Теорія держави і права – Ведєрніков Ю. А. – 3.8. Правове регулювання: поняття, предмет, способи та основні стадії
Місце норм у системі соціальних норм вочевидь виявляється при аналізі їх співвідношення з іншими соціальними (неправовими) нормами, що здійснюється виявленням їх єдності, взаємодії та відмінностей.
1. Єдність цих норм виявляється в тому, що вони:
– є результатом свідомо вольової діяльності людей, тобто формуються та забезпечуються людьми;
– так чи інакше виражають волю та інтереси народу;
– спрямовані на регулювання суспільних відносин з метою забезпечення бажаного порядку та стабільності в суспільстві;
– зумовлені соціально-економічним ладом суспільства.
2. Взаємодія норм права і неправових соціальних норм може виявлятися по-різному:
– в одних випадках у вимогах різних соціальних норм можуть міститися однопорядкові, аналогічні положення. Тоді такі норми взаємодоповнюються і, таким чином, сприяють більш повному та швидкому досягненню бажаних результатів;
– в інших – різні соціальні норми можуть містити суперечливі, взаємовиключні вимоги, що створює свого роду конкуренцію різних моделей поведінки. Але така ситуація не зовсім бажана: ускладнюється реалізація вимог, що випливають зі змісту норм, які суперечать одна одній.
3. Відмінність між цими нормами виявляється:
1) за способом формування:
– норми права виникають разом із виникненням держави, встановлюються (санкціонуються) відповідними державними органами від імені держави;
– неправові норми існують у будь-якому суспільстві, утверджуються поступово, відображають волю всього суспільства або певних верств населення;
2) за сферою дії:
– норми права регулюють найбільш важливі суспільні відносини, які стосуються основних інтересів народу;
– неправові норми регулюють і ті відносини, що перебувають поза межами правового регулювання;
3) за формою вираження та доведення до відома членів суспільства:
– норми права завжди викладаються письмово у спеціальних актах держави та утворюють єдину узгоджену систему велінь; вони набувають чинності, змінюються офіційно, у точно визначеному порядку;
– неправові норми існують у свідомості людей і формального визначення не мають, тому й єдністю та узгодженістю велінь не характеризуються;
4) за методами впливу на суспільні відносини:
– норми права містять детальну регламентацію поведінки суб’єктів, чітко формулюють їх права та обов’язки;
– неправові норми виступають як загальні правила поведінки суб’єктів, що сформульовані у вигляді принципів, ідей тощо;
5) за способом охорони:
– норми права забезпечуються заходами державного примусу (застосуванням юридичних санкцій);
– неправові норми забезпечуються позадержавними засобами: звичкою, внутрішніми мотивами, громадським впливом та ін.
Соціальна роль норм права виявляється в тому, що:
– установлюючи загальну і рівну міру свободи суб’єктів права, вони виступають ефективним регулятором суспільних відносин;
– за їх допомогою здійснюється державне керівництво економікою, забезпечується раціональне господарювання, впроваджується принцип рівноправ’я у взаємовідносинах між громадянами;
– вони є юридичною основою діяльності державного апарату, засобом удосконалення демократії, захисту прав і свобод громадян, нормативною базою правомірної поведінки та забезпечення належного правопорядку.
3.8. Правове регулювання: поняття, предмет, способи та основні стадії
Держава забезпечує життєдіяльність суспільства використанням влади, а право – нормативним регулюванням. Воно із самого початку покликане бути стабілізуючим фактором завдяки принципам свободи і справедливості, що в ньому містяться.
Правове регулювання – це здійснюваний державою за допомогою права та інших юридичних засобів вплив на суспільні відносини з метою їх упорядкування, розвитку та захисту.
Ознаки правового регулювання такі:
– різновид соціального регулювання;
– відносинам між суб’єктами надається певна правова форма, що має державно-владний характер;
– воно має конкретний характер: завжди пов’язане з реальними відносинами;
– має цілеспрямований характер – спрямоване на задоволення законних інтересів суб’єктів права;
– здійснюється за допомогою правових засобів, що забезпечують його ефективність;
– гарантує доведення норм права до їх реалізації.
Предметом (сферою) правового регулювання е сукупність суспільних відносин, які піддаються врегулюванню за допомогою права і правових засобів:
– у сфері економічних відносин – це майнові відносини (власності, розподілу, обміну, оплати праці та ін.), що становлять економічну основу суспільства;
– у сфері політичних відносин – це управлінські відносини всередині країни та на міжнародній арені;
– у сфері соціально-культурних відносин – це особисті немайнові відносини (освіти, медичної допомоги, наукової діяльності та ін.);
– у сфері судових і правоохоронних відносин – це відносини охорони суспільного порядку (запобігання й припинення правопорушень).
Метод правового регулювання – це спосіб впливу юридичних норм на суспільні відносини.
Методи правового регулювання характеризуються такими рисами:
– вони властиві лише державі в особі її органів;
– стосуються лише юридичних норм;
– їх дієвість забезпечується державним примусом. Основні способи правового регулювання:
Дозвіл – полягає в наданні особі суб’єктивного юридичного права, тобто можливості самостійно приймати рішення щодо реалізації передбачених правовими нормами варіантів власної поведінки.
Зобов’язання – полягає в покладенні на особу обов’язку активної поведінки.
Заборона – полягає в покладенні на особу обов’язку утримуватися від вчинення певних дій.
Правове регулювання – це складний процес, тому здійснюється за певними стадіями:
1) рішення держави щодо включення тієї чи іншої сфери суспільних відносин у предмет правового регулювання, моделювання суспільних відносин через загальне регламентування юридичних прав та обов’язків їх учасників;
2) виникнення на основі юридичних фактів конкретних правовідносин;
3) реальне впорядкування суспільних відносин, реалізація їх учасниками своїх суб’єктивних прав та обов’язків.
(2 votes, average: 5,00 out of 5)