Теорія держави і права – Ведєрніков Ю. А. – 3.10. Поняття та види норм права
Механізм правового регулювання – це взята в сукупності система правових засобів, за допомогою яких здійснюється правове регулювання суспільних відносин.
За допомогою цієї системи правових засобів, способів і форм нормативність права переводиться у впорядкованість суспільних відносин, задовольняються інтереси суб’єктів права, встановлюється і забезпечується правопорядок.
Основні ознаки механізму правового регулювання:
1) він є частиною механізму соціального регулювання;
2) об’єднує всі явища правової дійсності:
– засоби (норми права, суб’єктивні права і обов’язки, рішення судів та ін., що об’єктивовані у правових актах);
– способи (дозвіл, зобов’язання, заборони);
– форми (дотримання, виконання, використання, застосування);
3) це взаємопов’язана та взаємодіюча система;
4) є динамічною частиною правової системи суспільства – він призначений для приведення в дію необхідних елементів правової системи;
5) результатом його дії є встановлення правопорядку в суспільстві.
Елементами механізму правового регулювання є:
1. Норма права – загальнообов’язкове правило (модель) поведінки, яке встановлює для суб’єкта як можливий варіант поведінки – суб’єктивні права, так і необхідний варіант поведінки – юридичні обов’язки.
Завдання цього елементу полягає в тому, щоб:
– визначити загальне коло людей, на яких він розповсюджується;
– визначити зміст поведінки суб’єктів;
– визначити обставини, за яких особа повинна керуватися цим правилом поведінки;
– розкрити саме правило поведінки.
2. Правові відносини – відносини, що виникають на основі норм права. У них індивідуалізуються положення норми права, конкретизуються права та обов’язки певних суб’єктів, їх повноваження і юридична відповідальність.
Правовідносини виконують такі функції:
– визначають конкретне коло осіб, на яких розповсюджується дія норм права в певний момент;
– закріплюють конкретну поведінку, якої повинні або можуть дотримуватись суб’єкти;
– є умовами для можливого приведення в дію спеціальних юридичних дій з метою забезпечення суб’єктивних прав, обов’язків та відповідальності.
3. Юридичні факти – конкретні життєві обставини, з якими норми права пов’язують виникнення, зміну чи припинення суб’єктивних юридичних прав та обов’язків.
4. Акти реалізації, прав і обов’язків – фактична поведінка суб’єктів правовідносин щодо здійснення своїх прав і обов’язків. Саме реалізація прав і обов’язків завершує “роботу” механізму правового регулювання – реальна поведінка така, на яку було спрямоване правове регулювання.
3.10. Поняття та види норм права
Норми права – це різновид соціальних норм, тому їм притаманні ознаки, що характерні для всіх соціальних норм.
Норма права е “елементарною часткою” права. У зв’язку з цим нормам права як частині цілого притаманні ознаки і властивості, що характерні для права в цілому.
Норма права – це загальнообов’язкове, формально визначене правило поведінки, що в установленому порядку приймається, змінюється, відміняється та забезпечується державою, спрямоване на регулювання типових суспільних відносин шляхом установлення юридичних прав і обов’язків їх учасників.
Ознаки норми права такі.
1. Це загальнообов’язкове правило поведінки. Положення, що містять у собі норми права, мають сприйматися як безумовна провідна вказівка державних структур до дій і не підлягають обговоренню або оцінці з погляду їх доцільності чи раціональності.
2. Це формально визначене правило поведінки. Визначеність означає, що правило поведінки, що міститься в тексті норми права, чітко зафіксоване в нормативно-правовому акті за законами формальної логіки та граматики. Формальність означає, що правило поведінки формулюється у вигляді юридичних прав і обов’язків суб’єктів суспільних відносин.
3. Вона, якраз у зв’язку з формальною визначеністю, виступає як рівний і загальний масштаб свободи. 3 одного боку, надає свободу діям, спрямованим на задоволення законних прав суб’єктів. 3 іншого – забороняє небажані для суспільства і держави певні дії, утримуючи від їх скоєння і обмежуючи таким чином свободу окремих осіб.
4. Визначає цей масштаб, цю міру свободи держава, яка утворює норми права двома шляхами: або встановлює, або санкціонує правило поведінки.
5. Це правило поведінки, здійснення якого забезпечується державою. З одного боку, вона створює реальні умови і засоби, що сприяють безперешкодному добровільному здійсненню відповідними суб’єктами сформульованих у нормі права зразків поведінки, а з іншого – застосовує засоби заохочення, переконання і примусу до бажаної поведінки, а також передбачає можливості застосування юридичних санкцій у разі невиконання вимог норми права.
6. Вона спрямована на регулювання типових (однорідних) суспільних відносин шляхом встановлення юридичних прав і обов’язків їх учасників.
У будь-якій державі є та з’являється велика кількість норм права. Ці норми можна класифікувати на види за різними критеріями:
1. За предметом правового регулювання (за галузевою ознакою):
– норми конституційного права;
– норми адміністративного права;
– норми кримінального права;
– норми цивільного права та ін.
2. За методом правового регулювання:
– імперативні – виражають у категоричних приписах держави чітко визначені діяння, які не допускають жодних відхилень від вичерпно перелічених прав та обов’язків;
– диспозитивні – приписують варіант поведінки, але дають можливість сторонам відносин самим визначити права і обов’язки, тобто надають суб’єктам свободу вибору поведінки.
3. За характером впливу на особу:
– заохочувальні – встановлюють міри заохочення за варіант поведінки, схвалений державою і суспільством;
– рекомендаційні – встановлюють варіант бажаної з погляду держави і суспільства поведінки суб’єктів.
4. За субординацією у правовому регулюванні:
– матеріальні – містять правила поведінки (права, обов’язки, заборони), на підставі яких можливе вирішення справи;
– процесуальні – встановлюють оптимальний порядок застосування норм матеріального права. Призначення таких норм – встановити процедуру, “регламент” здійснення прав чи виконання обов’язків, закріплених у нормах матеріального права.
5. За суб’єктами правотворчості:
– норми органів представницької влади;
– норми глави держави;
– норми органів виконавчої влади.
6. За дією у просторі:
– загальні (загальнодержавні) норми;
– місцеві (локальні) норми.
7. За дією в часі:
– постійні – норми невизначеної в часі дії;
– тимчасові – норми визначеної в часі дії.
8. За дією на коло суб’єктів:
– загальні – поширюються на все населення країни;
– спеціальні – поширюють свою дію лише на певне коло суб’єктів;
– виняткові – встановлюють винятки із загальних та спеціальних правил.
9. За функціональною спрямованістю (за функціями права):
– регулятивні – встановлюють права й обов’язки суб’єктів.
Вони можуть бути:
– уповноважуючі (вказують на можливість здійснення певних дій та надають суб’єктам певні права);
– зобов’язуючі (вказують на необхідність здійснення певних дій та покладають на суб’єктів певні обов’язки);
– забороняючі (вказують на необхідність утримання від здійснення певних дій, тобто встановлюють заборони);
– охоронні (встановлюють способи юридичної відповідальності за порушення прав та невиконання обов’язків, які закріплені в регулятивних нормах).