Теорія держави і права – Ведєрніков Ю. А. – 1.2. Методи пізнання держави і права
1.1. Предмет і функції теорії держави і права
Кожна наука має свій предмет дослідження – явища та процеси реального світу, які вона вивчає, те, на що спрямоване наукове пізнання.
Теорія держави і права є соціальною, юридичною та загальнотеоретичною наукою, тому її предмет – загальні і специфічні закономірності виникнення, розвитку й функціонування держави і права, що розглядаються як цілісні соціальні інститути.
Будь-яка наука розглядається і як дослідна діяльність, і як результат цієї діяльності. Предметом дослідження теорії держави і права є не всі, а тільки загальні та специфічні закономірності держави і права, тобто ті, що за своїм характером є фундаментальними, системоутворюючими в існуванні явищ, притаманних різним державам і системам права. До того ж ці явища докладно вивчаються теорією держави і права. Водночас держава й право вивчаються в їх діалектичному взаємозв’язку.
Наука теорії держави і права ніби виокремлює державу і право з усієї системи суспільних явищ і досліджує їх внутрішні закономірності. Але і в цьому випадку вони розглядаються у зв’язку з економікою, політикою, мораллю, культурою та іншими суспільними феноменами. Елементами предмета цієї дисципліни є:
– сутність та соціальне призначення політико-правових явищ;
– закономірності виникнення, розвитку і функціонування держави і права;
– система категорій та понять (право, держава, їх сутність, функції, форми тощо);
– принципи, аксіоми, презумпції, фікції теорії держави і права;
– правотворча, правозастосувальна та інтерпретаційна практика;
– прогнози та практичні рекомендації щодо удосконалення та розвитку державно-правових явищ.
Функції теорії держави і права – це основні напрями ЇЇ діяльності, через які реалізується соціальне призначення цієї науки.
Теорія держави і права як фундаментальна наука виконує низку важливих функцій:
– онтологічну – пояснення змісту і сутності закономірностей розвитку процесів державно-правового життя суспільства (онтологія – наука про буття);
– методологічну – понятійний апарат теорії держави і права виконує роль своєрідного фундаменту для формування понятійного апарату інших юридичних наук;
– ідеологічну – вироблення ідей як результат теоретичного мислення з метою перетворення державно-правової дійсності, сприяння визнанню значимої і дедалі зростаючої ролі держави і права у політичному та соціально-культурному житті країни;
– політичну – частина загальнотеоретичної наукової доктрини певною мірою впливає на політичний курс держави, тенденції розвитку її законодавства;
– практичну – теорія держави і права виступає як знаряддя перетворення, реформування реальних процесів і явищ державно-правової дійсності;
– прогностичну – передбачення можливих шляхів подальшого розвитку держави і права;
– евристичну – відкриття нових закономірностей державно-правового життя суспільства;
– комунікативну – наближення юридичної науки до рівня розвитку науки в цілому.
1.2. Методи пізнання держави і права
Методологія пізнання держави і права – це наука про систему підходів і методів, способів наукового дослідження, а також теорія їх використання під час дослідження державно-правових явищ (вчення про метод).
Методи пізнання держави і права – це певні теоретичні принципи (підходи), логічні прийоми та спеціальні способи дослідження, які дають змогу установити істинні знання про загальні та специфічні закономірності виникнення, розвитку й функціонування держави і права.
Методами науки теорії держави і права є:
1) загальнофілософські методи:
– діалектичний метод – вивчення державно-правових явищ у їх розвитку, багатоманітності та зв’язку;
– метафізичний метод – розглядає державу і право як вічні й незмінні інститути, не пов’язані один з одним та з іншими суспільними явищами (економікою, політикою, мораллю тощо);
2) загальнонаукові методи:
– історичний метод – вивчення специфіки державно-правового явища конкретного історичного періоду, розгляд динаміки його історичного розвитку;
– системний метод – розгляд держави і права як систем, вивчення різноманітних типів зв’язків у них;
– функціональний метод – вивчення державно-правових явищ через дослідження їх функцій;
– соціологічний метод – вивчення державно-правових явищ на базі конкретних соціальних фактів;
– статистичний метод – отримання, обробка, аналіз інформації, що характеризує кількісні показники й закономірності життя суспільства;
3) загальнологічні методи:
– аналіз – розчленування (уявне або реальне) об’єкта на складники;
– синтез – з’єднання елементів в єдине ціле;
– індукція – умовивід від фактів до загального твердження;
– дедукція – умовивід від загального твердження до фактів;
– аналогія – схожість предметів або відносин, а також вивчення через їх порівняння;
– абстрагування – відволікання від деяких ознак окремих державно-правових явищ з метою узагальнення цих ознак та отримання цільного знання про них;
– сходження від конкретного до абстрактного та від абстрактного до конкретного;
4) спеціально-наукові методи;
– порівняльне правознавство – вивчення правових систем різних держав через зіставлення однойменних державних та правових інститутів, систем права, їх основних принципів тощо;
– правовий експеримент – апробація законодавчих нововведень в обмеженому масштабі з метою визначення їх ефективності та можливості подальшого використання у більш широких масштабах;
– правове прогнозування – вивчення конкретних перспектив розвитку державно-правових явищ.