Теорія права і держави – Скакун О. Ф. – 3. Джерело і форма права. Джерела (форми) права в державах світу і Україні
“Джерело права” і “форма права” взаємопов’язані, але не тотожні поняття. Джерело права розкриває витоки формування права, причини і закономірності процесу його виникнення і розвитку, а форма права показує, як зміст права нормативно організується і виражається ззовні.
Поняття “джерело права” вживається у розуміннях: матеріальному, ідеологічному, інституційному, формальному (юридичному).
Джерела права в матеріальному розумінні – це економічні, соціальні, політичні та інші умови, що спричинюють або об’єктивно зумовлюють виникнення правових норм.
Джерела права в ідеологічному розумінні – це правова і політична свідомість суб’єктів нормотворчості; ідеї, концепції, теорії, покладені у підставу правових норм.
Джерела права в інституційному розумінні – це діяльність публічних органів та інститутів (громадянського суспільства, держави) як суб’єктів формування і встановлення права.
Джерела права у формальному (юридичному) розумінні – акти уповноважених суб’єктів права, що є формою вираження і закріплення правових норм і принципів, на основі яких виникають, змінюються чи припиняються правові відносини. Інакше, це зовнішні виявлення буття об’єктивно існуючих правових норм і принципів, які є мірою охоронюваного державою права.
Форми права – вихідні від держави або визнані нею зовнішні, офіційно-документальні способи вираження (організації, існування) змісту права, його норм і принципів, надання їм юридичного значення. При написанні “джерело (форма) права” підкреслюється, що мова йде саме про джерела права у формальному (юридичному) розумінні.
Основні джерела (форми) права в державах світу і Україні:
O нормативно-правовий акт;
* нормативно-правовий договір (внутрішньодержавний);
* міжнародно-правовий акт (домінуючим є договір);
O правовий прецедент (судовий і адміністративний);
O правовий звичай;
O правова доктрина (доктринальний текст);
O релігійно-правовий текст (релігійно-правова норма). Найпоширенішими джерелами (формами) права є нормативно-правовий акт, нормативно-правовий договір (особливо його різновид – міжнародно-правовий договір), правовий прецедент (особливо його різновид – судовий прецедент), правовий звичай. Провідним джерелом (формою) права у державах світу в XXI ст. утвердився нормативно-правовий акт. Він є основним джерелом (формою) права і в Україні (див. розд. 17. Нормативно-правові акти та їх систематизація).
Щодо принципів права є науковий погляд, за яким вони не можуть становити самобутнього джерела права через те, що за своєю природою не встановлюють право, а описують (конкретизують) установлене право, до того ж через вже існуючі правоположення, тобто через практику, що складається.
4. Нормативно-правовий договір
Нормативно-правовий договір, або договір нормативного змісту – спільний акт-документ двох або більше сторін (нормотворчих органів), що установили нові норми права за взаємною згодою з метою врегулювання певних життєвих ситуацій, слугує підставою для видання правових актів, здійснення інших юридично значущих дій і забезпечується державою відповідно до закону. Нормативно-правові договори є самостійною частиною механізму правового регулювання.
Ознаки нормативно-правового договору:
1) має публічно-вольовий характер – хоча б одна зі сторін договору повинна мати у своєму розпорядженні владні повноваження, бути суб’єктом нормотворчості (держава, її органи, посадові особи, міжнародні організації тощо);
2) має погоджувальний і добровільний характер, тобто потребує погодження сторін – нормотворчих суб’єктів, покладання на себе сторонами нормативно виражених взаємних прав і обов’язків, що потім ними виконуються (конвенціональні норми);
3) передбачає обов’язковість установлених договорами правових норм і принципів для третіх осіб – слугує правовою базою для видання підзаконних (індивідуальних) актів, здійснення інших юридично значущих дій;
4) має особливий предмет договору – питання володарювання, управління і саморегуляції;
5) має особливу, суворо формальну процедуру прийняття і спеціальний порядок розгляду спорів, конфліктів, пов’язаних з виконанням (Конституційний Суд, спеціальні погоджувальні процедури);
6) є письмовим актом-документом за формою зовнішнього вираження;
7) укладається в порядку, встановленому нормативними актами певної країни;
8) підлягає офіційному опублікуванню: неопубліковані нормативні договори не мають правових наслідків;
9) забезпечується державою відповідно до закону.
Більшість із зазначених ознак характерні і для нормативно-правових актів. Але нормативно-правові договори є не державновладними настановами, а переважно суспільною самоорганізацією, взаємним виявленням волі, зустрічним прийняттям на себе юридичних обов’язків суб’єктів нормотворчості – учасників договору. Якщо законодавчі акти виступають безпосередньо нормативними регуляторами суспільних відносин і договірне регулювання не властиве їм, то правова природа нормативно-правових договорів розкривається через договірні відносини.
