диспозитивності (у цивільному праві) і принцип імперативності (у кримінальному праві), принцип презумпції невинуватості (у кримінальному праві) тощо.
4) принципи правових інститутів: рівність усіх форм власності (інститут власності), невідворотність відповідальності (інститут юридичної відповідальності) тощо.
Способами закріплення принципів права в законодавстві є текстуальний (принцип безпосередньо текстуально закріплений у конкретній статті нормативно-правового акта) і смисловий (принцип випливає зі змісту законодавства).
Роль, значення принципів права визначаються їх природою. Вони в концентрованому вигляді виражають сутність, зміст права, тому мають значення керівних положень під час здійснення державою правотворчої, правозастосовчої діяльності.
Норми права формуються на основі принципів права, тому останні є “фундаментальними конструкціями” всієї системи права, всього масиву норм права.
Принципи права можуть застосовуватися під час вирішення конкретних юридичних справ, наприклад застосування аналогії права як способу надолуження прогалин у праві.
3.4. Цінність права в суспільному житті
Цінність права – це його здатність служити метою і засобом науково обгрунтованих, соціально справедливих загальнолюдських потреб та інтересів громадян і їх об’єднань.
Можна виділити такі основні прояви цінності права: Соціальна цінність права – полягає в тому, що воно, втілюючи загальну волю (інтерес) учасників суспільних відносин, сприяє розвитку тих відносин, в яких зацікавлені як окремі індивіди, так і суспільство в цілому. Воно вносить стабільність і порядок у ці відносини. Забезпечуючи простір для впорядкованої свободи й активності, право служить фактором соціального прогресу.
Інструментальна цінність права – полягає в тому, що право є регулятором суспільних відносин, інструментом для вирішення різноманітних завдань, у тому числі для функціонування інших соціальних інститутів та соціальних благ. Воно здатне забезпечувати організованість і нормальну життєдіяльність, соціальний мир та злагоду, зняти соціальну напруженість.
Власна цінність права – полягає в тому, що право виступає як міра свободи та справедливості і стає цінністю для окремої людини, конкретної групи і суспільства в цілому, відкриває індивіду доступ до благ, є ефективним способом його соціальної захищеності.
Активна роль права в суспільному та державному житті яскраво виявляється через його функції.
Функції права – це зумовлені соціальним призначенням права напрямки правового впливу на суспільні відносини.
Розрізняють такі функції права:
Загальносоціальні функції:
1. Гуманістична – право охороняє та захищає права людства, народу, людини.
2. Інформаційна (або комунікативна) – право е джерелом знань про державно-організоване суспільство і правовий статус особи, волю законодавця, що виражена в юридичних нормах тощо.
3. Орієнтаційна – з позицій законів держави оцінюють поведінку людей, право вказує на допустимі й бажані шляхи і способи задоволення своїх потреб у межах правомірної поведінки.
4. Виховна (або ідеологічна) – право формує певний світогляд, виховує звичку дотримуватися чинного законодавства, дає зразки правомірної поведінки.
5. Організаторсько-управлінська – право суб’єктів
Правовідносин на розв’язання певних соціальних проблем.
Спеціально-юридичні функції такі:
1. Регулятивна функція, тобто напрямки правового впливу, спрямовані на упорядковування суспільних відносин, на введення їх у певні межі. Правовий вплив спрямований на нормальні, позитивні суспільні відносини.
При цьому розрізняють:
– регулятивно-статичну функцію, що виражається у закріпленні певних суспільних відносин;
– регулятивно-динамічну функцію, яка виражається у впливі права на суспільні відносини шляхом оформлення їх руху (динаміки).
2. Охоронна функція, тобто напрямок правового впливу, спрямований на охорону та забезпечення недоторканності певних суспільних відносин і одночасно на витіснення тих відносин, що суперечать суспільним інтересам.
Специфіка охоронної функції в тому, що вона характеризує право як особливий засіб дії на поведінку людей, виражений у впливі на їхню волю через загрозу санкцій, установлення заборон та реалізацію юридичної відповідальності.
(2 votes, average: 4,50 out of 5)