Правознавство – Кунченко-Харченко В. І. – 10.5. Форми власності на землю
Право власності на землю – це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками.
Земельна ділянка – це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами (ст. 79 ЗКУ).
Право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на:
– поверхневий (грунтовий) шар;
~ водні об’єкти;
– ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться. Це право розповсюджується на простір, що знаходиться
Над та під поверхнею ділянки на висоту і на глибину, необхідні для зведення житлових, виробничих і інших будівель і споруд.
Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.
Суб’єктами права приватної власності на земельні ділянки можуть бути громадяни (іноземці та особи без громадянства) та юридичні особи.
Громадяни України набувають право власності на земельні ділянки на підставі:
– придбання за договором купівлі – продажу, дарування, обміну, іншими цивільними правочинами;
– безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності;
– приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування;
– прийняття спадщини;
– виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).
Іноземні громадяни та особи без громадянства можуть бути приватними власниками земельних ділянок несільськогосподарського призначення на яких розташовані об’єкти нерухомого майна, що належать їм на праві приватної власності в межах населених пунктів та поза ними. Вказані особи можуть набувати права власності на земельні ділянки за цивільними правочинами, шляхом їх викупу та прийняття спадщини. Якщо іноземець чи особа без громадянства успадковує земельну ділянку сільськогосподарського призначення, то вона протягом року підлягає відчуженню.
Юридичні особи, що засновані громадянами України або юридичними особами можуть набувати у приватну власність земельні ділянки для здійснення своєї підприємницької діяльності у разі:
А) придбання за цивільними правочинами;
Б) внесення земельних ділянок її засновниками до статутного фонду;
В) прийняття спадщини;
Г) виникнення інших підстав, передбачених законом.
Іноземні юридичні особи можуть набувати права приватної власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення в межах населених пунктів і поза ними у разі придбання об’єктів нерухомого майна.
Суб’єктами права комунальної власності на земельні ділянки є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.
У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об’єкти комунальної власності. В комунальній власності можуть перебувати:
– землі загального користування населених пунктів (бульвари, вулиці, майдани, проїзди, шляхи, набережні, парки, пляжі, сквери, тощо);
– землі під залізницями, автомобільними дорогами, об’єктами повітряного і трубопровідного транспорту;
– землі під об’єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом;
– землі лісового та водного фонду в межах населеного пункту;
– земельні ділянки, які використовуються для забезпечення діяльності органів місцевого самоврядування.
Вказані землі не можуть передаватися у приватну власність. Територіальні громади набувають право власності на ці землі у разі:
А) передачі їм земель державної власності;
Б) примусового відчуження земельних ділянок у власників з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб;
В) прийняття спадщини;
Г) придбання за цивільними правочинами;
Д) виникнення інших підстав передбачених законом.
Суб’єктом права державної власності на землю е держава, від імені якої виступають відповідні органи державної влади.
У державній власності перебувають усі землі України крім земель комунальної та приватної власності:
– землі атомної енергетики та космічної системи;
– землі оборони, крім земельних ділянок під об’єктами соціально-культурного, виробничого та житлового призначення;
– землі під об’єктами природно-заповідного фонду та історико-культурними об’єктами, що мають національне та загальнодержавне значення;
– землі під водними об’єктами загальнодержавного значення;
– земельні ділянки, які використовуються для забезпечення діяльності Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів державної влади, Національної академії наук України, державних галузевих академій наук;
– земельні ділянки зон відчуження та безумовного відселення, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Держава набуває права власності на землю у разі:
А) відчуження земельних ділянок у власників з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб;
Б) придбання за цивільними правочинами;
В) прийняття спадщини;
Г) передачі у власність державі земельних ділянок комунальної власності територіальними громадами;
Д) конфіскації земельної ділянки.
Закон надає право бути власниками земельних ділянок в Україні іноземним державам для розміщення будівель і споруд дипломатичних представництв та інших, прирівняних до них, організацій відповідно до міжнародних договорів.
Земельні ділянки можуть перебувати у спільній частковій чи спільній сумісній власності відповідно до вимог статей 86-89 ЗКУ.
(2 votes, average: 3,00 out of 5)