Теорія держави і права – Ведєрніков Ю. А. – 3.12. Структура норми права та характеристика її елементів

Серед великої кількості норм права виділяють також спеціалізовані (нетипові) норми права, тобто приписи “нестандартного** характеру, в яких немає тих чи інших ознак, властивих класичній моделі норм права.

На відміну від класичних норм права, вони:

– виконують додаткову функцію в правовому регулюванні;

– позбавлені традиційної логічної структури, характерної для норм права як класичного припису;

– виступають як зразок, еталон поведінки, зміст якого визначається змістом виконуваної функції (так, норми, що закріплюють принцип законності, орієнтують суб’єктів на здійснення правомірної поведінки).

Спеціалізовані норми права неоднакові за своєю природою і функціональним призначенням. Вони можуть бути поділені на:

– норми-засади – це правові приписи, які закріплюють засади конституційного ладу держави, основи соціально-економічного, політичного, державного життя, взаємовідносини держави й особистості, форми власності та ін. Ці норми зосереджені насамперед у конституції і розвиваються та логічно відображаються в інших вихідних правових нормах і передусім у нормах-принципах;

– норми-принципи – це правові приписи, які виражають і закріплюють принципи права. Ці норми розглядаються як результат нормативного узагальнення державно-правових явищ, вони виражають зміст і закономірності цих явищ. Норми-принципи можуть виступати як нормативно-правова основа вирішення юридичної справи, зокрема при виявленні прогалин у праві;

– визначально-установчі норми – це правові приписи, які визначають мету, завдання окремих інститутів або галузей права;

– норми-дефініції – це норми, які містять визначення правових категорій та понять, наприклад, поняття злочину, юридичної особи та ін.;

– декларативні норми – норми, які містять положення програмного характеру, нормативні оголошення;

– оперативні норми – норми, роль яких виражається у встановленні дати набрання (зміни, припинення) нормативно-правовим актом чинності, у його поширенні на нове коло суспільних відносин, на новий строк;

– норми-строки – це такі правові приписи, які вказують на час, настання або проходження якого тягне певні юридичні наслідки (наприклад, строк позовної давності). Строки бувають матеріально-правовими і процесуально-правовими. Більшість строків – це певні проміжки часу, що вимірюються годинами, днями, місяцями, роками. Однак вони можуть визначатися також і вказівкою на випадки або обставини, що мають настати (повноліття людини);

– колізійні норми – норми, які мають застосовуватися у разі суперечності між окремими нормативно-правовими актами щодо того самого предмета регулювання, тобто це норми, що регулюють вибір норми. Вони призначені для вирішення колізій (конфлікти норм, пов’язані з особливостями регулювання тих самих суспільних відносин різними правовими актами).

3.12. Структура норми права та характеристика її елементів

Уявлення про норму права навряд чи можуть бути повними, якщо не розглянути її структуру. До того ж, це питання є одним із дискусійних в юридичній науці.

Під структурою норми права розуміють її будову, внутрішній устрій, і в найбільш загальному вигляді норму права можна представити формулою

Якщо…, то…, інакше.

Тому найпоширенішою є ідея про трьохелементну конструкцію норми права. Ця позиція випливає з того, що норма права повинна:

– встановлювати певне правило поведінки шляхом закріплення прав і обов’язків суб’єктів;

– визначати умови, за яких суб’єкти можуть реалізовувати ці права й обов’язки;

– закріпити певні засоби забезпечення приписів, що в ній містяться.

Відповідно до цього, норма права логічно складається з трьох елементів: гіпотези, диспозиції та санкції.

Гіпотеза – це частина норми права, в якій визначаються умови, за яких настає чинність правил, що встановлені у диспозиції. Завдяки гіпотезі, абстрактний варіант поведінки “прив’язується” до конкретної життєвої ситуації, до конкретної особи. Призначення гіпотези – визначити сферу та межі регулятивної дії диспозиції та норми права в цілому.

