Екологічне управління – Шевчук В. Я. – 8.7 Екологічне картографування
Екологічне картографування – одна зі складових інформаційної системи екологічного управління, що грунтується на використанні топографічної інформації та спеціальних екологічних карт. Більшість екологічних проблем має просторовий характер і потребує картографічного відображення. Оцінка стану навколишнього природного середовища і прогноз його розвитку завжди спираються на територіальний або ландшафтний підхід, оскільки ландшафти є тими територіальними системами, в умовах яких відбувається взаємодія людини і природи.
Забезпечення збалансованого, екологічно безпечного розвитку окремих територій держави можливе лише за умов розуміння, як функціонують природні та антропогенні комплекси, що перебувають у їх межах. Такий цілісний підхід до вивчення природних і техногенних об’єктів та використання отриманої на його основі екологічної інформації в процесі прийняття управлінських рішень визначають важливість і необхідність застосування сучасних географічних методологій. Підтвердженням актуальності екологічного картографування та посилення його ролі стало створення на базі Головного управління картографії, геодезії та кадастру Державної служби геодезії, картографії та кадастру (Укргеодезкартографія) і включення її до структури Міністерства екології та природних ресурсів України.
Еколого-географічне картографування зародилося в 70-80-х роках XX ст. у природоохоронній сфері. Ідея такого картографування полягала в отриманні і відображенні просторової інформації про реакцію природних систем на техногенний вплив. Основою для розвитку були топографічні і тематичні карти, які поряд з екологічними картами і тепер використовуються в екологічному управлінні.
Топографічні карти.
Більшість елементів топографічних карт є джерелом інформації, яка використовується під час оцінки природних умов і господарського освоєння територій, а також під час аналізу взаємозв’язків екосистем. Розглянемо такі окремі елементи топографічних карт, як рельєф, гідрографія, рослинність, грунти, соціально-економічні об’єкти, та інформацію, яку вони дають.
– Рельєф: ухил поверхні – про активність міграції речовин, у тому числі забруднювачів; штучні форми рельєфу (кар’єри, кургани, виїмки) – про техногенний вплив; природні форми рельєфу (зсуви, яри, обвали) – про прояву небезпечних процесів; лінії гребель і водорозділів – про площинний розподіл горизонтальних зв’язків в екосистемах тощо.
– Гідрографія: густина річкової та озерної мережі – про водозабезпеченість, ступінь дренажу; зарегульовані водойми (водосховища, ставки) – про накопичення забруднень; склад донних відкладів – про види забруднювачів на дні водойм тощо.
– Рослинність: типи природної рослинності – про обсяги фітомаси, продуктивність та стійкість фітоценозів до антропогенного впливу; штучні насадження (поля, сади, городи) – про антропогенні зміни природного сереловиша; співвідношення корінних і похідних фітоценозів – про вплив господарської діяльності на природне середовище тощо.
– Грунти: піщані поверхні – про передумови вітрової ерозії грунтів; глинисті поверхні – про активний поверхневий стік та захищеність підземних вод від забруднення; торфовища – про нестійкі торф’яні грунти тощо.