Теорія права і держави – Скакун О. Ф. – 3. Унітарні і федеративні держави як основні форми державно-територіального устрою
Найпоширенішими формами територіального устрою сучасних держав є унітарна і федеративна держави.
Унітарна держава (від лат. imitas – єдність) – єдина держава, що поділена на адміністративно-територіальні одиниці (області, воєводства, графства та ін.), які не мають суверенних прав (Болгарія, Іспанія, Китай, Лаос, Нідерланди, Норвегія, Польща, Португалія, Таїланд, Україна, Фінляндія, Франція, Швеція, Японія та ін.).
Основні ознаки унітарної держави:
1) єдина конституція (конституції прийняті в більшості країн світу);
2) єдина система вищих органів державної влади – глава держави, уряд, парламент (однопалатний чи двопалатний), юрисдикція яких поширюється на територію всієї країни;
3) єдине громадянство і єдина державна символіка;
4) єдина система законодавства і єдина судова система;
5) відсутність політичної самостійності адміністративно-територіальних одиниць;
6) одноосібне представництво у міжнародних відносинах.
Види унітарних держав в залежності від правових статусів їх внутрішньо-територіальних утворень:
O прості – складаються тільки з адміністративно-територіальних одиниць, які мають однаковий правовий статус (Алжир, Йорданія, Ісландія, Колумбія, Ліван, Польща);
O змішані (ускладнені) – мають у своєму складі одну або кілька адміністративно-територіальних одиниць, наділених статусом адміністративно-територіальних автономій (Велика Британія, Грузія, Данія, Ізраїль, Китай, Португалія, Україна, Фінляндія). Найчастіше статус автономії надається тем частинам унітарної держави, які відрізняються від інших за національним складом й географічним положенням. У Фінляндії – це Аландські острова, населені шведами. В Україні – це Автономна Республіка Крим, яка розташована на півострові.
O складні (регіоналистські або унітарні держави з елементами федералізму) – мають у своєму складі політичні (законодавчі) автономії із статусом самоврядних державних утворень, із власним урядом (органи виконавчої влади), парламентом (представницькі збори із законодавчими повноваженнями щодо питань місцевого значення). Наприклад, в Італії із 20 областей, що поділяються на провінції, п’ять (Трентино-Альто Адідже, Балі д’Аоста, Фріулі-Венеція Джулія, Сицилія і Сардинія) мають спеціальний статус (з найширшою автономією). В областях діють виборні органи влади – ради, що здійснюють законодавчі та інші функції і утворюють виконавчі органи (джунти), діяльність яких координується центральним урядом через призначуваних комісарів. В Іспанії подібне самоврядування мають деякі області (“автономні співтовариства”) – Країна Басків, Каталонія, Галісія, Андалусія, Валенсія. Конституцією Іспанії “у жодному разі не допускається федерація автономних співтовариств”, однак заохочується їхнє співробітництво й передбачається можливість створення автономних співтовариств у майбутньому. Представницький орган кожної області (асамблеї) видає закони для своєї території, формує місцевий уряд, який контролюється центральним урядом. Статутні документи, які регулюють діяльність територіальних утворень, є не конституціями, а державними законами, які затверджуються загальнодержавним парламентом, оскільки вони не мають власної установчої влади. Крім того, у політичних автономій немає власного контролюючого органа, який стежив би за виконанням прийнятих ними норм, такий контроль покладається на загальнодержавні судові органі. Забезпечуючи в певній мірі самостійне здійснення функцій виконавчої влади, а також окремих повноважень законодавчої влади в територіальних межах, політична автономія (як і адміністративно-територіальна автономія) не порушує унітарної сутності держави. Україна – унітарна конституційно-децентралізована держава, до складу якої належить адміністративно-територіальна автономія – Автономна Республіка Крим. Участь Верховної Ради Автономної Республіки Крим у сфері законодавчої діяльності обмежена підготовкою і прийняттям Конституції (вступила в дію 12.01.1999), яка відповідно до Конституції України обов’язково затверджується законом, прийнятим Верховною Радою України.
Унітарний характер України означає, що вона цілком і винятково суверенна лише як одне ціле. Основні ознаки цієї характеристики такі: єдина правова система, єдине громадянство, що пов’язується з державою, визначений законодавством статус територіального самоврядування, єдина фінансова система, єдині правила організації адміністративних органів (з деякими особливостями в АР Крим).