Види гіпотез:

1. За ступенем визначеності:

– визначена – вичерпно визначає ті умови, за наявності яких набуває чинності правило поведінки, що міститься у диспозиції норми права;

– відносно визначена – обмежує умови застосування норми права певним колом формальних ознак.

2. За формою вираження:

– абстрактні – умови застосування норми визначаються загальними родовими ознаками, що надає можливість охопити та врегулювати значну кількість однорідних випадків;

– казуальні – визначаються умови дії норми, за використання більш вузьких, спеціальних родових ознак, тому норма права поширюється на більш обмежене коло випадків.

3. За складом:

– прості – містять одну обставину, необхідну для дії правової норми;

– складні – містять дві або більше обов’язкових обставин, з якими пов’язується дія правової норми;

– альтернативні – чинність норми права визначається залежно від однієї або кількох фактичних обставин (умов) і для настання правових наслідків досить наявності однієї з цих обставин.

Диспозиція – це частина норми права, в якій у вигляді владного припису визначається те чи інше правило поведінки (що повинен робити або, навпаки, не робити суб’єкт) за наявності умов, передбачених гіпотезою цієї норми.

Види диспозицій:

1. За ступенем визначеності:

– визначені – закріплюють однозначне правило поведінки, тобто учасники відносин позбавлені можливості для вибору іншої поведінки;

– не повністю визначені – вказують лише на загальні ознаки поведінки, у межах яких суб’єкти уточнюють свої права та обов’язки самостійно;

– відносно визначені – вказують на права й обов’язки суб’єктів, але надають можливості для їх уточнення залежно від конкретних обставин;

– альтернативні – вказують на настання декількох правових наслідків, але передбачають настання лише одного з них.

2. За способом викладення:

– прості – правило поведінки визначається у загальному вигляді без деталізації його ознак;

– описові – правило поведінки закріплюється повно, з деталізацією його ознак; чітко визначаються права та обов’язки учасників відносин;

– бланкетні – закріплюються лише загальні (основні) ознаки правила поведінки, а для встановлення ознак, яких бракує, слід звертатися до норм іншого нормативного акта іншої галузі права;

– відсильні – аналогічні бланкетним з тією різницею, що для встановлення ознак, яких бракує, слід звертатися до інших частин такої норми або до інших норм цієї ж галузі права.

3.3а складом:

– прості – містять одне правило поведінки;

– складні – містять два або більше обов’язкових правил поведінки;

– альтернативні – містять декілька правил поведінки, суб’єкт може виконувати будь-яке з них.

Санкція – це частина норми права, яка містить вказівки щодо юридичних наслідків порушення (або виконання) правила, зафіксованого в диспозиції. Мета санкцій – створення тих чи інших несприятливих наслідків для правопорушника або заохочувальних наслідків для суб’єктів, що виконують владний припис.

Види санкцій:

За ступенем визначеності:

– абсолютно визначені – чітко визначають вид та міру юридичної відповідальності;

– відносно визначені – межі юридичної відповідальності визначаються від мінімальної до максимальної або тільки до максимальної;

– альтернативні – вказують на декілька можливих засобів впливу на правопорушника, а доцільність застосування конкретного засобу визначається правозастосовчим органом з огляду на особливості конкретної справи;

– посилкові – містять вказівки на санкції інших норм, до яких слід звертатися для визначення конкретного засобу впливу.

За характером наслідків: кримінальні (штрафні); правовідновлювальні (компенсаційні); заохочувальні.

За галузями права: кримінально-правові; адміністративно-правові; цивільно-правові; дисциплінарні.

В юридичній літературі наголошується, що трьохелементна структура є однією з ознак, що відрізняє норму права від інших соціальних норм і без якої норма права перестає бути сама собою.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

Теорія держави і права – Ведєрніков Ю. А. – 3.12. Структура норми права та характеристика її елементів