Теорія права і держави – Скакун О. Ф. – 5. Форма державно-політичного режиму
За формою державно-політичний режим може бути демократичний, авторитарний, тоталітарний. З них тільки демократичний режим можна кваліфікувати як праводержавний.
Демократичний державно-політичний режим – стан державно-політичного життя суспільства, за якого державна влада здійснюється на основі чинного права з використанням демократичних форм народного представництва і безпосередньої демократії, гарантуванням прав і свобод людини, високим рівнем їх захисту, додержанням поділу влади на законодавчу, виконавчу, судову та дотриманням їх балансу, забезпечуваного системою стримувань і противаг.
Різновидами демократичного режиму є:
O ліберально-демократичний – ставить своєю метою дотримання гуманістичних принципів здійснення державної влади в межах права: рівне забезпечення кожному громадянинові прав на дотримання належних правових процедур, приватну власність, недоторканність особистого життя, свободу слова, свободу зборів і свободу віросповідання (тут лібералізація є елементом демократизації);
O консервативно-демократичний – дотримується усталених, традиційних правових цінностей управління, що склалися історично;
O радикально-демократичний – постійно вводить нові правові форми здійснення державної влади з метою підвищення її ефективності.
Ознаки демократичного режиму:
1) вільна і рівна участь громадян і їх об’єднань в управлінні державою через інститути безпосередньої і представницької демократії;
2) дотримання ідеологічного, політичного й економічного плюралізму, створення умов для легалізованої діяльності опозиційних політичних партій;
3) гарантованість здійснення прав і свобод громадянами і соціальними меншинами відповідно до міжнародних стандартів прав людини;
4) реальність місцевого самоврядування;
5) реальність справедливого правосуддя;
6) домінування методів переконання, узгодження, компромісу над примусовими методами.
Тільки демократичний режим може бути базою для побудови правової держави, оскільки він створює умови дня дотримання принципу верховенства права.
Авторитарний державно-політичний режим (від лат. – влада, вплив) – стан державно-політичного життя суспільства, за якого влада зосереджується в руках однієї особи або вузької групи осіб, спирається на військово-каральний апарат, соціальну й популістську ідеологію, і при цьому зберігає деякі економічні, громадські, духовні свободи для громадян.
Різновидами авторитарного режиму є:
O революційний – змінює напрями суспільно-політичного розвитку, нерідко здійснюючи владу в неправових формах;
O стабілізаційний – зберігає існуючий суспільно-політичний лад, діючи в межах права в одних сферах і нехтуючи правом – в інших;
O модернізаційний – удосконалює існуючий суспільно-політичний лад, виходячи за межі права.
Ознаки авторитарного режиму:
1) зосередження влади (управління державними структурами) в руках правлячої верхівки, котра здобуває її нав’язуванням суспільству своєї волі командними методами, а не через вільні вибори;
2) безстроковість влади глави держави і сувора субординація суб’єктів влади;
3) порушення принципу поділу влади, домінування органів виконавчої влади;
4) наявність центру з владними повноваженнями управління, здійснюваного на підставі власного розуміння, а не закону;
5) централізація і концентрація влади в одному або двох взаємозалежних органах, рішення яких вважаються беззаперечними;
6) застосування позасудових методів примусу;
7) відсутність свободи утворення і діяльності політичних партій (діє одна проурядова партія або декілька партій під жорстким контролем);
8) звуження (обмеження) політичних прав і свобод людини;
9) перевага інтересів держави над інтересами особи і суспільства. Влада за авторитарного режиму займається передусім питаннями власної безпеки, суспільного порядку, оборони і зовнішньої політики, хоч вона може впливати на стратегію економічного розвитку, здійснювати структурні перетворення, не руйнуючи при цьому механізму ринкового саморегулювання, проводити досить активну соціальну політику.
Авторитарний режим не настільки різкий у крайніх виявах, як тоталітарний. Будучи загалом недемократичним, він прокламує окремі демократичні елементи: 1) певну автономію особи і суспільства у сферах, що не належать до політики; 2) економічний, соціальний, культурний і частково ідеологічний плюралізм; 3) необов’язковість винятково планового управління економікою; 4) недоцільність установлення державного контролю в усіх сферах життєдіяльності суспільства; 5) розвиток суспільства на моральних засадах.
Приклади авторитарних режимів: Піночета в Чилі (1973-1989 рр.); Кім Ір Сена в Північній Кореї (1950-1980 рр.); Сухарто в Індонезії (1967-1998 рр.) та ін.
Тоталітарний державно-політичний режим – стан державно-політичного життя суспільства, за якого в руках харизматичного лідера (Гітлер, Сталін, Мао Цзедун, Муссоліні та ін.) зосереджується необмежена влада, встановлюється монополія державної власності, панує єдина ідеологія (ідеократія), обмежуються або порушуються основні права людини, усуваються легальні можливості для вільного волевиявлення населення (немає гласності, переслідується опозиція, здійснюється тотальний контроль над усіма сферами особистого і громадського життя, встановлюється репресивний примус громадян до виконання волі влади).
Різновидами тоталітарного режиму є:
O расистський – проводить політику обмеження прав і свобод людини за расовою ознакою, підтримує політику панування однієї расової групи;
O фашистський – спирається на необмежену владу на чолі з харизматичним лідером, для якого людина – ніщо;
O військово-диктаторський – спирається на збройні сили, з допомогою яких захоплює владу (нерідко шляхом державного перевороту);
O мусульмансько-фундаменталістський – спирається на ісламську релігію, вважає Коран основним законом держави, нехтує правами людини.
Ознаки тоталітарного режиму:
1) відсутність реалізації (найчастіше і юридичного закріплення) принципу “поділу влади” й зосередження влади в руках однієї особи або олігархії (групи осіб), непідконтрольних народу;
2) нетерпимість до політичного інакодумства, його переслідування;
3) єдина ідеологія, відсутність гласності і дія суворої політичної цензури;
4) монополія однієї партії, заборона діяльності опозиційних партій та організацій;
5) жорстка централізація влади, зосередження її в руках центральних органів держави;
6) панування державної власності;
7) одержавлення громадських організацій, перетворення їх на державних “придатків”;
8) знецінення людини, погляд на неї як на засіб для досягнення цілей держави; фактична відсутність (за формального проголошення) прав і свобод людини, механізму їх захисту;
9) мілітаризація суспільного життя. Приклади тоталітарного режиму: сталінізм в СРСР (1930-1953 рр.), маоїзм у Китаї (1954-1976 рр.), фашизм в Італії (1922-1945 рр.), націонал-соціалізм у Німеччині (1933-1945 рр.).
(1 votes, average: 5,00 out of 5)