Екологічне право України – Шуміло О. М. – 9. Форми власності на території та об’єкти ПЗФ України та особливості правового режиму їхніх земель
ЗК України у ст. 19 визначено, що серед категорій земель за основним цільовим призначенням окремо виділяється така категорія, як землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення. Статтею 43 цього ж кодексу визначено: “Землі природно-заповідного фонду – це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об’єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об’єктів природно-заповідного фонду”.
До складу земель ПЗФ включаються природні території та об’єкти (природні заповідники, національні природні парки, біосферні заповідники, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам’ятки природи, заповідні урочища), а також штучно створені об’єкти (ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва).
Статтею 45 ЗК України передбачено, що землі природно-заповідного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Разом з тим треба зазначити, що в п. п. в), е) ч. 3 ст. 83 ЗК України закріплено, що до земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать: в) землі під об’єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом; … е) земельні ділянки, штучно створені в межах прибережної захисної смуги чи смуги відведення, на землях лісогосподарського призначення та природно-заповідного фонду, що перебувають у прибережній захисній смузі водних об’єктів, або на земельних ділянках дна водних об’єктів.
Подібна ж норма передбачена п. в) ч. 3 ст. 84 ЗК України: до земель державної власності, які не можуть передаватися у комунальну власність, належать: в) землі під об’єктами природно-заповідного фонду та історико-культурними об’єктами, що мають національне та загальнодержавне значення. Також обмеження щодо передачі земель ПЗФ у приватну власність містяться у п. п. г), и) ч. 4 ст. 84 цього ж кодексу: до земель державної власності, які не можуть передаватися у приватну власність, належать: г) землі під об’єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом; … і) земельні ділянки, штучно створені у межах прибережної захисної смуги чи смуги відведення, на землях лісогосподарського призначення та природно-заповідного фонду, що перебувають у прибережній захисній смузі водних об’єктів, або на земельних ділянках дна водних об’єктів.
Вбачається, що вказані норми ЗК України, що закріплюють можливість перебування земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення у державній, комунальній та приватній формі власності, повинні кореспондувати ст. 4 ЗУ “Про ПЗФ України”, де закріплено, що території природних заповідників, заповідні зони біосферних заповідників, землі та інші природні ресурси, надані національним природним паркам, є власністю українського народу.
Регіональні ландшафтні парки, зони (буферна, антропогенних ландшафтів, регульованого заповідного режиму біосферних заповідників), землі та інші природні ресурси, включені до складу, але не надані національним природним паркам, заказники, пам’ятки природи, заповідні урочища, ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки та парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва можуть перебувати як у власності українського народу, так і в інших формах власності, передбачених законодавством України.
Таким чином, саме зазначені вище об’єкти і території ПЗФ та їхні частини (за винятком тих, стосовно яких закріплено їхнє перебування виключно у власності українського народу) можуть перебувати в інших формах власності.
Крім того, ЗУ “Про ПЗФ України” містить ще одну імперативну вимогу щодо форми власності об’єктів ПЗФ. У ч. 3 ст. 4 ЗУ “Про ПЗФ України” визначено, що ботанічні сади, дендрологічні парки та зоологічні парки, створені до прийняття ЗУ “Про ПЗФ України” (16 червня 1992 року), не підлягають приватизації. У такий спосіб забезпечуються в першу чергу державні інтереси щодо функціонування об’єктів, що мають надзвичайно велике значення як природні резервати, науково-дослідні та естетичновиховні центри, а також їхня загальна доступність для громадян з метою задоволення ними своїх потреб.
Також гарантією незмінності правового режиму земель, що часто є гарантією функціонування самих об’єктів та територій ПЗФ, є віднесення земель ПЗФ (разом із рядом інших видів земель за грунтовими якостями або цільовим призначенням) до особливо цінних земель (ст. 150 ЗК України). Цією ж статтею передбачено, що вилучення особливо цінних земель для несільськогосподарських потреб не допускається, за винятком випадків їхнього вилучення (викупу) для будівництва об’єктів загальнодержавного значення, доріг, ліній електропередачі та зв’язку, трубопроводів, осушувальних і зрошувальних каналів, геодезичних пунктів, житла, об’єктів соціально-культурного призначення, нафтових і газових свердловин та виробничих споруд, пов’язаних з їхньою експлуатацією, за постановою КМ України або за рішенням відповідної місцевої ради, якщо питання про вилучення (викуп) земельної ділянки погоджується ВР України.
Статтею 7 ЗУ “Про ПЗФ України” заборонено на землях ПЗФ та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення будь-яку діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних, історико-культурних комплексів та об’єктів чи перешкоджає їхньому використанню за цільовим призначенням.
Межі територій та об’єктів ПЗФ встановлюються в натурі відповідно до законодавства. До встановлення меж територій та об’єктів природно-заповідного фонду в натурі їхні межі визначаються відповідно до проектів створення територій та об’єктів природно-заповідного фонду.
На використання земельної ділянки або її частини в межах природно-заповідного фонду може бути встановлене обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом або договором. Обмеження (обтяження) підлягає державній реєстрації і діє протягом строку, встановленого законом або договором.
ЗК України в ст. 111 деталізовано порядок таких обмежень (обтяжень). Право на земельну ділянку може бути обмежене (обтяжене) законом чи актом уповноваженого на це органу державної влади, посадової особи або договором шляхом встановлення: а) заборони на користування та/або розпорядження, у тому числі шляхом відчуження; б) умови розпочати і завершити забудову або освоєння земельної ділянки протягом встановлених строків; в) заборони на провадження окремих видів діяльності; г) заборони на зміну цільового призначення земельної ділянки, ландшафту; г) умови здійснити будівництво, ремонт або утримання дороги, ділянки дороги; д) умови додержання природоохоронних вимог або виконання визначених робіт; е) умови надавати право полювання, вилову риби, збирання дикорослих рослин на своїй земельній ділянці в установлений час і в установленому порядку.
Обмеження (обтяження) у використанні земельної ділянки, визначені у пунктах, підлягають державній реєстрації в Державному земельному кадастрі, а заборони на користування та/або розпорядження, у тому числі шляхом відчуження земельної ділянки, підлягають державній реєстрації в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно в порядку, встановленому ЗУ “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень”.
У разі зміни форм власності на землю, на якій знаходяться заказники, пам’ятки природи, заповідні урочища, парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва, землевласники зобов’язані забезпечувати режим їхньої охорони і збереження з відповідною перереєстрацією охоронного зобов’язання.
Не підлягають передачі в оренду земельні ділянки, штучно створені у межах прибережної захисної смуги чи смуги відведення, на землях лісогосподарського призначення та природно-заповідного фонду, що перебувають у прибережній захисній смузі водних об’єктів або на земельних ділянках дна водних об’єктів.
Необхідно наголосити, що ЗУ “Про відчуження земельних ділянок, інших об’єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності” регулюються питання, пов’язані із необхідністю викупу земельних ділянок, інших об’єктів нерухомого майна, що на них розміщені, для суспільних потреб, до яких, зокрема, належить розташування об’єктів природно-заповідного фонду. У разі неотримання згоди власника земельної ділянки, інших об’єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з викупом цих об’єктів для суспільних потреб зазначені об’єкти можуть бути примусово відчужені у державну чи комунальну власність за рішенням суду.
(2 votes, average: 3,00 out of 5)