Види нормативно-правових договорів за територією регульованих відносин:
1. Внутрішньодержавний – спрямований на регулювання внутрішньодержавних відносин. Це може бути договір про компетенцію і договір про взаємодію (між суб’єктами федерації, між профспілками та урядом у рамках соціального партнерства). Договори можуть бути у сферах: конституційного права (Конституційний договір між Верховною Радою України і Президентом України 1995 р.); адміністративного права (між урядом і обласними державними адміністраціями з питань взаємодії в соціальній, економічній та інших сферах; між органами виконавчої влади і органами місцевого самоврядування щодо координації їхньої дії); цивільного права (засновницькі договори локального характеру, якими створюються і закріплюються правила поведінки тих чи інших відносин); фінансового права (кредитні договори між банками і підприємствами); трудового права (колективні договори і колективні угоди). Яскравим прикладом у сфері трудового права
Є колективний договір між власником або уповноваженим ним органом (особою), з одного боку, І одним або кількома профспілковими чи іншими уповноваженими на представництво трудовим колективом органами, а за відсутності таких органів – представниками трудящих, обраними й уповноваженими трудовим колективом, з другого. Колективний договір укладається на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності і господарювання, які використовують найману працю і мають права юридичної особи. У ньому зазначають взаємні зобов’язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин; можуть передбачатися додаткові порівняно з чинним законодавством і угодами гарантії соціально-побутові пільги31.
2. Міжнародний – спрямований на регулювання міжнародних відносин і утворення міжнародних співтовариств. Це можуть бути договори установчі (Маастрихтський договір про Європейський Союз 1992 р., Угода про створення Співдружності незалежних держав (СНД) 1991 р.), договори про взаємодію (Договір про співробітництво між Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини та Уповноваженим з прав людини в Російській Федерації 1999 р. та ін.) та ін.
Міжнародний договір уводиться в дію на території України законом України, тому між законом і договором існують координаційні зв’язки. У деяких державах міжнародний договір уводиться в дію конституційним законом, що ставить такий міжнародний договір за юридичною чинністю вище звичайного закону. Конституції ряду держав прямо визначають вишу юридичну чинність міжнародного договору. Якщо в інституції держави відсутні такі вказівки, міжнародний договір має вишу юридичну чинність тільки у випадку виникнення колізії між ним і законом і якщо в законодавстві закріплена норма про визнання за ним вищої юридичної чинності.
З позицій міжнародного права будь-який договір між державами є саме міжнародно-правовим договором, тобто актом права. За структурою міжнародно-правовий акт складається переважно з преамбули (вступна частина), основних статей (центральна частина) і заключних положень (заключна частина). Окрім того, він може містити застереження, зроблені учасниками договору, і виправлення, прийняті у встановленому порядку.
Міжнародні договори за рівнем їх укладання можуть бути:
O міждержавними – приєднання до них або прийняття (укладання) їх проводяться від імені У к р а ї н и: це угоди, що укладаються між двома чи кількома суверенними державами на певний строк або безстроково. Набирають сили в порядку, передбаченому для указів Президента України – через 10 днів із дня їх офіційного опублікування, якщо інше не передбачено самими актами. Публікуються у “Відомостях Верховної Ради України”, у газеті “Голос України”, у “Зібранні чинних міжнародних договорів України”;
O міжурядовими – приєднання до них чи прийняття (висновок) їх здійснюється від імені уряду України: це угоди між урядами двох або кількох суверенних держав на певний строк чи безстроково. Набувають сили в порядку, передбаченому для постанов Кабінету Міністрів України,- з моменту їх прийняття, якщо пізніший строк не передбачений у цих актах. Публікуються в “Офіційному віснику України”, у газеті “Урядовий кур’єр”;
O міжвідомчими – приєднання до них або прийняття (укладання) їх відбувається від імені міністерств та інших центральних органів виконавчої влади України: це угоди між міністерствами, комітетами урядів двох або кількох суверенних держав на певний строк чи безстроково. Набирають сили з моменту підписання або з моменту затвердження міністерствами (відомствами), від імені яких договори були підписані. Публікуються в “Зібранні чинних міжнародних договорів України”. Наприклад, Меморандум про взаєморозуміння між Міністерством освіти і науки України і Корпорацією Microsoft (28.10.2003).
Не всі договори мають потребу в офіційному схваленні парламенту. Ними, як правило, є міждержавні договори. Норми міждержавних договорів диктують певні стандарти поведінки держав, що дали згоду на їх обов’язковість. Із санкції держави міжнародний акт (договір) поширюється на її територію, стає частиною національного законодавства.
(2 votes, average: 3,00 out of 5)