У перспективі Україна може стати регіональною (регіоналістською) унітарною державою, що складається з автономій, адміністративно-територіальних (областей); б) політичних (законодавчих) – однієї (АР Крим) чи більше (утворюються на основі регіонів – об’єднаних областей). Федерація як форма державного устрою недоцільна для України на сучасному етапі її розвитку.
Федерація (від лат. – союз, об’єднання) – складна союзна держава, частинами якої є державні утворення, що володіють суверенними правами (Австралія, Австрія, Аргентина, Бельгія, Бразилія, Венесуела, Індія, Канада, Малайзія, Мексика, Росія, США, Німеччина, Швейцарія, Ефіопія та ін. усього у світі існує 24 федеративні держави).
Основні ознаки федерації:
1) політико-адміністративно територія не є єдиним цілим, а складається з територій суб’єктів федерації16, які, у свою чергу, мають власний адміністративно-територіальний поділ;
2) окрім загальної конституції федерації, у її суб’єктів є свої конституції, що свідчить про наділення їх установчою владою (винятком є Індія, Пакистан, Нігерія, де суб’єкти федерації не мають власних конституцій);
3) існує федеральний двопалатний парламент (бікамералізм), одна з палат якого є органом представництва суб’єктів федерації (Федеральні збори в РФ, Сенат – у США, Рада кантонів – у Швейцарії, Союзна рада – в Австрії). Виключенням є Федеративна Республіка Коморські острови, де функціонує однопалатний парламент
4) є парламенти у суб’єктів федерації, що видають закони відповідно до федерального законодавства, ці закони діють у межах їх територій;
5) за наявності федерального уряду існують самостійні органи управління у суб’єктів федерації. У деяких країнах суб’єкти федерації мають своїх президентів (у РФ – президент Татарстану та ін.). Компетенція між федерацією та її суб’єктом розмежовується федеральною конституцією;
6) існує громадянство як усієї федерації, так і її суб’єктів – не в усіх, але в багатьох федераціях;
7) існує єдиний економічний простір – федеральна податкова і фінансово-грошова системи;
8) федерація (не суб’єкти федерації) має суверенітет і є суб’єктом міжнародного права, але в договірних міжнародних відносинах може виступати як федерація в цілому, так і кожний з її суб’єктів;
9) як правило, суб’єкт федерації не має права сецесії – права виходу зі складу федерації; у разі порушення конституційної законності на території суб’єкта федерації у надзвичайних умовах (масові заворушення, стихійні лиха та ін.) застосовується так званий інститут федерального примусу {“федеральної інтервенції”) – втручання у справи суб’єкта федерації відповідно до правил, встановлених федеральною конституцією чи законом (Аргентина, Бразилія, Венесуела, Індія, Мексика, Пакистан, США та ін.).
У типовій федерації оборонна і зовнішня політика належить федеральному уряду, освіта – регіонам, а право оподаткування розділене між обома.
Види федерацій:
За способом створення:
O договірні – виникають на підставі угоди, договору, установчого пакту, тобто створюються, як правило, “знизу” (Об’єднані Арабські Емірати, Танзанія);
O конституційні – засновуються шляхом і прийняття конституції, тобто створюються головним чином “зверху” (Індія, Бельгія, Австрія);
O договірно-конституційні – поєднують договірні і конституційні засади виникнення (їх більшість – США, Німеччина, Швейцарія, РФ та ін.);
За способом поділу і здійснення владних повноважень:
O централізовані – переважає сфера виключних повноважень федерації над повноваженнями ЇЇ суб’єктів (Індія, Пакистан, Венесуела, Мексика, Аргентина, Бразилія);
O відносно централізовані – майже урівноважені сфери компетенції федерації і її суб’єктів у питаннях організації суспільного життя (США, Австралія, Німеччина);
За принципом побудови:
O територіальні – США, Мексика, Бразилія, Венесуела, Німеччина;
O національні – у минулому: СРСР, Чехословаччина, Югославія; нині до них можна віднести Союзну Республіку Югославію (об’єднує Сербію і Чорногорію);
O національно-територіальні – Бельгія, Канада, РФ, Індія.
(2 votes, average: 3,50 out of 5)